Постанова 4856 № 560/3072/19

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/3072/19 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Михайлов О.О. Суддя-доповідач - Граб Л.С. 18 березня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Граб Л.С. суддів: Сторчака В. Ю. Іваненко Т.В. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 листопада 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправною та скасування вимоги, В С Т А Н О В И В : В жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області (далі ГУ ДФС у Рівненській області), в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску Ф-21625-17 від 11.05.2019 в розмірі 21030 грн. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 листопада 2019 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення, подав апеляційну скаргу. В обгрунтуванні апеляційної скарги зазначено, що відповідно до запису про проведення державної реєстрації №2 608 000 0000 022844 позивач 24.11.2009 зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності. Однак з 01.12.2010 останній підприємницької діяльності не здійснював, оскільки працевлаштувався у ТОВ "Л.А.Р.К", яке сплачувало за нього єдиний внесок, де пропрацював до 30.09.2011. Після звільнення з товариства підприємницькою діяльністю не займався та протягом 2011-2019 звітності до органів доходів і зборів не подавав. А тому у відповідача не було підстав для нарахування вищезазначеного платежу. При цьому, скаржник посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 520/3939/19. 06.02.2020 від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вказав, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального права, при повному та всебічному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, в зв`язку з чим просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Гаврилюк В.С. зареєстрований як фізична особа-підприємець 24.11.2009, номер запису: 2 608 000 0000 022844. 11.05.2019 року відповідачем сформовано та направлено на адресу позивача вимогу № Ф-21625-17 про сплату заборгованості (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску в сумі 21030,90 грн. Не погоджуючись із даною вимогою, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач формуючи оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки), діяв на підставі закону, обґрунтовано, з урахування усіх обставин, які мають значення для правильного вирішення питання у спірних відносинах, оскільки позивач не припинив підприємницьку діяльність і є платником єдиного внеску в розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування". Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 за № 2464-VІ (далі Закон № 2464-VІ). Пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VІ передбачено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (надалі по тексту також єдиний внесок), визначено як консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Згідно частини 4 статті 6 Закону № 2464-VІ у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов`язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою-підприємцем. Абзацом 2 пункту 3 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VІ врегульовано, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. За приписами пункту 4 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VІ максимальна величина бази нарахування єдиного внеску-максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п`ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок. Мінімальний страховий внесок-сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця (пункт 4 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VІ). За правилами статті 9 Закону № 2464-VІ єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що фізична особа-підприємець є платником мінімального страхового внеску (єдиного внеску) навіть за умови не отримання доходу (прибутку) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу. Пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону № 2464-VІ визначено, що платник єдиного внеску зобов`язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Так, згідно пункту 3-1 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VІ органом доходів і зборів є центральний орган виконавчої влади, що формує податкову і митну політику (в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів, єдиного внеску) та забезпечує її реалізацію (центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), та його територіальні органи. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату (абзац 1 частини 4 статті 25 Закону № 2464-VІ). За змістом частини 2 статті 9 Закону № 2464-VІ визначено, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок (частина 3 статті 9 Закону № 2464-VІ). Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів, визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 за № 449, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 07.05.2015 за № 508/26953 (надалі по тексту також Інструкція). У пункті 10 розділу ІV вказаної Інструкції, яка містить аналогічні положення, що й частина 3 статті 9 Закону № 2464-VІ зазначено, що обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів здійснюється на підставі актів документальної перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органу доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму виплат (доходу), на які нараховується єдиний внесок. Отже, норми Закону № 2464-VІ та Інструкції передбачають можливість обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів не лише на підставі актів документальної перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, але й на підставі звітності, що подається платниками до органу доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму виплат (доходу), на які нараховується єдиний внесок. Згідно абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону № 2464-VІ платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи (абзац 5 частини 8 статті 9 Закону № 2464-VІ). Частиною 4 статті 25 Закону № 2464-VІ визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. Відповідно до пункту 2 розділу VI Інструкції у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Водночас, згідно пункту 3 розділу VI Інструкції органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. 10.06.2016 набрав чинності наказ Міністерства фінансів України від 07.04.2016 за № 422 "Про затвердження Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Наказ № 422). Наказом № 422 врегульовано, що оперативний облік податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску здійснюється органами Державної фіскальної служби України в інформаційній системі органів ДФС. Для обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються інтегровані картки платників (далі - ІКП) за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками. ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу. Крім того, наказ № 422 визначає порядок: ведення інтегрованої картки платника (далі - ІКП) та здійснення контролю за коректністю інформації при відкритті/закритті ІКП в інформаційній системі ДФС; відображення в ІКП показників щодо податкових зобов`язань, визначених самостійно платниками податків та контролюючими органами у випадках, не пов`язаних із порушенням податкового законодавства; перенесення до ІКП визначених за результатами контрольно-перевірочної роботи сум грошових зобов`язань, податкових, митних та інших платежів та методи контролю відповідності показників результатів даним ІКП; відображення в ІКП сум погашення податкового боргу та заборгованості зі сплати єдиного внеску, розстрочення (відстрочення) зобов`язань (боргів), а також списання податкового боргу та заборгованості зі сплати єдиного внеску; перенесення до ІКП результатів адміністративного та/або судового оскарження рішень органів ДФС та методи контролю достовірності відповідних показників. Отже, коли платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску або борги зі сплати фінансових санкцій органи доходів і зборів мають право надсилати (вручати) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки). Як вбачається з матеріалів справи, в період з 01.01.2018 по 30.04.2019 позивач мав статус фізичної особи підприємця, а відтак ГУ ДФС правомірно винесено спірну вимогу про сплату боргу з єдиного внеску. Стосовно посилання позивача на те, що з 01.12.2010 року останній не займається підприємницькою діяльністю та не подає до органів доходів і зборів жодної звітності, колегія суддів вказує на наступне. Пунктом 37 Порядку державної реєстрації суб`єктів підприємницької діяльності, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 №740 (чинний на момент виникнення спірних правовідносин) скасування державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності-фізичної особи здійснюється шляхом виключення його з Реєстру суб`єктів підприємницької діяльності на підставі таких документів: -особистої заяви підприємця-громадянина або рішення суду (господарського суду) у випадках, передбачених законодавством; -довідки органу державної податкової служби про зняття з обліку; -довідки установ банків про закриття рахунків; -довідки органу внутрішніх справ про здачу печаток і штампів; -оригіналу свідоцтва про державну реєстрацію. Відповідно до пункту 8.1 Інструкції про порядок обліку платників податків, затвердженої наказом ДПА України від 19.02.1998 №80, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 16.03.1998 за №172/2612 (далі-Інструкція №80; чинна станом на 01.12.2010) з метою оподаткування ліквідацією платника податків або його філії, відділення чи іншого відокремленого підрозділу є ліквідація платника податків як юридичної особи або зупинення реєстрації фізичної особи як суб`єкта підприємницької діяльності, а також ліквідація філії, відділення, відокремленого підрозділу платника податків, унаслідок якої відбувається закриття їх рахунків та/або втрата статусу як платника податків відповідно до законодавства. Пунктом 8.9 Інструкції №80 передбачено, що зняття з обліку фізичної особи-суб`єкта підприємницької діяльності як платника податків здійснюється в порядку, відповідному для платників податків - юридичних осіб. На фізичних осіб - суб`єктів підприємницької діяльності поширюється дія пунктів 8.1 - 8.8 цієї Інструкції. Особливістю є лише те, що фізична особа після прийняття рішення про ліквідацію суб`єкта підприємницької діяльності подає до органу державної податкової служби, у якому вона зареєстрована як платник податків, такі документи: -заяву про зняття з обліку платника податків за ф. № 8-ОПП, дата якої фіксується в журналі за ф. N 6-ОПП; -оригінали документів, що видаються органами державної податкової служби платнику податків (свідоцтва, патенти, довідки за формою № 4-ОПП, інші довідки тощо) і підлягають поверненню до органу державної податкової служби, а також завірені органом державної податкової служби копії цих документів, якщо такі видавались та підлягають поверненню до органу державної податкової служби. Разом з тим, пунктом 8.2 Інструкції №80 визначено, що при одержанні органами державної податкової служби від платника податків заяви за ф. N 8-ОПП, а також на підставі інформації про порушення справи про банкрутство платника податків або звернення до суду, чи господарського суду з питання скасування державної реєстрації, органом державної податкової служби у місячний термін приймається рішення про проведення документальної перевірки таких платників і відповідні підрозділи розпочинають перевірку. За рішенням керівника органу державної податкової служби документальна перевірка не проводиться, якщо платник податків призупинив діяльність, не знаходиться за місцем реєстрації (обліку), не подає звітності протягом одного року до органу державної податкової служби, не має податкового боргу та стосовно нього використана інформація від банківських установ, митної служби та інших контролюючих органів щодо відсутності здійснення господарської діяльності з моменту подання останньої звітності, а також підрозділами податкової міліції підтверджено неможливість установлення місцезнаходження (місця проживання) такого платника податків. Пунктом 8.3 Інструкції №80 унормовано, що після проведеної перевірки платника податків, у разі встановлення факту відсутності заборгованості перед Державним бюджетом України та місцевими бюджетами орган державної податкової служби знімає його з обліку. Зняття з обліку платника податків в органах державної податкової служби проводиться за наявності повідомлення від установи банку про закриття такому платнику рахунків. Після завершення процедури зняття з обліку орган державної податкової служби складає довідку про зняття з обліку платника податків за ф. № 12-ОПП, яку надсилає до органів державної реєстрації або органу, що здійснив реєстрацію. Вищезазначене свідчить, що обов`язок щодо сплати єдиного внеску припиняється у фізичної особи-підприємця після проведення державної реєстрації припинення вказаної особи, яка проводиться державним реєстратором на підставі довідки про зняття з обліку платника податків за ф. № 12-ОПП. Однак, позивачем не надано доказів про звернення до державного реєстратора з відповідною довідкою та внесення державним реєстратором запису про припинення ним державної реєстрації. Стосовно доводів апелянта про те, що в період з 01.12.2010 по 30.09.2011 за нього сплачувався єдиний внесок ТОВ "Л.А.Р.К", колегія суддів звертає увагу, що згідно відомостей податкового органу, що наявні в матеріалах справи, у ОСОБА_1 існує заборгованість з несплати єдиного внеску за період з 01.01.2018 по 30.04.2019, а не за період, коли останній працював у вищезазначеному підприємстві. Відносно посилання скаржника на позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 520/3939/19, то колегія судді зауважує, що предметом спору у цій справі виступають інші правовідносини. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 листопада 2019 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Граб Л.С. Судді Сторчак В. Ю. Іваненко Т.В.