Постанова Дніпровський апеляційний суд № 204/16770/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6601/24 Справа № 204/16770/23 Суддя у 1-й інстанції - Токар Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю. Категорія 2 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 жовтня 2024 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді Петешенкової М.Ю., суддів Городничої В.С., Красвітної Т.П., при секретарі - Шавкун Л.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради на заочне рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 17 квітня 2024 року у справі за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, припинення права власності та скасування державної реєстрації права власності, - В С Т А Н О В И Л А: У грудні 2023 року позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом до ОСОБА_1 , де третьою особою визначив Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, в якому просив: - усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, належною до земель комунальної власності територіальної громади міста Дніпра, шляхом знесення гаражу, загальною площею 24,9 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за рахунок ОСОБА_1 ; - припинити право власності на об`єкт нерухомого майна, а саме: гараж, загальною площею 24,9 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; - скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на нього (реєстраційний номер об`єкта нерухомого мана: 1803667712101) із закриттям розділу; - судові витрати у справі покласти на відповідача. В обґрунтування позову зазначив, що листом департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 19 липня 2022 року №3/7-221 повідомлено, що в межах наданих повноважень було розглянуто клопотання ОСОБА_1 від 17 лютого 2022 року №36/825 щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по фактичному розміщенню гаража по АДРЕСА_1 . За інформацією, що міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, міській раді стало відомо, що реєстратором КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради Кравцем О.Г. 02 квітня 2019 року внесено запис про право власності №31038447 за ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна - гараж (реєстраційний номер об`єкта нерухомого мана: 1803667712101), загальною площею 24,9 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Підставою для реєстрації права власності за відповідачем був технічний паспорт, виданий 11 січня 2019 року №2019279; довідка КП «Земград» від 23 квітня 2008 року №284; лист №4864, виданий 05 квітня 2019 року КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації». Згідно листа Головного архітектурно-планувального управління департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради №4/16-780 від 01 липня 2022 року, в архівних матеріалах адресного плану міста інформація про довідку КП «Земград» від 23 квітня 2008 року №284 відсутня. Адреса АДРЕСА_1 офіційно жодному об`єкту нерухомості на території міста не присвоювалась, відповідний розпорядчий документ, на підставі якого була присвоєна адреса відсутній, тому, позивач звернувся до суду із зазначеною позовною заявою (а.с.1-12) Рішенням Красногвардійськогорайонного суду м. Дніпропетровська від 17 квітня 2024 року у задоволенні позову Дніпровської міської ради відмовлено. Судові витрати у справі покладено на позивача. Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю підстав для задоволення позову, оскільки заявлені позовні вимоги є неефективним способом захисту, оскільки не відновлює порушене право. Щодо позовних вимог про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, належною до земель комунальної власності територіальної громади міста Дніпра, шляхом знесення гаражу, суд першої інстанціївиходив із того, що позивач має право звернення до суду в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, в тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.Однак, в силу положень статей 12,83,125,126,152, 212 Земельного кодексу України та статей 375,376 ЦК України, у даній справі позивачем суду не надано доказів неможливості перебудови об`єкта або відмови особи, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови, а матеріали справи не містять письмового звернення до особи, яка здійснила самочинне будівництво щодо перебудови, як і відсутня відмова особи, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови. Окрім цього, у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил знесенню самочинного будівництва передує прийняття судом рішення про зобов`язання особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Проте, рішення суду щодо проведення перебудови відсутнє. Суд виходив із того, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою, яка передбачена законом, і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності, Позивачем не доведено, що позивачем використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності, чи складались відповідні акти та протоколи про адміністративне правопорушення, та чи виносились відповідні постанови суду за наслідками розгляду матеріалів у справі про адміністративне правопорушення, таких доказів також не було надано позивачем. Натомість, судом першої інстанції зазначено, що відповідач звернулась до міської ради із відповідною заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, отже, відповідач вживає юридично значимі дії, спрямовані на узаконення вказаної прибудови та оформлення правовідносин із міською радою щодо користування земельною ділянкою комунальної власності, на якій розташований об`єкт, з чого суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність вимог позивача. Не погодившись з таким рішення суду, Дніпровська міська рада звернулася з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не враховано факту, що реєстрація права власності відповідача на спірне нерухоме майно проведена на підставі, зокрема, довідки КП Земград від 23 квітня 2008 року за №284, тоді як ГоловАПУ департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради повідомило про відсутність такої довідки в архівних матеріалах Адресного плану міста, а адреса, за якою розташований гараж на території міста не була присвоєна розпорядчим документом. Відтак, на думку скаржника, у відповідача не виникло право власності на гараж, що є самочинним будівництвом, на що позивачем дозволу не надавалось. Розумінні положень статті 212 Земельного кодексу України, вважає, що спірна земельна ділянка повинна бути приведена у придатний для використання власником стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, а державна реєстрація права власності на самочинне будівництво, в силу статті 376 ЦК України