Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/11852/22

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 07 грудня 2022 року м. Дніпросправа № 160/11852/22 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач), суддів: Баранник Н.П., Щербака А.А., розглянувши в порядку письмового провадження в залі удового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2022 року (суддя 1-ї інстанції Коренев А.О.) у справі №160/11852/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,- ВСТАНОВИВ: 08.08.2022р. позивач звернулась до суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 04.11.2015 №Ф-405-25-У, 06.02.2021 №Ф-406-25/64-У, зобов`язання Головне управління ДПС у Дніпропетровській області відкоригувати в інформаційній системі органів ДПС дані інтегрованої картки платника ОСОБА_1 , шляхом виключення недоїмки заборгованості з єдиного соціального внеску. Позовні вимоги обґрунтовані незгодою з рішенням податкового органу, оскільки позивач у спірний період зокрема не здійснював господарської діяльності та порушенням термінів прийняття спірних вимог. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2022 року у задоволенні позову відмовлено. Позивачем подано апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким у задовольнити позов. Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки обставинам справи, а саме, не враховано того, що позивач не мав доходи у спірний період, звітності про наявність доходу не подавав. Також зазначає та подає докази, що у спірний період був найманим працівником. Відповідач не скористався правом подання відзиву. В силу пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець і перебував на обліку в Лівобережному управлінні ГУ ДПС у Дніпропетровській області з 24.07.2006 року по 27.08.2021 року. Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області було сформовано вимогу від 04.11.2015 № Ф-406-25-У на суму 15095,69 грн, яка була направлена навиконання до Індустріального ВДВС у м. Дніпро Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиці (м. Дніпро) на стягнення залишку заборгованості у сумі 1267,95 грн., проте була повернута без виконання. У зв`язку з несплатою вищевказаних сум боргу (недоїмки) 06 лютого 2021 року Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області сформовано вимогу про сплату позивачем боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування № Ф-406-25/64 на суму 51864,51 грн. Відповідно даних інтегрованої картки платника, нарахування відповідачем за вимогою від 04.11.2015 року № Ф-406-25 на суму 15095,69 грн. здійснено за період січня 2013 року по грудень 2016 року, а за вимогою № Ф-406-25/64 на суму 51864,51 грн. за період з 2013 року по грудень 2020 року, з урахуванням сплаченої позивачем суми единого внеску на загальну суму 1019,92 грн. (а.с. 42). Вважаючи протиправними вимоги № Ф-405-25-У від 04.11.2015 року на суму 1267,95 грн. та вимогу № Ф-406-25/64 на суму 51864,51 грн., позивач звернувся до суду з цим позовом. Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позов дійшов висновку про обґрунтованість оскаржених рішень, оскільки доказів сплати сум єдиного внеску надано не було, а також не було надано доказів, що у спірний період позивач був найманим працівником. Колегія суддів суду апеляційної інстанції переглядає судове рішення відповідно до ст. 308 КАС України, в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Щодо правомірності оскаржених вимог. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон №2464- VI). Відповідно до частини першої статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; а недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом. Згідно статті 2 Закону №2464-VI, дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI встановлено, що платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали загальну систему оподаткування. Відповідно до частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно до частини дванадцятої статті 9 Закону № 2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. Приписами пунктів 2, 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (у редакції, що діяла до 01.01.2017) було визначено, що єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Таким чином, зазначені положення у редакції, яка діяла до 01.01.2017 передбачали саме право, а не обов`язок платника на визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання платником доходу у звітному періоді. Надалі ж, Законом України від 06.12.2016 №1774-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України внесено зміни до Закону №2464-VI, що діють з 01.01.2017, зокрема, щодо обов`язковості визначення бази нарахування ЄВ у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року. Фізичні особи - підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. Згідно пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця. Відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску. В частині сьомій статті 9 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку. Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи (абзаци третій, п`ятий частини 8 статті 9 №2464-VI). Сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо). Доказів отримання позивачем у спірний період доходів від провадження господарської діяльності судом не встановлено. Відповідач у відзиві на позов про наявність таких доходів також не зазначав. Проте факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору. Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Враховуючи зазначене, до 01.01.2017 року підлягав обов`язковій сплаті фізичними особами-підприємцями єдиний внесок у разі отримання такою особою доходу (прибутку). Як свідчать встановлені обставини справи, та не заперечується відповідачем, що позивач подавав у 2013 та 2014 роках декларації про відсутність доходів. Таким чином, враховуючи зазначене, та норми законодавства, що діяли до 01.01.2017р., відповідачем не надано обґрунтування нарахування недоїмки зі сплати ЄСВ за період з 01.01.2013 по 31.12.2016 роки. Також відповідно до поданих суду доказів вбачається, що відповідно до інформації Пенсійного фонду України, за спірний період 2013-2020 роки, були сплати страхувальниками сум ЄСВ щодо позивача. Так наприклад за 2020 рік за позивача з 01.01 по 01.102020р. сплачені певні суми страхових внесків. Такі сплати частково є за весь спірний період з 2013 по 2020р. включно Така інформація є доступною і для податкового органу, проте податковий орган не навів сум нарахування страхових внесків за спірний період, з урахуванням сплачених страхувальниками сум та періодів відсутності сплати таких стосовно позивача. Враховуючи зазначене, суд позбавлений можливості перевірити розрахунок, а отже оскаржені рішення підлягають скасуванню. Не підлягають задоволення позовні вимоги позивача щодо зобов`язання Головне управління ДПС у Дніпропетровській області відкоригувати в інформаційній системі органів ДПС дані інтегрованої картки платника ОСОБА_1 , шляхом виключення недоїмки заборгованості з єдиного соціального внеску, оскільки доказів того, що позивач у спірний період був постійно найманим працівником або не був зобов`язаний сплачувати суми єдиного внеску, матеріали справи не містять. Враховуючи зазначене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення про часткове задоволення позову. Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст. 139 КАС України. Так позивачем сплачено судовий збір за подання позову у розмірі 1984,00грн, за подання апеляційної скарги 2976,00грн., усього 4960,00грн. Така сума підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головне управління ДПС у Дніпропетровській області на користь позивача. Відповідно до статті 317 КАС України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст. ст. 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2022 року у справі №160/11852/22 - скасувати та прийняти у справі нове судове рішення Позов задовольнити частково. Визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) Лівобережної ОДПІ м. Дніпропетровська від 04.11.2015 №Ф-405-25-У, Головного управління ДПС у Дніпропетровській області 06.02.2021 №Ф-406-25/64-У У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 44118658) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) - судові витрати по сплаті судового збору за подання позову та апеляційної скарги у розмірі 4960,00грн (чотири тисячі дев`ятсот шістдесят гривень). Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки визначені ст.ст 328, 329 КАС України. Головуючий - суддя Н.І. Малиш суддя Н.П. Баранник суддя А.А. Щербак