Постанова Житомирський апеляційний суд № 295/17453/21
від 22.02.2023НЕ ВЕРХОВНИЙ СУДУКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №295/17453/21 Головуючий у 1-й інст. Стрілецька О.В. Категорія 70 Доповідач Миніч Т. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 лютого 2023 року Житомирський апеляційний суд в складі: головуючого судді: Миніч Т.І. суддів: Трояновської Г.С., Павицької Т.М. секретаря судового засідання Кузьменко А.О. з участю представника відповідача розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м.Житомира від 27 жовтня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Стрілецької О.В. у цивільній справі № 295/17453/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба (Управління) у справах дітей Житомирської міської ради про визначення місця проживання дітей, припинення стягнення аліментів та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, - в с т а н о в и в: У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом. З урахуванням уточнень до позовних вимог просив визначити місце проживання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком - ОСОБА_1 , визначити місце проживання малолітніх дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з матір`ю ОСОБА_2 ; припинити стягнення аліментів на утримання неповнолітнього ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 ; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини всіх видів її доходів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно. В обґрунтування поданого позову зазначав, що 16.12.2020 року між сторонами було розірвано шлюб. Від шлюбу сторони мають неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Згідно рішення Богунського районного суду м. Житомира від 16.12.2020 р. з позивача на користь відповідача стягуються аліменти на утримання дітей в розмірі частини всіх його доходів. Також позивач вказував, що син ОСОБА_5 зареєстрований та фактично проживає разом з ним за місцем проживання його батьків, перебуває на його повному утриманні. А тому вважав, що це є підставою для визначення його місця проживання з батьком та припинення стягнення аліментів на користь колишньої дружини на утримання старшого сина, оскільки вона не бере участі в забезпеченні матеріальних потреб старшого сина. Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 27 жовтня 2022 року позовні вимоги задоволено частково. Визначено місце проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . В задоволенні позовних вимог про визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_3 з батьком, припинення стягнення аліментів та стягнення аліментів - відмовлено. Цим же рішенням стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 454,00 грн. Відмовлено в задоволенні вимог представника ОСОБА_2 - адвоката Денисенко Марії Василівни про стягнення з ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу. У поданій через свого представника ОСОБА_6 апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить вказане рішення суду скасувати в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині незаконне та необґрунтоване, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи. Зокрема апелянт зазначає, що судом не було враховано висновок Служби (Управління) у справах дітей Житомирської міської № 637 від 17.08.2022 року, яка, виходячи з інтересів дітей, визначила місце проживання неповнолітніх дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з матір`ю, а місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - з батьком. На думку апелянта відмова у визначенні місця проживання неповнолітнього ОСОБА_3 разом з батьком призведе до невизначеності його перебування в соціумі, так як фактично він зареєстрований разом з батьком і проживає з ним, але його мати отримує аліменти на його утримання і використовує їх не на нього, так як він не часто буває у неї. Також таке «кочування» дитини призводить до переживань батька за його психологічний стан, так як хлопчик знаходиться в підлітковому віці і більш прихильний до батька. Батько в свою чергу займається дітьми, часто приїжджає до них, та якраз розуміє, що саме зараз він дуже психологічно близько до свого старшого сина і допомагає йому справитись зі своїми внутрішніми переживаннями. Вважає, що мати не цікавиться своїм старшим сином по причині неможливості охватити все, так як має грудну дитину, яка вимагає постійного догляду за нею. Отже, діти фактично перебувають з бабусею зі сторони матері та проживають в дуже скрутних умовах, про що було також зазначено Службою у справа дітей, але не враховано судом першої інстанції. Крім того зазначає, що свідчення свідків зі сторони відповідача конкретно нічого не вказали щодо неповнолітнього сина ОСОБА_5 та його проживання разом з матір`ю, а навпаки підтвердили, що всі діти фактично перебувають з бабусею, а їхня мати проживає за іншою адресою, яку вони не знають. Вважає, що у свідченнях неповнолітнього ОСОБА_5 , вбачався тиск на нього під час його відповідей з боку матері, на які суд не звернув увагу. Рішення в частині задоволення позовних вимог не оскаржується, а тому не переглядається судом апеляційної інстанції. Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що під час перебування сторін у шлюбі в них народились діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується змістом копій свідоцтв про народження (а.с.9,10,11). Рішенням Богунського районного суду м.Житомира від 16.12.2020р. шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_4 в розмірі частини всіх видів доходів відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму, встановленого на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 24.09.2020 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття(а.с.7-8). Згідно довідки ТОВ «Керуюча компанія «Домком Житомир» №1784 від 31.08.2021 року місце проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 . За зазначеною адресою станом на 31.08.2021 року зареєстровано також місце проживання матері та батька дітей (а.с.12). Зі змісту Висновку виконавчого комітету Житомирської міської ради, як органу опіки та піклування, який затверджений рішенням Виконавчого комітету Житомирської міської ради №637 від 17.08.2022 року, вбачається, що виходячи з інтересів дітей доцільно визначити місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з матір`ю; а місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - з батьком (а.с.65-66). Висновок надано на підставі документів, долучених до матеріалів справи (а.с.81-93). Також за клопотанням учасників справи в судовому засіданні були допитані свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 . Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 пояснила, що вона є бабусею хлопчика - матір`ю позивача. Вказала, що онуки зареєстровані в її квартирі, діти відвідують її, але найчастіше в неї буває онук ОСОБА_5 . Він має окрему кімнату, обладнану всім необхідним, його матеріальним забезпеченням та лікуванням займається вона та її син. Зауважила, що мати дітей не приділяє їм належної уваги, часто вони приходять в неохайному вигляді. Вважає, що аліменти, які сплачуються на утримання дітей, ОСОБА_2 використовує не за призначенням. Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснила, що вона є рідною сестрою ОСОБА_2 . Пояснила, що їй відомо, що діти сестри проживають за адресою АДРЕСА_2 . Хоча сестра з чоловіком та маленькою дитиною проживають окремо, але вона щодня приходить до місця проживання дітей. Мати хлопчика разом з бабусею ОСОБА_10 займаються доглядом та лікуванням дітей, придбанням їм речей. Денис має гарні стосунки з братом та сестрою, мамою та бабусею. Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_8 пояснила, що вона була сусідкою подружжя ОСОБА_11 , коли вони проживали разом. Вказала, що позивач є досить імпульсивною людиною, вона особисто неодноразово була свідком психологічного тиску, який чинив чоловік ОСОБА_1 на свою дружину. На даний час вона підтримує товариські стосунки з ОСОБА_2 , її внуки разом з дітьми ОСОБА_12 ходять до школи, ОСОБА_2 відвідує батьківські збори, займається розвитком дітей. На даний момент їй невідомо, де проживає подружжя та з ким перебувають діти. Статтею 51 Конституції України гарантовано, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Згідно статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Нормами статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Відповідно до частини 1 статті 18, частини 1 статті 27 Конвенції про права дитини, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які стосуються застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР. Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року). Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Відповідно до ст.6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу. Згідно зі ст. 12 Конвенції про права дитини, держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати свої власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються дитини. З цією метою дитині надається можливість бути заслуханою в ході судового чи адміністративного розгляду, безпосередньо або через представника чи відповідний орган. За законодавством України із досягненням віку 10 років у дитини з`являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема у визначенні місця проживання (ч.2 ст.160 Сімейного кодексу України). Лише у разі збігу волі трьох учасників переговорного процесу - матері, батька, дитини можна досягти миру і згоди. На день винесення рішення у справі ОСОБА_13 виповнилось 16 років. В судовому засіданні 20.10.2022 року, за його згодою, був заслуханий неповнолітній ОСОБА_14 , який пояснив, що проживає в бабусі Тамари за адресою АДРЕСА_2 , але не постійно, інколи проживає з батьком та бабусею ОСОБА_15 . Вказав, що хоче проживати разом з братом та сестрою, проживає в обох бабусь періодично, в кожному місці почуває себе комфортно. Батько на даний час служить в Збройних Силах України. Одяг та інші речі купує з мамою, лікаря відвідує разом з мамою. Денис зауважив, що не хоче виділяти когось із батьків, любить однаково тата та маму, а також своїх брата та сестру. Вказав, що його влаштовує нинішня ситуація, він хоче проживати як з матір`ю, так і з батьком, приділяти їм обом увагу, але не бажає розлучатись з братом та сестрою. Згідно з частинами 2,8,9 статті 7 Сімейного кодексу України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства Відповідно до статті 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. За змістом частини першої, другої статті 155 Сімейного кодексу України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Статтею 157 Сімейного кодексу України передбачено, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини. Відповідно до частини третьої статті 160 Сімейного кодексу України якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою. Вказана норма узгоджується з положеннями статті 29 Цивільного кодексу України, зокрема, її частиною другою, відповідно до якої фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання. Згідно з частиною 1 статті 161 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Крім того, відповідно до пункту 18 Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру, затвердженого Кабінетом Міністрів України № 207 від 02 березня 2016 року, у разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування). Таким чином, особа, яка досягла 14-річного віку, може подати заяву про реєстрацію місця проживання особисто. Беручи до уваги встановлені фактичні обставини справи в межах заявлених вимог, думку ОСОБА_16 , його вік, який на момент вирішення спору досяг 16 років, його право самостійно обирати місце свого проживання, враховуючи, що законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною, суд позбавлений можливості визначати місце проживання дитини, якій виповнилося 16 років, всупереч її волі за відсутності належних і достатніх для цього підстав, виходячи виключно з найкращих інтересів неповнолітнього, необхідності захисту в першу чергу його прав, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком є необґрунтованими та задоволенню не підлягають. При цьому судом враховано правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 25 січня 2018 року у справі №537/5119/15-ц та в постанові Верховного Суду від 28.01.2021 р. у справі №753/6498/15. З огляду на те, що суд дійшов висновку, що відсутні правові підстави для визначення місця проживання дитини, яка досягла 16 років в судовому порядку, а тому суд вірно надав оцінку висновку органу опіки та піклування в цій частині. В задоволенні позовних вимог про припинення стягнення аліментів на утримання неповнолітнього ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 та про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , також суд відмовив обгрунтовано, оскільки вони є похідними від вимоги про визначення місця проживання неповнолітнього сина ОСОБА_5 з батьком, в задоволенні якої судом відмовлено. Крім того, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на момент вирішення даного спору позивач перебуває у складі Збройних Сил України, за своїм місцем проживання знаходиться вкрай рідко, а тому основні обов`язки по вихованню і матеріальному забезпеченню несе матір. Матеріалами справи не знайшли свого підтвердження доводи, наведені стороною позивача, що відповідачка ухиляється від зазначеного обов`язку, як і не доведено жодними доказами, що вона використовує кошти від аліментів не за призначенням і не на матеріальне забезпечення дітей. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку в частині відмови задоволенні позовних вимог про визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_3 з батьком, припинення стягнення аліментів та стягнення аліментів. Доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають, а зводяться до переоцінки доказів. Разом з тим, будь-яких процесуальних порушень, які б давали підстави для переоцінки доказів, апеляційним судом не встановлено. Виходячи із наведеного, підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення апеляційний суд не вбачає, оскільки воно постановлено судом із додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст.258,259,367,374,375,381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 27 жовтня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий: Судді: