Постанова Дніпровський апеляційний суд № 199/7995/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5436/22 Справа № 199/7995/20 Суддя у 1-й інстанції - БОГУН О. О. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 листопада 2022 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого - Городничої В.С., суддів: Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю., за участю секретаря судового засідання Панасенко С.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 06 червня 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Іванової Олени Павлівни, про визнання недійсними договорів, скасування рішення про проведення державної реєстрації, ВСТАНОВИЛА: У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого посилалася на те, що 13 листопада 2020 року, з інформаційного витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, вона дізналася, що іпотекодержателем предмета іпотеки, а саме частини адміністративної будівлі цеху №3 з побутовими приміщеннями, загальною площею 703,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за Договором іпотеки №PCL-302/142/2006 (другої черги) від 09 червня 2006 року, укладеним між ОСОБА_1 та АКБ «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», в забезпечення виконання зобов`язань, зокрема, за Кредитним договором №СМ-302/142/2006 від 09 червня 2006 року, зареєстровано за ТОВ «Діджи Фінанс». Так, за результатами проведеного електронного аукціону між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «Діджи фінанси» було укладено: Договір факторингу №б/н від 28 жовтня 2020 року, предметом якого є саме вимоги за Кредитним договором №СМ-302/142/2006 від 09 червня 2006 року, Кредитним договором №CM-SME302/100/2007 від 08 травня 2007 року та Кредитним договором №CM-SME302/088/2008 від 28 лютого 2008 року; а також Договір про відступлення права вимоги за Договором іпотеки №PCL-302/142/2006 (другої черги) від 09 червня 2006 року, посвідчений 29 жовтня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою О.П. та зареєстрований в реєстрі за №376. Між тим, позивачка вважала, що Договір факторингу та Договір про відступлення права вимоги за Договором іпотеки №PCL-302/142/2006 (другої черги) від 09 червня 2006 року є недійсними, а рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 54838647, від 29 жовтня 2020 року, внесене приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою О.П., підлягає скасуванню, оскільки ТОВ «Факторинг Україна» втратило право вимоги щодо стягнення заборгованості за Кредитним договором №СМ-302/142/2006 від 09 червня 2006 року, Кредитним договором №CM-SME302/100/2007 від 08 травня 2007 року та Кредитним договором №CM-SME302/088/2008 від 28 лютого 2008 року, а отже, таке право вимоги не було дійсним на момент укладання Договору факторингу і не могло бути передане ТОВ «Діджи Фінанс». При цьому, вимога щодо звернення стягнення на предмет іпотеки не є дійсною у зв`язку зі спливом строку примусового стягнення на предмет іпотеки. Крім того, Договір факторингу не містить умови щодо плати фактору ТОВ «Діджи Фінанс» за надання факторингових послуг, яка є істотною умовою договору, а тому такий договір не відповідає вимогам законодавства. Також ОСОБА_1 вказувала, що права та обов`язки сторін за Договором факторингу та Договором про відступлення права вимоги за Договором іпотеки №PCL-302/142/2006 (другої черги) від 09 червня 2006 року не виникли, оскільки на виконання таких договорів не передано документи, що підтверджують виникнення у ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відповідних прав вимоги до позивача. Разом з цим, згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, іпотекодержателем предмета іпотеки зареєстровано ТОВ «Діджи Фінанс», запис за №38903468, підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 54838647, від 29 жовтня 2020 року здійснене приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою О.П. Однак, на думку позивача, дане рішення підлягає скасуванню, оскільки укладення недійсного правочину не створює юридичних наслідків, а тому рішення про державну реєстрацію обтяження підлягає скасуванню. Крім того, оскаржуванні договори не містять відомостей про підставу набуття ТОВ «ОТП Факторинг Україна» права вимог до ОСОБА_1 , а отже державна реєстрація проведена з порушенням вимог чинного законодавства. На підставі вищевикладеного, з урахуванням уточненої позовної заяви в останній редакції, ОСОБА_1 просила суд: 1. визнати недійсним Договір факторингу №б/н від 28 жовтня 2020 року, укладений між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «Діджи Фінанс»; 2. визнати недійсним Договір про відступлення права вимоги за Договором іпотеки №PCL-302/142/2006 (другої черги), посвідченого 09 червня 2006 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Тараненко Л.О. за реєстровим №2032, укладений між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «Діджи Фінанс» та посвідчений 29 жовтня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою О.