Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 296/5281/22

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 296/5281/22 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шкиря В.М. Суддя-доповідач - Смілянець Е. С. 21 грудня 2022 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Смілянця Е. С. суддів: Драчук Т. О. Полотнянка Ю.П. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 03 жовтня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до поліцейського Управління патрульної поліції в Житомирській області 1 батальйону 2 роти капрала Маслюківського Дмитра Анатолійовича, Управліня патрульної поліції в Житомирській області ДПП України про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, В С Т А Н О В И В : в серпні 2022 року позивач, ОСОБА_2 , звернувся в суд з адміністративним позовом до поліцейського УПП в Житомирській області 1 батальйону 2 роти капрала Маслюківського Дмитра Анатолійовича, УПП в Житомирській області ДПП України про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП, відповідно до якої на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 3400 грн. Корольовський районний суд м. Житомира рішенням від 03.10.2022 в задоволенні позову відмовив. Судове рішення мотивоване тим, що позивач не надав, ні поліцейському, ні суду жодних доказів наявності в нього міжнародного посвідчення водія, як того вимагає чинне законодавство. Позивачем, при пред`явленні посвідчення водія, виданого Республікою Азербайджан на його ім`я, не було враховано, що його форма та зміст не відповідає вимогам даної Конвенції, а відтак і не може бути визнано державою Україна. Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, що оскільки він керував автомобілем з водійським посвідченням серії НОМЕР_1 від 20.06.2011 Республіки Азербайджан, яке відповідає вимогам Женевської конвенції про Дорожній рух 1949 року, Віденської Конвенції про Дорожній рух 1968 року, в якому зазначено його прізвище, ім`я, дата та місце його народження, орган, який видав посвідчення, дата закінчення дії посвідчення, номер посвідчення, підпис і штамп органу який видав посвідчення, підпис власника, фотографія власника, категорія транспортних засобів, на які поширюється це посвідчення. Також у вказаному водійському посвідченні інформація викладена на азербайджанській, англійській та російській мові. Вважає, що відповідно до Женевської конвенції про дорожній рух 1949 року, Віденської конвенції про дорожній рух 1968 року, які ратифікувала Україна, його посвідчення являється міжнароднимм і дає йому право керувати транспортним засобом категорії ВС на території України і лавах ЗСУ, як громадянину Республіки Азербайджан. Відповідач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу відповідно до ст. 304 КАС України. Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 311, ч. 2 ст. 313 КАС України, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Згідно з положеннями ч. 3ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 11.08.2022 близько 21 год. 56 хв. в м. Житомирі по вул. Грушевського (Котовського), 57, керував автомобілем Ford Focus, державний номер НОМЕР_2 . На вимогу поліцейського Алекберов Етібар надав азейбарджанське посвідчення водія від 14.07.2021 та пред`явив посвідку на постійне проживання в Україні як громадянина Азейбарджана від 06.06.2014. Вказане заіксовано на ІD реєстратор Маслюківського 475467 (копія диску долучена) Вважаючи, що ОСОБА_2 порушив ПДР , а саме п.2.1а, оскільки керував транспортним засобом без водійського посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії постановою ЕАР №5741132 від 11.08.2022 водія притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 3400 грн. Не оскаржуючи правомірність зупинки транспортного засобу, позивач вважає, що його неправомірно притягнули до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.126 КУпАП (керування транспортним засобом без водійського посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії) Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне. Критерії, за якими адміністративний суд перевіряє рішення суб`єктів владних повноважень, визначені у ч. 2 ст. 2 КАС України. Згідно частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Крім того, ст. 2 та ч. 4 ст. 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень Відповідно до частини п`ятої статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані, зокрема, знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Відповідно до п. 2.1.а ПДР України - Водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Відповідно до статті 32 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський має право вимагати в особи пред`явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у таких випадках: якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення. Згідно з п.