Ухвала КЦС ВС № 2-1268/11

Ухвала 21 грудня 2022 року м. Київ справа № 2-1268/11 провадження № 61-13032св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Яремка В. В. (суддя-доповідач) , суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І., учасники справи: позивач - Відкрите акціонерне товариство комерційний банк «Надра», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» на постанову Вінницького апеляційного суду від 18 червня 2021 року у складі колегії суддів: Денишенко Т. О., Голоти Л. О., Рибчинського В. П., ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У лютому 2011 року Відкрите акціонерне товариство комерційний банк «Надра» (далі - ВАТ КБ «Надра»), правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» (далі - ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором. На обґрунтування позову посилалося на таке. 07 травня 2008 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 07/05/2008/840-ЖК/212 з кінцевим терміном повернення кредиту 07 липня 2026 року, відповідно до якого позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності були надані кошти в сумі 25 650,40 дол. США для проведення розрахунків за договором купівлі-продажу від 07 травня 2008 року земельної ділянки на АДРЕСА_1 , площею 0,2160 га. Кредит наданий з умовою сплати відсотків за користування кредитними коштами з розрахунку 13,59 % річних. На забезпечення виконання позичальником ОСОБА_1 своїх зобов`язань з повернення кредитних коштів, сплати відсотків та можливих штрафних санкцій 07 травня 2008 року між банком та ОСОБА_3 і ОСОБА_2 укладені окремі договори поруки, відповідно до умов пункту 2.1 яких кредитор набуває право вимагати від поручителя виконання зобов`язання позичальника за кредитним договором за умови, якщо в установлений кредитним договором строк виконання зобов`язання в цілому чи в будь-якій його частині не будуть виконані, а також за умови обов`язкового направлення поручителю повідомлення з вимогою виконати зобов`язання позичальника. Згідно з пунктом 2.2 договорів поруки поручителі зобов`язані виконати взяті на себе зобов`язання за договором поруки не пізніше трьох банківських днів з моменту отримання вказаного вище повідомлення. Позичальнику та поручителям були направлені повідомлення (претензії) з проханням погасити кредитну заборгованість, проте зобов`язання за кредитним договором від 07 травня 2008 року № 07/05/2008/840-ЖК/212 залишаються невиконаними. Станом на 16 грудня 2010 року заборгованість ОСОБА_1 перед банком становила 35 285,49 дол. США, що в еквіваленті становить 280 981,89 грн, яка складається з: 24 902,24 дол. США, що в еквіваленті становить 198 299,03 грн, - заборгованість за кредитом, 6 860,43 дол. США, що в еквіваленті становить 54 630,29 грн, - заборгованість за процентами за користування кредитними коштами, 957,82 дол. США, що в еквіваленті становить 7 627,22 грн, - пеня, 2 565,00 дол. США, що в еквіваленті становить 20 425,35 грн, - штраф за порушення умов кредитного договору. З урахуванням наведеного позивач просив стягнути на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 35 285,49 дол. США, що в еквіваленті становить 280 981,89 грн. Короткий зміст рішень судів Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 27 квітня 2011 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ВАТ КБ «Надра» в особі філії Вінницького регіонального управління заборгованість у розмірі 35 285,49 дол. США, що відповідно до офіційного курсу Національного банку України становило 280 981,89 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позичальник неналежно виконував умови кредитного договору, внаслідок чого у нього виникла заборгованість, яка станом на 16 грудня 2010 року становить 35 285,49 дол. США, тому підлягає солідарному стягненню з відповідачів. Постановою Вінницького апеляційного суду від 18 червня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_3 , ОСОБА_2 задоволено. Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 27 квітня 2011 року скасовано в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . У задоволенні позову ВАТ КБ «Надра» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за кредитним договором відмовлено. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості з поручителів та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у цій справі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Отже, строк поруки відноситься до преклюзивних. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників У липні 2021 року ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову Вінницького апеляційного суду від 18 червня 2021 року скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі. На обґрунтування касаційної скарги посилається на таке. Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для відмови у позові до поручителів, неправильно оцінив наявні у справі докази, не взяв до уваги, що сторони у договорах поруки визначили строк дії поруки до 07 липня 2026 року. Отже, висновок апеляційного суду про те, що з текстів договорів поруки випливає, що строк припинення поруки не встановлений, є необґрунтованим та такими, що не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами. Апеляційний суд не визначив та не вказав ні дати настання строку виконання основного зобов`язання, ні дати спливу шестимісячного строку для пред`явлення вимог до поручителів, який, на його думку, пропущений банком. На підтвердження звернення з аналогічними вимогами до позичальника та поручителів апеляційному суду були надані докази про розгляд позовної заяви Шевченківським районним судом міста Києва за позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а саме: копія позовної заяви, апеляційної скарги, ухвала Апеляційного суду міста Києва від 12 серпня 2010 року, ухвала Шевченківського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2010 року. Шевченківський районний суд міста Києва, враховуючи ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 12 серпня 2010 року про скасування ухвали про відкриття провадження, ухвалою від 15 жовтня 2010 року у справі № 2-7888/10 повернув позовну заяву ВАТ КБ «Надра» для подання до належного суду. Оскільки ВАТ КБ «Надра» як кредитор зверталося із позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором № 07/05/2008/840-ЖК/212 у серпні 2009 року до Ленінського районного суду міста Вінниці, 18 січня 2010 року до Шевченківського районного суду міста Києва та відповідно 21 січня 2011 року знову до Ленінського районного суду міста Вінниці, то строк на пред`явлення вимог до поручителів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не пропущений через його переривання. За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вимоги позивача до поручителів є обґрунтованими. Судове рішення оскаржується з підстав неврахування висновку, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17, від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19, Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15 травня 2020 року у справі № 922/1467/19. У вересні 2021 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Захарчук М. В., у якому він просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін. На обґрунтування відзиву посилається на те, що відповідно до положень частини четвертої статті 559 ЦК України (у відповідній редакції) кредитор зобов`язаний пред`явити позов до поручителя протягом шести місяців від дати порушення боржником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту, однак строк пред`явлення позову до поручителів у спірному випадку пропущений. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 18 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Ухвалою Верховного Суду від 01 вересня 2022 року справу призначено до розгляду. Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2022 року справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2022 року повернути справу № 2-1268/11 (провадження № 61-13032св21) за позовом ВАТ КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» на постанову Вінницького апеляційного суду від 18 червня 2021 року на розгляд колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Фактичні обставини справи 07 травня 2008 року між ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 07/05/2008/840-ЖК/212 з кінцевим терміном повернення кредиту 07 липня 2026 року, відповідно до якого позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності були надані кошти у розмірі 25 650,40 дол. США для проведення розрахунків за договором купівлі-продажу від 07 травня 2008 року земельної ділянки на АДРЕСА_1 площею 0, 2160 га. На забезпечення виконання позичальником ОСОБА_1 своїх зобов`язань з повернення кредитних коштів, сплати відсотків та можливих штрафних санкцій 07 травня 2008 року між банком та ОСОБА_3 і ОСОБА_2 укладені окремі договори поруки, відповідно до умов пункту 2.1 яких кредитор набуває право вимагати від поручителя виконання зобов`язання позичальника за кредитним договором за умови, якщо в установлений кредитним договором строк виконання зобов`язання в цілому чи в будь-якій його частині не будуть виконані, а також за умови обов`язкового направлення поручителю повідомлення з вимогою виконати зобов`язання позичальника. Згідно з пунктом 2.2 договорів поруки поручителі зобов`язані виконати взяті на себе зобов`язання за договором поруки не пізніше трьох банківських днів з моменту отримання вказаного вище повідомлення. У зв`язку з невиконанням відповідачами взятих на себе зобов`язань станом на 16 грудня 2010 року утворилась заборгованість ОСОБА_1 перед банком, яка становила 35 285,49 дол. США, що в еквіваленті становить 280 981,89 грн, та складається з: 24 902,24 дол. США, що в еквіваленті становить 198 299, 03 грн, - заборгованість за кредитом, 6 860,43 дол. США, що в еквіваленті становить 54 630, 29 грн, - заборгованість за процентами за користування кредитними коштами, 957,82 дол. США, що в еквіваленті становить 7 627,22 грн, - пеня, 2 565,00 дол. США, що в еквіваленті становить 20 425,35 грн, - штраф за порушення умов кредитного договору. Встановлено, що укладеними між ВАТ КБ «Надра» та поручителями ОСОБА_3 і ОСОБА_2 договорами поруки не встановлений строк, після спливу якого порука припиняється. 04 березня 2009 року на адреси поручителів банк направив претензії за № 36-02/00-276 - ОСОБА_3 , за № 36-02/00-275 - ОСОБА_2 , за змістом яких через неналежне виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором від 07 травня 2008 року № 07/05/2008/840-ЖК/212, несплатою ним щомісячного мінімально необхідного платежу, банк вимагав від поручителів у повному обсязі виконати свої зобов`язання за договором поруки та погасити у повному обсязі заборгованість зі сплати кредиту в сумі 24 902, 24 дол. США, сплатити проценти за користування кредитом в сумі 721, 96 дол. США та пеню за порушення строків сплати мінімально необхідного платежу у розмірі 2,9 дол. США. Зазначені претензії поручителями отримані 20 березня 2009 року (т. 1, а. с. 28, 29). Відповідно до пункту 4.2.3 кредитного договору від 07 травня 2008 року № 07/05/2008/840-ЖК/212 банк має право вимагати від позичальника дострокового виконання зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих відсотків та інших платежів, передбачених цим договором, можливих штрафних санкцій, якщо позичальник протягом чотирнадцяти днів від дати отримання вимоги банку про надання додатково забезпечення виконання зобов`язання, згідно з пунктом 4.2.2 цього договору, його не надасть (шляхом укладення відповідного договору), або запропоноване забезпечення не влаштує банк. З урахуванням зазначених умов кредитного договору строк виконання зобов`язання щодо повернення кредитних коштів настав 03 квітня 2009 року. Отже, банк набув право пред`явити вимогу до поручителів про виконання порушеного зобов`язання боржника щодо повернення кредиту з 03 квітня 2009 року і протягом наступних шести місяців. У серпні 2009 року ВАТ КБ «Надра» звернулося до Ленінського районного суду міста Вінниці з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором (т. 2, а. с. 11-13). Ухвалою Ленінського районного суду міста Вінниці від 21 вересня 2009 року відкрито провадження у справі № 2-5648/09 за позовом ВАТ КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором (т. 2, а. с. 14). Ухвалою Ленінського районного суду міста Вінниці від 17 листопада 2009 року справу № 2-5648/09 за позовом ВАТ КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором передано до Шевченківського районного суду міста Києва за підсудністю. Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 03 лютого 2010 року відкрито провадження у справі № 2-7888/10 за позовом ВАТ КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 12 серпня 2010 року ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 03 лютого 2010 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції для вирішення питання про прийняття справи до розгляду (т. 1, а. с. 213-214). Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2010 року позовну заяву ВАТ КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договоромповернуто позивачу для подання до належного суду (т. 1, а. с. 215). У лютому 2011 року ВАТ КБ «Надра» повторно звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зробив висновок про наявність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке. Мотиви передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду Мотивуючи необхідність передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду виходить з такого. Згідно зі статтею 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Згідно із частиною четвертою статті 404 ЦПК України про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із обґрунтуванням підстав, визначених у частині п`ятій статті 403 цього Кодексу. При передачі справ як таких, що містять виключну правову проблему, на розгляд Великої Палати, касаційним судам належить обґрунтовувати відсутність, суперечливість, неповноту, невизначеність (неясність, нечіткість) або неефективність правового регулювання охоронюваних прав, свобод й інтересів та неефективність існуючого їх правового захисту, в тому числі внаслідок неоднакової судової практики. Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного критеріїв. Така справа повинна мати кілька з наведених ознак, проте не одночасно у їх сукупності, зокрема, справа не може бути вирішена відповідним касаційним судом у межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права; встановлена необхідність відступити від викладеного в постанові Верховного Суду України правового висновку, який унеможливлює ефективний судовий захист; існують кількісні критерії, що свідчать про наявність виключної правової проблеми; існують якісні критерії наявності виключної правової проблеми, зокрема, немає усталеної судової практики у застосуванні однієї і тієї ж норми права, в тому числі наявні правові висновки суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному; невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, в тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права; встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому; наявність різних наукових підходів до вирішення конкретних правових питань у схожих правовідносинах тощо (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 02 вересня 2021 року, справа № 910/11820/20 (провадження № 12-47гс21)). Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки спір у цій справі містить виключну правову проблему, яка має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. У касаційній скарзі заявник зазначає, що позов поданий у шестимісячний строк з дня вручення вимог боржнику та поручителям, проте суди повертали позовну заяву ВАТ КБ «Надра» для подання до належного суду. Отже, на думку заявника, строк на пред`явлення вимог до поручителів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не був пропущений. Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у цій справі підлягають застосуванню положення частини четвертої статті 559 ЦК України про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Отже, строк поруки відноситься до тих, які є преклюзивними. Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Згідно з частиною першої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Тлумачення положень частини четвертої статті 559 ЦК України дає підстави зробити висновок, що єдиною умовою продовження чинності поруки, у випадку, якщо інший строк чинності поруки не передбачено самим договором, є пред`явлення кредитором протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання позову до поручителя. У цій справі встановлено, що позивач звернувся вперше до суду першої інстанції з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором у серпні 2009 року. Ухвалою Ленінського районного суду міста Вінниці від 21 вересня 2009 року відкрито провадження у справі № 2-5648/09 за позовом ВАТ КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, а ухвалою цього ж суду від 17 листопада 2009 року справу № 2-5648/09 за позовом ВАТ КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором передано до Шевченківського районного суду міста Києва за підсудністю. Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 03 лютого 2010 року відкрито провадження у справі № 2-7888/10 за позовом ВАТ КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 12 серпня 2010 року ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 03 лютого 2010 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції для вирішення питання прийняття справи до розгляду. Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2010 року позовну заяву ВАТ КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договоромповернуто позивачу для подання до належного суду. У лютому 2011 року ВАТ КБ «Надра» повторно звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про припинення поруки, відхиливши ті обставини, що банк у серпні 2009 року звертався до суду з позовом до поручителів. Натомість суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позичальник неналежно виконував умови кредитного договору, внаслідок чого у нього виникла заборгованість, яка станом на 16 грудня 2010 року становить 35 285,49 дол. США, тому зазначена заборгованість підлягає солідарному стягненню з відповідачів, у тому числі з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 як з поручителів. Оцінюючи правильність застосування частини четвертої статті 559 ЦК України до спірних правовідносин за встановлених фактичних обставин пред`явлення банком позову у межах шестимісячного строку та подальшим його поверненням судом у зв`язку з порушенням правил підсудності, Верховний Суд врахував таке. Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах зазначеної підстави оскарження, з`ясовано, що Верховний Суд вже викладав висновок щодо застосування частини четвертої статті 559 ЦК України у подібному спорі. Так, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 травня 2020 року у справі № 755/3323/17 (провадження № 61-48420св18) за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Медична компанія», про стягнення заборгованості за кредитним договором касаційну скаргу ПАТ «Державний ощадний банк України» залишено без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 05 квітня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 листопада 2018 року - без змін. У зазначеній справі встановлено, що строк дії поруки договором не визначено, банк у межах відповідного шестимісячного строку звертався до суду з позовом до поручителя, проте ухвалою суду першої інстанції позов повернуто банку у зв`язку з непідсудністю справи відповідному суду. Суди вважали, що таке звернення банку у межах шестимісячного строку правового значення не має, оскільки строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним та зупиненню й продовженню не підлягає. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду такий висновок підтримав та зазначив, що «доводи касаційної скарги позивача, що подання ним позовних заяв до Сватівського районного суду Луганської області, які повернуто ухвалами цього суду від 14 січня 2016 року та від 10 січня 2017 року, свідчить про дотримання ним шестимісячного строку пред`явлення вимоги до поручителя, є безпідставними, оскільки позов, що є предметом розгляду, подано поза межами вказаного строку, який не поновлюється, не зупиняється і не переривається, а відраховується з дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки. Подання банком 17 серпня 2015 року позову до Сватівського районного суду Луганської області не перервало та не зупинило перебіг шестимісячного строку пред`явлення вимоги до поручителя та не свідчить про дотримання цього преклюзивного строку, оскільки такий позов ухвалою Сватівського районного суду Луганської області від 14 січня 2016 року повернуто банку у зв`язку з непідсудністю справи цьому судові. Також не відбулося і переривання строку позовної давності на звернення до суду до поручителя». На обґрунтування висновку, викладеного у постанові від 21 травня 2020 року у справі № 755/3323/17 (провадження № 61-48420св18), колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду посилалася на постанову Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15 та постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (провадження № 14-265цс18). У постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, предметом позову у якій є вимога про стягнення заборгованості за кредитними договорами та визнання договору купівлі-продажу квартири й договору про передачу (відступлення) шляхом продажу корпоративних прав недійсними, зроблено висновок, що строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові до поручителя. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. З огляду на вказане, враховуючи зумовлене цим припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов`язання, застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки, потрібно розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позову. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (провадження № 14-265цс18), предметом позову у якій є вимога про стягнення заборгованості, зазначено, що строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові в позові у разі звернення до суду. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов`язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений зазначеним приписом, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Водночас наведені висновки зроблені за інших фактичних обставин, зокрема, за обставин, коли позивачі звернулися з позовами до судів першої інстанції з порушенням шестимісячного строку, передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України. Ці висновки є загальними й характеризують правову природу строку дії поруки, передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України. Необхідно зауважити, що Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду на обґрунтування свого висновку, що пред`явлення у шестимісячний строк позову, який надалі було повернуто з підстав непідсудності справи відповідному суду, не є свідченням подальшої чинності поруки, послався на висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-895цс15, від 24 травня 2017 року у справі № 6-1763цс16, відповідно до яких перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися не в разі будь-якого направлення позову поштою, а здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо судом у прийнятті позовної заяви відмовлено або її повернуто, тоді перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подача позову з недодержанням правил підсудності. Проте такі доводи про застосування позовної давності (строку надання судового захисту) не мають значення при вирішенні питання про додержання стягувачем строку пред`явлення вимог до поручителя, який має іншу правову природу та правове регулювання (тобто є строком існування самого суб`єктивного права), на відміну від позовної давності. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 червня 2021 року у справі № 202/781/14-ц (провадження № 14-356цс19) зауважила, що якщо до вимог, пред`явлених до боржника, застосовується позовна давність, то до вимог, заявлених до поручителя, згаданий строк обмежується строком поруки відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 200/15135/14-ц). Тому наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї доводи про застосування позовної давності не мають значення з огляду на висновок суду про припинення поруки фізичних осіб - поручителів за кредитним договором. Підсумовуючи викладене та застосувавши наведені правові висновки, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду фактично сформував висновок про те, що повторне подання позову після його повернення у зв`язку з недотриманням правил про підсудність не свідчить про дотримання преклюзивного строку, визначеного у частині четвертій статті 559 ЦК України. З таким висновком колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та тлумаченням частини четвертої статті 559 ЦК України колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не погоджується та вважає за необхідне ініціювати перегляд (відступлення від) зазначеного висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, з огляду на викладену проблему застосування норм матеріального права, також вважає за необхідне поставити питання перед Великою Палатою Верховного Суду про необхідність відступлення від висновків Верховного Суду України та Великої Палати Верховного Суду, шляхом їх уточнення, викладених в постановах Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-895цс15, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, від 24 травня 2017 року у справі № 6-1763цс16, Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (провадження № 14-265цс18). Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду виходить з того, що передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк є преклюзивним, такий строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Проте викладене має значення лише у випадкунепред`явлення кредитором позову до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання. Водночас у разі пред`явлення кредитором позову до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання порука залишається чинною без подальшого обмеження будь-яким преклюзивним строком, незалежно від наслідків вирішення пред`явленого кредитором позову. Верховний Суд виходить з того, що відповідно до положень частини четвертої статті 559 ЦК України єдиною умовою продовження чинності поруки у випадку, якщо інший строк чинності поруки не передбачено самим договором, є пред`явлення кредитором протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання позову до поручителя. Таке тлумачення частини четвертої статті 559 ЦК України відповідає змісту висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, у якому наголошено, що застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки потрібно розуміти так, як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позову. Положення частини четвертої статті 559 ЦПК України не містять будь-яких застережень та умов щодо впливу наслідків вирішення чи невирішення позову кредитора, пред`явленого в межах відповідного шестимісячного строку, на подальшу чинність поруки. Системний аналіз правил частини четвертої статті 559 ЦК України та правил частини першої статті 118 ЦПК України у редакції, чинній на момент подання кредитором першого позову до