Постанова 4803 № 205/5342/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/579/23 Справа № 205/5342/20 Суддя у 1-й інстанції - Приходченко О. С. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 березня 2023 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справах Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого Лаченкової О.В. суддів Городничої В.С., Петешенкової М.Ю. при секретарі Піменовій М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 15 червня 2022 року по справі за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , треті особи: П`ята дніпровська державна нотаріальна контора та Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, визнання недійсними договорів та припинення права власності,- ВСТАНОВИЛА: В липні 2020 року до Ленінського районного суду м.Дніпропетровська надійшов позов Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , треті особи: П`ята дніпровська державна нотаріальна контора та Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, визнання недійсними договорів та припинення права власності. В обґрунтування позову Дніпровська міська рада зазначала, що відповідно до рішення виконкому Дніпровської міської ради №587 від 30 листопада 2016 року на балансі КП «Міськавтопарк» перебуває об`єкт благоустрою - майданчик для паркування транспортних засобів, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який знаходиться на земельній ділянці, що належить територіальній громаді м.Дніпра і жодній особі у користування не передавалася. Як стало відомо позивачеві, на підставі заочного рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 12 липня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про визнання права власності та визнання договору купівлі-продажу дійсним було задоволено, визнано за ОСОБА_1 право власності на автостоянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , без додаткових актів введення в експлуатацію. На підставі заочного рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 12 липня 2017 року державним реєстратором КП «БТІ» Дніпровської районної ради Дніпропетровської області право власності на спірне нерухоме майно було зареєстровано за відповідачем ОСОБА_1 . Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2018 року заочне рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 12 липня 2017 року скасовано і справу передано на розгляд Ленінському районному суду м.Дніпропетровська. Ухвалою Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 28 листопада 2018 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_5 залишено без розгляду. При спробі доступу до об`єкту благоустрою - паркувального майданчика, працівникам КП «Міськавтопарк» з боку невідомих осіб було вчинено перешкоди та повідомлено, що вони є власниками об`єктів нерухомого майна - паркувального майданчика, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Таким чином, земельна ділянка, яка перебуває у власності територіальної громади м.Дніпра, вибула з комунальної власності. Згідно з повідомленням Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , була передана на підставі наступних договорів оренди землі: №1223 від 11 вересня 2001 року, укладеного між Дніпропетровською міською радою та ДКБ «Південне» ім. М.К.Янгеля, №1223 від 01 січня 2002 року, укладеного між Дніпропетровською міською радою та ДКБ «Південне» ім. М.К.Янгеля, №3947 від 06 серпня 2003 року, укладеного між Дніпропетровською міською радою та ОСОБА_6 , та №40610400917 від 02 серпня 2006 року, укладеного між Дніпропетровською міською радою та ДКБ «Південне» ім. М.К.Янгеля. Спірна земельна ділянка у користування, чи у власність, ОСОБА_1 не надавалася. Оскільки право власності на автомобільну стоянку виникло у відповідача ОСОБА_1 на підставі судового рішення, яке було скасовано, тому у нього відсутні правові підстави для набуття права власності. З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що після реєстрації права власності на підставі заочного рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська було вчинено низку правочинів: договір купівлі-продажу від 06 вересня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , посвідчений П`ятою дніпровською державною нотаріальною конторою і зареєстрований в реєстрі за №5-472; договір купівлі-продажу від 06 вересня 2017 року, укладений між ОСОБА_7 і ОСОБА_2 , посвідчений П`ятою дніпровською державною нотаріальною конторою і зареєстрований в реєстрі за №5-474; договір купівлі-продажу від 08 вересня 2017 року, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , посвідчений П`ятою дніпровською державною нотаріальною конторою і зареєстрований в реєстрі за №5-495; договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 07 березня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_4 , посвідчений П`ятою дніпровською державною нотаріальною конторою і зареєстрований в реєстрі за №5-101; договір про розірвання договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 05 липня 2019 року, укладений між ОСОБА_4 і ОСОБА_1 , посвідчений П`ятою дніпровською державною нотаріальною конторою і зареєстрований в реєстрі за №5-363; договір купівлі-продажу від 07 вересня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , посвідчений П`ятою дніпровською державною нотаріальною конторою і зареєстрований в реєстрі за №5-485, на підставі якого частина автозаправки перейшла у власність ОСОБА_2 , та договір дарування від 05 липня 2019 року, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , посвідчений П`ятою дніпровською державною нотаріальною конторою і зареєстрований в реєстрі за №5-364, відповідно до умов якого частина заправки перейшла у власність ОСОБА_2 . Оскільки земельна ділянка, яка перебуває у комунальній власності, та яка не була передана у власність або користування, перейшла у власність відповідача ОСОБА_1 на підставі заочного рішення суду, яке було скасовано, таким чином ОСОБА_1 не набув право власності на неї, тому у нього були відсутні правові підстави для розпорядження спірним об`єктом нерухомого майна. За таких обставин, правочини мають бути визнані недійсними, оскільки земельна ділянка вибула з комунальної власності законного власника - територіальної громади м.Дніпра поза волею власника. Просив суд визнати недійсними: договір купівлі-продажу від 06 вересня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , посвідчений П`ятою дніпровською державною нотаріальною конторою і зареєстрований в реєстрі за №5-472; договір купівлі-продажу від 06 вересня 2017 року, укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , посвідчений П`ятою дніпровською державною нотаріальною конторою і зареєстрований в реєстрі за №5-474; договір купівлі-продажу від 08 вересня 2017 року, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , посвідчений П`ятою дніпровською державною нотаріальною конторою і зареєстрований в реєстрі за №5-495; договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 07 березня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_4 , посвідчений П`ятою дніпровською державною нотаріальною конторою і зареєстрований в реєстрі за №5-101; договір про розірвання договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 05 липня 2019 року, укладений між ОСОБА_4 і ОСОБА_1 , посвідчений П`ятою дніпровською державною нотаріальною конторою і зареєстрований в реєстрі за №5-363; договір купівлі-продажу від 07 вересня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , посвідчений П`ятою дніпровською державною нотаріальною конторою і зареєстрований в реєстрі за №5-485, на підставі якого частина автозаправки перейшла у власність ОСОБА_2 , та договір дарування від 05 липня 2019 року, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , посвідчений П`ятою дніпровською державною нотаріальною конторою і зареєстрований в реєстрі за №5-364, відповідно до умов якого частина заправки перейшла у власність ОСОБА_2 ; припинити право власності на автостоянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію права власності: за ОСОБА_1 , зареєстроване на підставі заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 липня 2017 року №2020/4479/17 (номер запису права власності 22170592), за ОСОБА_3 , зареєстроване на підставі договору купівлі-продажу від 06 вересня 2017 року (номер запису права власності 22202811), за ОСОБА_2 , зареєстроване на підставі договору купівлі-продажу від 06 вересня 2017 року (номер запису права власності 22203258), за ОСОБА_1 , зареєстроване на підставі договору купівлі-продажу від 08 вересня 2017 року (номер запису права власності 22247021), за ОСОБА_4 , зареєстроване на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 07 березня 2018 року (номер запису права власності 25175109), за ОСОБА_1 , зареєстроване на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 05 липня 2019 року (номер запису по право власності 32270478), за ОСОБА_2 , зареєстроване на підставі договору купівлі-продажу від 07 вересня 2017 року (номер запису по право власності 22222988), за ОСОБА_2 , зареєстроване на підставі договору дарування від 05 липня 2019 року (номер запису по право власності 32271344); зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , привівши її у придатний для використання стан шляхом демонтажу самочинного будівництва об`єкта нерухомого майна, стягнути судові витрати з відповідачів. Рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 15 червня 2022 року Дніпровській міській раді у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , треті особи: П`ята дніпровська державна нотаріальна контора та Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, визнання недійсними договорів та припинення права власності відмовлено. Судовий збір, понесений Дніпровською міською радою у загальному розмірі 19969 гривень віднесено за рахунок позивача. В апеляційній скарзі на рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 15 червня 2022 року Дніпровська міська рада просить скасувати рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 15 червня 2022 року та прийняти нове, яким позов Дніпровської міської ради задовольнити в повному обсязі. Відзиви на апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 15 червня 2022 року від учасників справи до апеляційного суду не надходили. Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до листа Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради №4/11-1879 від 10 червня 2020 року земельна ділянка, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договорів оренди землі: №1223 від 11 вересня 2001 року, укладеного між Дніпропетровською міською радою та ДКБ «Південне» ім.М.К.Янгеля, №1223 від 01 січня 2002 року, укладеного між Дніпропетровською міською радою та ДКБ «Південне» ім.М.К. Янгеля, №3947 від 06 серпня 2003 року, укладеного між Дніпропетровською міською радою та ОСОБА_6 , та №40610400917 від 02 серпня 2006 року, укладеного між Дніпропетровською міською радою та ДКБ «Південне» ім.М.К.Янгеля, була передана у користування під фактичне розміщення автостоянки (а.с.11-13). Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01 червня 2020 року встановлено, що відповідно до рішення державного реєстратора КП «ДМБТІ» Василенка Б.В. від 05 вересня 2017 року на підставі заочного рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 12 липня 2017 року право власності на автостоянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_1 . На підставі договору купівлі-продажу від 06 вересня 2017 року, укладеного між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , посвідченим П`ятою дніпровською державною нотаріальною конторою і зареєстрованим у реєстрі за №5-472, право власності на автостоянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_3 . На підставі договору купівлі-продажу від 06 вересня 2017 року, укладеного між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , посвідченого П`ятою дніпровською державною нотаріальною конторою і зареєстрованого в реєстрі за №5-474, право власності на автостоянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_3 . На підставі договору купівлі-продажу від 08 вересня 2017 року, укладеного між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , посвідченого П`ятою дніпровською державною нотаріальною конторою і зареєстрованого в реєстрі за №5-495, право власності на автостоянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_2 . На підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 07 березня 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 і ОСОБА_4 , посвідченого П`ятою дніпровською державною нотаріальною конторою і зареєстрованого в реєстрі за №5-101, право власності на автостоянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_4 . На підставі договору про розірвання договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 05 липня 2019 року, укладеного між ОСОБА_4 і ОСОБА_1 , посвідченого П`ятою дніпровською державною нотаріальною конторою і зареєстрованого в реєстрі за №5-363, право власності на автостоянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , набув ОСОБА_1 . Відповідно до умов договору купівлі-продажу від 07 вересня 2017 року, укладеним між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , посвідченим П`ятою дніпровською державною нотаріальною конторою і зареєстрованим в реєстрі за №5-485, на підставі якого частина автозаправки перейшла у власність ОСОБА_2 , та договору дарування від 05 липня 2019 року, укладеного між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , посвідченого П`ятою дніпровською державною нотаріальною конторою і зареєстрованого в реєстрі за №5-364, відповідно до умов якого частина заправки перейшла у власність ОСОБА_2 , право власності на автостоянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у цілому зареєстровано за ОСОБА_2 (а.с.14-20). Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 17 червня 2021 року, право власності ОСОБА_2 на автостоянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , припинено на підставі акту про знесення №1405-21/1/ЗН від 14 травня 2021 року (а.с.163-166). Згідно із ч.2 ст.376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. До початку реалізації права на забудову конкретної земельної ділянки, особа зобов`язана у встановленому порядку набути право власності або користування на цю земельну ділянку. Особа, яка здійснила самочинне будівництво об`єкта на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, не може набути право власності на нього в порядку статті 331 ЦК України. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 28 січня 2015 року у справі №6-225цс14. Згідно з нормами ст.319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Відповідно до ст.321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Частиною 1 статті 120 ЗК України визначено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції ЄСПЛ визначено, що суд загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося у зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно (рішення та ухвали ЄСПЛ у справах «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 5 липня 2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 5 липня 2001 року, «Ріела та інші проти Італії» від 4 вересня 2001 року, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 6 листопада 2008 року). Згідно з ч.ч.1, 2 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 3, 4, 5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання у момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, є підставою для визнання його недійсності. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно із ч.1 ст.377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Згідно з правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справах №522/2202/15-ц (провадження №14-132цс18), №522/2201/15-ц (провадження №14-179цс18) та №522/2110/15-ц (провадження №14-247цс18) ВП ВС погодилася з висновком ВСУ, висловленим у постанові від 24 червня 2015 року у справі №6-251цс15 про те, що майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Частиною 4 ст.263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно із ч.2 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. Відповідно до приписів ч.1 ст.81 ЦПК України саме сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Тобто сам суд не повинен нічого доказувати за своєю ініціативою, оскільки це - обов`язок сторін, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність. При цьому само по собі доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків, зокрема надання належних та допустимих доказів на обґрунтування своїх вимог. Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивачем не надано суду належних, допустимих та достатніх доказів, які би дали підстави встановити фактичні обставини, вказані позивачем у позовній заяві події, зокрема до матеріалів справи не надано копії заочного рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 12 липня 2017 року, постанови апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2018 року про його скасування та копії ухвали Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 28 листопада 2018 року про залишення позовних вимог без розгляду. Також до матеріалів справи не додано жодної копії оспорюваних правочинів, клопотання про їх витребування, у разі неможливості самостійно надати їх суду. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у задоволенні позовних вимог Дніпровській міській слід відмовити в повному обсязі, оскільки позивачем належними, достатніми та допустимими доказами не доведено обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог і не надано до позовної заяви копій оспорюваних правочинів. Доводи апеляційної скарги Дніпровської міської ради, що власником земельної ділянки, на якій проведено самочинне будівництво спірного нерухомого майна є територіальна громада міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради, а тому вищезазначені договори, укладені ОСОБА_1 порушують права та інтереси територіальної громади м.Дніпра в особі Дніпровської міської ради, суперечать вимогам чинного законодавства і підлягають визнанню його недійсним, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки Дніпровською міською радою не надано суду належних, допустимих та достатніх доказів, які би дали підстави встановити фактичні обставини, вказані позивачем у позовній заяві події. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, якими з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені, їм дана належна оцінка, а доводи скаржника зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що не дає суду апеляційної інстанції підстав для задоволення вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст.ст.259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради - залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 15 червня 2022 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя О.В.Лаченкова Судді В.С.Городнича М.Ю.Петешенкова