не змінює правового режиму такого будівництва, як самочинного. Крім того, скаржник зазначає про те, що якщо б до суду звернулось Управління Державного архітектурно-будівельного контролю, то приписи щодо усунення порушень були б невід`ємною частиною доказової бази у справі, а, оскільки позов поданий міською радою та предметом позову є самовільне зайняття земельної ділянки, яка є комунальною власністю, то доказом у справі є відсутність згоди власника на будівництво на спірній земельній ділянці та наявність самочинного будівництва відповідачем. Відповідач та третя особа своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористалися та відзиви на апеляційну скаргу не подавали, але в силу вимог частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзивів на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що листом департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 19 липня 2022 року №3/7-221 повідомлено, що в межах наданих повноважень було розглянуто клопотання ОСОБА_1 від 17 лютого 2022 року №36/825 щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по фактичному розміщенню гаража по АДРЕСА_1 . Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстратором КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради Кравцем О.Г. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 02 квітня 2019 року внесено запис про право власності №31038447 за ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна - гараж (реєстраційний номер об`єкта нерухомого мана: 1803667712101), загальною площею 24,9 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Підставою для реєстрації права власності за відповідачем був технічний паспорт, виданий 11 січня 2019 року №2019279; довідка КП «Земград» від 23 квітня 2008 року №284; лист №4864, виданий 05 квітня 2019 року КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації». Згідно листа Головного архітектурно-планувального управління департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради №4/16-780 від 01 липня 2022 року, в архівних матеріалах адресного плану міста інформація про довідку КП «Земград» від 23 квітня 2008 року №284 відсутня. Адреса АДРЕСА_1 офіційно жодному об`єкту нерухомості на території міста не присвоювалась, відповідний розпорядчий документ, на підставі якого була присвоєна адреса відсутній. Колегія суддів відзначає, що, відмовляючи у задоволенні вимоги щодо припинення права власності відповідача на спірне нерухоме майно та скасування державної реєстрації такого права власності за відповідачем, суд першої інстанції вірно дійшов висновку про неефективність такого способу судового захисту та відсутність порушення права позивача реєстрацією за відповідачем права власності на спірне майно. Колегія суддів погоджується з цим та зазначає наступне. Відповідно до ст. 316 ЦК України право власності це - право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. У свою чергу ст. 41 Конституції України та ст. 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до ст. 312 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Підставами припинення права власності є юридичні факти (певні обставини), з якими закон пов`язує ліквідацію права власності взагалі або перехід його до іншої особи. Загальна законодавча норма визначає, що відповідно до ч. 1 ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі: 1.відчуження власником свого майна; 2.відмови власника від права власності; 3.припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; 4.знищення майна; 5.викупу пам`яток культурної спадщини; 6.примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; 7.звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника; 8.реквізиції; 9.конфіскації; 10.припинення юридичної особи чи смерті власника; 11.визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави. Наведений перелік підстав не є вичерпним, згідно з ч. 2 ст. 346 ЦК України право власності може бути припинене також в інших випадках, встановлених законом. Положення ст. 349 ЦК України визначають, що право власності на майно припиняється в разі його знищення. При цьому, у разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру. За причинами припинення права власності незалежно від волі власника умовно визначають: припинення права власності з об`єктивних причин (загибель речі, загублений речі власником; сплив строку набувальної давності); припинення права власності внаслідок волевиявлення інших суб`єктів права (примусовий викуп майна, звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника, реквізиція, конфіскація тощо). Але треба враховувати у разі припинення права власності з вище наведених обставин мають бути дотриманні положення Конституції України: «Ніхто не може бути позбавлений права власності інакше, як за рішенням суду». Колегія суддів, аналізуючи зазначені номи Закону, наголошує, що позивач не спростував законність набуття відповідачем права власності та не довів доказами підстав, за яких право власності відповідача на спірний гараж належить припинити, враховуючи, що вищезазначеними нормами матеріального права чітко встановлені підстави для такого припинення права власності. За інших підстав припинення права власності особи на нерухоме майно є втручанням державних органів у мирне володіння особою своїм майном. Доводи апеляційної скарги щодо припинення права власності ОСОБА_1 та скасування державної реєстрації такого права з підстав відсутності інформації про довідку КП Земград від 23 квітня 2008 року за №284 та відсутності у позивача документації щодо присвоєння адреси на спірне будівництво, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки це вже було досліджено судом першої інстанції, та таким доводам позивача надана належна правова оцінка. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, з яким погоджується і колегія суддів, що у справі, яка розглядається, позовні вимоги міської ради до ОСОБА_1 про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності на гараж (реєстраційний номер об`єкта нерухомого мана: 1803667712101) із закриттям розділу; про припинення права власності ОСОБА_1 на гараж не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень спричинених самочинним будівництвом. Щодо позовних вимог про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, належною до земель комунальної власності територіальної громади міста Дніпра, шляхом знесення гаражу, суд першої інстанції виходив із того, що земельна ділянка, на якій розташовано нерухоме майно по АДРЕСА_1 належить територіальній громади міста, в особі Дніпровської міської ради та віднесена до земель комунальної власності, відповідно до статей 80, 83 ЗК України та статей 26, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Зазначена земельна ділянка не передавалась відповідачу під будівництво нерухомого майна. Відмовляючи у задоволенні цієї позовної вимоги, суд першої інстанції вірно зазначив, що матеріали справи не містять припису, який мала б видати інспекція ДАБК щодо усунення відповідачем порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, як і відсутній акт обстеження земельної ділянки. Можливість перебудови і усунення наслідків самочинного будівництва перевіряється на стадії наявності припису та його виконання про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів. Невиконання припису без поважних причин може вказувати на неможливість перебудови або небажання особи, яка здійснила самочинне будівництво, усувати його наслідки. В інших випадках самочинного будівництва, зокрема, (1) якщо нерухоме майно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або (2) без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи (3) належно затвердженого проекту, стаття 376 ЦК України не ставить можливість знесення об`єкта самочинного будівництва в залежність від можливостей його перебудови. Натомість правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб. Інспекція ДАБК припис не виносила, а отже відсутні докази того, що прибудова має такі порушення, наслідком яких є неможливість перебудови з її гарантованим знесенням. Позивач як в суді першої інстанції, так і при розгляді його апеляційної скарги не надав належних та допустимих доказів неможливості перебудови, зокрема, висновку судової будівельно-технічної експертизи, а також не довів встановлення факту невиконання відповідачем вимог будівельних норм та правил; санітарних і протипожежних норм при будівництві гаражу на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , які б порушували права та інтереси інших осіб, зокрема, позивача, як власника. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно з вимогами статті 376 ЦК України суди розглядають спори щодо самочинного будівництва, зокрема про знесення самочинного будівництва нерухомого майна. Право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування. У випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376, стаття 391 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України об`єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї з наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; немає належного дозволу на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил. Згідно з частиною другою цієї статті право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Відповідно до частини четвертої цієї статті, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. Водночас згідно з частиною сьомою статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану. Отже, системний аналіз зазначених положень дає підстави для висновків про те, що самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови. Збудований об`єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених частинами четвертою та сьомою статті 376 ЦК України: а) якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці; б) якщо така забудова порушує права інших осіб; в) якщо проведення перебудови об`єкта є неможливим; г) особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення. Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності. До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 17 липня 2019 року у справі № 462/469/14-ц (провадження № 61-23742св18); від 21 травня 2020 року у справі № 726/824/15-ц (провадження № 61-45216св18) та від 30 червня 2020 року у справі № 201/2886/15-ц (провадження № 61-4332св20). Матеріали цієї справи не містять жодного доказу того, що відповідач відмовляється провести перебудову, як це передбачено частиною сьомою статті 376 ЦК України, як і відсутні письмові докази наявності проекту будівництва та будування відповідачем не за цим проектом, чи споруду не можливо перебудувати, що належить підтверджувати лише письмовою технічною документацією з відповідними висновками уповноважених на це осіб. Колегія суддів наголошує, що доведення цих обставин при застосуванні норм ст. 376 ЦК України, є процесуальним обов`язком позивача, у відповідності до положень статей 12, 81 ЦПК України. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27 червня 2022 року у справі №723/2158/19. Доводи апеляційної скарги щодо невизнання позивачем права власності на гараж за відповідачем, що є підставою, у розумінні положень частин 3-5 статті 376 ЦК України, для пред`явлення позивачем такої вимоги, як знесення самочинного будівництва, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки набуття відповідачем права власності на спірне майно відбулось у законний спосіб та є зареєстрованим ще у квітні 2019 року, що позивачем не спростовано ані в суді першої інстанції, ані при розгляді його апеляційної скарги. Разом з цим належить зазначити, що суд першої інстанції вірно дійшов висновку про наявність у відповідача ОСОБА_1 вжиття юридично значимих дій на узаконення земельної ділянки, на якій розташований цей гараж, адже вона звернулась до міської ради із відповідною заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, та оформлення правовідносин із міською радою щодо користування земельною ділянкою комунальної власності, на якій розташований об`єкт, як це передбачають положення статтями 118,120,122,123,128 Земельного кодексу України, з чим повністю погоджується і колегія суддів. Таким чином, колегія суддів повністю погоджується із визначенням судом першої інстанції як характером спірних правовідносин, так і застосуванням норм матеріального права, які ці правовідносини регулюють. Колегія суддів наголошує, що доводи апеляційної скарги зводяться до цитування скаржником встановлених судом першої інстанції обставин на підставі письмових доказів, наявних в матеріалах справи, та останнім не зазначено жодних додаткових обґрунтувань чи нових доказів, що не були досліджені судом першої інстанції та чому не була надана правова оцінка. Такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для скаржника, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Відповідно до статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Таким чином, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, що було б підставою для застосування колегією суддів положень ст. 376 ЦПК України та скасування рішення суду першої інстанції. Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради - залишити без задоволення. Заочне рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 17 квітня 2024 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: М.Ю. Петешенкова Судді: В.С. Городнича Т.П. Красвітна