Постанова Дніпровський апеляційний суд № 201/210/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/550/23 Справа № 201/210/20 Суддя у 1-й інстанції - Демидова С. О. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 лютого 2023 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Барильської А.П., суддів: Деркач Н.М., Куценко Т.Р. секретар судового засідання: Драгомерецька А.О. сторони: заявник: приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Ванжа Андрій Миколайович стягувач:Акціонерне товариство комерційний банк ПриватБанк боржник: ОСОБА_1 заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк на ухвалу Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 31 травня 2022 року, яка постановлена суддею Демидовою С.О. у місті Дніпрі, відомості про дату складання повного тексту ухвали в матеріалах справи відсутні, у цивільній справі за заявою приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Ванжи Андрія Миколайовича про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, не зареєстроване в установленому законом порядку, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,- В С Т А Н О В И В: У січні 2022 року приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Ванжа А.М. звернувся до суду з поданням про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, не зареєстроване в установленому законом порядку, в якому просив вирішити питання про звернення стягнення на нерухоме майно квартиру АДРЕСА_1 , набуту боржником ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 25 лютого 2007 року, який укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідченим ПН ДМНО Вдовіною Л.Л. за реєстровим №2107, право приватної власності на яку не зареєстроване за ОСОБА_1 в установленому законом порядку. Ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 31 травня 2022 року у задоволенні подання відмовлено. В апеляційній скарзі стягувач Акціонерне товариство Комерційний банк ПриватБанк (далі - АТ КБ ПриватБанк), посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу суду та постановити нову, якою задовольнити подання приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Ванжа А.М. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні подання. Об`єкт нерухомості належить саме боржнику ОСОБА_1 та з врахуванням того, що приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області використані усі можливі засоби для належного виконання рішення, які не дали жодного результату, наявні усі підстави для звернення стягнення на вказане нерухоме майно. Правом на надання відзиву на апеляційну скаргу учасники справи не скористались. Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених у поданні про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, не зареєстроване в установленому законом порядку, вимог, колегія суддів не находить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду, з огляду на наступне. Згідно статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Оскаржувана ухвала суду відповідає зазначеним вимогам закону, з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що заочним рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 14 квітня 2020 року позов АТ КБ ПриватБанк до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість, станом на 01 листопада 2019 року, за тілом кредиту за кредитним договором №DN80FI00000037 від 25 лютого 2007 року в розмірі 19 187,75 доларів США, що еквівалентно 476 048,08 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь АТ КБ «Приватбанк» витрати зі сплати судового збору в розмірі по 3 570,36 грн., з кожного. На підставі вказаного рішення суду було видано виконавчі листи, які перебувають на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Ванжа А.М. в рамках зведеного виконавчого провадження № 63772780. Звертаючись із даним поданням приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області вказав про неможливість виконання рішення суду, оскільки при здійсненні дій, спрямованих на виконання рішення про стягнення заборгованості з визначеного виконавчим документом боржника, майно, на яке можливо звернути стягнення в межах виконання рішення, не виявлено. Як на доказ володіння боржником квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_2 посилався на відомості з Державного реєстру іпотек, відповідно до якого ОСОБА_1 (боржник за виконавчим провадженням) є іпотекодавцем вищевказаної квартири, підстава обтяження іпотечний договір № ВЕЕ970669-970672 від 26 лютого 2007 року. Відмовляючи у задоволенні подання суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах подання відсутні будь-які докази, що підтверджують наявність у власності боржника зазначеної квартири. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язанні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з ч.1 ст.5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами. Згідно з ч.1, п.1 ч. 2 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Виконавець під час здійснення виконавчого провадження, зокрема, має право звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб (п. 13 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»). За змістом ч.1 ст.48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах (частина друга статті 48 Закону України «Про виконавче провадження»). Згідно з ч.5 ст.48 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем. Згідно з частинами 3, 4 ст.50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом. Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об`єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам. У разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно. Частиною 10 ст. 440 ЦПК України передбачено, що питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця. Вирішуючи питання про звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке за боржником не зареєстровано, колегія суддів звертає увагу на відсутність у справі будь-яких належних та допустимих на підтвердження вчинення приватним виконавцем всіх передбачених законом заходів щодо виконання судового рішення, і доказів того, що такі заходи виявилися безрезультатними. Матеріали справи не містять відомостей про належне вручення боржнику постанови про відкриття виконавчого провадження, постанов про арешт коштів боржника та викликів державного виконавця. Крім того, під час здійснення виконавчих дій не було здійснено заходів щодо перевірки майнового стану ОСОБА_1 за місцем його проживання, тому відсутні підстави вважати, що приватним виконавцем вчинено всі необхідні дії, спрямовані на виявлення коштів та рухомого майна боржника, на які можна звернути стягнення для погашення боргу. Застосування судом положень ч. 10 ст. 440 ЦПК України та ст. 50 Закону України Про виконавче провадження є крайнім заходом виконання судового рішення, який може бути застосований лише в тому випадку, коли виконавцем вичерпано всі можливі заходи, які передбачені законом щодо примусового виконання рішень за рахунок іншого майна боржника. Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2018 року, справа №2-592/09, провадження №61-8383св18 та постанові від 23 січня 2019 року, справа №522/6400/15-ц, провадження №61-19786св18. Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації. (стаття 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Тобто, до 2013 року реєстрація права власності на квартири, житлові будинки, нежитлові приміщення та інше нерухоме майно, проводилася Бюро технічної інвентаризації, із видачею про це документів (Витягів) або проставленням відповідних штампів (відміток) на самому документі.Відповідні документи в матеріалах справи відсутні. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01 квітня 2020 року, справа №462/518/18, провадження 61-13422св19 зазначив, що виконавець перед вирішенням питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника повинен з`ясувати питання, чи не володіє він даним нерухомим майном спільно з іншими особами, після чого вирішувати питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами. Звертаючись до суду з даною заявою приватний виконавець не з`ясував сімейний стан боржника. Ураховуючи наведене, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні подання. Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні подання. Об`єкт нерухомості належить саме боржнику ОСОБА_1 та з врахуванням того, що приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області використані усі можливі засоби для належного виконання рішення, які не дали жодного результату, наявні усі підстави для звернення стягнення на вказане нерухоме майно, колегія не бере до уваги з вище наведених підстав. Доводи апеляційної скарги не спростовують вищенаведених висновків суду, ґрунтуються на невірному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини між сторонами, а тому не заслуговують на увагу. За таких обставин колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу, відповідно до ст.375 ЦПК України, слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк залишити без задоволення. Ухвалу Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 31 травня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складений 09 лютого 2023 року. Головуючий: А.П. Барильська Судді: Н.М.Деркач Т.Р. Куценко