Постанова Полтавський апеляційний суд № 538/1186/22

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 538/1186/22 Номер провадження 33/814/647/23Головуючий у 1-й інстанції Цімбота Л.Г. Доповідач ап. інст. Гальонкін С. А. Категорія ч.1 ст.130 КУпАП ПОСТАНОВА ПО СПРАВІ ПРО АДМІНПРАВОПОРУШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 лютого 2023 року м. Полтава Суддя Полтавського апеляційного суду Гальонкін С.А., при секретарі Гречці Є.В., за участі: захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 адвоката Пугача В.О., особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м. Полтава справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Лохвицького районного суду Полтавської області від 20 жовтня 2022 року, в с т а н о в и в : Цією постановою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України, та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на один рік. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір в сумі 496,20 грн. в дохід держави. Постановою судді Устименко Анатолій Миколайович притягається до адміністративної відповідальності за те, що він 31.08.2022 року о 12 год 25 хв в м. Лохвиця по вул. Дружби керував автомобілем HYUNDAI SANTAFE, д.н.з. НОМЕР_1 в стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан сп`яніння проводився у встановленому законом порядку на місці зупинки транспортного засобу із застосуванням спеціального приладу Drager. Своїми умисними діями ОСОБА_1 порушив п.2.9(а) ПДР України та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КпАП України. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить постанову судді скасувати, а провадження у справі закрити за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України. Вказує, що протокол про адміністративне правопорушення складено з порушеннями, оскільки поліцейськими не було роз`яснено права та обов`язки, передбачені ст.268 КУпАП. Крім цього, зазначає, що він бажав пройти медичний огляд на стан алкогольного сп`яніння у закладі охорони здоров`я, проте працівниками поліції вказане було проігноровано. Також стверджує, що свідки підписали протокол про адміністративне правопорушення ще не заповненим. Таким чином, свідки засвідчили пусті бланки протоколу та акт огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів. Вислухавши в режимі відеоконференції особу, яка притягається до адміністративної відповідальності та його захисника, перевіривши матеріали справи, переглянувши відеозапис події, приходжу до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне. Відповідно до вимог ст. ст. 252, 280 КУпАП, при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд має повно, всебічно та об`єктивно дослідити всі обставини справи в їх сукупності та з`ясувати, чи було скоєно адміністративне правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно зі ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Суддя місцевого суду даних вимог закону дотрималася та дійшла до правильного висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України. Із протоколу про адміністративне правопорушення серії ААБ № 007918 від 31.08.2021 вбачається, що 31.08.2022 року о 12 год 25 хв в м. Лохвиця по вул. Дружби ОСОБА_1 керував автомобілем HYUNDAI SANTAFE, д.н.з. НОМЕР_1 в стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан алкогольного сп`яніння проводився у встановленому законом порядку за допомогою газоаналізатора «Драгер - 6810» в присутності двох свідків. Результат тесту складав 2,63 % проміле, чим водій порушив п. 2.9 а ПДР України, за що відповідальність передбачена ч.1 ст.130 КУпАП. Диспозицією ч.1 ст.130 КпАП України передбачено відповідальність, зокрема, за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Так, порушення ч.1 ст. 130 КУпАП тягне за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідно до підпункту а) пункту 2.9 Правил дорожнього руху України, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Відповідно до п. 2 розділу І «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» (далі за змістом - Інструкція), огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі - поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану. Ознаками алкогольного сп`яніння, згідно з п. 3 розділу І Інструкції, є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкіряного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці. Згідно з п. 1 розділу ІІ Інструкції, за наявності ознак, передбачених пунктом 3 розділу І цієї Інструкції, поліцейський проводить огляд на стан сп`яніння за допомогою спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом. Огляд на стан сп`яніння проводиться поліцейськими на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом або лікарем закладу охорони здоров`я (п. 6 розділу І Інструкції). Притягуючи ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП, місцевий суд виходив з того, що його вина підтверджується даними, що містяться в протоколі про адміністративне правопорушення серії ААБ №007918 від 31.08.2021 (а.с.2), який на розсуд суду містить виклад суті вчиненого правопорушення та є джерелом доказової інформації про подію правопорушення та особу, яка його вчинила; роздруківкою чеку з газоаналізатора «Драгер-6810» з показником 2,63% проміле (а.с.9); свідоцтвом про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки (а.с.8); письмовими поясненнями свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с.4-5); даними відеозапису з боді-камер поліцейських, на яких зафіксовані обставини події (а.с.10); направленням на огляд ОСОБА_1 з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння (а.с.6) та актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціального технічного засобу «Драгер-6810» з показником 2,63% проміле (а.с.7) . Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до діючого закону водій самостійно вирішує, чи погоджується він з результатом, який отримано при проведенні огляду поліцейським за допомогою спеціального приладу або не погоджується з отриманим результатом. Разом з тим, з наявного в матеріалах справи відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 погодився з результатом огляду на стан алкогольного сп`яніння, що становить 2,63 проміле. Доводи апеляційної скарги щодо керування транспортним засобом ОСОБА_1 в стані крайньої необхідності, також не беруться до уваги, виходячи з наступного. Так, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. Керування транспортним засобом в стані алкогольного чи іншого сп`яніння є найбільш тяжким правопорушенням у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, а водій у стані сп`яніння є загрозою для життя та здоров`я інших учасників дорожнього руху: водіїв, пішоходів, велосипедистів, а також і для самого себе та власності третіх осіб. Відповідно до ст.17 КУпАП особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності. Згідно ст.18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода. Так, в постанові від 21 грудня 2018 року в справі № 686/5225/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зауважив, що у разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини. Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства. Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам. Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов`язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам. Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов`язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об`єктивний, так і суб`єктивний критерії, проте визначальним має бути об`єктивний критерій. В рішенні по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати (далі Суд) постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі. За правовим полем України, зокрема п.2.9а Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України 10.10.2001 року з подальшими змінами, статтею 130КУпАП водіям забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння. Враховуючи вищевикладене, коли ОСОБА_1 реалізував своє право володіти та керувати автомобілем, він тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна. У ході апеляційного розгляду ОСОБА_1 не зміг пояснити, чому не передав керування транспортним засобом іншій особі, яка б не перебувала у стані алкогольного сп`яніння. За таких обставин, висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, належним чином обґрунтований сукупністю наявних в матеріалах справи доказів, об`єктивність яких сумнівів не викликає. Враховуючи вищенаведене, вважаю, що підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни постанови суду не вбачається. На підставі викладеного, керуючись ст.294 КУпАП , П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову судді Лохвицького районного суду Полтавської області від 20 жовтня 2022 року без змін. Постанова є остаточною і касаційному оскарженню не підлягає. Суддя С.А. Гальонкін