поручителів (далі - ЦПК України 2004 року), дає підстави для висновку, що для визначення, чи припинилася порука у зв`язку зі спливом строку, суди мають досліджувати питання, чи було пред`явлено позов кредитором у межах цього преклюзивного строку. За правилами частини першої статті 118 ЦПК України 2004 року позов пред`являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції, де вона реєструється, з дотриманням порядку, встановленого частинами другою і третьою статті 11-1 цього Кодексу, та не пізніше наступного дня передається визначеному судді. Позовом є матеріально-правова вимога позивача про поновлення порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, звернена через суд до відповідача, здійснена у визначеній законом процесуальній формі. Пред`явлення позову - це дія, яку вчиняє особа з метою захисту своїх прав, свобод чи інтересів (прав, свобод чи інтересів інших осіб) шляхом подання позовної зави до суду першої інстанції. Отже, пред`явлення позову є вольовим актом особи, спрямованим на захист своїх прав, свобод чи інтересів, який не залежить від прийняття судом щодо нього певного процесуального рішення - відкриття провадження у справі чи повернення позову, зокрема у зв`язку з недотриманням правил про підсудність. Пред`являючи позов до суду, позивач (кредитор) висуває до відповідача (поручителя) певну матеріально-правову вимогу про поновлення порушеного права, про що і йдеться у частині четвертій статті 559 ЦК України. Процесуальні наслідки пред`явлення позову до поручителя, такі як постановлення судом ухвали про повернення позову у зв`язку з порушенням правил про підсудність, не можуть скасовувати вже пред`явлену кредитором до поручителя певну матеріально-правову вимогу, втілену у відповідну процесуальну форму, а лише визначають подальший судовий порядок їх розгляду. Отже, у разі, якщо кредитор позичальника реалізував своє право пред`явити вимогу до поручителя (звернувся з відповідним позовом до суду) до настання умов, за яких порука припиняється (сплив строку), тому немає правових підстав для висновку, що порука припинилася у зв`язку зі спливом строку пред`явлення вимоги до поручителя у разі, якщо раніше пред`явлений позов був повернутий позивачеві з процесуальних підстав, які не впливають на зміст матеріально-правової вимоги позивача (кредитора) до відповідача (поручителя). Зокрема, у справі, яка переглядається, на момент подання позову у 2009 році банк мав право на пред`явлення матеріально-правової вимоги до поручителів у зв`язку з невиконанням зобов`язання позичальником, шестимісячний строк з моменту настання строку виконання зобов`язання позичальником не сплинув, а тому порука не була припиненою, а з огляду на це подальше повернення судом позову кредиторові не може впливати на припинення поруки у зв`язку з непред`явленням вимоги у строки, визначені у частині четвертій статті 559 ЦК України, оскільки така вимоги вже була пред`явлена кредитором, проте у зв`язку з процесуальними перешкодами не була розглянута судом, а отже, кредитор вправі повторно звернутися до суду з такою ж вимогою до поручителя. Тому, на переконання колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, звертаючись у 2009 році до суду з позовом про стягнення заборгованості з поручителя, банк пред`явив вимогу до поручителя про стягнення заборгованості під час чинності його поруки, тому немає правових підстав для відмови у задоволенні позову до поручителя, поданого повторно після повернення позову, поданого у 2009 році, у зв`язку з порушенням правил про підсудність спору. Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла переконання, що виникнення у поручителя суб`єктивного обов`язку з виконання зобов`язання позичальника пов`язується з певним фактичним складом, який визначається послідовністю певних окремих юридичних фактів. У переліку таких юридичних фактів, настання яких призводить до виникнення обов`язку у поручителя, самостійною обставиною є пред`явлення вимоги кредитором до поручителя з вимогою про виконання порушеного позичальником (боржником) його зобов`язання. За усталеною практикою, пред`явлення такої вимоги кредитором у виді відповідного позову до поручителя є останнім фактом, що складають юридичний склад, настання якого (поза залежністю від подальшої юридичної долі розгляду та вирішення такої позовної вимоги) безумовно приводить до виникнення у поручителя певного обов`язку. Тобто є тим юридичним фактом - певною дією учасника цивільних відносин, що має наслідком виникнення у поручителя відповідного цивільного обов`язку, а тому наступний перебіг строків не матиме впливу на подальшу чинність поруки як такої. Єдиний строк, про який поручитель може заявляти, є позовною давністю, яка є строком надання судового захисту, та не впливає на інші строки чинності самого цивільного обов`язку. Підстави для покладення обов`язку на поручителя з виконання зобов`язання позичальника виникли до моменту повернення позову судом, а отже, і обов`язок у поручителя з виконання основного зобов`язання настав відповідно до моменту повернення судом позову, поданого з порушенням правил про підсудність спору. Особа, яка поручилася за іншу особу та гарантувала своїм майном обов`язкове виконання неї свого зобов`язання перед її кредитором, зобов`язана виконати свій субсидіарний обов`язок у разі, якщо таке право вимоги до нього виникло та було реалізоване шляхом подання відповідного позову до суду у межах строку, визначеного у частині четвертій статті 559 ЦК України. Тому, зважаючи на подальшу різну правозастосовуючу практику, про що йшлося вище, відступлення від указаних висновків Верховного Суду України та Великої Палати Верховного Суду шляхом їх уточнення є цілком очевидним. Зокрема, є необхідність у відступленні від висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, у постанові Великої Палата Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (зміст висновків наведено вище) шляхом уточнення положення про преклюзивність строку, передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України, неможливості його поновлення, зупинення чи переривання, а саме зазначити, що якщо кредитор позичальника реалізував своє право пред`явити вимогу до поручителя (звернувся з відповідним позовом до суду) до настання умов, за яких порука припиняється (сплив строку), немає правових підстав для висновку, що порука припинилася у зв`язку зі спливом строку пред`явлення вимоги до поручителя у разі, якщо раніше пред`явлений позов був повернутий позивачеві з процесуальних підстав, які не впливають на зміст матеріально-правової вимоги позивача (кредитора) до відповідача (поручителя). Також є необхідність у відступленні від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-895цс15, від 24 травня 2017 року у справі № 6-1763цс16 (їх уточнення), відповідно до яких перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися не в разі будь-якого направлення позову поштою, а здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо судом у прийнятті позовної заяви відмовлено або її повернуто, тоді перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подача позову з недодержанням правил підсудності. Необхідність в уточненні цих висновків виникла у зв`язку з невиправданим, на думку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, їх застосування до перебігу преклюзивного строку, передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України, який має іншу правову природу. Тому, уточнюючи висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-895цс15, від 24 травня 2017 року у справі № 6-1763цс16, Велика Палата Верховного Суду, очевидно, має підстави зазначити, що положення про те, що якщо судом у прийнятті позовної заяви відмовлено або її повернуто, то перебіг позовної давності не переривається, і що не перериває перебігу такого строку й подача позову з недодержанням правил підсудності, не стосується правил перебігупреклюзивного строку, передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України. Відповідно є необхідність у відступленні від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеного у постанові від 21 травня 2020 року у справі № 755/3323/17 (провадження № 61-48420св18), згідно з яким пред`явлення у шестимісячний строк позову, який надалі було повернуто з підстав непідсудності справи відповідному суду, не є свідченням подальшої чинності поруки. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, передаючи цю справу на розгляд саме Великої Палати Верховного Суду, враховує позицію Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, яка в ухвалі від 05 грудня 2022 року про повернення цієї справи на розгляд колегії суддів зазначила, що розгляд питання про відступлення/уточнення/підтримку від висновків Верховного Суду України та Великої Палати Верховного Суду, належить до функціональних і виключних повноважень Великої Палати Верховного Суду. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає, що справа містить виключну правову проблему і її передача на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики про те, що необхідно переглянути правові висновки щодо застосування частини четвертої статті 559 ЦК України, відповідно до яких подання банком позову до суду вперше у межах відповідного шестимісячного строку не має правового значення для чинності поруки та не свідчить про дотримання цього преклюзивного строку, за умови якщо такий позов повернуто у зв`язку з непідсудністю справи суду. Натомість Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що у подібному випадку порука не припиняється, а залишається чинною без подальшого обмеження жодним преклюзивним строком, незалежно від наслідків вирішення пред`явленого кредитором позову, в тому числі, якщо позов повернуто у зв`язку з непідсудністю справи суду тощо. Метою передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду є також необхідність відступлення від висновків Верховного Суду України та Великої Палати Верховного Суду, викладених в постановах Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-895цс15, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, від 24 травня 2017 року у справі № 6-1763цс16, Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (провадження № 14-265цс18), зокрема їх уточнення; відступлення від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеного у постанові від 21 травня 2020 року у справі № 755/3323/17 (провадження № 61-48420св18). Відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Згідно з підпунктом 7 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України. Керуючись статтями 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 2-1268/11 (провадження № 61-13032св21) за позовом Відкритого акціонерного товариства комерційного банку «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» на постанову Вінницького апеляційного суду від 18 червня 2021 року. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Головуючий В. В. Яремко Судді: І. Ю. Гулейков А. С. Олійник С. О. Погрібний Г. І. Усик