а п. 2.1 Правил дорожнього руху України, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: - посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; Приписами пункту 2.4 Правил дорожнього руху України визначено, що на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також: а) пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1; Згідно ст.15 Закону України "Про дорожній рух" право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. На території України відповідно до Конвенції про дорожній рух діють національні та міжнародні посвідчення водія. Відповідно до вищезазначеного пункту 30 Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами", затвердженого постановою КМУ від 8 травня 1993 р. №340, в редакції, що була актуальна на момент виникнення спірних правовідносин, а саме із змінами внесеними Постановою КМУ від 17 лютого 2021р. № 121 «Про внесення змін до Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами» (далі - Положення), особи, які тимчасово перебувають на території України, мають право на керування транспортними засобами за наявності міжнародного посвідчення водія та посвідчення водія іноземної держави, що не відповідає вимогам Міжнародної конвенції про дорожній рух 1968 року, записи в якому виконані або продубльовані літерами латинського алфавіту, або у разі наявності посвідчення водія іноземної держави, що відповідає вимогам Міжнародної конвенції про дорожній рух 1968 року, записи в якому виконані або продубльовані літерами латинського алфавіту. Згідно зі ст.41 Конвенції про дорожній рух договірні сторони визнають: національне посвідчення водія, що відповідає приписам додатку 6 Конвенції; міжнародне посвідчення водія, що відповідає приписам додатку 7 Конвенції за умови, що воно пред`являється разом з відповідним національним посвідченням водія. Отже, однією з основних умов для визнання національного водійського посвідчення відповідної країни Україною є відповідність його приписам Додатку 6 Конвенції. Положеннями частини 6 додатку 6 Конвенції про дорожній рух встановлено, що всі записи, що вносяться до посвідчення, повинні виконуватися літерами латинського алфавіту. У разі використання інших букв ці записи повинні також транслітеруватись буквами латинського алфавіту. Положеннями частини 8 додатку 7 Конвенції про дорожній рух встановлено, що національне водійське посвідчення договірних сторін може видаватися для керування транспортними засобами наступних категорій та підкатегорій: А, В, С, D, BE, СЕ, DE. Таким чином, з аналізу наданого позивачем посвідчення водія встановлено невідповідності вимог відображених у Додатку 6 Конвенції, а саме: всупереч вимогам частини 6 додатку 6 Конвенції, записи, що внесенні до посвідчення не виконанні літерами латинського алфавіту. При цьому, ч.2 ст.126 КУпАп передбачає відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом. Відповідно до статті 7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законів. Статтею 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Відповідно до ст.ст. 10, 11 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити. Як встановлено судом першої інстанції, 11.08.2022 ОСОБА_3 , був зупинений поліцією під час керування автомобілем Ford Focus, державний номер НОМЕР_2 , на вимогу поліцейського пред`явив Азербайджанське посвідчення водія від 14.07.2021 При цьому встановлено, що національне посвідчення водія позивача не відповідає вимогам встановленим ч. 6 додатку 6 Конвенції, а відтак у відповідності до ч. 2 ст. 41 Конвенції таке посвідчення водія не надає йому права на керування транспортним засобом на території України. Як вірно зазначено судом першої інстанції Указом Президії ВР УРСР № 2614-VIII від 25 квітня 1974 року ратифіковано Віденську Конвенцію про дорожній рух від 1968 року. Республіка Азербайжан є договірною стороною Віденської Конвенції про дорожній рух 1968 року. Разом з тим, доводи позивача, що на вимогу працівників поліції пред`явити документи, надав посвідчення водія видане Республікою Азербайджан, яке у відповідності до Женевської Конвенції «Про дорожній рух» 1949, Віденської Конвенції «Про дорожній рух» від 08.11.1968 відповідає міжнародним європейським стандартам, зазначено прізвище, ім`я, дата та місце народження ОСОБА_1 , орган, який видав посвідчення, дата закінчення дії посвідчення, номер посвідчення, підпис і штамп органу який видав посвідчення, підпис власника, фотографія власника, категорія транспортних засобів, на які поширюється це посвідчення, у водійському посвідченні інформація викладена на азербайджанській, англійській та російській мові, а тому у відповідності до ст. 41 Конвенції «Про дорожній рух» від 08.11.1968 позивач мав належне посвідчення водія, колегія судів вважає необґрунтованими, оскільки згідно пункту 30 Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, слідує, що посвідчення водія іноземної держави, що не відповідає вимогам Конвенції про дорожній рух 1968 року, надає право на керування транспортними засобами на території України за умови наявності у водія міжнародного посвідчення водія. Тобто, доводи позивача про наявність у водійському посвідченні інформації на англійській мові, що відповідає літерам латинського алфавіту колегія суддів вважає помилковими. При цьому, всупереч даним положенням, позивач не надав, ні поліцейському, ні суду жодних доказів наявності в нього міжнародного посвідчення водія, як того вимагає чинне законодавство. Таким чином, позивачем, при пред`явленні посвідчення водія, виданого Республікою Азербайджан на його ім`я, не було враховано, що його форма та зміст не відповідає вимогам даної Конвенції, а відтак і не може бути визнано державою Україна. У контексті оцінки доводів апеляційної скарги колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 03 жовтня 2022 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Смілянець Е. С. Судді Драчук Т. О. Полотнянко Ю.П.