Постанова Дніпровський апеляційний суд № 182/2071/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3278/22 Справа № 182/2071/21 Суддя у 1-й інстанції - Багрова А. Г. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 квітня 2022 року м.Кривий Ріг справа № 182/2071/21 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Остапенко В.О. суддів - Бондар Я.М., Зубакової В.П. секретар судового засідання Євтодій К.С., сторони: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк «Надра» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка діє від імені та в інтересах позивача ОСОБА_1 , на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2021 року, яке ухвалено суддею Багровою А.Г. у м. Нікополі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 22 грудня 2021 року, - ВСТАНОВИВ: В квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Надра» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Нікопольського міського територіального округу Дніпропетровської області Бережний Олександр Сергійович, про захист прав споживачів, визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними. В обґрунтування позову позивачем зазначено, що умови кредитного договору № 1379-Н, який укладений 28.09.2007 року між позивачем та ВАТ «КБ Надра», правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра», є несправедливими, оскільки в пункті 4.2.6. договору регулюється питання збільшення відсоткової ставки за кредитом але умов, що регулюють питання зменшення відсоткової ставки договір не містить, що призводить до дисбалансу інтересів сторін. Пункт 5.1. Кредитного договору передбачає право Банку вимагати додаткової сплати пені в розмірі подвійної ставки НБУ, що ускладнює розрахунки. Пунктом 5.2. кредитного договору передбачено штраф в розмірі 10% від суми кредиту, що є надмірним та завищеним з боку Банку. Розділом 2 та відповідно п.1.5. визначено умови забезпечення кредиту шляхом укладення договору іпотеки. При укладенні кредитного договору Банком допущені порушення умов чинного на той час законодавства, а саме зміст і умови кредитного договору були розроблені безпосередньо відповідальними працівниками відповідача, а тому позивач фактично була позбавлена можливості вносити зміни до змісту кредитного договору і при його укладенні мала можливості погодитись лише на ті умови, які були запропоновані їй банком щодо істотних умов договору та відсоткової ставки. Банком у кредитному договорі не встановлено умов надання кредиту, зокрема не повідомлено позивача про можливе настання валютних ризиків для позичальника, не встановлено, не розкрито та є відсутнім обов`язкові умови щодо основних економічних і правових вимог виникнення іпотечного боргу, шляхом оприлюднення їх у письмовій формі, ще до укладення цього договору, не встановлено інфляційного застереження та відсутні належні дані і відомості відносно досягнутої домовленості про розрахунки індексації інфляційних витрат вартості предмету іпотеки та збереження її реальної вартості, не надано у письмовому вигляді інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка повинна бути затверджена рішенням уповноваженого органом банку та доведена до відома його відповідних структурних підрозділів, чим порушено Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління НБУ за №168 від 10.05.2007 року. Отже, оскільки вищевказані обов`язкові відомості не були встановлені та не розкриті відповідачем в кредитному договорі, можна дійти до висновку, що кредитний договір не відповідає вимогам чинного законодавства України, а його сторонами в належній формі не було досягнуто згоди щодо істотних умов договору, передбачених законодавцем Крім того, згідно до п.3.5. Договору щомісячна сума платежу складала 283,18 доларів США. Позивач вважає, що відповідно до п.3.5. кредитного договору установлені несправедливі умови прийняття виконання зобов`язання від позивача (Позичальника), зокрема у наступному порядку: плата за прострочення кредиту; прострочені відсотки за користування кредитом; відсотки за користування кредитними коштами; пені та штрафи витрати, пов`язані з моніторингом та супроводом кредиту; сума кредиту. За умовами п.1.3.1. Договору відсотки за користування кредитними коштами розраховуються Банком на підставі відсоткової ставки у розмірі 12,99 %. При виконанні розрахунку в національній валюті з урахуванням курсу НБУ по відношенню гривні до долара США (без урахування відсоткової ставки), сума абсолютного значення подорожчання кредиту становить: на момент укладення Кредитного договору 121073,75 грн. (23975 доларів США*5,05); на момент подання позову 678013 грн. (23975 доларів США*28,28). Абсолютне значення подорожчання кредиту складає: 678013 грн. 121073,75 грн./5,05. 110285 доларів США. Даний показник в 5,6 разів більше ніж встановлено за умовами даного кредитного договору. За умовами кредитного договору в порушення п.3.8. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» споживача не попереджено про відповідальність за валютні ризики під час виконання зобов`язань. Таким чином, позивач вважає, що була введена в оману відповідачем щодо істотних умов договору, ціни та відсоткової ставки, а тому, волевиявлення позивача на укладення кредитного договору у вигляді та розмірах, зазначених у кредитному договорі, суперечили її волевиявленню на його укладення саме на таких несправедливих умовах. Відповідач скористався тим, що позивачу об`єктивно бракувало фінансових знань, необхідних для здійснення правильного вибору при підписанні оспорюваного договору і позивач була введена в оману при отриманні кредитних послуг, а відповідач в порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів» не надав позивачу чесні відверті відомості, які потрібні клієнту при укладенні кредитного договору та не зазначив їх в його змісті. На підставі наведеного вище позивач просила суд визнати порушеним її право, як споживача фінансових послуг ВАТ «КБ Надра», правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра». Визнати недійсним кредитний договір № 1379-Н, укладений 28.09.2007 року між позивачем та ВАТ «КБ Надра», правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра», посвідчений приватним нотаріусом Нікопольського міського територіального округу Дніпропетровської області Бережним О.С. Визнати недійсним договір іпотеки № 1379-Н від 28.09.2007 року та припинити обтяження предмета іпотеки - житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 43,3 кв.м., житловою площею 31,5 кв.м., розташований на земельній ділянці площею 910 кв.м., вилучивши відповідні записи з державних реєстрів. Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2021 року в задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі представник позивача ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по справі про задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що позивач доводила, що несправедливими умовами оспорюваних договорів є пункт 5.1. Кредитного договору передбачає право Банку вимагати додаткової сплати пені в розмірі подвійної ставки НБУ, що ускладнює розрахунки. Пунктом 5.2. кредитного договору передбачено штраф в розмірі 10% від суми кредиту, що є надмірним та завищеним з боку Банку. Також несправедливим є розділ 2 та відповідно п.1.5. відповідно до яких визначено умови забезпечення кредиту шляхом укладення договору іпотеки. При укладенні кредитного договору Банком допущені порушення умов чинного на той час законодавства, а саме зміст і умови кредитного договору були розроблені безпосередньо відповідальними працівниками відповідача, а тому позивач фактично була позбавлена можливості вносити зміни до змісту кредитного договору і при його укладенні мала можливості погодитись лише на ті умови, які були запропоновані їй банком щодо істотних умов договору та відсоткової ставки. Апелянт зауважує на тому, що Банком у кредитному договорі не встановлено умов надання кредиту, зокрема не повідомлено позивача про можливе настання валютних ризиків для позичальника, не встановлено, не розкрито та є відсутнім обов`язкові умови щодо основних економічних і правових вимог виникнення іпотечного боргу, шляхом оприлюднення їх у письмовій формі, ще до укладення цього договору, не встановлено інфляційного застереження та відсутні належні дані і відомості відносно досягнутої домовленості про розрахунки індексації інфляційних витрат вартості предмету іпотеки та збереження її реальної вартості, не надано у письмовому вигляді інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка повинна бути затверджена рішенням уповноваженого органом банку та доведена до відома його відповідних структурних підрозділів, чим порушено Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління НБУ за №168 від 10.05.2007 року. Крім того, згідно до п.3.5. Договору щомісячна сума платежу складала 283,18 доларів США. Позивач вважає, що відповідно до п.3.5. кредитного договору установлені несправедливі умови прийняття виконання зобов`язання від позивача (Позичальника), зокрема у наступному порядку: плата за прострочення кредиту; прострочені відсотки за користування кредитом; відсотки за користування кредитними коштами; пені та штрафи витрати, пов`язані з моніторингом та супроводом кредиту; сума кредиту. За умовами п.1.3.1. Договору відсотки за користування кредитними коштами розраховуються Банком на підставі відсоткової ставки у розмірі 12,99 %. При виконанні розрахунку в національній валюті з урахуванням курсу НБУ по відношенню гривні до долара США (без урахування відсоткової ставки), сума абсолютного значення подорожчання кредиту становить: на момент укладення Кредитного договору 121073,75 грн. (23975 доларів США*5,05); на момент подання позову 678013 грн. (23975 доларів США*28,28). Абсолютне значення подорожчання кредиту складає: 678013 грн. 121073,75 грн./5,05. 110285 доларів США. Даний показник в 5,6 разів більше ніж встановлено за умовами даного кредитного договору. За умовами кредитного договору в порушення п.3.8. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» споживача не попереджено про відповідальність за валютні ризики під час виконання зобов`язань. Відзив на апеляційну скаргу не подався. Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 , яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила ї задовольнити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави, передбачені статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів», для визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, оскільки всі умови договорів були узгоджені сторонами добровільно, позивач підписала договори, попередньо ознайомившись із їх змістом та погодившись із ними. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Згідно зі статті 16 ЦК України, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього кодексу. Згідно зі статтею 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. При цьому, відповідно до вимог ч.ч.1-3, 5, 6 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним Відповідно до п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. За положеннями статей 626-628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору. Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Так, за змістом частини п`ятої цієї статті у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути визнано недійсним або змінено, а не сам договір. У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»). Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу. Аналізуючи норму цієї статті, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві. Несправедливими згідно із частиною третьою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2-4); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13). Перелік несправедливих умов у договорі зі споживачем не є вичерпним (частина четверта статті 18 цього Закону). Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Відповідно до пункту 3.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (далі - Правила), банки зобов`язані в кредитному договорі або в додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, зазначаючи при цьому значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку України. На банки покладається також обов`язок зазначати в кредитному договорі сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов`язань споживача, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді реальної процентної ставки, яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту (пункт 3.3 Правил). Як встановлено судом першої інстанції та вбачається із матеріалів справи, спірний договір споживчого кредиту та договір іпотеки підписані сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договорів, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення оспорюваних договорів не заявляла додаткових вимог щодо умов вказаних договорів. Як вбачається із матеріалів справи, в кредитному договорі наведена вичерпна інформація щодо умов кредитування: сума кредиту, строк кредитування, розмір та порядок повернення кредиту та сплати процентів, розмір процентної ставки, підстави для її зміни, сукупна вартість кредиту. Кредитні кошти видавалися на купівлю нерухомого майна (п. 2, а.с.7), яким є житловий будинок, загальною площею 43,3 кв.м., що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 (а.с.10). При вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин, необхідно враховувати, що саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для розірвання кредитного договору або визнання його недійсним, оскільки зазначене стосується обох сторін договору, й позичальник при належній завбачливості, міг виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті. Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 192 ЦК України). Відповідно до частини третьої статті 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Згідно з пунктом 1 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі Декрет) Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв`язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання, а саме на здійснення операцій, пов`язаних з торгівлею іноземною валютою, з правом відкривати на території України пункти обміну іноземних валют, у тому числі на підставі агентських угод з іншими юридичними особами резидентами (пункти 2 та 3 статті 5 Декрету). Підпунктами «в», «г» пункту 4 статті 5 Декрету встановлено, що для проведення резидентами валютних операцій, а саме надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу потребує отримання індивідуальні ліцензії на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Згідно з пунктом 5 статті 5 Декрету одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії. Відповідно до пункту 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (в редакції, чинній на час укладання кредитного договору), використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії (індивідуальної ліцензії) дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями). У справі, яка переглядається, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсними кредитного договору, позивач посилалася, зокрема на те, що у кредитному договорі визначено розмір процентної ставки за кредитом, який може бути лише збільшений Банком, а зменшення відсоткової ставки не передбачено, що не відповідає вимогам чинного законодавства. Згідно з частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у договорі про надання споживчого кредиту зазначається детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому вираженні) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов`язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту. За положеннями частини п`ятої статті 11, статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім процентної ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким із моменту укладення договору. Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Відповідно до пункту 3.1 Правил банки зобов`язані в кредитному договорі або в додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, зазначаючи при цьому значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку України. На банки покладається також обов`язок зазначати у кредитному договорі сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов`язань споживача, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді реальної процентної ставки, яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту (пункт 3.3 Правил). Пунктом 1.3.1 Кредитного договору встановлено розмір процентної ставки 12,99% на місяць. У пункті 4.2.6 Кредитного договору визначено обставини, у разі настання яких банк може збільшити розмір процентної ставки, повідомивши позичальника не пізніше, ніж за 14 календарних днів до дня зміни розміру процентної ставки. Позивачка була ознайомлена з умовами кредитування, зокрема, щодо суми кредиту, строку, на який кредит одержано, мети, для якої кредит може бути використаний, форми та видів його забезпечення тощо, а також із орієнтованою сукупною вартістю кредиту, відомостями щодо процентної ставки, про що свідчить її підпис на кожному аркуші договору. Отже, сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Протягом дії кредитного договору позивач не зверталася до банку з пропозицією про внесення будь-яких змін до запропонованої редакції договору, за роз`ясненням положень, які були їй не зрозумілі, або за додатковою інформацією щодо умов кредитування, тим самим погоджуючись зі всіма умовами такого договору. При укладенні договору позивачка була ознайомлена з його умовами, не заперечувала проти них та проти підписання, погодилася на отримання у кредит коштів саме на умовах, визначених договором, волевиявлення сторін на укладання і підписання були вільними, оскільки будь-яких доказів протилежного позивач суду не надала. З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що у договорі про надання споживчого кредиту від 28 вересня 2007 року № 8/2007/840-К/1379-Н передбачені усі істотні умови, а саме розмір наданого кредиту, строк, на який наданий кредит, порядок його надання та повернення, розмір плати за користування кредитними коштами, права та обов`язки позикодавця і позичальника, відповідальність сторін. Доводи заявника про те, що банк під час укладання договору приховав від позичальника повну та об`єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, чим ввів позичальника в оману, щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник банку, погашаючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості не можуть бути прийняті до уваги. Частиною першою статті 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. З аналізу вказаної норми слід дійти висновку, що правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Відповідно до пункту 3.1 Правил, банки зобов`язані в кредитному договорі або в додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, зазначаючи при цьому значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку України. На банки покладається також обов`язок зазначати в кредитному договорі сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов`язань споживача, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді реальної процентної ставки, яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту (пункт 3.3 Правил). Враховуючи наведене, позивачка була ознайомлена з орієнтованою сукупною вартістю кредиту, відомостями щодо процентної ставки, про що свідчить її підпис на кожному аркуші договору. Доводи позивача про те, що банк не надав жодної інформації про можливість різкого і значного подорожчання кредиту через зміну курсу долара США до гривні, не надано інформацію про вірогідність і наслідки такого подорожчання, є необґрунтованими, оскільки коливання іноземної валюти стосується обох сторін договору й позичальник при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют, передбачити в момент укладання договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті. Істотна зміна становища щодо виконання боргових зобов`язань за кредитним договором унаслідок підвищення курсу іноземної валюти не є підставою вважати умови кредитного договору несправедливими, оскільки зазначене стосується обох сторін договору. З урахуванням наведеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог позивача, оскільки, спірний договір споживчого кредиту та договір іпотеки підписані сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договорів, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Сторони є вільними у виборі контрагентів, ризики коливання курсів валют несуть сторони, позивач на момент укладення договорів не заявляла додаткових вимог щодо умов спірних договорів та в подальшому виконувала умови договору споживчого кредиту та договору іпотеки. Банк повідомив позивача щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки. Позивач ОСОБА_1 погодилася з умовами кредитного договору та умовами договору іпотеки, в тому числі валютою кредиту та визначеною банком відсотковою ставкою з можливістю її збільшення. У кредитному договорі, який підписаний позивачем, міститься повна інформація стосовно