Постанова 4803 № 201/4125/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/306/23 Справа № 201/4125/19 Суддя у 1-й інстанції - Федоріщев С. С. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 квітня 2023 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого - Городничої В.С., суддів: Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю., за участю секретаря судового засідання - Панасенко С.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 24 березня 2022 року у цивільній справі за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Марше-Дніпро», треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Суслов Максим Євгенійович, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Петрушевська Інна Романівна, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про визнання недійсним договору іпотеки, визнання недійсним рішення загальних зборів засновників та акта приймання-передачі нерухомого майна, припинення права власності та скасування державної реєстрації права власності, зобов`язання повернути земельну ділянку, - ВСТАНОВИЛА: У квітні 2019 року Дніпровська міська рада звернулась до суду із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого посилалася на те, що, будучи органом місцевого самоврядування, вирішує на території міста Дніпра питання в галузі земельних відносин. При цьому, вказувала, що заочним рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 28 листопада 2013 року по справі №2-7346/11 за позовом ОСОБА_1 до Повного товариства фінансово-трастова компанія «Лота-Сервіс», ТОВ ВКФ «АТ ЛТД», третя особа - Дніпропетровська міська рада, визнано право власності за ОСОБА_1 на ринок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з: літ. А-1 торговельний комплекс, літ а 1 ганок площею 100,5 кв.м., літ. Б навіс, літ. В торговий кіоск, літ. в прибудова, літ. в 1 навіс площею 63,4 кв.м., літ. Д торговий кіоск площею 12,8 кв.м., літ. Е торговий кіоск площею 4,3 кв.м., літ. Ж сарай, літ. З контора площею 8,2 кв.м., літ. Л лабораторія площею 13,5 кв.м., літ. М торговий кіоск площею 11,8 кв.м., літ. Н торговий кіоск площею 11,4 кв.м., літ. О торговий кіоск площею 19,3 кв.м., П торговий кіоск, літ. П 1 торговий кіоск, літ. П 2 торговий кіоск, літ. П 3 торговий кіоск, літ. П 4 торговий кіоск, літ. П 5 торговий кіоск, літ. П 6 торговий кіоск, літ. П 7 торговий кіоск, літ. П 8 торговий кіоск, літ. П 9 торговий кіоск, літ. П 10а торговий кіоск, літ. П 10 торговий кіоск, літ. П 11 торговий кіоск, літ. П 12 торговий кіоск, літ. П 13 торговий кіоск, літ. П 15 торговий кіоск, літ. П 16 торговий кіоск, літ. П 17 торговий кіоск, літ. П 18 торговий кіоск, літ. П 19 торговий кіоск, літ. П 20 торговий кіоск, літ. П 21 торговий кіоск, літ. П 22 торговий кіоск, літ. П 23 торговий кіоск, літ. П 24 торговий кіоск, літ. П 25-26 торговий кіоск, літ. П 29 торговий кіоск, літ. П 30 торговий кіоск, літ. П 31 торговий кіоск, літ. П 32 торговий кіоск, літ. П 33 торговий кіоск, літ. П 34 торговий кіоск, літ. П 35 торговий кіоск, літ. П 36 торговий кіоск, літ. П 37 торговий кіоск, літ. П 38 торговий кіоск, літ. Р навіс, літ. С навіс, літ. Т навіс, літ. У сторожка, літ. Ф навіс, літ. Х туалет, №1 огорожа, цоколь, №2 огорожа, №3 огорожа, №4 огорожа, №5 огорожа, без прийняття в експлуатацію, який розташований на земельній ділянці площею 2265 кв.м. Так, вказане заочне рішення стало підставою для реєстрації 14 квітня 2014 року права власності за ОСОБА_1 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Петрушенською І.Р. (номер запису про право власності 5340271, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 338642412101). Між тим, рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2017 року по вищезазначеній справі апеляційну скаргу КП Управління з організації контролю у сфері благоустрою та розміщення зовнішньої реклами Дніпропетровської міської ради було задоволено, заочне рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 28 листопада 2013 року скасовано, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Таким чином, правовстановлюючий документ на нерухоме майно, на підставі якого ОСОБА_1 набула право власності на нерухоме майно, скасовано. Згодом, 11 грудня 2017 року ОСОБА_1 уклала з ОСОБА_2 договір позики, в забезпечення якого також було укладено договір іпотеки, посвідчені приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М.Є. Предметом договору іпотеки, згідно п.2 вказаного Договору, був ринок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , тобто, спірне нерухоме майно. У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за договором позики 07 березня 2019 року ОСОБА_2 в рахунок виконання зобов`язання звернула стягнення в позасудовому порядку на предмет іпотеки - спірне нерухоме майно, у зв`язку з чим приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Суслов М.Є. здійснив відповідні дії з реєстрації права власності за останньою. 14 березня 2019 року було проведено загальні збори ТОВ «Марше-Дніпро», рішенням яких було вирішено створити зазначене господарське товариство, утворено статутний капітал, що закріплено в протоколі №1. ОСОБА_2 внесла спірне нерухоме майно в статутний капітал ТОВ «Марше-Дніпро» як внесок учасника, після чого було складено акт прийому-передачі, який став підставою для державної реєстрації права власності за ТОВ «Марше-Дніпро», здійсненою державним реєстратором КП «Цифровий документообіг» Дніпропетровської обласної ради Дідовим А.О. (номер запису - 30763898). Позивач вважав, що вищевказаними документами порушуються права територіальної громади в галузі земельних правовідносин, а тому, з урахуванням уточнень, просив суд: 1) визнати недійсним договір іпотеки від 12 грудня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М.Є. та зареєстрований в реєстрі за №4234; 2) визнати недійсним рішення загальних зборів засновників про створення ТОВ «Марше-Дніпро» від 13 березня 2019 року, оформлене Протоколом №1, в частині прийняття рішення про утворення статутного капіталу ТОВ «Марше-Дніпро», що складається з нерухомого майна - ринку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; 3) припинити право власності та скасувати державну реєстрацію права власності на вищевказаний об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_1 (номер запису про право власності - 5340271, внесений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Петрушенською І.Р., реєстраційний номер об`єкт нерухомого майна: 338642412101), за ОСОБА_2 (номер запису про право власності - 30640601, внесений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М.Є., реєстраційний номер об`єкт нерухомого майна: 338642412101), за ТОВ «Марше-Дніпро» (номер запису про право власності - 30763898, реєстраційний номер об`єкт нерухомого майна: 338642412101); 4) скасувати в Державному реєстрі речових прав державну реєстрацію іпотеки від 12 грудня 2017 року (номер запису про іпотеку: 23891351, внесений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М.Є.), та заборони (номер запису про обтяження: 23891156, внесений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М.Є. на об`єкт нерухомого майна №338642412101); 5) зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , привівши її у придатний для використання стан шляхом знесення самочинно побудованого ринку. Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 24 березня 2022 року в задоволенні позову Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ «Марше-Дніпро», треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Суслов М.Є., приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Петрушевська І.Р., Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про визнання недійсним договору іпотеки, визнання недійсним рішення загальних зборів засновників та акту приймання-передачі нерухомого майна, припинення права власності та скасування державної реєстрації права власності, зобов`язання повернути земельну ділянку - відмовлено. Не погодившись з таким рішенням, Дніпровська міська рада подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. ОСОБА_2 , відповідно до ст.360 ЦПК України, подала відзив, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін, посилаючись на незаконність та необґрунтованість доводів скарги. Інші учасники процесу не скористалися своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно з ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, з огляду на таке. Судом встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого згідно рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради №1876 від 12 грудня 2012 року нерухоме майно - ринок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 належав Повному товариству фінансово-трастовій компанії «Лота-Сервіс» (том 2 а.с.40). На підставі заочного рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 28 листопада 2013 року по справі №2-7346/11 за позовом ОСОБА_1 до Повного товариства фінансово-трастова компанія «Лота-Сервіс», ТОВ ВКФ «АТ ЛТД», третя особа - Дніпропетровська міська рада, визнано право власності за ОСОБА_1 на ринок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з: літ. А-1 торговельний комплекс, літ а 1 ганок площею 100,5 кв.м., літ. Б навіс, літ. В торговий кіоск, літ. в прибудова, літ. в 1 навіс площею 63,4 кв.м., літ. Д торговий кіоск площею 12,8 кв.м., літ. Е торговий кіоск площею 4,3 кв.м., літ. Ж сарай, літ. З контора площею 8,2 кв.м., літ. Л лабораторія площею 13,5 кв.