Постанова 4855 № 620/2370/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/2370/22 Суддя (судді) першої інстанції: Соломко І.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 січня 2023 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Єгорової Н.М., суддів - Федотова І.В., Чаку Є.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 червня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування вимог, зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИЛА: У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Чернігівській області, яким просив: - визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14 травня 2019 року №Ф-10722-17 на суму 21030,90 грн., від 18 листопада 2020 року №Ф-10722-17-У на суму 14 557,84 грн. та від 18 листопада 2020 року №Ф-10722-17 на суму 35588,74 грн.; - зобов`язати Головне управління ДПС у Чернігівській області виключити з інтегрованої картки платника податку записи про нарахування штрафів за спірними вимогами. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 червня 2022 року адміністративний позов задоволено повністю. Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з`ясовано обставини справи. Додатково наголосив, що висновки суду першої інстанції про те, що відповідачем тривалий час не реалізовувались повноваження по формуванню та направленню вимоги по сплаті боргу, не можуть бути підставою для визнання оскаржуваної вимоги протиправною, оскільки наведені позивачем обставини жодним чином не спростовують обґрунтованості вимоги в частині встановлення зобов`язань позивача зі сплати ЄСВ та не можуть слугувати підставою для звільнення позивача від обов`язку сплати єдиного внеску. У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати, виходячи з наступного. Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 05 квітня 2011 року позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець та з 06 квітня 2011 року взятий на облік, як платник єдиного внеску, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Головним управлінням ДФС у Чернігівській області сформовано вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 07 листопада 2018 року №Ф-10722-17 на суму 15819,54 грн. та від 14 травня 2019 року №Ф-10722-17 на суму 21030,90 грн. Головним управлінням ДПС у Чернігівській області сформовані вимоги від 18 листопада 2020 року №Ф-10722-17-У на суму 14557,84 грн, та від 18 листопада 2020 року №Ф-10722-17 на суму 35588,74. Вважаючи оскаржувані вимоги протиправними, позивач звернувся до суду з позовом. Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-10722-17-У на суму 14557,84 грн, №Ф-10722-17 на суму 35588,74 грн сформовані відповідачем 18 листопада 2020 року, тобто з порушенням строку, встановленого Інструкцією № 449, а вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-10722-17 на суму 21030,90 грн. винесена посадовими особами відповідача 14 травня 2019 року, тобто майже через два роки після нарахування в електронній інформаційній базі даних відповідачем суми недоїмки. Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску па загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464-VI. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно з п. 4 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є, зокрема фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Частиною 1 ст. 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" визначено, що єдиний внесок нараховується, серед іншого для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.2); Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.3). Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця. Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску. Згідно з ч. 12 ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21 грудня 2016 року №1801-VIII мінімальну заробітну плату з 01 січня 2017 року установлено у місячному розмірі на рівні 3200,00 грн. Згідно з ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" від 07 грудня 2017 року №2246-VIII розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2018 року дорівнював 3723,00 грн. Відповідно до ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" від 23 листопада 2018 року №2629-VIII мінімальну заробітну плату з 01 січня 2019 року визначено на рівні 4173,00 грн. Відповідно до ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року №294-ІХ мінімальну заробітну плату з 01 січня 2020 року визначено на рівні 4723,00 грн. Як встановлено судом першої інстанції згідно з даними інтегрованих карток платника податків позивача станом на 18 листопада 2020 року по єдиному соціальному внеску автоматично здійсненні наступні нарахування: - 2017 рік - 704,00 грн. х 12 = 8 448,00 грн., сплачено 0 грн., сума боргу склала 8448,00 грн; - 2018 рік - 819,06 грн. х 12 = 9828,72 грн., сплачено 0 грн., сума боргу склала 9828,72 грн; - 2019 рік - 918,06 грн. х 12 = 11016,72 грн., сплачено 0 грн., сума боргу склала 11016,72 грн; - І квартал - ІІІ квартал 2020 року - в сумі 6295,30 грн. (мінімальний страховий внесок за місяць з 01.01.2020 по 31.08.2020 році 4723 грн.