Постанова 4855 № 640/33742/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/33742/20 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Маруліна Л.О. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 листопада 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Костюк Л.О.; суддів: Бужак Н.П., Кобаля М.І., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2022 року (розглянута у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - 22 липня 2022 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону, треті особи: Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві, Офіс Генерального прокурора про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії, В С Т А Н О В И Л А: У грудні 2020 року, ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону (далі - відповідач), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві, Офіс Генерального прокурора, в якому просить: - визнати протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону (01014, місто Київ, вулиця Петра Болбочана, 8, ЄДРПОУ 38347014) пов`язану з відмовою в нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , Ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , паспорт громадянина України серія НОМЕР_2 ) грошового забезпечення заступника військового прокурора Дарницького гарнізону, з 26 березня 2020 року по грудень 2020 року, в порядку та в розмірах передбачених частинами 2, 3, 4 статті 81 Закону України «Про прокуратуру»; - зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Центрального регіону (01014, місто Київ, вулиця Петра Болбочана, 8, ЄДРПОУ 38347014) провести перерахунок та виплату грошового забезпечення заступника військового прокурора Дарницького гарнізону, з 26 березня 2020 року по грудень 2020 року, в порядку та в розмірах передбачених частинами 2, 3, 4 статті 81 Закону України «Про прокуратуру». Адміністративний позов обґрунтовано тим, що з 14.07.2015 року позивач проходить військову службу в органах прокуратури. В свою чергу, наказом військового прокурора Центрального регіону України 26.12.2019 року №142 о/с ОСОБА_1 призначено на посаду заступника військового прокурора Дарницького гарнізону Центрального регіону України. Проте, з 26.03.2020 року грошове забезпечення у належному розмірі позивачу, як прокурору військової прокуратури, відповідно до вимог статті 81 Закону України «Про прокуратуру» та рішення Конституційного Суду від 26.03.2020 року № 6-р(ІІ)2020, не виплачується, що позивач вважає протиправним. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2022 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просять скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове, яким позов задоволити. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне. Як встановлено судом першої інстанції, що Наказом військового прокурора Центрального регіону України від 14.07.2015 року № 367 о/с ОСОБА_1 призначено на посаду прокурора військової прокуратури Деснянського гарнізону Центрального регіону України. Наказом військового прокурора Центрального регіону України від 22.10.2015 року № 433к ОСОБА_1 призначено на посаду прокурора військової прокуратури Київського гарнізону Центральною регіону України. Наказом військового прокурора Центрального регіону України від 03.02.2016 року № 433к ОСОБА_1 призначено на посаду прокурора першого відділу військової прокуратури Київського гарнізону Центрального регіону України. Наказом військового прокурора Центрального регіону України віл 02.02.2017 року № 06 о/с ОСОБА_1 призначено на посаду прокурора військової прокуратури Дарницького гарнізону Центрального регіону України. Наказом військового прокурора Центрального регіону України від 26.12.2019 року № 142 о/с ОСОБА_1 призначено па посаду заступника військового прокурора Дарницького гарнізону Центрального регіону України. 26.11.2020 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону щодо перерахунку та виплатити з 26 березня 2020 року належного грошового забезпечення заступника військового прокурора Дарницького гарнізону з урахуванням вимог статті 81 Закону України «Про прокуратуру», а саме з урахуванням основної складової - окладу (15х2102,00) х 1,3 х 40 989 грн. Листом Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону від 22.12.2020 року № 21/78 вих-20 повідомлено ОСОБА_1 про відсутність підстав для задоволення заяви, оскільки відповідно до пункту 4 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19 вересня 2019 року №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон №1 ІЗ) днем початку роботи окружних прокуратур (прирівняних до них) визначається рішенням Генерального прокурора, яке станом на дату відповіді не прийнято. Також, відповідачем у листі зазначено, що оплата праці працівників військових прокуратур гарнізонів здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати прані працівників органів прокуратури». Водночас, вважаючи протиправним таке рішення відповідача, посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 року № 6-р(ІІ)2020, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав. Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частинами першою та другою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. 15.07.2015 набрав чинності Закон України від 14.10.2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі також - Закон №1697), який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України. Відповідно до частин першої - четвертої статті 81 Закону №1697 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в порядку, затвердженому Генеральним прокурором, за результатами оцінювання якості їх роботи за календарний рік у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці. Розмір щорічної премії прокурора не може становити більше 30 відсотків розміру суми його посадового окладу, отриманої ним за відповідний календарний рік. Посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора обласної прокуратури - 1,2; 2) прокурора Офісу Генерального прокурора - 1,3. Згідно з частиною дев`ятою статті 81 Закону №1697 фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Статтею 7 Закону України від 14.11.2019 року № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено у 2020 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2020 року - 2102 гривні, з 1 липня - 2197 гривень. Разом з цим, суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про оплату праці» (далі також - Закон №108/95-ВР) умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону. Згідно статті 13 зазначеного Закону оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом. Згідно з частинами першою та другою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Відповідно до частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах. За приписами частини другої статті 89 Закону № 1697 функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Офісом Генерального прокурора. Згідно статті 90 вказаного Закону фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період. Схема посадових окладів працівників прокуратури затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури». Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, у спірний період посадовий оклад позивача нараховувався не у відповідності до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру», а у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Так, Рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 року № 6-р/2020 у справі № 1-223/2018(2840/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення Конституційного Суду України передбачено, що положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. В той же час, Законом України від 19.09.2019 року № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», який набрав чинності 25.09.2019 року та яким запроваджено реформування системи органів прокуратури, частини третя та четверта статті 81 Закону України «Про прокуратуру» викладені у такій редакції: «Посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора обласної прокуратури - 1,2; 2) прокурора Офісу Генерального прокурора - 1,3.» Таким чином, з 25.09.2019 року положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» встановлюють розміри посадових окладів прокурорів окружних та обласних прокуратур. Відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором. Зокрема, замість системи органів прокуратури, яка складається з Генеральної прокуратури України, регіональних та місцевих прокуратур, після проведення атестації прокурорів передбачено побудову нової структури: Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур (стаття 7 Закону № 1697-VІІ). В свою чергу, статті стосовно військових прокуратур в системі органів прокуратури виключено, а статтею 15 Закону №1697-VІІ зазначено виключний перелік посад в обласних та окружних прокуратурах. Відповідно до абзацу 3 пункту 3 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №113-IX за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури. Таким нормативним актом є постанова Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (зі змінами). Відповідно до пункту 4 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX день початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті «Голос України». Наказом Генерального прокурора від 23.12.2019 року № 351 днем початку роботи Офісу Генерального прокурора визначено 02.01.2020 року. Зокрема, відповідно до наказу Генерального прокурора від 17.02.2021 року №40 «Про день початку роботи окружних прокуратур» днем початку роботи окружний прокуратур визначено 15.03.2021 року, у зв`язку із чим утворено спеціалізовані прокуратури у військовій та оборонній сфері (на правах окружних прокуратур), а військові прокуратури гарнізонів припинили свою діяльність. Отже, позивач фактично просить про отримання заробітної плати працівника окружної прокуратури, яка у спірний період з 26.03.2020 року по грудень 2020 року ще не була створена, її штат не сформовано, штатний розпис не затверджено, посадові оклади та інші складові заробітної плати конкретних працівників відповідними наказами уповноважених керівників органів прокуратури не встановлено, нарахування та виплати заробітної плати працівникам окружних прокуратур не проводилася. Крім того, з матеріалів справи встановлено, що станом на день вирішення справи по суті суду не надано доказів наявності рішення про успішне проходження ОСОБА_1 атестації та переведення останнього до окружної прокуратури, яка станом на день виникнення спірних правовідносин роботу не розпочала. Колегія суддів зауважує, що положення пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX не визнані неконституційними. Позаяк, приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з огляду відсутності у відповідача правових підстав для здійснення позивачу оплати праці у період з 26.03.2020 року по грудень 2020 року у інший спосіб, ніж встановлений пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, що виключає наявність бездіяльності відповідача у спірних правовідносинах щодо неналежного розрахунку та, відповідно, підстав для зобов`язання здійснити перерахунок та виплату заробітної плати ОСОБА_1 на підставі статті 81 Закону України «Про прокуратуру». Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мірі досліджено обставини справи на підставі яких суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що адміністративний позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає. Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2022 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя: Л.О. Костюк Судді: Н.П. Бужак М.І. Кобаль