м., літ. М торговий кіоск площею 11,8 кв.м., літ. Н торговий кіоск площею 11,4 кв.м., літ. О торговий кіоск площею 19,3 кв.м., П торговий кіоск, літ. П 1 торговий кіоск, літ. П 2 торговий кіоск, літ. П 3 торговий кіоск, літ. П 4 торговий кіоск, літ. П 5 торговий кіоск, літ. П 6 торговий кіоск, літ. П 7 торговий кіоск, літ. П 8 торговий кіоск, літ. П 9 торговий кіоск, літ. П 10а торговий кіоск, літ. П 10 торговий кіоск, літ. П 11 торговий кіоск, літ. П 12 торговий кіоск, літ. П 13 торговий кіоск, літ. П 15 торговий кіоск, літ. П 16 торговий кіоск, літ. П 17 торговий кіоск, літ. П 18 торговий кіоск, літ. П 19 торговий кіоск, літ. П 20 торговий кіоск, літ. П 21 торговий кіоск, літ. П 22 торговий кіоск, літ. П 23 торговий кіоск, літ. П 24 торговий кіоск, літ. П 25-26 торговий кіоск, літ. П 29 торговий кіоск, літ. П 30 торговий кіоск, літ. П 31 торговий кіоск, літ. П 32 торговий кіоск, літ. П 33 торговий кіоск, літ. П 34 торговий кіоск, літ. П 35 торговий кіоск, літ. П 36 торговий кіоск, літ. П 37 торговий кіоск, літ. П 38 торговий кіоск, літ. Р навіс, літ. С навіс, літ. Т навіс, літ. У сторожка, літ. Ф навіс, літ. Х туалет, №1 огорожа, цоколь, №2 огорожа, №3 огорожа, №4 огорожа, №5 огорожа без прийняття в експлуатацію, який розташований на земельній ділянці площею 2265 кв.м. 14 квітня 2014 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенською І.Р., яка діяла як державний реєстратор, зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на ринок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (том 1 а.с.25-32). Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2017 року по вищевказаній справі апеляційну скаргу КП Управління з організації контролю у сфері благоустрою та розміщення зовнішньої реклами Дніпропетровської міської ради було задоволено, заочне рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 28 листопада 2013 року скасовано, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено (том 1 а.с.14-20). 12 грудня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки нерухомого майна, відповідно до умов якого сторони за цим договором забезпечили виконання зобов`язання, що виникло у ОСОБА_1 на підставі договору позики, укладеного з ОСОБА_2 11 грудня 2017 року, і посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М.Є. за реєстровим №4191), на суму 1 500 000,00 (один мільйон п`ятсот тисяч) грн. Строк повернення позики за умовами договору - до 11 січня 2018 року. Крім того, сторони у Договорі іпотеки нерухомого майна обумовили, що предметом іпотеки є нерухоме майно, що може бути відчужене ОСОБА_1 і на яке може бути звернено стягнення, а саме ринок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно умов договору ОСОБА_2 мала право в разі невиконання ОСОБА_1 забезпеченого іпотекою зобов`язання отримати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника (том 1 а.с.21-24). 12 грудня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М.Є. внесені відомості про наявність іпотеки (номер запису - 23891351) і заборону відчуження (номер запису про обтяження - 23891156) до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Строк дії договору іпотеки був за домовленістю сторін встановлений до 11 січня 2018 року. 07 березня 2019 року у зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 умов договору в частині повернення ОСОБА_2 боргу, остання звернулась до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Суслова М.Є. для звернення стягнення на майно в рахунок забезпечення виконання зобов`язання, про що приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М.Є. було здійснено державну реєстрацію права власності на ринок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 13 березня 2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 створили ТОВ «Марше-Дніпро», про що було прийнято рішення на загальних зборах, зафіксоване в протоколі №1. Статутний капітал було створено в сумі 10 100 000 грн (том 2 а.с.55-60). Так, після отримання у власність ринку ОСОБА_2 створила з ОСОБА_3 господарське товариство - ТОВ «Марше-Дніпро». ОСОБА_2 , як засновницею, було внесено до статутного фонду 10 000 000,00 грн (десять мільйонів грн) у вигляді ринку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_3 в свою чергу внесла до статутного фонду 100 000,00 грн (сто тисяч грн), що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (том 2 а.с.3-13). 14 березня 2019 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Марше-Дніпро» підписано акт приймання-передачі нерухомого майна без номеру щодо передачі Ринку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , до статутного капіталу ТОВ «Марше-Дніпро». На підставі вищезазначеного акта приймання-передачі від 14 березня 2019 року, державним реєстратором КП «Цифровий документообіг» Дніпропетровської обласної ради Дідовим А.О. зареєстровано право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ «Марше-Дніпро» на Ринок, номер запису про право власності - 30763898. Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, оскільки заявлені позовні вимоги не відповідають належним та ефективним способам захисту. При цьому, вказував, що Дніпровська міська рада не є стороною оспорюваного договору іпотеки від 12 грудня 2017 року, також не була та не є ані засновником, ані учасником ТОВ «Марше-Дніпро», а позовні вимоги не обґрунтовані належним чином. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Згідно ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. На підставі ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Згідно ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. В апеляційній скарзі Дніпровська міська рада посилається на те, що оскільки ринок було побудовано на земельній ділянці не відведеній для вказаної мети та за відсутності декларації про початок будівельних робіт та декларації про готовність об`єкту до експлуатації, а також доказів про те, що спірне нерухоме майно було в установленому законом порядку введено в експлуатацію, тому відсутні правові підстави вважати, що ОСОБА_1 набула законно право власності на спірний об`єкт. Крім того, скаржник стверджує, що суд першої інстанції при неповно та всебічно з`ясованих обставинах справи дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні даного позову, адже спірний об`єкт, побудований на замовлення ОСОБА_1 , підлягає знесенню за рахунок останньої, а земельна ділянка приведенню у придатний для використання стан. Однак, колегія суддів відхиляє такі доводи скаржника, з наступних підстав. Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року» ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2,4,7, 11 до Конвенції. За змістом ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенція) кожному гарантується право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки дотримання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребується. При розгляді справ національні суди України застосовують положення Конвенції та практику Європейського суду з прав людини як джерело права, що передбачено ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Згідно зі ст.ст.13, 41 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути здійснене лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Крім того, в Україні відносини, пов`язані із набуттям, зміною, припиненням права власності та його захистом, зокрема, регулюються Цивільним і Господарським кодексами України. Згідно з ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. У практиці Європейського суду з прав людини (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «ОСОБА_1 та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст.1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Європейський суд з прав людини констатує порушення ст.1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано. Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федоренко проти України» від 30 червня 2006 року визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності. Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24 червня 2003 року майном у значенні ст.1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. У рішенні Європейський суд з прав людини зазначив: «наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила». У цій справі Європейський суд дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення ст.1 Першого протоколу Конвенції». Європейський суд з прав людини, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали Європейського суду з прав людини у справах «Раймондо проти Італії» від 22 лютого 1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 05 липня 2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 05 липня 2001 року, «Ріела та інші проти Італії» від 04 вересня 2001 року). Таким чином, ст.1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується. Також Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Водночас, обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (провадження №12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19 (провадження №12-52гс20, пункт 52). Так, набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). У справі, яка переглядається, судом першої інстанції установлено, що ринок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , належав Повному товариству фінансово-трастовій компанії «Лота-Сервіс» на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого згідно рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради №1876 від 12 грудня 2012 року (том 2 а.