*22%=1039,06 грн., з вересня 2020 року мінімальний страховий внесок за місяць становить 5000грн.*22%=1100,00 грн.) термін сплати: за І квартал 2020 року - сплата до 19 квітня 2020 року у сумі 2078,12 грн; за II квартал 2020 року - сплата до 19 липня 2020 року у сумі 1039,06 грн; за III квартал 2020 року - сплата до 19 жовтня 2020 року у сумі 3178,12 грн.). Загальна сума заборгованості зі сплати єдиного внеску за період з 01 січня 2017 року по ІІІ квартал 2020 року, складає 35588,74 грн. Колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази щодо припинення позивачем діяльності фізичної особи-підприємця чи самостійного виконання обов`язку щодо сплати єдиного внеску. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом. Частиною 16 ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" встановлено, що строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується. Нарахування і сплата фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України 20 квітня 2015 року № 449 (далі - Інструкція № 449). Відповідно до абз. 3 п. 2 розділу VI Інструкції № 449 сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Згідно з п.3 розділу VI Інструкції, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: - дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; - платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; - платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається), зокрема платникам, зазначеним у підпунктах 3 та 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції протягом п`ятнадцяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Згідно з абз. 1 п. 4 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). Як зазначено вище, позивачу сформована вимога від 07 листопада 2018 року щодо заборгованості (недоїмки) зі сплати єдиного внеску в розмірі 15819,54 грн. станом на 31 жовтня 2018 року, від 14 травня 2019 року щодо заборгованості (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у розмірі 21030,90 грн. станом на 30 квітня 2019 року та від 18 листопада 2020 року щодо заборгованості (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у розмірі 35588,74 грн. станом на 30 жовтня 2020 року, що підтверджується даними інтегрованих карток платника податків позивача по єдиному соціальному внеску. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку про те що оскаржувані вимоги сформовані відповідачем з порушенням строку, встановленого Інструкцією № 449, що є достатньою підставою для їх скасування. Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції помилковими, оскільки відповідно до висновків Верховного Суду у постановах від 14 березня 2019 року у справі №826/12543/17, від 03 грудня 2020 року у справі №440/1256/19 та від 11 лютого 2021 року у справі №160/4023/19 саме по собі не дотримання контролюючим органом строків направлення вимоги про сплату боргу не може свідчити про її необґрунтованість та не може звільняти платника податків від обов`язку сплати єдиного соціального внеску. Доводи про те, що відповідачем тривалий час не реалізовувались повноваження по формуванню та направленню вимоги по сплаті боргу, не можуть бути підставою для визнання оскаржуваної вимоги протиправною, оскільки наведені позивачем обставини жодним чином не спростовують обґрунтованість цієї вимоги в частині встановлення зобов`язань позивача зі сплати ЄСВ і не можуть слугувати підставою для звільнення останнього від обов`язку сплати єдиного соціального внеску, оскільки, як зазначено вище, ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" встановлено, що строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується. Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ІКП позивача, відповідачем здійснено обчислення єдиного внеску щоквартально відповідно до абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування". Водночас ні Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" ні Інструкцією №449 не передбачено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) повинна надсилатись щомісячно або щоквартально. Також колегія суддів вважає за необхідне наголосити, що оскаржувані вимоги прийняті відповідачем у межах компетенції та в межах строків, протягом яких податковий орган має право самостійно визначити суму грошових зобов`язань, з їх форми можна чітко встановити їх зміст, та направлені позивачу у порядку визначеному ст. 42 ПК України. Отже з урахуванням викладеного колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції про наявність підстав для скасування оскаржуваних вимог. Крім іншого, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Приписи п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернігівській області - задовольнити. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 червня 2022 року - скасувати. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування вимог, зобов`язання вчинити дії - відмовити. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Н.М. Єгорова Судді І.В. Федотов Є.В. Чаку