Постанова 4824 № 357/12699/21

справа № 357/12699/21 головуючий у суді І інстанції Цукуров В.П. провадження № 22-ц/824/8691/2022 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 жовтня 2022 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Акцент-Банк», поданою представником - Омельченком Євгеном Володимировичем, на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 травня 2022 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк»до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- В С Т А Н О В И В: В жовтні 2021 року Акціонерне товариство «Акцент Банк» (далі - «позивач») звернулося до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_1 (далі - «відповідач») про стягнення заборгованості, посилаючись на наступні обставини. 18.06.2019 року ОСОБА_1 приєднався до «Умов та правил надання банківських послуг» в А-Банку з метою укладання кредитного договору б/н та отримання кредитної картки. На підставі вказаної анкети-заяви про приєднання до «Умов та Правил надання банківських послуг» в А-Банку відповідачу надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 44,40 % щомісячно на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідно до п.п. 2.1.1.2.3 та 2.1.1.2.4 «Умов та правил надання банківських послуг», клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити, збільшити або анулювати) кредитний ліміт. Підписання даного договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним анкета-заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» і «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті, складає ним та банком кредитний договір, що підтверджується підписом у анкеті-заяві. Банк на боргові зобов`язання за кредитом і овердрафтом нараховує відсотки в розмірі, встановленому «Тарифами Банку», з розрахунку 365/366 календарних днів на рік, що підтверджується п. 2.1.1.12.6 «Умовами та правилами надання банківських послуг». Одночасно пунктом 1.1.3.2.3 «Умов та правил надання банківських послуг» передбачена можливість здійснювати зміну «Тарифів банку», а також інших умов обслуговування рахунків. При цьому банк, за винятком випадків зміни розміру наданого кредиту (кредитного ліміту), зобов`язаний не менш ніж за 7 днів до введення змін проінформувати клієнта, зокрема у виписці по картрахунку, згідно з п. 1.1.3.1.10 цього договору. Якщо протягом 7 днів банк не одержав повідомлення від клієнта про незгоду зі змінами, то вважається, що клієнт приймає нові умови. Право зміни розміру наданого на платіжну картку кредиту (кредитного ліміту) банк залишає за собою в однобічному порядку, за власним рішенням банку та без попереднього повідомлення клієнта. Позивач зазначає, що свої зобов`язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме - надав відповідачу кредит (встановивши кредитний ліміт) у розмірі, відповідно до умов договору. Звертає увагу суду на тому, що відповідно до п. 1.1.2.1.6 «Умов та правил надання банківських послуг» позичальник зобов`язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором. Згідно з п. 1.1.2.1.7 «Умов та правил надання банківських послуг» - у разі невиконання зобов`язань за договором, на вимогу банку виконати зобов`язання з повернення кредиту (у тому числі простроченого кредиту та овердрафту), оплати винагороди банку. Власник карти зобов`язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення овердрафту, згідно п. 1.1.2.1.8 «Умов та правил надання банківських послуг». Відповідно до підпункту 6.9 п.2.1.4 «Умов та правил надання банківських послуг» за порушення строків сплати обов`язкового щомісячного платежу клієнт сплачує банку відсотки в подвійному розмірі від базової процентної ставки, зазначеної в тарифах, що діє на дату нарахування відсотків. Відсотки в подвійному розмірі, замість базового розміру процентної ставки, зазначено в тарифах, нараховуються від суми кредитної заборгованості (в т.ч. простроченої суми кредиту) з моменту виникнення заборгованості під час дії пільгового періоду за карткою, внаслідок не внесення обов`язкового щомісячного платежу в повному обсязі, або за кожен календарний день поточного календарного місяця, в якому Клієнт своєчасно на вніс обов`язків щомісячний платіж за звітний місяць після закінчення дії пільгового періоду за карткою. При цьому сторони усвідомлюють та підтверджують, що таке збільшення розміру процентної ставки не є зміною умов цього договору та/або зміною процентної ставки за договором, що здійснюється банком в односторонньому поряду, і відповідно внесення змін до договору не потребується. Відповідач не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами, відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором. Таким чином, у порушення умов кредитного договору, а також ст. ст. 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконав. На думку позивача, згідно з п. 1.1.3.2.2 «Умов та правил надання банківських послуг», банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов`язань у цілому або в певній банком частки у разі невиконання клієнтом та/або довіреною особою клієнта своїх боргових та інших зобов`язань за цим договором. У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором, відповідач станом на 24.09.2021 року має заборгованість - 31 484,73 грн., яка складається з наступного: 28 584,14 грн. - заборгованість за кредитом; 2 900,59 грн. - заборгованість по відсоткам; 0,00 грн. - штрафи. Позивач просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 31484,73 грн. та судовий збір у розмірі 2 270,00 грн. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 травня 2022 року позовні вимоги Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» заборгованість по тілу кредиту в розмірі 24982,56 грн., судовий збір у розмірі 1 801,25 грн., а всього стягнуто 26 783,81(двадцять шість тисяч сімсот вісімдесят три гривні 81 копійка). У іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погодившись із вказаним судовим рішенням, Акціонерне товариство «Акцент-Банк», через представника - Омельченка Євгена Володимировича,подало апеляційну скаргу. У апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог щодо відсотків скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Також апелянт просив стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір за подання апеляційної скарги. Обґрунтовує апеляційну скаргу тим, що відповідач в Анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку підтвердив під підпис факт ознайомлення із Умовами та Правилами надання банківських послуг та зобов`язався в подальшому регулярно знайомитися зі змінами до них, викладеними на сайті Банку. Апелянт переконаний, що оскільки боржник користувався кредитом, значить ознайомився із Умовами та Правилами надання банківських послуг в А-Банку і погодився з ними, так як даний кредитний договір є договором оферти. Окрім того, апелянт зазначає про те, що позичальник отримав кредитну картку та скористався кредитними коштами, тобто він погодився з умовами, що діяли на момент зняття коштів і вже повинен сплачувати процентну ставку. Апелянт вважає посилання суду першої інстанції на постанову Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17 в частині відмови у стягненні процентів жодним чином необґрунтованими, оскільки в справі № 342/180/17 розглядався випадок, коли Тарифи банку не було підписано боржником. Натомість, апелянт наголошує, що в даному випадку до матеріалів справи додано не тільки Тарифи із сайту банку, а й Паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», в якому чітко зазначені всі оголошені умови кредитування, строки, процентна ставка та багато іншого. При цьому паспорт продукту підписано боржником за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Зазначає, що до аналогічних висновків щодо підпису дійшов Верховний Суд в постанові від 12 січня 2021 року по справі № 524/5556/19. Вказує, що номер телефону, на який направлявся одноразовий ідентифікатор між сторонами погоджено, а саме - його зазначено особисто відповідачем в Анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку, яку він підписав власноруч. А відтак, апелянт переконаний, що в даній справі потрібно використовувати судову практику щодо справ, де наявний Паспорт споживчого кредиту, а саме: постанову Верховного Суду від 02 грудня 2020 року по справі № 284/157/20. Також апелянт вважає необґрунтованими сумніви суду першої інстанції щодо розрахунку заборгованості, оскільки на підтвердження правильності розрахунку банк надавав банківську виписку. В ухвалі про відкриття апеляційного провадження відповідачу було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, однак відзив до суду не надходив. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників. (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц). Оскільки в даній справі ціна позову становить 31 484,73 грн. і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції встановлено, що 18.06.2019 року між банком та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № б/н, відповідно до умов якого останній отримав кредит у вигляді кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 44,40 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом (копія анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в А-Банку від 18.06.2019 року - а.с. 7). В зв`язку з неналежним виконанням умов даного договору у ОСОБА_1 станом на 24.09.2021 року виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 31 484,73 грн., що складається із: заборгованості за тілом кредиту в сумі 28 584,14 грн. та заборгованості за відсотками за користування кредитом в сумі 2 900,59 грн., що підтверджується наданим банком розрахунком заборгованості за договором (а.с.5-6). На підтвердження умов кредитування АТ «Акцент-Банк» надало суду копію анкети-заяви відповідача ОСОБА_1 про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в А-Банку, тарифи користування кредитною карткою «Універсальна» та витяг з Умов і Правил надання банківських послуг в ПАТ «Акцент-Банк», розміщений в розділі «Умови та правила». Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення відсотків за користування кредитом, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні правові підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 , позивач дотримався вимог щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження з ним саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Суд першої інстанції вважав недоведеними позовні вимоги АТ «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 в частині стягнення відсотків за користування кредитом за кредитним договором №б/н від 18.06.2019 року. Апеляційний суд, оцінюючи висновки суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги лише щодо відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків, виходить з такого. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (абзац перший частини першої статті 207 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України). Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України). Кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення (частина перша статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до Закону України «Про споживче кредитування», у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті (частина друга статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит. Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця (стаття 13 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Тлумачення вказаних норм свідчить, що: під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація; правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами: першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін; зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів, (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину. На підтвердження заявлених вимог щодо стягнення нарахованих відсотків за користування кредитом позивач, зокрема, надав до суду паспорт споживчого кредиту, вказуючи про те, що відповідач особистим підписом підтвердив ознайомлення, зокрема, з процентною ставкою, а тому висновки суду першої інстанції в оскаржуваній частині є незаконними (т.1, а.с.18-19). Утім, колегія суддів не може погодитися з таким доводом апелянта, враховуючи наступне. Згідно зі статтею 9 Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Цією ж правовою нормою визначено зміст вказаної інформації (умови кредиту: тип кредиту, сума кредиту, строк кредитування, мета та спосіб отримання, тип процентної ставки (фіксована, змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок її зміни, види забезпечення за кредитом, орієнтовна реальна річна процентна ставка, орієнтовна загальна вартість кредиту тощо), порядок ознайомлення з нею споживача, форму надання такої інформації (паспорт споживчого кредиту) та термін її актуальності. До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця, з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту (частина друга статті 9 Закону України «Про споживче кредитування»). Тобто інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (паспорт споживчого кредиту), є пропозицією до укладення кредитного договору (офертою). Термін «паспорт споживчого кредиту» вживається у Законі України «Про споживче кредитування» лише в розділі II «Інформаційне забезпечення договору про споживчий кредит та дії, що передують його укладенню» та у Додатку 1 зі стандартизованою формою такого паспорта. Приписи про умови договору про споживчий кредит, його форму, порядок укладення та розірвання визначені у розділі ІІІ «Договір про споживчий кредит» цього Закону. До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті (частина друга статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», чинного на момент виникнення спірних правовідносин). З огляду на ці норми закону паспорт споживчого кредиту є довідкою для споживача про умови кредитування, з якими банк зобов`язаний його ознайомити для прийняття споживачем усвідомленого рішення про наступне укладення кредитного договору. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, підписання такого паспорта не означає укладення кредитного договору. Паспорт споживчого кредиту не є тим документом, який Закон України «Про споживче кредитування» включає до форми договору про споживчий кредит (стаття 13). Також у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 583/3343/19 (провадження № 61-22778св19), від 21 жовтня 2020 року у справі № 194/1387/19 (провадження № 61-7416св20) у спорах між фізичною особою та банком, суди виходили з того, що матеріали справи містять паспорт споживчого кредиту, тобто інформацію, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (стандартизована форма). Вказаний документ підписано позичальником, при цьому вказано, що він підтверджує отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, надані виходячи із обраних ним умов кредитування. Тобто суди виходили з того, що паспорт споживчого кредиту є пропозицією укласти кредитний договір, коли особа, ознайомившись із паспортом споживчого кредиту, власним підписом підтверджує отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, наданою виходячи із обраних ним умов кредитування. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Отже, потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту. Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеної в постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 (провадження № 61-14545сво20). Отже, підписання відповідачем паспорта споживчого кредиту на думку колегії суддів не свідчить, що відповідачем було погоджено та встановлено банком відсотки саме у такому розмірі, який позивач просить стягнути як заборгованість за відсотками. Окрім того, суд апеляційної інстанції бере до уваги, що в доданій роздруківці вказано, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому паспорті споживчого кредиту, та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів, тощо. Споживач, підписавши такий документ, підтвердив отримання всіх пояснень, необхідних для забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до потреб та фінансової ситуації споживача, зокрема шляхом роз`яснення наведеної інформації, в тому числі суттєвих характеристик запропонованих послуг та певних наслідків, які вони можуть мати для споживача, у тому числі в разі невиконання останнім зобов`язань за таким договором (а.с.7зв. - 15). Тому, враховуючи, що паспорт споживчого кредиту є пропозицією до укладення кредитного договору (офертою) та має інформативний характер для споживача, апеляційний суд критично оцінює можливість доведення факту належного повідомлення відповідача про умови кредитування, у тому числі щодо сплати відсотків, шляхом підписання паспорта споживчого кредиту. Окрім того, апеляційний суд звертає увагу, що Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вбачав наявні підстави для відступу від висновку Верховного Суду, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 284/157/20-ц (провадження № 61-13569св20 на яку посилався апелянт), від 18 листопада 2020 року у справі № 313/346/20 (провадження № 61-14573св20) та у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2019 року у справі № 467/555/19 (провадження № 61-17707св19), про те, що паспорт споживчого кредиту є невід`ємною складовою частини спірного кредитного договору з огляду на згоду позичальника з умовами кредитування, яка підтверджена його підписом. Як убачається з матеріалів справи, анкета-заява ОСОБА_1 містить лише анкетні дані відповідача та його контактну інформацію і не містить даних про умови кредитування. Посилання апелянта на те, що боржник, користуючись кредитом, ознайомився із Умовами та Правилами надання банківських послуг в А-Банку та погодився з ними, так як даний кредитний договір є договором оферти та на те, що позичальник отримав кредитну картку та скористався кредитними коштами, тобто він погодився з умовами, що діяли на момент зняття коштів і вже повинен сплачувати процентну ставку, апеляційний суд оцінює критично, оскільки апелянтом не надано жодних належних та достатніх доказів на підтвердження конкретних Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку, з якими був ознайомлений відповідач. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила надання банківських послуг в Акціонерному товаристві «Акцент-Банк», відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, наданий банком паспорт споживчого кредиту не може розцінюватися як належний та допустимий доказ на підтвердження погодження із відповідачем конкретних умов кредитного договору, щодо сплати відсотків. За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. За вимогами ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таким чином апелянтом не надано належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги. Ухвалюючи рішення колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду № 524/3490/17-ц від 27.03.2019 року, згідно якого: «Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги заявника, яким судами надана належна оцінка, Верховний Суд доходить висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі РуїзТорія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх». Отже, переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення нарахованих відсотків за користування кредитом з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість судового рішення в оскаржуваній частині, порушення судом норм матеріального права при його ухваленні, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк», подану представником - Омельченком Євгеном Володимировичем,- залишити без задоволення. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 травня 2022 року - залишити без змін. Дію рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 травня 2022 року, зупинену ухвалою Київського апеляційного суду від 10 серпня 2022 року - поновити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: О.Ф. Лапчевська Г.І. Мостова