с.40), наявність якого спростовує самочинність будівництва ринку. При цьому, матеріали справи не містять відомостей щодо скасування рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради №1876 від 12 грудня 2012 року, а позивачем не ставилося питання щодо скасування зазначеного рішення. Доводи апелянта щодо преюдиційного значення факту самочинного будівництва ринку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , установленого в рішенні апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 травня 2017 року по справі №2-7346/11, колегія суддів вважає неспроможними, виходячи з наступного. У судовому рішенні апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 травня 2017 року по справі №2-7346/11, на яке посилалася Дніпровська міська рада у тому числі й своїй позовній заяві, суд надаючи правову оцінку самочинності будівництва ринку виходив з того, що при розгляді зазначеної справи в першій та другій інстанції в матеріалах справи були відсутні відомості та документи, які б встановлювали зворотне. Натомість, Касаційний цивільний суд Верховного Суду неодноразово наголошував на тому, що не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення та правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які зазначені у резолютивній частині рішення. Такий правовий висновок викладено, зокрема, у постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 11 грудня 2019 року по справі №320/4938/17. Також колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги Дніпровської міської ради про те, що право власності на спірне майно ОСОБА_1 не мала, тому вона і не мала права розпоряджатися вказаним майном, в тому числі шляхом укладення спірних правочинів, з наступних підстав. Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5 та 6 ст.203 ЦК України. Частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ст.546 ЦК України). Відповідно до ст.572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ст.575 ЦК України). Згідно ст.1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Відповідно до ст.7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання. Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції було установлено, що спірний договір іпотеки укладено на забезпечення договору позики. При цьому, договір позики, на забезпечення якого укладався договір іпотеки між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , укладено на підставі рішення суду, яке було скасовано. Разом з тим, державна реєстрація в державному реєстрі прав на нерухоме майно не була скасована, що у свою чергу не може бути підставою для визнання договору іпотеки недійсним на підставі ст.ст.203, 215, 216 ЦК України. Водночас, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині позовних вимог Дніпровської міської ради про визнання рішення загальних зборів ТОВ «Марше-Дніпро» та акту приймання-передачі нерухомого майна недійсним, з огляду на таке. Відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.1 Закону України «Про господарські товариства» господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарськими товариствами цим Законом визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об`єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. Згідно зі ст.80 ГК України до господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства. Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов`язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов`язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів. За ч.1 ст.3 Закону України «Про господарські товариства» засновниками та учасниками товариства можуть бути підприємства, установи, організації, а також громадяни, крім випадків, передбачених законодавчими актами України. Згідно з ч.1 ст.23 Закону України «Про господарські товариства» управління товариством здійснюють його органи, склад і порядок обрання (призначення) яких здійснюється відповідно до виду товариства. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (ч.2 ст.97 ЦК України). Збори приймають рішення, які оформляються відповідним протоколом. Рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи не є правочинами у розумінні ст.202 ЦК України. До цих рішень не можуть застосовуватися положення ст.ст.203 та 215 ЦК України, які визначають підстави недійсності правочину, і, відповідно, правові наслідки недійсності правочину за ст.216 ЦК України. Зазначені рішення є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто, офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин. У зв`язку з цим, підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи можуть бути: невідповідність рішень загальних зборів нормам законодавства; порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів; позбавлення учасника (акціонера, члена) юридичної особи можливості взяти участь у загальних зборах. Безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів у зв`язку з прямою вказівкою закону є: прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення (ст.