Постанова 4824 № 761/38885/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 761/38885/20 Головуючий 1 інстанція - Фролова І.В., Провадження № 22-ц/824/5094/2022 Доповідач 2 інстанція - Суханова Є.М. П О С Т А Н О В А іменем України 07 грудня 2022 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді: Суханової Є.М., суддів: Сушко Л.П., Олійника В.І. розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання,- ВСТАНОВИВ: У листопаді 2020 року до Шевченківського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання. У своїй позовній заяві позивач просить суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь аліменти на утримання повнолітнього сина - ОСОБА_3 , який продовжує навчання, у твердій грошовій сумі у розмірі 4 000,00 грн щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову до закінчення навчання, тобто з 30 листопада 2020 року по 30 червня 2024 року, але не більше ніж до досягнення ним 23-річного віку. На обгрунтування своїх позовних вимог позивач зазначила, що з 29 квітня 2000 року по 10 травня 2012 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 . Шлюб між ними розірваний на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 травня 2012 року. Від шлюбу сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син - ОСОБА_3 . Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 листопада 2015 року з відповідача було стягнуто аліменти на утримання неповнолітнього сина в розмірі 1/4 частини від всіх доходів. Відповідач до досягнення сином повноліття сплачував аліменти на підставі виконавчого листа, проте з досягненням повноліття сина, а саме І26 листопада 2020 року - припинив. На момент подачі вказаної позовної заяви, позивачка зазначає, що ОСОБА_3 з 17 вересня 2020 року навчається на 1 курсі Київського національного університету імені Тараса Шевченка 4 рівня акредитації на факультеті інформаційних технологій (форма навчання - денна). Стипендію не отримує, та в зв`язку з навчанням на денній формі не має змогу працевлаштуватися і потребує матеріальної допомоги. ОСОБА_3 перебуває на повному утримання позивачки, однак 31 березня 2020 року остання звільнилася з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, і дохід останньої становить 6 126,55 грн. На підставі наведеного позивачка звернулася з відповідним позовом до суду. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 13 грудня 2021 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання повнолітнього сина - ОСОБА_3 , кий продовжує навчання, у твердій грошовій сумі у розмірі 2 000,00 грн щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову до закінчення навчання, тобто з 30 листопада 2020 року по 30 червня 2024 року, але не більше ніж до досягнення ним 23-річного віку. В решті вимог - відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, посилаючись на те, що воно ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права, з неповним та всебічним дослідженням усіх обставин справи та невідповідністю висновків суду обставинам справи. Зазначає, що доводи відповідача, що він не в змозі сплачувати аліменти в заявленому нею розмірі, не підтверджені належними та допустимими доказами. Окрім того, вона самостійно несе витрати на харчування, одяг, сплату комунальних послуг, витрати на забезпечення мінімального набору послуг, витрати на лікування, здійснює оплату навчання сина, тощо. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч.1. ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Частина перша статті 15 Цивільного кодексу України закріплює право кожної особи на захист свого права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Разом з тим, вимогами цивільного процесуального законодавства суд зобов`язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від встановленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Судом встановлено, що сторони перебували у шлюбі, який на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 травня 2012 року (справа №2610/1337/2012) було розірвано. Під час шлюбу у сторін народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 . На підставі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 листопада 2015 року (справа №761/19549/15-ц) з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 стягувались аліменти на утримання їх неповнолітнього сина ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частини від всіх видів заробітку (доходів) щомісячно, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 10 липня 2015 року і до досягнення дитиною повноліття. Згідно довідки № 4518 від 25 вересня 2020 року, ОСОБА_3 навчається на першому курсі денної форми навчання в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за спеціальністю «Кібербезпека», термін закінчення навчання за ступенем «Бакалавр» - 30 червня 2024 року. Відповідно до Договору про надання освітньої послуги (навчання) Київським національним університетом імені Тараса Шевченка № 3572 від 11 вересня 2020 року вбачається, що ОСОБА_3 перебуває на денній платній формі навчання в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за спеціальністю «Кібербезпека». Згідно п. 3.2. Договору вбачається, що загальна вартість освітньої послуги (навчання) становить 146 800 гривень, у тому числі за семестр - 18 350 гривень. Також позивачкою було долучено копію квитанції № 42 від 14 вересня 2020 року щодо сплати останньою на користь Київського національного університету імені Тараса Шевченка плати за навчання у розмірі 18 350 гривень. Як вбачається з копії трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 , що в період з 25 січня 2019 року по 31 березня 2020 року працювала на посаді завідувача стоматологічним відділенням, Лікар-стоматолог-терапевт філії №2. Останній запис в трудовій книжці ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_3 , звільнена з посади за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за вислугу років ст. 38 КЗпП України. З копії Рішення про перерахунок пенсії №263040000765 вбачається, що ОСОБА_1 призначено пенсію у розмірі 6 131,11 грн. Стороною відповідача було надано до суду копію свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_3 від 04 грудня 2015 року, відповідно до якого вбачається що ОСОБА_4 зареєстрував шлюб з ОСОБА_6 . Під час укладення шлюб відповідач змінив прізвище « ОСОБА_7 » на прізвище « ОСОБА_8 ». Відповідачем було долучено копію свідоцтва про народження серія НОМЕР_4 від 23 червня 2016 року, відповідно до якого вбачається відповідач є батьком ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Відповідно до п. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини ООН від 20.11.1989р. (далі Конвенція), яку було ратифіковано Постановою Верховної Ради України №789-XII від 27.02.1991р. та яка набула чинності для України 27.09.1991р., в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Згідно зі ст. 18 Конвенції держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Відповідно до ст. 201 СК України до відносин між батьками і повнолітніми дочкою, сином щодо надання їм утримання застосовуються норми статей 187, 189-192, 194-197 цього Кодексу. Статтею 180 СК України визначено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а у випадках, передбачених статтями 198, 199 цього Кодексу, - і своїх повнолітніх дочку, сина. Батьки зобов`язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати (стаття 198 СК України). Статтею 199 Сімейного кодексу України встановлено, що якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Відповідно до положень статті 200 Сімейного кодексу України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, в тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення (стаття 182 Сімейного кодексу України). Отже за змістом вищенаведених положень закону обов`язковими умовами стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання, є потреба повнолітньої дитини у матеріальній допомозі і спроможність батьків надавати утримання з урахуванням їх матеріального, сімейного становища, стану здоров`я тощо. Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: 1) досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; 2) продовження ними навчання; 3) потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; 4) наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину). В постанові Верховного Суду від 13.05.2021 р. у справі № 308/4214/18 зазначено, що сімейним кодексом України передбачено принцип рівності прав та обов`язків батьків: брати участь у матеріальних витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим із батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. При визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Також при визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим із батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. Крім цього, на відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину до досягнення нею повноліття (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов`язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка передбачає, зокрема обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). При визначенні розміру аліментів необхідно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Норми цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов`язань, обов`язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами. (постанова Верховного Суду від 20.05.2020 р. у справі №635/1139/17). Обов`язок утримувати повнолітню дитину, яка продовжує навчання, є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька, причому обов`язком особистим, індивідуальним. Батьки мають всебічно сприяти розвитку дитини, яка хоча й досягла повноліття, однак продовжує навчання з метою здобуття спеціальності, що забезпечить їй можливість у подальшому працевлаштуватися та мати власний незалежний від батьків дохід. Забезпечення умов для такого розвитку та навчання пов`язане з належним наданням матеріальної допомоги, що має бути достатньою та не ставити повнолітнього у становище вибору між можливістю подальшої освіти і здобуття спеціальності та між необхідністю працевлаштування для власного матеріального забезпечення. Відповідноч.2 ст.199 СК України передбачено, що право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Встановивши вказані обставини та врахувавши, що відповідач як батьком дитини, що продовжує навчання, має змогу надавати матеріальну допомогу, якої потребує позивач, суд прийшов до правильного висновку, що в силу зазначених положень СК України останній зобов`язаний утримувати дитину до досягнення нею двадцяти трьох років. Колегія суддів погоджується з обґрунтованим висновком суду щодо часткового задоволення позову. Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстав для його скасування з мотивів, викладених у скарзі, апеляційний суд не знаходить. Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст.7,367, 369, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 грудня 2021 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повна постанова складена 07.12.2022. Головуючий: Є.М. Суханова Судді: Л.П. Сушко В.І. Олійник