Постанова 4855 № 640/4892/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/4892/22 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Шейко Т.І. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 грудня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Костюк Л.О.; суддів: Бужак Н.П., Кобаля М.І., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вресня 2022 року (розглянута у порядку спрощеного позовного провадження, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И Л А: У лютому 2022 року, ОСОБА_1 (дал і- позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області (далі - відповідач), у якому просив суд: - визнати незаконним рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області від 11 травня 2021 року, яким відмовлено ОСОБА_1 у набутті громадянства України за територіальним походженням на підставі частини першої статті 8 Закону України «Про громадянства України»; - зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області прийняти рішення про оформлення набуття ОСОБА_1 громадянства України за територіальним походженням, та видати ОСОБА_1 довідку про реєстрацію громадянина України і паспорт громадянина України. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказував на протиправність дій відповідача щодо фактичної відмови у набутті громадянства України за територіальним походженням на підставі частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України», яка викладена у листі від 11 травня 2021 року. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вресня 2022 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просять скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове, яким позов задоволити. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно до вимог викладених в апеляційній скарзі апелянт не просив розглядати справу за його участю. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2022 року розгляд апеляційної скарги призначеного у порядку письмового провадження з 20 грудня 2022 року. 06 рудня 2022 року на поштову адресу Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи у скудовому засіданні з викликом сторін. Надаючи оцінку зазначеному вище клопотанню колегія суддів зазначає наступне. Так, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу та подане клопотання, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання про проведення розгляду апеляційної за участю сторін у відкритому судовому засіданні та апеляційний розгляд проводити в порядку письмово провадження, як це передбачено ст. 311 КАС України. З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 311 КАС України. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне. Як встановлено судом першої інстанції, що позивач 10 липня 2020 року звернувся до Подільського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (далі - Подільський РВ ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області) з заявою про оформлення паспорта громадянина України замість втраченого паспорта громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року. Для оформлення паспорта громадянина України позивач надав наступні документи: заяву про втрату паспорта; свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 видане Кугаєвицькою сільською радою 07.01.1972 на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; військовий квиток серії НОМЕР_2 виданий ІНФОРМАЦІЯ_2 23 июня 1990 (рос. мовою) на ім`я ОСОБА_1 , 1972 (рос. мовою); атестат про середню освіту серії НОМЕР_3 про закінчення вечірньої Кам`янець-Подільської СШ № 1 Хмельницької області; атестат № НОМЕР_4 виданий 11.07.1988 філіалом СПТУ № 14 м. Кам`янець- Подільського Хмельницької області; довідку про зняття з місця реєстрації № 307 видану Чемеровецькою селищною радою Хмельницької області 18.06.2020; довідку ЛҐ2 9-224 видану Кугаєвецьким старостатом Чемеровецької селищної ради Хмельницької області 27.05.2020; автобіографію; квитанції про сплату адміністративного збору та держмита. На виконання вимог підпунктів 41, 49, 51, 55 Порядку № 302 було направлено запит керівникам територіальних підрозділів ДМС України в областях, щодо перевірки за всіма наявними обліками позивача. Чемеровецьким PC УДМС України в Хмельницькій області підтверджено документування позивача паспортом громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року та надана копія заяви про видачу паспорта. Згідно отриманих відповідей інших територіальних підрозділів ДМС України в областях, ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області позивач зареєстрованим/знятим з реєстрації місця проживання не значиться, паспортом громадянина України не документувався. На виконання вимог пункту 50 Порядку № 302 рішення про оформлення паспорта приймається територіальним підрозділом ДМС за результатами ідентифікації особи та перевірки факту належності до громадянства України. Проте, як наголошено відповідачем, ідентифікувати особу позивача за фотокартками, які є в заяві про видачу паспорта громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року (оформленому 30.09.1988) та військовому квитку (оформленому 23.06.1990) не вбачається можливим. На виконання вимог пункту 63 Порядку № 302 позивачу було запропоновано пройти процедури встановлення особи. Листом без дати без номеру Подільського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області повідомлено про неможливість підтвердження належність до громадянства України, який наявний в матеріалах справи (т. 1 а.с. 148). 11 травня 2021 року відповідно до Закону України «Про звернення громадян» позивачу була надана відповідь на його заяву та роз`яснено правила та процедуру оформлення паспорта громадянина України. Зокрема, листом № В-3177/6/8010-21/8010.4/37-84 від 11 травня 2021 року ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області надано відповідь на заяву позивача, в якій зазначено, що заява не підлягає до задоволення як така, що не відповідає вимогам законодавства. Вважаючи таку відмову протиправною позивач звернувся з даним позовом до суду. Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне. Стаття 4 Конституції України визначає, що в Україні існує єдине громадянство. Відповідно до Конституції України правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначає Закон України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року № 2235-ІІІ (далі - Закон). Перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України визначає Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затверджений Указом Президента України від 27 березня 2001 № 215 (в редакції Указу Президента України від 27 червня 2006 року №588/2006) (далі - Порядок № 215). Перелік документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус визначає Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затверджений постановою Кабінетів міністрів України від 25 березня 2015 року №302 (далі - Порядок № 302). Згідно з пунктів 1 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 3 Закону - особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав. Відповідно до частини першої статті 8 Закону особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України. Пунктом 7 Порядку № 215 передбачено, що встановлення належності до громадянства України стосується громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року. Згідно з пунктом 9 Порядку № 215 для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 2 частини першої статті 3 Закону особа, яка проживала на території України за станом на 13 листопада 1991 року і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її проживання в Україні на зазначену дату, подає: а) заяву про встановлення належності до громадянства України; б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 13 листопада 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт); в) судове рішення про встановлення юридичного факту проживання особи на території України за станом на 13 листопада 1991 року. З матеріалів справи вбачається, що у позивача відсутні вищенаведені документи, які підтверджують належність до громадянства України. Відповідно до положень Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого Постановою КМУ від 25 березня 2015 року №302 після прийняття до розгляду заяви-анкети про втрату або викрадення паспорта та доданих до неї документів, працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС здійснює заходи з ідентифікації особи, на ім`я якої оформляється паспорт. Ідентифікація особи здійснюється на підставі даних, отриманих з баз даних Реєстру. Ідентифікація особи, на ім`я якої оформляється паспорт у зв`язку з поданням заяви про втрату паспорта і стосовно якої відсутня інформація в базах даних Реєстру, здійснюється відповідно до наявних державних та єдиних реєстрів, інших інформаційних баз, що перебувають у власності держави або підприємств, установ та організацій. За результатами проведення процедури встановлення особи, підтвердження факту видачі втраченого паспорта зразка 1994 року, перевірки факту належності до громадянства України особи, яка набула громадянство України відповідно до статті 6 Закону України «Про громадянство України», працівник територіального підрозділу ДМС складає висновок за формою, встановленою МВС, та приймає рішення про оформлення паспорта або про відмову в його оформленні. Якщо за результатами проведення процедури встановлення особи її не встановлено, приймається рішення про відмову особі в оформленні паспорта, яке доводиться до відома заявника відповідно до пунктів 100 і 101 цього Порядку. Як вбачається з матеріалів справи, позивачу рішенням від 05 січня 2021 року відмовлено в оформленні паспорта громадянина України у зв`язку з відсутністю відомостей, що свідчили про належність позивача до громадянства України. В той же час, позивачем зазначене рішення оскаржується в Окружному адміністративному суді міста Києва у справі №640/11795/21, проте рішення у зазначеній справі на момент звернення позивача до суду з даною позовною заявою та на момент вирішення справи №640/4892/22 по суті, ще не прийнято. Встановлено, що органами міграційної служби України заявнику були надані роз`яснення щодо неможливості отримання паспорта громадянина України та запропоновано звернутися до суду для встановлення юридичного факту. Належність та набуття громадянства України встановлюється на підставі Закону України «Про громадянство України» і може пов`язуватися із фактом постійного проживання на території України в певний час. Так, відповідно до вимог статті 3 вказаного Закону громадянами України є: 1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; 2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав; 3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України; 4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України. Відповідно до пункту 46 вищевказаного Порядку, затвердженого Постановою КМУ від 25 березня 2015 року №302, заявник для оформлення паспорта замість втраченого або викраденого подає відповідні документи: в тому числі рішення суду про встановлення особи (для осіб, яких не було встановлено за результатами проведення процедури встановлення особи). Враховуючи вищенаведене в сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, виходячи з того, що рішенням від 05 січня 2021 року відмовлено в оформленні паспорта громадянина України у зв`язку з відсутністю відомостей, що свідчили про належність позивача до громадянства України, яке не скасовано у судовому порядку та той факт, що позивачем не подано рішення суду про встановлення особи (для осіб, яких не було встановлено за результатами проведення процедури встановлення особи). Крім того, коленія суддів погоджується з позицією відповідача, що лист ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області № В-3177/6/8010- 21/8010.4/37-84 від 11 травня 2021 року у відповідь на заяву позивача не є по суті рішенням про відмову позивачу у прийнятті заяви про набуття громадянства України та видачу паспорта громадянина України, а є лише листом відповіддю на його заяву та містить посилання на діюче законодавство України, яке передбачає оформлення і видачу паспорта громадянина України, оскільки доказів в підтвердження факту звернення до відповідача з заявою установленого зразка, передбаченого частиною другою статті 8 Закону України «Про громадянства України» та долученням до заяви відповідних (необхідних) доказів (документів) до суду на надано. Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мірі досліджено обставини справи на підставі яких суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню. Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вресня 2022 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя: Л.О. Костюк Судді: Н.П. Бужак зМ.І. Кобаль