ст.41, 42, 59, 60 Закону України «Про господарські товариства»); прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів товариства (ч.4 ст.43 Закону України «Про господарські товариства»); прийняття загальними зборами рішення про зміну статутного капіталу товариства, якщо не дотримано процедури надання акціонерам (учасникам) відповідної інформації (ст.ст.40, 45 Закону України «Про господарські товариства»). Така правова позиція щодо визнання недійсними загальних зборів викладена у постановах Касаційного господарського суду Верховного Суду від 04 грудня 2018 року по справі №910/21845/16 та від 12 червня 2019 року у справі №927/352/18. Отже, доводи апелянта щодо недійсності рішення загальних зборів засновників ТОВ «Марше-Дніпро» від 13 березня 2019 року з підстав його невідповідності ст.ст.203 та 215 ЦК України не заслуговують на увагу, оскільки зазначені статті ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин. Крім того, відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі №923/876/16 викладено правовий висновок, відповідно до пункту 60 якого зазначено: «При цьому, позовні вимоги про визнання рішення загальних зборів товариства з обмеженою відповідальністю недійсним, визнання недійсним статуту чи недійсними змін до нього, визнання права власності на частку у статутному капіталі товариства не відповідають належним та ефективним способам захисту, оскільки їх задоволення не може бути підставою для внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань». Пунктом 61 вказаної постанови встановлено, що вичерпний перелік способів захисту учасників товариств з обмеженою відповідальністю або з додатковою відповідальністю міститься у ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», норми якого є спеціальними для зазначених товариств. Належним способом захисту у цьому разі є позов про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства (підпункт д пункту 3 ч.5 ст.17 цього Закону). Окрім цього, відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №907/167/17, право на звернення до суду з позовом щодо недійсності рішення загальних зборів мають учасники (акціонери) товариства, які були учасниками (акціонерами) на дату прийняття оспорюваного рішення відповідним органом управління. Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про залишення таких вимог позову без задоволення, оскільки у даному випадку Дніпровська міська рада не була та не є ані засновником, ані учасником ТОВ «Марше-Дніпро». Посилання скаржника на те, що передача майна ОСОБА_2 до статутного капіталу товариства порушила законні права та інтереси Дніпровської міської ради, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки районним судом було установлено, що на момент прийняття оспорюваного рішення загальних зборів засновників товариства - 13 березня 2019 року - було відсутнє будь-яке обтяження щодо нерухомого майна ОСОБА_2 . Водночас, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що позивач, посилаючись у своїй позовній заяві на те, що спірне майно є самочинним будівництвом, не надав рішення суду, яке набрало законної сили, щодо припинення права власності та/або витребування з незаконного володіння майна ОСОБА_2 . Згідно матеріалів справи, не існувало і відповідного виконавчого провадження, а відтак не було жодних законодавчо встановлених перешкод для вчинення ОСОБА_2 таких дій. Отже, ОСОБА_2 , передаючи своє майно до статутного капіталу ТОВ «Марше-Дніпро», фактично скористалась своїм законним правом на володіння, користування та розпорядження своїм майном. При цьому, діючим законодавством не передбачені порядок та підстави для визнання недійсним акту приймання-передачі нерухомого майна, адже сам по собі документ є лише фіксацією факту переходу майна від однієї особи до іншої. Таким чином, суд першої інстанції дійшов мотивованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання недійсним рішень загальних зборів засновників про створення ТОВ «Марше-Дніпро» від 13 березня 2019 року, оформлене протоколом №1, в частині прийняття рішення про утворення статутного капіталу цього Товариства та акту приймання-передачі від 14 березня 2019 року. У своїй скарзі апелянт також стверджує, що внаслідок самочинного будівництва будівлі та ухвалення судового рішення, яке у подальшому було скасовано в частині визнання права власності на нерухоме