П. за реєстровим №376; 3. скасувати державну реєстрацію прав ТОВ «Діджи Фінанс» як іпотекодержателя об`єкта нерухомості, а саме частини адміністративної будівлі цеху №3 з побутовими приміщеннями, загальною площею 703,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, проведену на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 54838647, від 29 жовтня 2020 року, прийнятого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою О.П. (номер запису про іпотеку: 38903468 (спеціальний розділ)); 4. судові витрати у справі покласти на відповідачів. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 06 червня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Діджи Фінанс», ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Іванової О.П. про визнання недійсним договорів, скасування рішення про проведення державної реєстрації відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 27 листопада 2022 року, якою заборонено всім державним реєстраторам, зокрема, але не включно, державним та приватним нотаріусам, вчинення реєстраційних дій (прийняття будь-яких рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та/або внесення будь-яких записів (змін) до державного реєстру речових прав на нерухоме майно) стосовно об`єкту нерухомого майна, а саме частини адміністративної будівлі цеху №3 з побутовими приміщеннями, загальною площею 703,1 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , у тому числі щодо зміни власника такого об`єкта нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано за ОСОБА_1 . Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення заявлених нею позовних вимог у повному обсязі. Інші учасники процесу не скористалися своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно з ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, з огляду на таке. Судом встановлено, що 09 червня 2006 року між ОСОБА_1 та АКБ «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», укладено Кредитний договір №СМ-302/142/2006 на суму 330 000 доларів США. В забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором №СМ-302/142/2006 (Кредитний договір №1), 09 червня 2006 року між ОСОБА_1 та АКБ «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», укладено Договір іпотеки №PCL-302/142/2006 (другої черги), посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Тараненко Л.О. та зареєстрований в реєстрі за №2032. Відповідно до умов Договору іпотеки №PCL-302/142/2006 від 09 червня 2006 року, ОСОБА_1 передала в іпотеку банку належну їй частину адміністративної будівлі цеху №3 з побутовими приміщеннями, загальною площею 703,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі Договору іпотеки №PCL-302/142/2006 від 09 червня 2006 року, приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Тараненко Л.О. накладено заборону відчуження предмету іпотеки, що зареєстровано в реєстрі для реєстрації заборон відчуження нерухомого майна за №9 та в Реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за реєстраційним номером обтяження: 3319950. Відомості про іпотеку було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, номер запису про іпотеку: 38903468 (спеціальний розділ). Також 09 червня 2006 року АКБ «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», було укладено два договори поруки: з ОСОБА_2 та ТОВ «Бізнес сувеніри», які зобов`язалися солідарно відповідати перед банком за повне та своєчасне виконання зобов`язань ОСОБА_1 за Кредитним договором №СМ-302/142/2006. 08 травня 2007 року між ОСОБА_1 та АКБ «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», було укладено Кредитний договір №CM-SME302/100/2007 на суму 65 000 доларів США. Додатковим договором №1 до Договору іпотеки №PCL-302/142/2006 (другої черги) від 09 червня 2006 року, посвідченого 09 червня 2006 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Тараненко Л.О., зареєстрованого в реєстрі за реєстровим №2032, посвідченим 08 травня 2007 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Тараненко Л.О. та зареєстрованим в реєстрі за №1409, внесено зміни до Договору іпотеки №PCL-302/142/2006 (другої черги) від 09 червня 2006 року, а саме: предметом іпотеки також забезпечується виконання зобов`язань ОСОБА_1 за Кредитним договором №CM-SME302/100/2007 від 08 травня 2007 року (Кредитний договір №2). Також 08 травня 2007 року АКБ «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», було укладено два договори поруки: з ОСОБА_2 та ТОВ «Бізнес сувеніри», які зобов`язалися солідарно відповідати перед банком за повне та своєчасне виконання зобов`язань ОСОБА_1 за Кредитним договором №CM-SME302/100/2007. 18 травня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 було укладено Додатковий договір №2 до Договору іпотеки №PCL-302/142/2006 (другої черги) від 09 червня 2006 року, посвідченого 09 червня 2006 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Тараненко Л.О., зареєстровано в реєстрі за реєстровим №2032, яким внесено зміни до Договору іпотеки №PCL-302/142/2006 (другої черги) від 09 червня 2006 року, а саме: предметом іпотеки також забезпечується виконання зобов`язань ОСОБА_1 за Договором про надання кредитної лінії №CrL-SME302/041/2007 від 08 лютого 2007 року (Кредитний договір №3). 28 лютого 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_2 було укладено Кредитний договір №CM-SME302/088/2008, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 65 000 доларів США. Додатковим договором №3 до Договору іпотеки №PCL-302/142/2006 (другої черги) від 09 червня 2006 року, посвідченого 09 червня 2006 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Тараненко Л.О., зареєстровано в реєстрі за реєстровим №2032, посвідченим 28 лютого 2008 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Тараненко Л.О. та зареєстрованим в реєстрі за №844, внесено зміни до Договору іпотеки №PCL-302/142/2006 (другої черги) від 09 червня 2006 року, згідно з якими предметом іпотеки також забезпечується виконання зобов`язань ОСОБА_1 за Договором про надання овердрафту OD-SME302/024/2008 від 23 січня 2008 року (Кредитний договір №4) та виконання зобов`язань ОСОБА_2 за Кредитним договором №CM-SME302/088/2008 від 28 лютого 2008 року (Кредитний договір №5). Також 28 лютого 2008 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк» було укладено договір поруки №CR-SME302/088/2008, відповідно до змісту якого ОСОБА_1 прийняла на себе зобов`язання відповідати за повне та своєчасне виконання ОСОБА_2 боргових зобов`язань перед банком за Кредитним договором №CM-SME302/088/2008. 12 листопада 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено Договір купівлі-продажу кредитного портфелю №б/н, предметом якого є право вимоги, зокрема, за Кредитним договором №СМ-302/142/2006 від 09 червня 2006 року, Кредитним договором №CM-SME302/100/2007 від 08 травня 2007 року та Кредитним договором №CM-SME302/088/2008 від 28 лютого 2008 року. Також 12 листопада 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено Договір про відступлення права вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. та зареєстрований в реєстрі за №8893, предметом якого є передача та відступлення ТОВ «ОТП Факторинг Україна» сукупності прав, належних ПАТ «ОТП Банк» за Договорами забезпечення, включаючи, але не обмежуючись, правом звертати стягнення на заставлене майно право. 28 жовтня 2020 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «Діджи Фінанс», з урахуванням того, що ТОВ «ОТП Факторинг Україна» володіє, використовує та розпоряджається правом грошової вимоги до третіх осіб Боржників, пов`язаних з наданими кредитами у відповідності до укладених Кредитних договорів №СМ-302/142/2006 від 09 червня 2006 року, №CM-SME302/100/2007 від 08 травня 2007 року та №CM-SME302/088/2008 від 28 лютого 2008 року, погашення Боржниками Заборгованості за якими не відбулось в строк з тих чи інших причин, уклали Договір факторингу, відповідно до умов якого ТОВ «ОТП Факторинг Україна» передає, а ТОВ «Діджи Фінанс» приймає право грошової вимоги, що належить ТОВ «ОТП Факторинг Україна», і стає кредитором за Кредитними договорами, в розмірі Заборгованості по Кредитних договорах. Також за цим Договором ТОВ «Діджи Фінанс» одержує право (замість ТОВ «ОТП Факторинг Україна») вимагати від Боржників належного виконання всіх зобов`язань за Кредитними договорами. 29 жовтня 2020 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «Діджи Фінанс», у зв`язку з укладенням між Сторонами Договору факторингу №б/н від 28 жовтня 2020 року, укладено Договір про відступлення права вимоги за Договором іпотеки №PCL-302/142/2006 (другої черги) від 09 червня 2006 року, посвідченого 09 червня 2006 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Тараненко Л.О. за реєстровим №2032, відповідно до умов якого ТОВ «ОТП Факторинг Україна» передало та відступило ТОВ «Діджи Фінанс» всю сукупність прав, належних за вищевказаним Договором іпотеки, включаючи, але не обмежуючись, право звернення стягнення на предмет обтяження іпотекою та отримання задоволення своїх вимог за рахунок вартості предмета іпотеки. Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 13 листопада 2020 року іпотекодержателем предмета іпотеки, а саме частини адміністративної будівлі цеху №3 з побутовими приміщеннями, загальною площею 703,1 кв.м., що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м.Дніпро (стара назва м.Дніпропетровськ), просп.Слобожанський (стара назва АДРЕСА_1 , є ТОВ «Діджи Фінанс». Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачами ТОВ «Діджи Фінанс» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» при укладенні оспорюваних правочинів було дотримано вимоги законодавства, а жодних доказів того, що такими договорами порушено права та законні інтереси позивача, матеріали справи не містять, тому дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсними Договору факторингу №б/н від 28 жовтня 2020 року та Договору про відступлення права вимоги за Договором іпотеки №PCL-302/142/2006 (другої черги), посвідченого 09 червня 2006 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Тараненко Л.