умов кредитування. Наведеним вище спростовуються доводи апеляційної скарги представника позивача про те, що несправедливими умовами оспорюваних договорів є пункт 5.1. Кредитного договору, який передбачає право Банку вимагати додаткової сплати пені в розмірі подвійної ставки НБУ, що ускладнює розрахунки. Пунктом 5.2. кредитного договору передбачено штраф в розмірі 10% від суми кредиту, що є надмірним та завищеним з боку Банку, оскільки такі умови були погоджені сторонами. Не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позовних вимог позивача доводи апеляційної скарги про те, що Банком у кредитному договорі не встановлено умов надання кредиту, зокрема не повідомлено позивача про можливе настання валютних ризиків для позичальника, не встановлено, не розкрито та є відсутнім обов`язкові умови щодо основних економічних і правових вимог виникнення іпотечного боргу, шляхом оприлюднення їх у письмовій формі, ще до укладення цього договору, не встановлено інфляційного застереження та відсутні належні дані і відомості відносно досягнутої домовленості про розрахунки індексації інфляційних витрат вартості предмету іпотеки та збереження її реальної вартості, не надано у письмовому вигляді інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка повинна бути затверджена рішенням уповноваженого органом банку та доведена до відома його відповідних структурних підрозділів, чим порушено Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління НБУ за №168 від 10.05.2007 року, оскільки у договорі про надання споживчого кредиту від 21 грудня 2007 року № 8/2007/840-К/1379-Н передбачені усі істотні умови, а саме розмір наданого кредиту, строк, на який наданий кредит, порядок його надання та повернення, розмір плати за користування кредитними коштами, права та обов`язки позикодавця і позичальника, відповідальність сторін. Наведеним вище спростовуються доводи апеляційної скарги представника позивача про несправедливість розділу 2 та відповідно п.1.5. відповідно кредитного договору, відповідно до яких визначено умови забезпечення кредиту шляхом укладення договору іпотеки та про те, що при укладенні кредитного договору Банком допущені порушення умов чинного на той час законодавства, а саме зміст і умови кредитного договору були розроблені безпосередньо відповідальними працівниками відповідача, а тому позивач фактично була позбавлена можливості вносити зміни до змісту кредитного договору і при його укладенні мала можливості погодитись лише на ті умови, які були запропоновані їй банком щодо істотних умов договору та відсоткової ставки. Також не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позовних вимог позивача доводи апеляційної скарги про несправедливість встановлених п. 3.5 кредитного договору умов прийняття виконання зобов`язання від позивача (Позичальника), зокрема у наступному порядку: плата за прострочення кредиту; прострочені відсотки за користування кредитом; відсотки за користування кредитними коштами; пені та штрафи витрати, пов`язані з моніторингом та супроводом кредиту; сума кредиту, оскільки позивач погодилась з такими умовами шляхом підписання кредитного договору. Посилання в апеляційній скарзі на те, що за умовами п.1.3.1. Договору відсотки за користування кредитними коштами розраховуються Банком на підставі відсоткової ставки у розмірі 12,99 % та при виконанні розрахунку в національній валюті з урахуванням курсу НБУ по відношенню гривні до долара США (без урахування відсоткової ставки), сума абсолютного значення подорожчання кредиту становить: на момент укладення Кредитного договору 121073,75 грн. (23975 доларів США*5,05); на момент подання позову 678013 грн. (23975 доларів США*28,28), тому абсолютне значення подорожчання кредиту складає: 678013 грн. 121073,75 грн./5,05. 110285 доларів США та даний показник в 5,6 разів більше ніж встановлено за умовами даного кредитного договору не є належною правовою підставою для визнання недійсним кредитного договору, оскільки позивач при укладенні кредитного договору погодилась на умови кредитування. Доводи апеляційної скарги про те, що за умовами кредитного договору в порушення п.3.8. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» споживача не попереджено про відповідальність за валютні ризики під час виконання зобов`язань колегія суддів вважає безпідставними, оскільки позивач була ознайомлена з орієнтованою сукупною вартістю кредиту, відомостями щодо процентної ставки, про що свідчить її підпис на кожному аркуші договору. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі. Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду, а доводи апеляційної скарги не спростовують зроблених в оскаржуваному рішенні висновків, тому колегія суддів вважає, що підстави для його скасування і задоволення апеляційної скарги відсутні. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає нормам матеріального і процесуального права, висновки суду відповідають обставинам справи, в той час як доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін. Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка діє від імені та в інтересах позивача ОСОБА_1 , - залишити без задоволення. Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 20 квітня 2022 року. Головуючий: Судді: