Постанова 4824 № 755/17933/20

справа № 755/17933/20 головуючий у суді І інстанції Катющенко В.П. провадження № 22-ц/824/240/2023 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 січня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Управління соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, поданою представником - виконуючим обов`язків начальника управління соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації Рогачем С.А., на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 04 серпня 2022 року у справі за позовом Управління соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації до ОСОБА_1 , третя особа: Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, про стягнення суми коштів державної соціальної допомоги,- В С Т А Н О В И В: У листопаді 2020 року позивач звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача 8 167,01 грн. суми переплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям, виплачені надміру у результаті подання недостовірних даних про доходи та судовий збір 2 102 грн. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 21.01.2020 р. ОСОБА_1 звернулася до Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - Управління) із заявою про призначення державної допомоги малозабезпеченим сім`ям. У складі сім`ї зазначила чотирьох осіб: вона, син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Рішенням Управління від 30.01.2020 заяву задоволено та призначено соціальну допомогу з 01.01.2020 по 30.06.2020 у розмірі 1 186,53 грн щомісячно. Згідно з інформацією Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат відповідачу було автоматично подовжено виплату державної соціальної допомоги з 01.07.2020 по 31.07.2020 у розмірі 1 186,53 грн на місяць. В ході моніторингу державних соціальних виплат було виявлено недостовірність інформації, зазначеної відповідачем у декларації про доходи і майновий стан від 21.01.2020, а саме: не було вказано про дохід, отриманий у жовтні 2019 року у розмірі 6 000 грн. за договором про надання юридичної (правової) допомоги від 01.01.2019, укладеним з ЖБК «Восход-2» та актом про надання послуг до цього договору від 31.10.2019, копії яких підписано власноруч ОСОБА_1 . Рішенням Управління від 29.07.2020 відповідачу відмовлено у наданні щомісячної державної соціальної допомоги у зв`язку із поданням документів із свідомо неправдивими відомостями, що приховали дійсний майновий стан родини. Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат звертався до Управління з листом від 10.09.2020 № 04/2770-11 щодо вирішення питання про повернення 8 167,01 грн., виплачених за період з 01.01.2020 по 31.07.2020. У свою чергу Управління направило відповідачу лист від 05.10.2020 № 37/10-12066 з проханням у добровільному порядку повернути державі кошти, однак станом на жовтень 2020 року кошти не повернуті, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 04 серпня 2022 року у задоволенні позову Управління соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації до ОСОБА_1 , третя особа: Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про стягнення суми коштів державної соціальної допомоги відмовлено. Не погодившись із вказаним судовим рішенням, Управління соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, через представника - виконуючого обов`язки начальника управління соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації - Рогача С.А., подало апеляційну скаргу. У апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Обґрунтовує апеляційну скаргу тим, що в листі Управління від 05 жовтня 2020 року № 37/10-12066, який є в матеріалах справи, та в позовній заяві наголошувалося, зокрема, що на підставі інформації Мінфінансів та у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2016 року № 136 «Про затвердження порядку здійснення верифікації та моніторингу державних виплат» було виявлено недостовірність інформації, зазначеної відповідачем у декларації від 21 січня 2020 року, а саме: не вказано дохід, який вона отримала в жовтні 2019 року в розмірі 6 000 грн. Апелянт вважає, що судом першої інстанції не враховано, що верифікація є комплексним заходом, а законом та порядком не регламентовано форму довідки, в якій повинна бути надана інформація. На думку апелянта, судом першої інстанції не надано правову оцінку тому, що відповідач добровільно надала до Управління копію договору про надання юридичної (правової) допомоги. Крім того, вказує, що акт про надання послуг від 31 жовтня 2019 року не спростовує факту отримання відповідачем зазначених коштів. Звертає увагу апеляційного суду на те, що інформація, надана з Міністерства фінансів України, зокрема, Державної фіскальної служби України, підтверджує отриманий дохід відповідача в жовтні 2019 року відповідно до умов цивільно-правового договору в розмірі 6000 грн. та є беззаперечним фактом. Апелянт вказує, що відповідач не спростовує факт отримання нею виплати відповідно до умов цивільно-правового договору в розмірі 6 000 грн., а лише зазначає, що це не є фактом підтвердження нею цього доходу. Окрім вищевикладеного, апелянт також зазначає, що ним листом від 09 серпня 2022 року №37/07-8696 направлено запит до Житлово-будівельного кооперативу «Восход-2» з проханням надати документи, які підтверджують виплату відповідачеві на підставі Договору та акту. Однак, станом на 02 вересня 2022 року відповідь на вказаний запит не надійшла. Щодо висновку суду першої інстанції про відсутність рішення про відмову у наданні соціальної допомоги від 29 липня 2020 року зазначає про те, що в матеріалах особової справи відповідача міститься рішення про відмову в наданні державної соціальної допомоги малозабезпеченій сім`ї від 29 липня 2020 року, однак, до позовної заяви завірена копія зазначеного рішення не була додана помилково. Враховуючи викладене та те, що сторона по справі повідомляла про наявність такого рішення, апелянт просить вважати додану до апеляційної скарги завірену копію рішення Управління про відмову в наданні державної соціальної допомоги малозабезпеченій сім`ї від 29 липня 2020 року як поданий доказ в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Щодо розміру переплати державної соціальної допомоги малозабезпеченій сім`ї відповідача вказує, що в матеріалах позовної заяви міститься завірена копія листа Управління від 05 жовтня 2020 року № 37/10-12066. Окрім того, до пояснень по суті справи Київським міським центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат додана довідка про переплату державної соціальної допомоги від 17 лютого 2021 року № 04/488-11, в якій зазначається, що переплата зазначеної допомоги за період з 01 січня 2020 року по 31 липня 2020 року складає 8 305, 71 грн. В ухвалі про відкриття апеляційного провадження відповідачу було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. 20 жовтня 2022 року на адресу суду надійшли письмові пояснення третьої особи - Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат. У вказаних поясненнях третя особа зазначала, що повністю підтримує апеляційну скаргу та просить її задовольнити. 01 листопада 2022 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив ОСОБА_1 на апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації. У вказаному відзиві відповідач просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги повністю. При цьому відповідач зазначала, що в листі, на який посилався апелянт, визначено: «Згідно інформації Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат вам було автоматично продовжено виплату державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям з 01 липня 2020 року по 31 липня 2020 року (без подання необхідних документів з подальшим проведенням перерахунку розміру виплаченої державної соціальної допомоги) в розмірі 1186, 53 грн. на місяць». Зазначає, що яке походження документу «Порівняння інформації, наданої ДФС України» не зрозуміло та не обґрунтовано, чому позивачем не було подано даного доказу під час розгляду справи в першій інстанції, враховуючи, що такий доказ датований до винесення судового рішення. Щодо інших документів, поданих до апеляційної скарги, вказує, що позивач повинен був подати всі докази на підтвердження своєї позиції в суд першої інстанції та вважає, що такі дії позивача носять ознаки зловживання процесуальними правами. Окрім того, на думку відповідача, посилання позивача на Закон України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» та постанову КМУ № 1751 від 27 грудня 2001 року «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми» як правову підставу повернення коштів є незаконним та необґрунтованим, оскільки спірні правовідносини цими нормативно-правовими актами не регулюються. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників. (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц). Оскільки в даній справі ціна позову становить 8 167 грн. 01 коп. справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з такого. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції встановлено, що в декларації про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги від 21.01.2020 ОСОБА_1 зазначає, що в сім`ї виховується троє неповнолітніх дітей віком до 18 років (2007, 2011, 2015 рок народження), двоє з яких є учнями загальноосвітньої школи, а один відвідує ДНЗ. У родині виховуються троє неповнолітніх дітей віком до 18 років, а також враховуючи відсутність у матеріалах справи рішення про відмову у наданні соціальної допомоги від 29.07.2020 в розумінні ч. 2 ст. 7 Закону № 1768, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки повернення (стягнення) наданої соціальної допомоги за таких умов може застосовуватися, коли місцева державна адміністрація на підставі рішень районних, районних у містах державних адміністрацій та виконавчих комітетів міських і районних у містах рад за результатами обстеження матеріально-побутових умов сім`ї та зібраної інформації про сім`ю, її власність, доходи, майно прийме рішення про відмову в наданні соціальної допомоги. У декларації відповідач повідомила про доходи з липня по грудень 2019 року у розмірі 25 200 грн (заробітна плата), виплати як багатодітній родині та квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів, на підставі яких позивачем було виявлено недостовірність інформації, зазначеної у декларації про доходи і майновий стан від 21.01.2020, а копія договору про надання юридичної (правової) допомоги та акт про надання послуг, укладеного з ЖБК «Восход-2» із зазначенням вартості послуг у розмірі 6 000 грн, не свідчать про оплату наданих послуг, а отже, і факт навмисного подання недостовірних даних про доходи та майновий стан, що вплинуло на встановлення права на призначення соціальної допомоги та визначення її розміру, внаслідок чого були надміру виплачені кошти. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Закон України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям» (далі - Закон № 1768-III) спрямований на реалізацію конституційних гарантій права громадян на соціальний захист - забезпечення рівня життя не нижчого від прожиткового мінімуму шляхом надання грошової допомоги найменш соціально захищеним сім`ям. Відповідно до абз. 2, 6 статті 1 Закону № 1768-III державна соціальна допомога малозабезпеченим сім`ям - щомісячна допомога, яка надається малозабезпеченим сім`ям у грошовій формі в розмірі, що залежить від величини середньомісячного сукупного доходу сім`ї. За частинами першою, другою, п`ятою, шостою, сьомою та десятою статті 4 цього ж Закону для надання соціальної допомоги подається заява уповноваженим представником сім`ї до місцевої державної адміністрації або до виконавчого комітету сільської, селищної ради. Виконавчий комітет сільської, селищної ради передає заяву про надання соціальної допомоги до місцевої державної адміністрації. У заяві дається згода сім`ї на збір інформації про неї, про її власність, доходи та майно, що необхідна для мети цього Закону. Місцеві державні адміністрації для мети цього Закону мають право користуватися всіма офіційними джерелами інформації, в тому числі й інформацією органів доходів і зборів. Соціальна допомога призначається з місяця звернення, якщо протягом місяця подано всі необхідні документи. Рішення про призначення соціальної допомоги чи про відмову в її наданні приймається місцевою державною адміністрацією протягом десяти календарних днів і наступного після його прийняття дня надсилається уповноваженому представнику малозабезпеченої сім`ї. Порядок призначення та виплати державної соціальної допомоги встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до п. 2, 3 Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 року № 250 (далі - Порядок № 250), соціальна допомога призначається і виплачується у грошовій формі малозабезпеченим сім`ям, які постійно проживають на території України, мають середньомісячний сукупний дохід, нижчий від прожиткового мінімуму для сім`ї. Призначення і виплата соціальної допомоги здійснюється управліннями праці та соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, структурними підрозділами з питань праці та соціального захисту населення виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх створення) рад (далі - органи праці та соціального захисту населення) за місцем реєстрації уповноваженого представника малозабезпеченої сім`ї. За пунктом 6 Порядку для призначення соціальної допомоги уповноважений представник сім`ї подає органу праці та соціального захисту населення, зокрема, декларацію про доходи та майно (заповнюється на підставі довідок про доходи кожного члена сім`ї). Положеннями частини 1 статті 7 Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям», в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин станом на період 01.01.2020-02.06.2020 р. (стаття 7 Закону № 1768-III виключено на підставі Закону № 646-IX від 02.06.2020), передбачено, що державна соціальна допомога не призначається у випадках, коли у власності чи володінні малозабезпеченої сім`ї є друга квартира (будинок) за умови, що загальна площа житла перевищує 21 квадратний метр на одного члена сім`ї та додатково 10,5 квадратного метра на сім`ю, чи більше одного автомобіля, транспортного засобу (механізму). Згідно з частиною другою цієї норми Закону у редакції до 02.06.2020 за наявності обставин, передбачених у частині першій цієї статті, соціальна допомога може бути призначена місцевою державною адміністрацією на підставі рішень районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій та виконавчих комітетів міських і районних у містах (у разі їх створення) рад у разі, якщо, зокрема, у малозабезпеченій багатодітній сім`ї виховуються троє або більше дітей віком до 18 років (якщо діти навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах I - IV рівнів акредитації, але не довше ніж до досягнення ними 23 років). За правилами частини 4 статті 7 Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям» в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин до 02.06.2020 р. та пп. 12, 25, 28 Порядку № 250, якщо сім`єю приховано або навмисно подано недостовірні дані про її доходи та майновий стан, що вплинуло на встановлення права на призначення соціальної допомоги та визначення її розміру, внаслідок чого були надміру виплачені кошти, органи праці та соціального захисту населення припиняють виплату допомоги, визначають обсяг надміру виплачених коштів, встановлюють строки їх повернення, про що повідомляють уповноваженого представника малозабезпеченої сім`ї, а у разі неповернення надміру виплачених коштів добровільно в установлені строки, вирішують питання про їх стягнення у судовому порядку. Відповідно до статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. Тлумачення цієї норми свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати. Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-91цс14 та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 545/163/17 (провадження № 61-33727сво18). Правильність виконаних розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, отже, зазначене у статті 1215 ЦК України майно підлягає поверненню у разі наявності цих фактів. Згідно із ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Разом з тим, відповідно до ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. Виходячи з аналізу ст. 1215 ЦК України, безпідставно набуте майно, зокрема, допомога, не підлягає поверненню за відсутності рахункової помилки при виплаті коштів, а також добросовісності з боку набувача. Обов`язок довести недобросовісність набувача грошових сум, зазначених у ч. 1 вказаної статті, покладається на сторону, яка вимагає повернення цих коштів. Таким чином, підставою для визнання коштів соціальної допомоги такими, що були надміру виплаченими та їх повернення є встановлення факту приховування сім`єю або навмисного подання недостовірних даних про доходи та майновий стан сім`ї, що вплинуло на встановлення права на призначення соціальної допомоги та визначення її розміру. Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач стверджував, що відповідачем не було вказано про дохід, отриманий нею в жовтні 2019 року в розмірі 6 000 грн. за Договором про надання юридичної (правової) допомоги від 01 жовтня 2019 року з Житлово-будівельним кооперативом «Восход-2» та Актом про надання послуг до цього Договору від 31 жовтня 2019 року, копії яких підписано власноручно ОСОБА_1 . Однак колегія суддів, погоджуючись з висновком суду першої інстанції, зазначає, що вказані документи не є належними та достатніми доказами отримання відповідачкою грошових коштів у розмірі 6 000 грн. При цьому, жодних доказів, на підставі яких позивачем було виявлено недостовірність інформації, зазначеної у декларації про доходи і майновий стан від 21.01.2020 до суду першої інстанції надано не було. Також апеляційний суд бере до уваги, що відповідачка не заперечувала факт укладення Договору з Житлово-будівельним кооперативом «Восход-2» та, зокрема, вказувала, що 28 січня 2020 року, тобто ще до прийняття відповідного рішення про виплату їй допомоги, для уточнення даних, що впливають на виплату та розмір допомоги, вона подала копію Договору про надання юридичної (правової) допомоги та Акту про надання послуг, укладеного між нею та ЖБК «Восход-2», що підтверджується її підписом на даних документах (а.с.35). За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. За вимогами ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таким чином, умисність дій відповідачки щодо приховування або подання недостовірних даних про доходи та майновий стан сім`ї позивачем не доведено, оскільки маючи у своєму розпорядженні Договір та Акт про надання послуг до прийняття відповідного рішення про виплату грошової допомоги, позивач був обізнаний про їх існування та міг їх врахувати при прийнятті відповідного рішення. Що стосується долучених до апеляційної скарги апелянтом доказів, які не подавалися ним до суду першої інстанції, а саме: порівняння інформації, наданої ДФС України від 04 червня 2020 року та копія рішення про відмову в наданні державної соціальної допомоги малозабезпеченій сім`ї від 29 липня 2020 року, то обґрунтовуючи подання таких доказів на стадії апеляційного оскарження, апелянт просить вважати копію рішення як доказ, поданий в межах доводів та вимог апеляційної скарги та вказує, що до позовної заяви така копія не була додана помилково. Апеляційний суд критично оцінює подані апелянтом докази до апеляційної скарги та до уваги їх не бере, зважаючи на таке. Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої - третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Отже, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи», і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою). Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14. Як вбачається зі змісту поданих до апеляційної скарги нових доказів, Порівняння інформації, наданої ДФС України (від 04 червня 2020 року) та копія Рішення про відмову в наданні державної соціальної допомоги малозабезпеченій сім`ї (від 29 липня 2020 року) існували на дату звернення позивача до суду (24 листопада 2020 року). Апелянтом не наведено жодних поважних причин неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, а тому такі докази судом апеляційної інстанції до уваги не приймаються, оскільки їх прийняття буде грубим порушенням вимог ст. 367 ЦПК України. Ухвалюючи рішення колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду № 524/3490/17-ц від 27.03.2019 року, згідно якого: «Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги заявника, яким судами надана належна оцінка, Верховний Суд доходить висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі РуїзТорія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх». Отже, переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позову з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість судового рішення, порушення судом норм матеріального права при його ухваленні, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації- залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 04 серпня 2022 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: О.Ф. Лапчевська Г.І. Мостова