Постанова Житомирський апеляційний суд № 296/5583/21

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №296/5583/21 Головуючий у 1-й інст. Кузнєцов Д. В. Категорія 57 Доповідач Миніч Т. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 лютого 2023 року Житомирський апеляційний суд в складі: головуючого судді: Миніч Т.І. суддів: Трояновської Г.С., Павицької Т.М. секретаря судового засідання Кузьменко А.О. без участі сторін розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 24 листопада 2022 року, постановлену під головуванням судді Кузнєцова Д.В. у цивільній справі №296/5583/21 за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Житомирської міської ради про захист порушених конституційних прав та відшкодування моральної шкоди, - в с т а н о в и в: У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом. Просила захистити її конституційне право та відшкодувати моральну шкоду у розмірі 68 000,00 грн. В обґрунтування поданого позову зазначала, що відповідач при розгляді її клопотання від 16.04.2013 року про надання дозволу на одержання безоплатно у власність земельної ділянки істотно порушив її конституційні права. Дані порушення полягали, зокрема, у недотриманні строку розгляду клопотання, незаконній відмові розглядати долучені до клопотання документи, незаконному внесенні до висновку №185-П/2013 неправдивих відомостей, незаконній відмові управління регулювання земельних відносин підготувати проект рішення, незаконній відмові ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою тощо. У цілому, пославшись на вчинення виконавчим комітетом Житомирської міської ради під час розгляду клопотання від 16.04.2013 року 8 порушень законодавства, ОСОБА_1 зазначила, що такі порушення завдали їй моральної шкоди, яка полягала у душевних стражданнях, погіршенні здоров`я та відносин з оточуючими людьми, погіршенні її життєвих зв`язків та вимагали додаткових зусиль для організації свого життя. Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 24 листопада 2022 року закрито провадження у справі №296/5583/21 за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Житомирської міської ради про захист порушених конституційних прав та відшкодування моральної шкоди на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України. У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить вказану ухвалу суду скасувати або змінити як таку, що на думку апелянта, ухвалена з істотним порушенням норм процесуального права, які викладені останньою у 21 пункті та норм матеріального права а саме: п.1 ч.1 ст.19, п.7.ч.1 ст.4 КАС України; ч.1 ст.10,26,33,59 ЗУ «Про місцеве самоврядування»; ст.ст.118,122,123 Земельного Кодексу України; ст.17 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності»; постанови ВП ВС від 21.03.2018 справа №536/233/16. Також висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи. Так, не враховано, що предметом розгляду даної справи є порушення конституційних прав при підготовці висновку №185-П/2013 від 06.05.2013 року, а тому суд безпідставно застосував до спірних правовідносин норми КАСУ. Вважає, що позовні вимоги про захист порушених її конституційних прав та стягнення моральної шкоди підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства. Зазначає, що її позбавлено права на захист своїх порушених інтересів. Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 16.04.2013 року звернулася до голови Житомирської міської ради із письмовим клопотанням про надання дозволу на одержання безоплатно у власність земельної ділянки із земель міської ради для будівництва і обслуговування житлового будинку в межах норм безплатної передачі земельної ділянки, площею 0,10 га, яка розташована в АДРЕСА_1 . Управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища Житомирської міської ради підготовлено висновок від 06 травня 2013 року № 185-П/2013 щодо попереднього розгляду матеріалів вибору місця розташування земельної ділянки, у якому зазначено про неможливість виділення у користування земельної ділянки, площею 0,10 га, по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, оскільки відповідно до Генерального плану міста зазначена земельна ділянка розташована на території багатоповерхової житлової забудови, де розміщення малоповерхової та садибної забудови не передбачено. У статті 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. За загальним правилом у порядку цивільного судочинства суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, те, що за своєю правовою природою вони стосуються приватноправових відносин і містять наявність спору щодо порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є фізична особа. Справою адміністративної юрисдикції у розумінні пункту 1 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у зазначеній процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. Отже, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні функції і який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Аналіз наведених процесуальних норм доводить, що до адміністративної юрисдикції належить справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин. Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень. Відповідно до положень статей 116,118,123 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Зокрема, у процесі передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування зазначені органи приймають наступні рішення: про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні; про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність; про надання земельної ділянки у користування. При цьому відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність (наданні у користування) або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. Органи місцевого самоврядування при вирішенні питань місцевого значення, віднесених Конституцією України та законами України до їхньої компетенції, у тому числі питань в галузі земельних відносин, є суб`єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції (пункт 3.2 рішення Конституційного Суду України від 01 квітня 2010 року № 10-рп/2010). Особа, яка не погоджується із рішенням органу місцевого самоврядування і має намір оспорити таке рішення з точки зору його законності, має звертатися саме до адміністративного суду, адже: одним із учасників такого спору (відповідачем) є суб`єкт владних повноважень, який, приймаючи відповідні рішення у сфері земельних відносин, або відмовляючи у їх прийнятті, здійснює владні управлінські функції. При визначенні юрисдикції справ зі спорів, що виникають при здійсненні органами місцевого самоврядування повноважень із землеустрою та державної реєстрації прав на земельні ділянки, слід з`ясувати питання стосовно наявності/відсутності існуючого речового права позивача або інших осіб на земельну ділянку або на об`єкти нерухомого майна, розташовані на спірній земельній ділянці, а також встановити яке рішення прийняв суб`єкт владних повноважень у межах своєї компетенції (нормативно-правовий акт чи правовий акт індивідуальної дії). Якщо особа звертається до органу місцевого самоврядування із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або затвердження відповідного проекту землеустрою, за результатом розгляду якого цей орган відмовляє у задоволенні відповідного клопотання або взагалі залишає його без розгляду. Така відмова підлягає оскарженню у порядку адміністративного судочинства, якщо рішення органу місцевого самоврядування, вимоги позивача або ж заперечення відповідача не пов`язані з визнанням права власності на земельну ділянку та оспорюванням права власності інших осіб (постанова ВП ВС від 30 травня 2018 року у справі № 826/5737/16). Аналіз змісту вимог позовної заяви та зазначених 8 порушень дає підстави дійти висновку про те, що ОСОБА_1 оскаржує незаконні, на її думку, дії суб`єкта владних повноважень виконавчого комітету Житомирської міської ради під час розгляду її клопотання від 16.04.2013 року щодо відведення земельної ділянки, за результатом розгляду якого компетентний орган відмовив їй у задоволенні відповідного клопотання, внаслідок чого не тільки порушені її конституційні права, а і завдано їй моральну шкоду. Тому, законність таких дій і рішення органу місцевого самоврядування підлягає перевірці адміністративним судом. Вирішення питання про відшкодування моральної шкоди залежить від оцінки судом дій (рішень) відповідача як суб`єкта владних повноважень в ході розгляду питання про надання (відмови у наданні) дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки, а тому спір підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства. Суд враховує, що подібна позиція була викладена раніше судом касаційної інстанції у постанові від 26.11.2021 року за наслідками розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 25.08.2021 року у справі №295/5101/21 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради про захист конституційних прав та відшкодування моральної шкоди. Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29). В цілому, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є адміністративно-правовими. Враховуючи, що ухвалою судді Богунського районного суду від 13.10.2021 року було відкрито провадження у справі, то відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою обгрунтовано закрив провадження у справі, оскільки встановив, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають, а зводяться до переоцінки доказів. Разом з тим, будь-яких процесуальних порушень, які б давали підстави для переоцінки доказів, апеляційним судом не встановлено. Виходячи із наведеного, підстав для зміни чи скасування оскаржуваної ухвали апеляційний суд не вбачає, оскільки вона постановлена судом із додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст.258,259,367,374,375,381-384 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 24 листопада 2022 року, залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий: Судді: