Постанова 4857 № 1.380.2019.005985

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 червня 2020 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.005985 пров. № А/857/2856/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача: Гінди О.М. суддів: Заверухи О.Б., Ніколіна В.В., за участю секретаря судових засідань - Чопко Ю.Т., представник відповідач - Нестерович Б.В. розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 січня 2020 року (головуючий суддя: Мричко Н.І., місце ухвалення - м. Львів, дата складення повного тексту рішення - 03.02.2020) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправною і скасування вимоги, - встановив: ОСОБА_1 13.11.2019 звернулася з позовом до суду, в якому просила визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДФС у Львівській області № Ф-2369-54 від 13.05.2019. Обґрунтовує позов тим, що засобами поштового зв`язку отримала від головного державного виконавця Сколівського районного відділу державної виконавчої служби ГУЮ у Львівській області виклик від 23.10.2019, з якого довідалася, що 13.05.2019 відповідачем винесено вимогу по сплаті єдиного соціального внеску на суму 21030 грн. Позивач не погоджується з оскаржуваною вимогою, вважає таку незаконною та необґрунтованою. Вказує на те, що у 2013 році вона зареєструвалася як фізична особа-підприємець. Разом з тим, станом на теперішній час, згідно з запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, її реєстрація, як суб`єкта господарювання припинена. Позивач стверджує, що на облік в податковій інспекції і відділенні Пенсійного фонду не ставала, оскільки вважала, що негативних наслідків від бездіяльного ФОП не буде мати, та під час реєстрації їй такого не роз`яснили. Вказує, що з 2013 року, органи Державної фіскальної служби не робили запиту про наявність діяльності, не вимагали жодних звітів і пояснень, не проводили перевірок, не роз`яснювали наслідки неподання звітів і несплати ЄСВ. На думку позивачки, відповідач без проведення жодної перевірки, без з`ясування обставин її бездіяльності як ФОП та без надання будь якого розрахунку і документа, який би послужив підставою нарахування суми боргу скерував вимогу до органів ДВС. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28 січня 2020 року в задоволені позову відмовлено. З цим рішенням суду першої інстанції не погодилася позивачка та оскаржила його в апеляційному порядку. Вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, а тому просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт посилається на аналогічні підстави викладені в позовній заяві. Відповідач 22.05.2020 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Крім цього, подано клопотання про заміну сторони відповідача на його правонаступника - Головне управління ДПС у Львівській області. З огляду на те, що відповідач у справі реорганізований шляхом приєднання до Головного управління ДПС у Львівській області, а спірні правовідносини допускають правонаступництво, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність замінити відповідача на його правонаступника. Представник позивача Єрохін В.В. 23.06.2020 засобами електронного зв`язку повторно заявив клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з запровадженням на території України карантину. Відповідно до ч. 10 ст. 126 КАС України, вручення повістки представнику учасника справи вважається також врученням повістки і цій особі. Оскільки, представник позивача належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, його участь в судовому засіданні обов`язковою не визнавалась, а відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України його неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи, та враховуючи повторне подання клопотання про відкладення розгляду справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволені такого клопотання. Крім цього, нормами КАС України, сторонам та їхнім представникам, надано можливість брати участь в судових засіданнях перебуваючи поза межами приміщення суду, однак таких клопотань щодо такої участі заявлено не було. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволеною бути не може з таких мотивів. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 17.01.2013 зареєстрована як фізична особа-підприємець за № 24070000000002290. З 18.01.2013 до 24.04.2019 перебувала на податковому обліку в Сколівській ДПІ Стрийського управління ГУ ДПС у Львівській області. Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 за її рішенням відбулась 24.04.2019 за № 24070060002002290. Згідно з ідентифікаційних даних ОСОБА_1 перебуває за основним місцем обліку зі станом платника «припинено, але не знято з обліку», припинено підприємницьку діяльність за принципом мовчазної згоди, дата зняття з обліку 24.04.2019 за № 1913280700127. Відповідно до зворотнього боку облікової картки платника податків, станом на 30.04.2019 за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) числиться заборгованість по єдиному внеску (код класифікації доходів бюджету 71040000) у розмірі 21030,90 гривень. Заборгованість виникла за рахунок несплати єдиного внеску за 2017 рік: в сумі 8448 грн, термін сплати 09.02.2018; за 1 квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн, термін сплати 19.04.2018; за 2 квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн, термін сплати 19.07.2018; за 3 квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн, термін сплати 19.10.2018; за 4 квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн, термін сплати 21.01.2019; за 1 квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн, термін сплати 19.04.2019. ГУ ДФС у Львівській області 13.05.2019, відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, ОСОБА_1 виставлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2369-54 на загальну суму боргу 21030,90 грн. Не погоджуючись із вимогою ГУ ДФС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) від 13.05.2019 № Ф-2369-54 на суму 21030,90 грн, позивач звернулася до суду із цим позовом з метою захисту свої прав та інтересів. Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки позивачем не надано доказів того, що вона має право на звільнення від сплати єдиного внеску та за наявності в позивачки обов`язку зі сплати єдиного внеску, існування недоїмки по єдиному внеску, яка виникла за 2017 рік, за 2018 рік; за 1 квартал 2019 року, Головне управління ДФС в Львівській області правомірно прийняло вимогу № Ф-2369-54 від 13.05.2019. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі-Закон № 2464-VI), єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону № 2464-VI, виключно цим Законом визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску, платники єдиного внеску, порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, розмір єдиного внеску, орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність, склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Пунктом 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI передбачено, що платниками єдиного внеску є, зокрема: особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності; Відповідно до абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону № 2464-V платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Згідно п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 51 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI). Частиною 12 ст. 9 Закону № 2464-VI встановлено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. З системного аналізу вищенаведених норм, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності, є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази (доходу) для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, Закон № 2464-VI встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Оскільки метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його, незалежно від наявності бази для його нарахування, є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Тобто, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та не отримує доходи, зобов`язана сплачувати єдиний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця. Згідно ч. 5 ст. 8 Закону № 2464-VI, єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік», установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2017 року - 3200,00 грн, з 01 січня 2018 року - 3723,00 грн, з 01 січня 2019 року - 4173 грн. Платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI). Згідно із ч. 8 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 № 755-ІV (далі-Закон № 755-ІV), фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою. Частиною 4 ст. 18 Закон № 755-ІV передбачено, що для державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця подається один з таких документів: 1) заява про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням; 2) ксерокопія свідоцтва про смерть фізичної особи, судове рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця у зв`язку з її смертю, визнанням її безвісно відсутньою або оголошенням померлою. Отже, припинення підприємницької діяльності, здійснюється з моменту внесення таких відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Суд апеляційної інстанції зазначає, що ОСОБА_1 з 17.01.2013 по 24.04.2019 була зареєстрована як фізична особа-підприємець. У 2017 році мінімальний розмір страхового внеску становив 704 грн на місяць (3200 грн - мінімальна зарплата у 2017 році * 22% = 704 грн), у 2018 році - 819,06 грн. (3723 грн - мінімальна заробітна плата у 2018 році * 22% = 819,06 грн), у 2019 році - 918,06 грн. (4173 грн - мінімальна заробітна плата у 2019 році * 22% = 918,06 грн) Згідно матеріалів справи, у позивачки станом на 30.04.2019, наявна заборгованість по єдиному внеску (код класифікації доходів бюджету 71040000) у розмірі 21030,90 гривень. Ця заборгованість виникла за рахунок несплати останньою єдиного внеску за 2017 рік в сумі 8448 грн, термін сплати 09.02.2018; за 1 квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн, термін сплати 19.04.2018; за 2 квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн, термін сплати 19.07.2018; за 3 квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн, термін сплати 19.10.2018; за 4 квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн, термін сплати 21.01.2019; за 1 квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн, термін сплати 19.04.2019. Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 25 Закону № 2464-VI, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Частиною 4 ст. 8 Закону № 2464-VI, встановлено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки у позивача виник обов`язок зі сплати єдиного внеску та існувала недоїмка по єдиному внеску, яка виникла за 2017 рік, 2018 рік та 1 квартал 2019, Головне управління ДФС в Івано-Франківській області правомірно прийняло вимогу № Ф-2369-54 від 13.05.2019, якою зобов`язано ОСОБА_1 сплатити єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 21030,90 грн. Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що позивачкою не надано доказів того, що вона має право на звільнення від сплати єдиного внеску, у відповідності до ч. 4 ст. 4 Закону України № 2464. Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що в задоволені позову необхідно відмовити, оскільки відповідно до інтегрованої картки платника податків станом на 30.04.2019, грошове зобов`язання в сумі 21030,90 грн зі сплати єдиного внеску позивачкою сплачено своєчасно не було, а тому вимога про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДФС у Львівській області № Ф-2369-54 від 13.05.2019 є правомірною та такою, що винесена контролюючим органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб встановлений законодавством України. Згідно приписів ст. 139 КАС України підстав для стягнення судових витрат не має. Апеляційна скарга ОСОБА_1 не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін. Керуючись ст. ст. 310, 316, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд - постановив: апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 січня 2020 року у справі № 1.380.2019.005985 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з урахуванням строку передбаченого п. 3 Прикінцевих положень КАС України. Головуючий суддя О. М. Гінда судді О. Б. Заверуха В. В. Ніколін Повне судове рішення складено 30.06.2020