О. за реєстраційним №2032, від 29 жовтня 2020 року. При цьому, вказував, що вимоги позивача про скасування державної реєстрації прав ТОВ «Діджи Фінанс» як іпотекодержателя об`єкта нерухомості, а саме частини адміністративної будівлі цеху №3 з побутовими приміщеннями, загальною площею 703,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, проведену на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 54838647, від 29 жовтня 2020 року, прийнятого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою О.П. (номер запису про іпотеку: 38903468 (спеціальний розділ)) також не підлягають до задоволення, оскільки є похідними від вимог щодо визнання Договору факторингу та Договору про відступлення права вимоги недійсними, в задоволенні яких судом відмовлено. Втім, колегія суддів не може погодитися в повній мірі з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Згідно зі статтями 599-601, 604-609 ЦК України зобов`язання припиняються у разі: виконання, проведеного належним чином; за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо); зарахування зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги; за домовленістю сторін; внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора; поєднанням боржника і кредитора в одній особі; неможливістю його виконання у зв`язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає; смерті фізичної особи; ліквідації юридичної особи. У своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що суд першої інстанції не врахував, що у зв`язку із втратою ТОВ «ОТП Факторинг Україна» суб`єктивного права вимагати у примусовому порядку повернення сум за Кредитними договорами №1-3, вимога, яка є предметом оскаржуваного Договору факторингу, була відсутня на дату його укладення, а тому не могла бути переданою ТОВ «Діджи Фінанс». Однак, колегія суддів відхиляє такі доводи апелянта, з наступних підстав. Сплив позовної давності як підставу для припинення зобов`язання норми глави 50 «Припинення зобов`язання» ЦК України не передбачають. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України, згідно з якою особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Отже, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто, сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи. У зобов`язальних відносинах суб`єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов`язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов`язку. Так само боржник зі спливом строку позовної давності одержує вигоду - захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов`язку. Однак, за змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина третя статті 267 ЦК України). Згідно з частиною п`ятою статті 267 ЦК України у разі пропуску позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропуску поважними і прийняти рішення про задоволення позову. Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов`язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина перша статті 267 ЦК України), установлюючи для особи, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного. Отже, відповідно до ЦК України, сплив позовної давності не є окремою підставою для припинення зобов`язання. Виконання боржником зобов`язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропуск позовної давності також не позбавляє права боржника вимагати припинення зобов`язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо. Таким чином, за загальним правилом ЦК України зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстав пропуску позовної давності, зобов`язання не припиняється. Згідно зі статтями 1, 11 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель є заставодавцем або іпотекодавцем. Відповідно до статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону). Вона має похідний характер від основного зобов`язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону). Підстави припинення іпотеки окремо визначені в статті 17 Закону України «Про іпотеку», відповідно до частини першої якої іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом, тобто, припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені Законом України «Про іпотеку». Законом України «Про іпотеку» не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов`язанням. Отже, якщо інше не передбачене договором, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) само по собі не припиняє основного зобов`язання за кредитним договором, а тому не може вважатися підставою для припинення іпотеки відповідно до абзацу другого частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку». Відповідний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду, зокрема, від 18 липня 2018 року у справі №537/6072/16 (провадження №61-35327св18), від 28 січня 2019 року у справі №639/7920/16-ц (провадження №61-33814св18), від 01 липня 2020 року у справі №727/11061/18 (провадження №61-9980св19) та від 29 березня 2021 року у справі №638/12564/17 (провадження №61-13821св20). Так, рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 11 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 січня 2015 року, у цивільній справі №201/9219/13ц за позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за Кредитним договором №CM-SME302/088/2008 від 28 лютого 2008 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» у зв`язку із пропуском строків позовної давності. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 19 червня 2018 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року та постановою Верховного Суду від 09 липня 2020 року, у цивільній справі №401/6656/12 за позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ТОВ «Бізнес сувеніри» про стягнення заборгованості за Кредитним договором №СМ-302/142/2006 від 09 червня 2006 року та Кредитним договором №СМ-SME 302/100/2007 від 08 травня 2007 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» у зв`язку із пропуском строків позовної давності. За таких обставин, доводи апеляційної скарги, що права вимоги, які передаються за Договором факторингу та Договором про відступлення права вимоги за Договором іпотеки, не є (і не були на дату підписання оскаржуваних договорів) реальними, колегія суддів вважає неспроможними, оскільки сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропуску позовної давності) та/або закінчення строку дії кредитного договору не припиняє основного зобов`язання за кредитним договором і, відповідно, не є підставою для припинення іпотеки за абзацом 2 частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку». Також колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не надано належної оцінки поданим доказам, не встановлено низку суттєвих обставин справи, які свідчать про недійсність оскаржуваних договорів та не застосовано норми матеріального права, які підлягали застосуванню, з огляду на наступне. За змістом частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Законодавством передбачений перелік підстав для визнання правочину недійсним. Вирішуючи спори про визнання правочинів (договорів) недійсними, суд повинен встановити, зокрема, наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позову зазначати в судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача. Разом з тим, при вирішені спорів про визнання правочинів недійсними, оцінюючи обґрунтованість застосування такого способу захисту як оспорення правочину, суду необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені оспорюваним правочином, оскільки недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання. Так, договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Саме по собі порушення сторонами договору при його укладенні окремих вимог закону не може бути підставою для визнання його недійсним, якщо судом не буде встановлено, що укладеним договором порушено право чи законний інтерес позивача і воно може бути відновлене шляхом визнання договору недійсним. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. Такої правової позиції дійшов Верховний Суд в постанові від 29 липня 2020 року у справі №143/1525/17-ц. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено порушення його прав як боржника у зв`язку із зміною кредитора у зобов`язанні, а тому вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсними Договору факторингу та Договору про відступлення права вимоги за Договором іпотеки є безпідставними. При цьому, встановлення судом відсутності порушення прав позивача оспорюваними правочинами є самодостатньою підставою для відмови у позові. Оскільки підстав для визнання недійсними оспорюваних договорів судом не встановлено, то і відсутні підстави для скасування рішення та запису державного реєстратора про іпотеку. Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що у постанові від 01 квітня 2020 року у справі №520/13067/17 (провадження №14-397 цс 19) Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на іпотечне майно не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивачка визначила співвідповідачем. З огляду на вищезазначене, оскільки суд першої інстанції не в повній мірі встановив обставини, що мають значення для справи та ухвалюючи рішення по суті не врахував вказаних мотивів, апеляційний суд частково приймає до уваги доводи апеляційної скарги та змінює рішення суду в частині мотивування. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів, які наявні в матеріалах справи та були досліджені судом, позиція апелянта в цілому зводиться до заперечення висновків суду першої інстанції, однак не спростовує їх. Будь-яких доказів на підтвердження своїх доводів та процесуальної позиції в справі апелянт до суду не надав. Недоліки оскаржуваного рішення суду першої інстанції в частині мотивування були усунуті апеляційним судом на стадії апеляційного розгляду, на підтвердження чого апеляційним судом вище була викладена відповідна позиція. Таким чином, враховуючи вищенаведене, оскільки доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження, однак не спростували правильних по суті висновків суду першої інстанції, апеляційний суд частково задовольняє апеляційну скаргу та на підставі ст.376 ЦПК України змінює оскаржуване рішення в частині мотивування. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 06 червня 2022 року змінити в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: В.С. Городнича Судді: О.В. Лаченкова М.Ю. Петешенкова