Постанова Київський апеляційний суд № 761/9233/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М. № 22-ц/824/2031/2022 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа № 761/9233/20 13 січня 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Ратнікової В.М. суддів - Борисової О.В. - Левенця Б.Б. при секретарі - Зиль Т.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 травня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Пономаренко Н.В., у цивільній справі за позовом Національного музею історії України до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди,- в с т а н о в и в: 26 березня 2020 року Національний музей історії України звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди. На обґрунтування позовних вимог зазначав, що з 17 березня 2015 року по 16 березня 2020 року ОСОБА_1 перебувала на посаді генерального директора Національного музею історії України згідно з наказом Міністерства культури України від 17.03.2015 № 200/0/17-15 на підставі контракту № 621 від 17.03.2015 року. Згідно з пунктами 1.1, 2.5.4, 2.5.5 контракту відповідачка зобов`язувалася безпосередньо і через адміністрацію музею здійснювати поточне керівництво музеєм, в межах своєї компетенції видавати накази, укладати трудові договори з працівниками музею. Вказує на те, що наказом № 342 від 24.11.2017 року ОСОБА_2 було звільнено з посади завідувача господарського відділу Національного музею історії України. Підставою для звільнення стало систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладних на нього трудовим договором (п. 3 ст. 40 КЗпП України) Зазначає, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25.09.2018 року позов ОСОБА_2 було задоволено, визнано звільнення ОСОБА_2 неправомірним та скасовано його. Поновлено ОСОБА_2 на посаді завідувача господарського відділу Національного музею історії України з 25 листопада 2017 року та стягнуто з Національного музею історії України на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 186 842,34 грн. без вирахування податків, зборів та обов`язкових платежів. Ухвалою Київського апеляційного суду від 04.01.2019 року Національному музею історії України відмовлено в задоволенні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25.09.2018 року. Звертає увагу, що рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25.09.2018 року набрало законної сили 04.01.2019 року та повністю виконане 04 грудня 2019 року в порядку примусового виконання у виконавчому провадженні ВП №57674535. Вважає, що оскільки відповідачка, як генеральний директор музею та службова особа, на яку покладено обов`язок щодо прийняття та звільнення працівників, допустила незаконне звільнення і цю обставину встановлено рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25.09.2018 року, з відповідачки на користь позивача в порядку регресу підлягає стягненню пряма дійсна шкода у розмірі 186 842,34 грн. у зв`язку з оплатою незаконно звільненому працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. З огляду на вище викладене, просить суд стягнути з відповідача на користь позивача матеріальну шкоду у розмірі 186 842, 34 грн. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 17 травня 2021 року позовну заяву Національного музею історії України до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Національного музею історії України матеріальну шкоду в розмірі 186 842,34 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Національного музею історії України судовий збір в розмірі 2802,64 грн. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 09 листопада 2021 року відповідач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 травня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм процесуального та матеріального права, з неповним з`ясуванням обставин справи. Посилається на те, що судом було порушено вимоги процесуального законодавства, оскільки розгляд справи було проведено за її відсутності, Не повідомивши її належним чином про дату, час та місце розгляду справи, суд першої інстанції, як наслідок, ухвалив рішення без встановлення та врахування усіх дійсних обставин справи. Зокрема, в своєму клопотанні вона повідомляла суд, що перебуває на обліку у центрі зайнятості, її дохід у першому півріччі поточного року становив трохи більше 8 000,00 грн. на місяць, а з липня місяця вона залишилась взагалі без доходів. Вважає, що позивач не надав суду належних, допустимих та достовірних доказів, які б підтверджували наявність умов, передбачених ст. 130 КЗпП України, для покладення на неї матеріальної відповідальності за заподіяну шкоду. Звертає увагу, що у тексті наказу Генерального директора Національного музею історії України від 24 листопада 2017 року № 342 вказано підстави накладення на ОСОБА_2 дисциплінарного стягнення, а саме: « ОСОБА_2 завідувач господарського відділу 23.11.2017 року до 10:15 була відсутня на роботі без поважних причин.» Скоєння ОСОБА_2 дисциплінарного проступку, за який її притягнуто до відповідальності, саме 23.11.2017 року підтверджується актом про відсутність ОСОБА_2 на роботі від 23.11.2017 року. Вважає, що висновок суду про те, що до ОСОБА_2 було двічі застосовано дисциплінарне стягнення, а саме догану та звільнення за один і той же дисциплінарний проступок не відповідає дійсним обставинам справи. Також зазначає, що не відповідає дійсності висновок суду про те, перед застосуванням стягнення від ОСОБА_2 не намагались отримати пояснення. Звертає увагу, що вона, як третя особа без самостійних вимог, оскаржує рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25.09.2018 року в апеляційному порядку та наразі остаточного рішення по розгляду її апеляційної скарги не прийнято. 09 грудня 2021 року представник позивача Національного музею історії України адвокат Банах Олена Леонідівна подала відзив на апеляційну скаргу в якому зазначала, що не погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2018 року у справі № 761/3855/18 не має преюдиціального значення для розгляду цієї справи. Вважає, що якщо звільнення здійснено за наказом службової особи, до посадових обов`язків якої належить дотримання вимог трудового законодавства при звільненні і призначені працівників, і таке звільнення в подальшому визнається судом незаконним, вина такої службової особи презюмується. Зазначає, що згідно з роз`ясненнями п. 13 Постанови Пленуму Верховного суду України № 14 " Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками", застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі п.8 статі 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов`язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нежче оплачуваної роботи , на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі, відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини. Щодо оскарження відповідачкою рішення у справі № 761/3855/18 в апеляційному порядку зазначає, що на час розгляду судом першої інстанції цієї справи, рішення по справі № 761/3855/18 було чинним, його виконання не було зупинено та рішення було повністю виконано, а тому у суду першої інстанції не було підстав зупиняти розгляд даної справи. Зазначає, що ухвалою Київського апеляційного суду від 21 липня 2021 року апеляційну скаргу по справі № 761/3855/18 було залишено без руху та наразі відсутні будь- які підтвердження, що відповідачкою виконані вимоги зазначеної ухвали. Стосовно тверджень апелянта, що вона не була повідомлена про розгляд справи зазначає, що відповідачка неодноразово просила про відкладення судових засідань, чим підтверджувала свою обізнаність про існування судового провадження. З огляду на вище викладене, просила суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін. 29 грудня 2021 року відповідач ОСОБА_1 подала відповідь на відзив в якому зазначала, що позивач у відзиві обмежився лише безпідставними твердженнями, що нею заперечується преюдиційність судового рішення, проте таке твердження не відповідає дійсності, оскільки в апеляційній скарзі вона посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 03 липня 2018 року. Зазначає, що наявність вини працівника, а також її форма, яка має важливе значення при визначенні ступеня вини, є обставинами, від яких, згідно з приписами трудового законодавства, залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та розміру шкоди, що підлягає відшкодуванню. В судовому засіданні відповідачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Фольчик Андрій Степанович повністю підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити. Представники позивача адвокат Банах Олена Леонтіївна та адвокат Панченко Наталія Олександрівна в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечували, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що 17 березня 2015 року між Міністерством культури України та ОСОБА_1 було укладено контракт № 621 про призначення ОСОБА_1 на посаду генерального директора Національного музею історії України терміном на 5 років з 17 березня 2015 року по 16 березня 2020 року. Відповідно до умов зазначеного контракту керівник зобов`язується безпосередньо і через адміністрацію музею здійснювати поточне керівництво музеєм, забезпечувати його діяльність, ефективне використання і збереження закріпленого за музеєм державного майна, а Міністерство зобов`язується створювати належні умови для організації праці керівника та його матеріального забезпечення. (п. 1.1) На підставі контракту виникають трудові відносини між керівником та Міністерством. (п. 1.2) Керівник має право в межах своєї компетенції видавати накази, нормативні документи, давати вказівки, обов`язкові для всіх працівників, укладати трудові договори з працівниками музею відповідно до чинного законодавства (п. 2.5.4, 2.5.5) У випадку невиконання чи неналежного виконання обов`язків, передбачених цим контрактом, сторони несуть відповідальність згідно із законодавством України та цим контрактом. (п. 4.1.) Відповідно до наказу Міністерства культури України від 17 березня 2015 року № 200/0/17-15 ОСОБА_1 було призначено на посаду генерального директора Національного музею історії України за контрактом. 29 жовтня 2008 року наказом Міністерства культури і туризму України було затверджено статут Національного музею історії України, відповідно до п. 5.2. якого, генеральний директор серед іншого приймає та звільняє з роботи працівників Музею , укладає угоди, договори (контракти) з працівниками музею, забезпечує додержання вимог законодавства України у галузі охорони праці. Накази та розпорядження Генерального директора є обов`язковим для виконання усіма працівниками Музею. 24 листопада 2017 року наказом Національного музею історії України № 342 було звільнено ОСОБА_2 завідувача господарського відділу, 24 листопада 2017 року у зв`язку з систематичним невиконанням без поважних причин обов`язків, покладених на неї трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку, п. 3 ст. 40 КЗпП України. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2018 року позов ОСОБА_2 до Національного музею історії України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_1 про визнання звільнення незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено. Визнано звільнення ОСОБА_2 на підставі наказу Генерального директора Національного музею історії України Сосновської Тетяни Вікторівни від 24 листопада 2017 року № 342, неправомірним та скасовано його. Поновлено ОСОБА_2 на посаді завідувача господарського відділу Національного музею історії України з 25 листопада 2017 року. Стягнуто з Національного музею історії України на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 186 842 (сто вісімдесят шість тисяч вісімсот сорок дві) грн. 34 коп. без вирахування податків, зборів та обов`язкових платежів. Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 січня 2019 року у задоволенні клопотання Національного музею історії України про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 25 вересня 2018 року відмовлено. Відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Національного музею історії України на рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 25 вересня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Національного музею історії України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_1 про визнання звільнення незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. На підставі рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 25 вересня 2018 року, 05 листопада 2018 року Шевченківським районним судом м. Києва було видано виконавчий лист № 761/3855/18. 21 жовтня 2019 року старшим державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Норкою Євгенієм Віталійовичем було складено акт про проведення електронних торгів, відповідно до якого транспортний засіб, який належав Національному музею історії України було придбано ОСОБА_4 за 150 100,00 грн. Відповідно до копії платіжного доручення № 896 від 03 грудня 2019 року Національний музей історії України перерахував Шевченківському районному відділу ВДВС м. Київ залишок заборгованості середнього заробітку за час вимушено прогулу ОСОБА_2 згідно виконавчого листа № 761/3855/18 від 05.11.2018 року та постанови ВП № 57674535 від 14.11.2018 року в сумі 61 000,97 грн. Задовольняючи позовні вимоги Національного музею історії України до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, суд першої інстанції посилався на те, що відповідачка, як генеральний директор музею та службова особа, на яку покладено обов`язок щодо прийняття та звільнення працівників з дотриманням трудового законодавства, допустила незаконне звільнення і цю обставину встановлено рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25.09.2018 у справі № 761/3855/18, а тому з неї на користь музею в порядку регресу підлягає стягненню пряма дійсна шкода у розмірі 186 842,34 грн. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. За змістом пункту 8 статті 134 КЗпП України, працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу. Матеріальна відповідальність у цьому випадку настає за пряму дійсну шкоду, заподіяну підприємству виплатою незаконно звільненому або переведеному працівнику, який виконував розпорядження про переведення, середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку (при незаконному переведенні). Статтею 237 КЗпП України передбачено, що суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи. Такий обов`язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі. Застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 статті 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов`язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або яким затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі. Відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини. Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції правильно виходив з того, що обставини щодо незаконного звільнення генеральним директором ОСОБА_1 завідувача господарським відділом Національного музею історії України ОСОБА_2 встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили, тому ці обставини не підлягають доказуванню у цій справі. У зв`язку з незаконним звільненням ОСОБА_2 та порушенням генеральним директором ОСОБА_1 вимог закону при звільненні ОСОБА_2 , позивачу, завдано шкоду у зв`язку з виплатою незаконно звільненому працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу на загальну суму 186 842,34 грн., яка підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача на підставі пункту 8 статті 134, статті 237 КЗпП України. Факт виплати незаконно звільненому працівнику грошових сум, стягнутих судовим рішенням у зв`язку з поновленням на роботі та вимушеним прогулом, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, які не спростовані під час розгляду справи відповідачем будь-якими іншими доказами. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що судом першої інстанції при ухвалені оскаржуваного рішення було порушено вимоги процесуального законодавства, оскільки розгляд справи було проведено за її відсутності, колегія суддів відхиляє, з огляду на те, що судом першої інстанції на поштову адресу відповідача ОСОБА_1 направлялись судові повістки про виклик, які були отримані відповідачкою. Окрім того, відповідачкою ОСОБА_1 до суду першої інстанції направлялись заяви про відкладення розгляду справи та клопотання про зупинення провадження у справі, що свідчить про обізнаність відповідачки про розгляд справи судом. Загалом доводи апеляційної скарги відповідачки зводяться виключно до переоцінки висновків Шевченківського районного суду с.Києва від 25 вересня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Національного музею історії України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_1 про визнання звільнення незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яке набрало законної сили, що є неприпустимим. Доводи апелянта ОСОБА_1 про те, що вона, як третя особа без самостійних вимог, оскаржує рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25.09.2018 року в апеляційному порядку та наразі остаточного рішення по розгляду її апеляційної скарги не прийнято, колегія суддів відхиляє, так як ухвалою Київського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 25 вересня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Національного музею історії України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_1 про визнання звільнення незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Перевіривши в межах доводів апеляційної скарги правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне залишити без задоволення апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 , а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 травня 2021 року залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 травня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 17 січня 2022 року. Головуючий: Судді: