Постанова Дніпровський апеляційний суд № 202/1685/14

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/200/23 Справа № 202/1685/14 Категорія 59 Суддя у 1-й інстанції - Мороз В. П. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 лютого 2023 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді Петешенкової М.Ю., суддів Городничої В.С., Лаченкової О.В., при секретарі - Піменовій М.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргоюДніпровської міської ради на заочне рішення Індустріального районного суду від 14 лютого 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Дніпропетровська міська рада про витребування документів та визнання права власності, - В С Т А Н О В И Л А: У лютому 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом посилаючись на те, що рішенням Дніпропетровської міської ради № 74/19 від 19 вересня 2007 року "Про погодження гр. ОСОБА_1 місця розташування станції технічного обслуговування автомобілів по АДРЕСА_1 " затверджено містобудівне обґрунтування розташування станції технічного обслуговування автомобілів; погоджено гр. ОСОБА_1 місце розташування станції технічного обслуговування автомобілів на території по АДРЕСА_1 (номер територіальної зони 1210100000:0106:04751); дано згоду гр. ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розташування об`єкта відповідно до умов, визначених під час погодження місця розташування об`єкта; на отримання вихідних даних для проектування об`єкта та здійснення проектно-вишукувальних робіт в установленому порядку. Зазначає, що за власні кошти було збудовано станцію технічного обслуговування автомобілів, яка складається з: літера А-І-майстерня, загальною площею 59,5 кв.м., ІІ-майстерня, загальною площею 109,2 кв.м., III-майстерня, загальною площею 107,1 кв.м., ІV-котельня, загальною площею 8,2 кв.м., разом-284,0 кв.м.; літера Б - І-складське приміщення, загальною площею 339,8 кв.м., літера В - І-службове приміщення, загальною площею 14,6 кв.м. Згідно розпорядження Дніпропетровської міської ради № 227-р від 20 квітня 2010 року присвоєно нежитловій будівлі по АДРЕСА_2 (колишня адреса - АДРЕСА_1 ). Вказує, що між нею та ОСОБА_2 було досягнуто домовленості про те, що останній, у тримісячний строк, повинен звернутися до відповідних органів із заявою про введення в експлуатацію об`єкту нерухомості загальною площею 638,4 кв.м., у зв`язку з її постійною зайнятістю і неможливістю особисто подати заяву. Зазначає, що через дружні стосунки з відповідачем будь-яких письмових угод між ними укладено не було. Однак, ОСОБА_2 узятих на себе зобов`язань не виконав. Останній ухиляється від зустрічей з нею і дачі будь-яких пояснень, що свідчить про односторонню відмову з його боку від виконання зобов`язань. Враховуючи зазначене просить суд витребувати у ОСОБА_2 оригінали документів, а саме: технічний паспорт, декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та визнати за ОСОБА_1 , право власності на станцію технічного обслуговування автомобілів, яка складається з: літера А - І-майстерня, загальною площею 59,5 кв.м., ІІ-майстерня, загальною площею 109,2 кв.м., III-майстерня, загальною площею 107,1 кв.м., ІV-котельня, загальною площею 8,2 кв.м., разом-284,0 кв.м.; літера Б - І-складське приміщення, загальною площею 339,8 кв.м., літера В - І-службове приміщення, загальною площею 14,6 кв.м. Заочним рішенням Індустріального районного суду від 14 лютого 2014 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Витребувано у ОСОБА_2 , оригінали документів, а саме: технічний паспорт, декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Визнано за ОСОБА_1 , право власності на станцію технічного обслуговування автомобілів, яка складається з: літера А-І-майстерня, загальною площею 59,5 кв.м., ІІ-майстерня, загальною площею 109,2 кв.м., III-майстерня, загальною площею 107,1 кв.м., ІV-котельня, загальною площею 8,2 кв.м., разом-284,0 кв.м.; літера Б - І-складське приміщення, загальною площею 339,8 кв.м., літера В - І-службове приміщення, загальною площею 14,6 кв.м., літера Г-навіс, літера Д-склад, літера Е-навіс, літера І-замощення та №1-6 огорожа, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Рішення суду мотивовано наявністю підстав для задоволення позову. Не погодившись з рішенням суду, Дніпровська міська рада звернулася з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції всупереч нормам ЦПК України не було належним чином повідомлено про розгляд справи, що свідчить про штучне обмеження третьої особи в реалізації її процесуальних прав під час судового розгляду. Суд, при ухваленні заочного рішення вийшов за межі позовних вимог та порушив засади диспозитивності цивільного судочинства, а саме оскаржуваним рішенням визнав за ОСОБА_1 право власності, в тому числі, на наступні об`єкти: літера Г - навіс, літера Д - склад, літера Е - навіс, літера І - замощення та № 1-6 - огорожа, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , хоча ОСОБА_1 відповідних позовних вимог заявлено не було. Зазначає, що судом першої інстанції неповно з`ясовані обставини, що мають значне значення для справи та має місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими. В оскаржуваному рішенні відсутні висновки про встановлення факту наявності у ОСОБА_2 документів, які просить витребувати у останнього та чим цей факт підтверджений. Вказує, що у даному випадку відсутні правові підстави вважати, що ОСОБА_1 набула право власності на нерухоме майно, яке було побудоване на земельній ділянці не відведеній для вказаної мети та за відсутності декларації про початок будівельних робіт та декларації про готовність об`єкту до експлуатації. Зазначає, що розпорядження Дніпропетровської міської ради № 227-р від 20 квітня 2010 року на яке є посилання в заочному рішенні суду є підробкою, оскільки під таким номером та датою присвоєно іншу адресу нежитловій будівлі по АДРЕСА_3 . Крім того, в Реєстрі дозвільних документів відсутня інформація щодо реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 08 травня 2013 року №ДП 42131200510, що дає підстави вважати вказаний об`єкт будівництва самочинним будівництвом та відповідно в силу закону ОСОБА_1 не набула права власності на нього. Відзив на апеляційну скаргу суду не надходив. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено, що рішенням Дніпропетровської міської ради № 74/19 від 19 вересня 2007 року "Про погодження гр. ОСОБА_1 місця розташування станції технічного обслуговування автомобілів по АДРЕСА_1 " затверджено містобудівне обгрунтування розташування станції технічного обслуговування автомобілів; погоджено гр. ОСОБА_1 місце розташування станції технічного обслуговування автомобілів на території по АДРЕСА_1 (номер територіальної зони 1210100000:0106:04751); дано згоду гр. ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розташування об`єкта відповідно до умов, визначених під час погодження місця розташування об`єкта; на отримання вихідних даних для проектування об`єкта та здійснення проектно-вишукувальних робіт в установленому порядку. Згідно графічних та семантичних Даних Державного земельного кадастру м. Дніпропетровська за № запита 3513 від 28 березня 2005 року, на основі аналізу даних Генерального плану розвитку м. Дніпропетровська, містобудівної ситуації, що склалася, і інженерно - транспортної інфраструктури витікає, що пропоноване розміщення станції технічного обслуговування по АДРЕСА_1 з використанням неосвоєної ділянки ГСК "Калина" відповідає основним положенням Генерального плану розвитку міста і забезпечить нормальне функціонування проектованої СТО, не перешкоджаючи діяльності об`єктів на сусідніх ділянках. Також ОСОБА_1 було розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, та отримано акт перевірки та прийомки виконаних робіт по інвентаризації меж земельної ділянки для оформлення правоустановлюючих документів від 07 травня 2008 року. Отже, за власні кошти та будівельні матеріали позивачем було збудовано станцію технічного обслуговування автомобілів, яка складається з: літера А - І-майстерня, загальною площею 59,5 кв.м., ІІ-майстерня, загальною площею 109,2 кв.м., III-майстерня, загальною площею 107,1 кв.м., ІV-котельня, загальною площею 8,2 кв.м., разом-284,0 кв.м.; літера Б - І-складське приміщення, загальною площею 339,8 кв.м., літера В - І-службове приміщення, загальною площею 14,6 кв.м.; літера Г-навіс, літера Д-склад, літера Е-навіс, літера І-замощення, №1-6 огорожа. Зазначений об`єкт закінчений будівництвом та готовий до експлуатації, згідно декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 08 травня 2013 року за № ДШ42131200510 та технічного висновку про стан будівельних конструкцій, виданий Державним публічним акціонерним товариством «Будівельна компания «Укрбуд» дочернє підприємство «Проектний інститут «Приднепровський Промбудпроект». Встановлено, що згідно розпорядження Дніпропетровської міської ради № 227-р від 20 квітня 2010 року, відповідно до листів Головного архітектурно - планувального управління Дніпропетровської міської ради від 14 березня 2010 року вх. 11/76 та ОСОБА_1 (код ІНН НОМЕР_1 ) від 15 січня 2010 року вх. № 11/76, присвоєно нежитловій будівлі по АДРЕСА_2 (колишня адреса - АДРЕСА_1 ). Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було досягнуто домовленості про те, що останній, у тримісячний строк, повинен почати проводити необхідні дії щодо відведення земельної ділянки та укласти договір з відповідною землевпорядною організацією по об`єкту нерухомості, загальною площею 638,4 кв.м., по фактичному користуванню 4180 кв.м., в тому числі під основними будівлями 336 кв.м., під допоміжними будівлями 919 кв.м., тротуар 2925 кв.м., та общею площею 4545кв.м. (орієнтовано), згідно топографічніх даних за №2482 від 04 вересня 2012 року, у зв`язку із постійною зайнятістю ОСОБА_1 і неможливістю особисто займатися питаннями відведення земельної ділянки. Оскільки між позивачем та відповідачем існували дружні стосунки, будь-яких письмових угод між ними укладено не було. Суд першої інстанції встановивши вказані обставини справи та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 виходив із наявності достатніх підстав для їх задоволення. Однак, колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного. Згідно з положеннями ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 ЦК України). Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (стаття 626 ЦК України). Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України). Згідно з положеннями ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (стаття 632 ЦК України). Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Оцінюючи викладені сторонами обставини та надані докази, суд виходить з такого. Згідно з положеннями статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Відповідно до ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Згідно з ч.ч.1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. З огляду на викладене, враховуючи, що позовна заява та матеріали справи не містять доказів щодо обставин укладення правочину між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , дату укладення та його умов, суд позбавлений можливості встановити істотні умови цього договору, і які зобов`язання взяли на себе сторони, у зв`язку з чим вимога про витребування у ОСОБА_2 оригіналів документів, а саме: технічний паспорт, декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки є необґрунтованою, тому у її задоволенні слід відмовити. Частиною 1 ст. 331 ЦК України визначено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Частинами 1-3 ст. 376 ЦК України встановлено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Колегія суддів звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів того, що спірний об`єкт нерухомості був збудований ОСОБА_1 за власні кошти та зі своїх матеріалів. Крім того, спірний об`єкт нерухомості побудований на земельній ділянці не відведеній для вказаної мети, будь-які рішення Дніпровською міською радою щодо передачі позивачу у користування такою земельною ділянкою не приймалися. Враховуючи зазначене вище та в силу положень ст.376 ЦК України відсутні підстави для визнання за ОСОБА_1 права власності на станцію технічного обслуговування автомобілів. Відповідно до положень ст.3 ЦПК України (в редакції станом на момент звернення до суду з позовом) та ст. 4 ЦПК України (в нині діючій редакції) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Як розтлумачив Конституційний Суд України в своєму Рішенні від 01 грудня 2004 року за № 18-рп/2004, поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто не випливають із певного суб`єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушенням охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об`єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага. Водночас за відсутності об`єктивного порушення прав чи законних інтересів особи її вимоги не підлягають задоволенню. Таким чином, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 своїми діями порушив право або законні інтереси позивача ОСОБА_1 . Суд першої інстанції на вищевказане належної уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову. З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради задовольнити. Заочне рішення Індустріального районного суду від 14 лютого 2014 року скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Дніпропетровська міська рада про витребування документів та визнання права власності. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: М.Ю. Петешенкова Судді: В.С. Городнича О.В. Лаченкова