Постанова 4806 № 307/168/21

Справа № 307/168/21 П О С Т А Н О В А Іменем України 24 жовтня 2022 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі: судді-доповідачки Готри Т. Ю., суддів Собослоя Г. Г., Бисаги Т. Ю., з участю секретарки судового засідання Ігнатко О. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник адвокат Решетар Василь Васильович, до Приватного нотаріуса Тячівського районного нотаріального округу Чербаника Флорина Михайловича, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна та скасування рішень про державну реєстрацію прав, їх обтяжень нерухомого майна, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник адвокат Решетар Василь Васильович, на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 11 серпня 2021 року, ухвалене суддею Бобрушком В. І., повний текст рішення складено 20.08.2021, у с т а н о в и в: У січні 2021 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник-адвокат Решетар В.В., звернувся до суду з позовом до приватного нотаріуса Тячівського районного нотаріального округу Чербаника Ф.М., ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна та скасування рішень про державну реєстрацію прав, їх обтяжень нерухомого майна. Позов обґрунтований тим, що відповідно до заповіту від 12.03.2007, посвідченого секретаркою Тересвянської селищної ради Тячівського району Микулянич М.М., зареєстрованого в реєстрі за № 44, про що свідчить витяг зі Спадкового реєстру, заповідач ОСОБА_4 заповів йому все своє майно, де б воно не було та з чого би воно не складалося. 08 липня 2009 року він звернувся до Тячівської державної нотаріальної контори з заявою для прийняття спадщини, яка була зареєстрована в реєстрі за №3-1754. У грудні 2020 року він звернувся до Тячівської державної нотаріальної контори з метою оформлення спадкових прав на житловий будинок і в якому проживає. Однак листом цієї державної нотаріальної контори від 23.12.2020 за № 385/1-16 його було повідомлено про неможливість оформлення документів через відсутність у нього правовстановлюючих документів на нерухоме майно. Його представником-адвокатом Решетарем В.В. було витребувано копію документації із землеустрою за адресою проживання та встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку від 28.09.2005, посвідченого державним нотаріусом Тячівської державної нотаріальної контори, покійний батько ОСОБА_4 був відчужив цей житловий будинок із надвірними спорудами ( АДРЕСА_1 ), відповідачці ОСОБА_2 . Згодом відповідачці ОСОБА_2 , на підставі рішення Тересвянської селищної ради від 17.10.2008 за № 359, було передано земельну ділянку у власність під указаним будинком, кадастровий номер 2124456200:03:004:0152. Зазначав, що з довідки із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 17.11.2020 убачається, що відповідно до укладених між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договорів купівлі-продажу нерухомого майна від 28.05.2020 за № 448 і № 449, посвідчених приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Чербаник Ф.М., відбулося відчуження земельної ділянки і житлового будинку, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Стверджував, що сторони цих правочинів від 28.05.2020 не мали наміру створити правові наслідки на момент їх учинення, оскільки він по теперішній час проживає у даному будинку, сплачує комунальні послуги, є зареєстрованим за цією ж адресою, а тому вказані правочини, відповідно до ст. 234 ЦК України, є фіктивними та вони порушують його право на вказаний будинок, який є єдиним його житлом. Посилаючись на наведені вище обставини просив: 1)визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 , посвідчений 28.05.2020 приватним нотаріусом Чербаником Ф.М., реєстровий номер 448, та скасувати рішення приватного нотаріуса Чербаника Ф.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 52601055 від 11.06.2020; 2) визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка розташована в АДРЕСА_1 , площею 0,1499 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 2124456200:03:004:0152, посвідчений 28.05.2020 приватним нотаріусом Чербаником Ф.М., реєстровий номер 449, та скасувати рішення приватного нотаріуса Чербаника Ф.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 52601345 від 11.06.2020. Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 11.08.2021 у задоволенні цього позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись із цим рішенням місцевого суду позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник адвокат Решетар В.В., подав на нього апеляційну скаргу через його незаконність та необґрунтованість унаслідок порушення судом норм матеріального і процесуального права та ґрунтування на недостовірних доказах. Скарга загалом мотивована тими же доводами, які наведені в позовній заяві, та яким суд першої інстанції не надав належної оцінки. Просив оскаржене рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити. Своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 інші учасники справи не скористалися. Сторони у судове засідання не з`явилися повторно, хоча про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Причини неявки позивача - апелянта ОСОБА_1 та його представника адвоката Решетаря В.В., наведені останнім у клопотанні про відкладення розгляду справи, яке на електронну пошту Закарпатського апеляційного суду надійшло 24.10.2022, а саме у зв`язку з їхньою неможливістю прибути в судове засідання, без зазначення конкретних причин неявки, колегія суддів визнає неповажними, а тому їх неявка, на переконання колегії суддів і відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідачку, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Судом установлено, що відповідно до заповіту від 12 березня 2007 року, посвідченого секретаркою виконкому Тересвянської селищної ради Микулянич М.М. та зареєстрованого в реєстрі за № 44, ОСОБА_4 усе своє майно, де би воно не було та з чого би не складалося і взагалі все те, що він на день смерті буде мати і буде йому належати, заповів позивачу ОСОБА_1 (а.с.7, 8). Чинність указаного заповіту підтверджується також витягом зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові справи) від 07.10.2020 за № 61973406 (а.с.9). ІНФОРМАЦІЯ_1 батько позивача - ОСОБА_4 помер у віці 79 років, що стверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 16.04.2019 (а.с.10). 08 липня 2009 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Тячівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті свого батька ОСОБА_4 , у зв`язку з чим була заведена спадкова справа за № 530/2009 (а.с.11). Листом Тячівської державної нотаріальної контори за № 385/01-16 від 23.12.2020 було повідомлено ОСОБА_1 про те, що видача свідоцтва про право на спадщину на майно, проводиться після подання правовстановлюючих документів про належність цього майна спадкодавцеві (а.с.12). 20 листопада 2020 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Решетар В.В. звернувся із адвокатським запитом за № 20 до заступника начальника відділу у Тячівському районі ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області про надання інформації, а саме належним чином засвідчені копії витягу з Державного земельного кадастру, правовстановлюючого документу та документації із землеустрою, на підставі якої зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,1499 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, яка розташована по АДРЕСА_1 за кадастровим номером 2124456200:03:004:0152 (а.с.13). Як убачається із витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 24.04.2020 та Технічної документації зі землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку від 2008 року, земельна ділянка площею 0,1499 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка розташована в по АДРЕСА_1 , за кадастровим №2124456200:03:004:0152, належить на праві приватної власності відповідачці ОСОБА_2 на підставі рішення Тересвянської селищної ради 13-ої сесії 5-го скликання від 17.10.2008 за № 359 (а.с.15-33). Відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку від 28.09.2005, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідченого та зареєстрованого державним нотаріусом Тячівської державної нотаріальної контори Дуйчак М.Т. за реєстровим номером № 2-2629, ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_2 придбала житловий будинок у цілому, що знаходиться по АДРЕСА_1 , за ціною 50 121 гривня (а.с.30 на звороті, 31). Згідно з реєстраційним посвідченням Тячівського РДПТІ житловий будинок АДРЕСА_1 у цілому зареєстрований за ОСОБА_2 , про що 21.10.2005 записано в реєстрову книгу № 9 за реєстром № 1198 (а.с.31 на звороті). Як видно із інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 17.11.2020 за № 232811724, земельна ділянка з кадастровим номером 2124456200:03:004:0152, площею 0,1499 га, яка розташована по АДРЕСА_1 , та житловий будинок АДРЕСА_1 , належать у цілому на праві приватної власності ОСОБА_3 , на підставі договорів купівлі-продажу від 28.05.2020 за № 448, № 449, посвідчених приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Чербаник Ф.М. (а.с.34, 35). Статтями 15, 16 ЦК України регламентовано, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема визнання правочину недійсним. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму /ч.1 ст. 655 ЦК України/. За приписами частин 1-5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Положеннями ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент учинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність установлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, установлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Згідно з частинами 1, 2 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який учинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки. Ознака вчинення правочину лише для виду повинна бути властива діям обох сторін. Якщо одна сторона діяла лише для виду, а інша намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Як убачається зі змісту нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу житлового будинку від 28.09.2005, укладеного між ОСОБА_4 (батьком позивача) та ОСОБА_2 , то ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_2 придбала житловий будинок у цілому, що знаходиться по АДРЕСА_1 , за ціною 50 121 гривня. Цей договір відповідає дійсним намірам сторін, сторони підтверджують, що він не носить уявного та удаваного правочину, продавець стверджує, що договір, який укладається, не є правочином, який вчиняється під впливом тяжкої для нього обставини або на вкрай невигідних умовах. Статтею 204 ЦК України констатовано презумпцію правомірності правочину, допоки протилежне не буде спростоване. Колегія суддів погоджується з правильністю висновків місцевого суду, що є безпідставними доводи позивача про те, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 начебто уклали між собою фіктивні нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу зазначених вище будинку і земельної ділянки без наміру створити правові наслідки, знаючи, що вони не будуть виконані з підстави проживання в цьому будинку ОСОБА_1 по теперішній час, оскільки: 1) купівля даного будинку ОСОБА_2 відбулася ще задовго у часі до складення ОСОБА_4 (батьком позивача) заповіту 12.03.2007, а саме 28.09.2005, про що Тячівським РДПТІ, згідно з реєстраційним посвідченням від 21.10.2005, записано в реєстрову книгу № 9 за реєстром № 1198 право власності на цей будинок за відповідачкою ОСОБА_2 , яка з цього часу (21.10.2005) і стала власником будинку як це регламентовано ч. 1 ст. 182 ЦК України (право власності на нерухомі речі підлягають державній реєстрації), ч. 4 ст. 334 ЦК України (право на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають із дня такої реєстрації відповідно до закону); 2) на підставі рішення Тересвянської селищної ради 13-ої сесії 5-го скликання від 17.10.2008 за № 359 /яке є чинним та не оскаржене позивачем, а протилежне матеріали справи не містять/ орган місцевого самоврядування як власник земельної ділянки передав таку ділянку площею 0,1499 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка розташована по АДРЕСА_1 , у власність ОСОБА_2 , яка згодом зареєструвала її за собою у приватну власність за кадастровим номером 2124456200:03:004:0152; 3) у заповіті від 12.03.2007 не конкретизовано майно, яке заповідається, та спірний будинок і земельна ділянка як на час складення заповіту, так і на час смерті ОСОБА_4 , останньому не належали, а відтак і не могли перейти у спадок позивачу в порядку вимог ч. 1 ст. 1218 ЦК України (до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті). На переконання колегії суддів, позивачем-апелянтом не доведено, що 28 травня 2020 року між ОСОБА_2 /як законною власницею і право власності якої не оскаржено/ та ОСОБА_3 були укладені фіктивні договори купівлі-продажу спірного нерухомого майна, а відтак його позовна вимога про визнання недійсними спірних договорів до задоволення не підлягає. З огляду на наведене не підлягає і задоволенню решта похідних вимог позивача щодо скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо спірного нерухомого майна за ОСОБА_3 . Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (ст. 129 Конституції України). Відповідно до частини 3 ст. 12, частин 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, окрім випадків установлених Законом, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, апеляційний суд доходить висновку, що позивач не довів належними, допустимими, достовірними, а в їх сукупності і взаємозв`язку достатніми доказами своїх вимог, які загалом і поза розумним сумнівом не знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Доводи апеляційної скарги колегія суддів уважає безпідставними, оскільки вони не ґрунтуються на вимогах закону і фактичних обставинах справи та не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, а відтак апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Недоліки вирішення місцевим судом даної справи носять характер формальних міркувань та не впливають на правильність і справедливість ухваленого судом першої інстанції рішення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскаржене рішення місцевого суду є законним і обґрунтованим та підстав для його зміни чи скасування, апеляційний суд не вбачає. На підставі ст. 141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2 724 грн (а.с.117) слід покласти на апелянта-позивача ОСОБА_1 . Керуючись статтями 367, 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник адвокат Решетар Василь Васильович, залишити без задоволення. Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 11 серпня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повне судове рішення складено 03 листопада 2022 року. Суддя-доповідачка Судді