майно, з володіння Дніпровської міської ради поза її волею на підставі обставини, яка у подальшому відпала (рішення суду частково скасовано) вибула земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, земельна ділянка за вказаною адресою ОСОБА_1 у передбачений законом спосіб не надавалась. Права відповідачів ОСОБА_2 та ТОВ «Марше-Дніпро», набуті в результаті вчинення правочинів спірного об`єкту нерухомості, є похідними від права ОСОБА_1 , яка не мала права розпоряджатися вказаним майно. Проте, колегія суддів відхиляє такі доводи скаржника, зважаючи на наступне. Відповідно до ст.41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Відповідно до п.4 ч.1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» загальними засадами державної реєстрації прав, зокрема є внесення відомостей до Державного реєстру прав на нерухоме майно виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом. Згідно п.1 ч.1 ст.2 вказаного Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Статтею 349 ЦК України визначено, що право власності на майно припиняється в разі його знищення. При цьому, у разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру. Статтею 346 ЦК України передбачені підстави припинення права власності на майно, яке припиняється у разі: відчуження власником свого майна; відмови власника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; знищення майна; викупу пам`яток культурної спадщини; примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника; реквізиції; конфіскації; припинення юридичної особи чи смерті власника. Документами, які підтверджують знищення майна, можуть бути матеріали технічної інвентаризації, що засвідчують факт знищення майна, довідки органів внутрішніх справ України, акт про пожежу, офіційні висновки інших установ або організацій, які відповідно до законодавства уповноважені засвідчувати факт знищення майна тощо. Під час розгляду даної справи суду не було надано доказів на підтвердження наявності підстав для припинення права власності, передбачених ст.346 ЦК України. Неможливість розпоряджатись земельною ділянкою, на якій знаходяться об`єкт нерухомості, як про це зазначав апелянт, у тому числі й своїй позовній заяві, не є законною підставою для припинення права власності, а отже районний суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги в частині припинення права власності задоволенню не підлягають. При цьому, в матеріалах справи наявна інформація з Державного реєстру прав на нерухоме майно від 11 квітня 2019 року, сформована Департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, відповідно до змісту якої 11 квітня 2019 року державним реєстратором КП «Центр реєстрації та надання послуг» Нивотруднівської сільської ради Дніпропетровської області Ковальовим С.П. державну реєстрацію на ринок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, скасовано. Отже, з огляду на вищевикладене, підстави для задоволення позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності та скасування іпотеки також відсутні. В частині вирішення позовних вимог Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом демонтажу споруд, колегія суддів погоджується з висновком районного суду про відмову у задоволенні цих вимог, адже, як зазначалось вище, відповідно до ст.41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Вказане положення Конституції України кореспондується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, яка заперечує можливість покладення на власника надмірного неспівмірного тягаря, який в даному випадку можливо буде покладений на власника ринку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , - ТОВ «Марше-Дніпро». При цьому, в таких випадках положення ст.212 ЗК України, на які у тому числі посилався позивач, застосуванню не підлягають і примусове звільнення земельної ділянки шляхом знесення розташованого на ній об`єкта нерухомості, право власності на який оформлено у встановленому законом порядку, порушує права особи, гарантовані ст.41 Конституції України. Крім того, під час апеляційного перегляду цієї справи, колегією суддів установлено, що постановою Верховного Суду від 10 січня 2023 року у справі №160/9902/19 за позовом ТОВ «Марше-Дніпро» до виконавчого комітету Дніпровської міської ради, Комунального підприємства «Благоустрій міста» Дніпровської міської ради, третя особа - Комунальне підприємство «Управління контролю за благоустроєм міста» Дніпровської міської ради, про визнання протиправним та скасування рішення в частині та визнання дій протиправними задоволено касаційну скаргу ТОВ «Марше-Дніпро». Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2021 року скасовано. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 березня 2020 року залишено в силі. Так, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 березня 2020 року у справі №160/9902/19 позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Виконкому «Про усунення наслідків порушень правил благоустрою території міста» від 19 лютого 2019 року №229 в частині вирішення питання відносно виключення з додатку Переліку майна, що підлягає демонтажу, а саме:

113. Тимчасова споруда « Злагода », що розташована за адресою, АДРЕСА_2 ;

114. Тимчасова споруда без назви, що розташована за адресою, АДРЕСА_2 ;

115. Тимчасова споруда « Это Шаурма, детка », що розташована за адресою, АДРЕСА_2;

116. Тимчасова споруда «Українські ковбаси», що розташована за адресою, АДРЕСА_2;

117. Тимчасова споруда «Ломбард Імперіал Рестарт», що розташована за адресою, АДРЕСА_2;

118. Тимчасова споруда «Coca Cola», що розташована за адресою, АДРЕСА_2. Також визнано протиправними дії КП «Благоустрій міста» щодо демонтажу майна, за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить ТОВ «Марше-Дніпро», а саме: літ. В торговий кіоск, літ. в прибудова, літ.в 1 навіс площею 63,4 кв.м., літ. Д торговий кіоск площею 12,8 кв.м., літ. Е торговий кіоск площею 4,3 кв.м., літ. Ж сарай, літ. З контора площею 8,2 кв.м., літ. Л лабораторія площею 13,5 кв.м., літ. М торговий кіоск площею 11,8 кв.м., літ. Н торговий кіоск площею 11,4 кв.м., літ. О торговий кіоск площею 19,3 кв.м., літ. П торговий кіоск, літ. П1 торговий кіоск, літ. П2 торговий кіоск, літ. П3 торговий кіоск, літ. П4 торговий кіоск, літ. П5 торговий кіоск, літ. П6 торговий кіоск, літ. П7 торговий кіоск, літ. П8 торговий кіоск, літ. П9 торговий кіоск, літ. П10 торговий кіоск, літ. П10а торговий кіоск, літ. П11 торговий кіоск, літ. П12 торговий кіоск, літ. П13 торговий кіоск, літ. П15 торговий кіоск, літ. П16 торговий кіоск, літ. П17 торговий кіоск, літ. П18 торговий кіоск, літ. П19 торговий кіоск, літ. П20 торговий кіоск, літ. П21 торговий кіоск, літ. П22 торговий кіоск, літ. П23 торговий кіоск, літ. П24 торговий кіоск, П25-26 торговий кіоск, літ. П29 торговий кіоск, літ. П30 торговий кіоск, літ. П31 торговий кіоск, літ. П32 торговий кіоск, літ. П33 торговий кіоск, літ. П34 торговий кіоск, літ. П35 торговий кіоск, літ. П36 торговий кіоск, літ. П37 торговий кіоск, літ. П38 торговий кіоск, літ. Р навіс, літ. С навіс, літ. Т навіс, літ. У сторожка, літ. Ф навіс, літ. Х туалет, № 1 огорожа, цоколь, № 2 огорожа, № 3 огорожа, № 4 огорожа, № 5 огорожа. Водночас, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що задовольняючи позов ТОВ «Марше-Дніпро» до ВК ДМР, КП «Благоустрій міста», третя особа - КП «Управління контролю за благоустроєм міста», про визнання протиправним та скасування рішення в частині та визнання дій протиправними у справі №160/9902/19, суд першої інстанції виходив із того, що належне позивачу нерухоме майно не відповідає законодавчо визначеному поняттю тимчасової споруди та малої архітектурної форми, а Виконком не має повноважень щодо зобов`язання позивача демонтувати належне йому на праві власності нерухоме майно та доручення здійснення демонтажу такого майна комунальним підприємствам, тому оскаржуване рішення в частині майна, належного позивачеві, є протиправним. Таким чином, судом першої інстанції було повно з`ясовано обставини даної справи, а тому колегія суддів дійшла висновку про правомірність такої відмови у задоволенні заявлених позовних вимог. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неповно встановив фактичні обставини справи, надавши вибірково оцінку зібраним у справі доказам, колегія суддів визнає необґрунтованими, оскільки місцевий суд належно обґрунтував прийняття чи відхилення того чи іншого доказу, надав вичерпні відповіді на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин, тобто, доводи апеляційної скарги в цілому зводяться до непогодження з оскаржуваним судовим рішенням та необхідністю здійснення переоцінки доказів у справі. Інші доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права, не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до чинного законодавства, та не спростовують законність оскаржуваного судового рішення. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів, розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, тому підстави для скасування оскаржуваного судового рішення відсутні. Згідно із ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи судове рішення без змін, не змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради - залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 24 березня 2022 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: В.С. Городнича Судді: О.В. Лаченкова М.Ю. Петешенкова