Постанова 4824 № 372/2920/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний номер справи: 372/2920/21 Головуючий у суді першої інстанції: Шевченко Т.М. Номер провадження: 22-ц/824/2797/2022 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Коцюрба О.П. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 жовтня 2022 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Коцюрби О.П., суддів: Білич І.М., Слюсар Т.А., при секретарі - Качалабі О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Українсько-Швейцарського спільного підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрвермут + Ко» на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2021 року у справі за позовом Українсько-Швейцарського спільного підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрвермут + Ко» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів, - В С Т А Н О В И В: В Обухівський районний суд Київської області звернулось Українсько-Швейцарське спільне підприємство у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрвермут + Ко» (далі - СП «Укрвермут + КО», позивач) з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач) про стягнення грошових коштів, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог просило стягнути з відповідача на свою користь 540 000 доларів США. Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 06 серпня 2021 року дану цивільну справу направлено на розгляд за підсудністю до Голосіївського районного суду міста Києва. Також, 04 жовтня 2021 року Українсько-Швейцарське спільне підприємство у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрвермут + Ко» звернулось в Голосіївський районний суд міста Києва із заявою про забезпечення позову, в якій просило суд накласти арешт на нерухоме майно ОСОБА_1 , а саме: - житловий будинок реєстраційний номер 217563432231, площею 505,3 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 , виданого 20 листопада 2013 року, рішення про державну реєстрацію індексний номер 8141763 від 20 листопада 2013 року; - житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 ; житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер 15337976; - нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_4 ; - комплекс дитячого оздоровчого табору « Лісовий куточок », реєстраційний номер 1796904, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , частка власності 7/100; - житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер 11024457, свідоцтва про право власності серії НОМЕР_2 від 08 червня 2005 року; - домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер 14974148; - нежитлову будівлю, що розташований за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер 13575654; - накласти арешт на грошові кошти, що розміщені на банківських рахунках у будь-яких банках та фінансових установах, які належать ОСОБА_1 в межах 540 000 доларів США; - заборонити будь-яким державним реєстраторам в розумінні Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вчиняти будь-які реєстраційні дії (державна реєстрація права власності, державна реєстрація припинення права власності, та інших речових прав, у тому числі реєстрацію правочинів щодо відчуження, передачі у володіння та користування третім особам, передачі в іпотеку, будь-якого іншого обтяження тощо) щодо нерухомого майна, яке перебуває у власності ОСОБА_1 . На обґрунтування заяви про забезпечення позову, позивач посилався на те, що ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 02 липня 2018 року відносно ОСОБА_1 застосовано забезпечення у виді заборони виїжджати за межі України в рамках виконавчого провадження, стягувачем за яким є ОСОБА_3 , окрім боргових зобов`язань перед ОСОБА_3 , ОСОБА_1 є боржником за декількома виконавчими провадженнями. Відповідач тривалий час свідомо ухиляється від виконання будь-яких боргових зобов`язань перед кредиторами. Враховуючи суму заборгованості, а також свідоме ухилення ОСОБА_1 від виконання зобов`язань, позивач вважає, що невжиття заходів забезпечення позову утруднить виконання судового рішення, у випадку задоволенні позовних вимог. Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2021 року заяву Українсько-швейцарського спільного підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрвермут + Ко» про забезпечення позову залишено без задоволення. Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, Українсько-швейцарське спільне підприємство у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрвермут + Ко» оскаржило її в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі, посилаючись на незаконність ухвали суду першої інстанції, порушення судом норм процесуального права. просило ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити. Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що суд першої інстанції залишив поза увагою те, що наявність у відповідача заборгованостей перед третіми особами, обґрунтовує ризик унеможливлення захисту прав позивача, оскільки належне відповідачу маймо може істотне зменшитись, в результаті його відчуження самим ОСОБА_1 , звернення стягнення тощо. Апелянт вказує. що за період з моменту звернення із заявою про забезпечення позову - 04 жовтня 2021 року, до 18 листопада 2021 року - відділом примусового виконання рішень, за рахунок коштів, отриманих з примусової реалізації майна ОСОБА_1 (продано нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_6 , з торгів ДП «Сетам», у приміщення з`явився новий власник - ОСОБА_4 ), було задоволено майнові зобов`язання перед всіма третіми особами, за зобов`язаннями перед якими майно було заарештовано. Відповідно, виконавчі провадження були закриті, та скасовані інші заборони на нерухоме майно відповідача. Позивач також зазначив, що до заяви про забезпечення позову, суду надано наявні докази протиправної та винної поведінки відповідача. Так під час розгляду справи № 752/23610/18 судами було встановлено, що ОСОБА_1 свідомо ввів в оману СП «Укрвермут + Ко» щодо відсутності заборон або обмежень його прав на продаж нерухомого майна. Злочинним шляхом відбулось втручання у Державний реєстр реєстрації прав на нерухоме майно, та незаконно видалено запис про судову заборону на розпорядженням майном. Стосовно шахрайських дій з боку ОСОБА_1 , Голосіївським ВП ГУ НП у м. Києві проводиться досудове слідство за статтею 190 КК України № 12020100010905079 від 08 грудня 2020 року. Враховуючи попередню недобросовісну поведінку відповідача у правовідносинах, в тому числі з позивачем та ОСОБА_3 , зокрема, вчинення активних протиправних дій, з метою ухилення від виконання зобов`язань, обґрунтовують сумніви СП «Укрвермут + КО», що відповідач утримається від таких дій в подальшому. За таких умов існує обґрунтований ризик того, що рішення суду в межах даної справи виконане не буде, а вимоги СП «Укрвермут + КО» реально не будуть задоволені. У відзиві на апеляційну скаргу, представник ОСОБА_1 - адвокат Танащук М.В., доводи апеляційної скарги вважає необгрунтованими, а висновки суду такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону. Суд апеляційної інстанції, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників справи, вважає, що апеляційна скарга СП «Укрвермут + КО» не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Постановлюючи ухвалу про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції свої висновки обґрунтовував тим, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 30 вересня 2021 року, на все майно боржника ОСОБА_1 , окрім двох земельних ділянок, накладено арешт згідно постанови про арешт серія та номер 53822096, виданої 27 квітня 2017 року Відділом примусового виконання рішень управління державної служби Головного територіального управління юстиції у Київській області; постанови про арешт серія та номер 53822096, виданої 18 червня 2018 року Відділом примусового виконання рішень управління державної служби Головного територіального управління юстиції у Київській області. Деякі об`єкти нерухомого майна, перелічені у заяві про забезпечення позовних вимог, обтяжено декілька раз. Відтак, ризик відчуження відповідачем вказаного вище майна з метою уникнення цивільно-правової відповідальності та виконання судового рішення у випадку задоволення позовних вимог, не є очевидним. Щодо забезпечення позову шляхом накладення арешту на належні ОСОБА_1 грошові кошти, розміщені на усіх банківських рахунках, в межах 540 000 доларів США, заявник не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що такі рахунки належать відповідачеві, на вказаному рахунку знаходяться його кошти у вказаній сумі, що не надає можливості з`ясувати, чи не завдасть вжиття таких заходів забезпечення позову шкоду третім особам. Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, так як вони ґрунтуються на вимогах закону та відповідають обставинам справи. Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. За правилами ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. В п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» вказано, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду. Відповідно до ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Судовий захист повинен бути ефективним, що вимагає ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Також слід зазначити, що ст. 124 Конституції України визначено принцип обов`язковості судових рішень, який з огляду на положення статей 2, 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідачів, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). При здійсненні судочинства, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Види забезпечення позову визначено статтею 150 ЦПК України. Вони мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року, забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, в тому числі й на стадії апеляційного провадження, якщо заява про це надійшла до суду апеляційної інстанції або її не вирішив суд першої інстанції. При вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника, щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. Підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог. Судом першої інстанції встановлено, що предметом позовних вимог Українсько-Швейцарського спільного підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрвермут + Ко» є стягнення грошових коштів з ОСОБА_1 , сплачених на виконання недійсного правочину. Так, позивач з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 540 000 доларів США, сплачених ним на виконання умов договору купівлі-продажу, посвідченого 09 серпня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Васильєвою Н.І., який, постановою Київського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 11 вересня 2021 року, визнаний недійсним. На думку позивача, ОСОБА_1 ввів в оману СП «Укрвермут+Ко», що призвело до визнання недійсним договору. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та те, що невжиття заходів забезпечення позову призведене до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому, існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер. Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 30 вересня 2021 року, на все майно боржника ОСОБА_1 , окрім двох земельних ділянок, накладено арешт згідно: постанови про арешт серія та номер 53822096, виданої 27 квітня 2017 року Відділом примусового виконання рішень управління державної служби Головного територіального управління юстиції у Київській області; постанови про арешт, серія та номер 53822096, виданої 18 червня 2018 року Відділом примусового виконання рішень управління державної служби Головного територіального управління юстиції у Київській області. Деякі об`єкти нерухомого майна, які перелічені у заяві про забезпечення позову, обтяжено декілька раз. За таких обставин, суд першої дійшов правильного висновку про те, що ризик відчуження відповідачем вказаного вище майна з метою уникнення цивільно-правової відповідальності та виконання судового рішення у випадку задоволення позовних вимог, не є очевидним. Щодо забезпечення позову шляхом накладення арешту на належні ОСОБА_1 грошові кошти, розміщені на усіх банківських рахунках, в межах 540 000 доларів США, колегія суддів погоджується з висновком Голосіївського районного суду міста Києва, про те, що відсутня можливість з`ясувати чи не завдасть вжиття таких заходів забезпечення позову шкоду третім особам, так як заявник не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що такі рахунки належать відповідачеві, на вказаному рахунку знаходяться його кошти у вказаній сумі З урахуванням норм процесуального законодавства, роз`яснень Верховного Суду, виходячи з оцінки доводів позивача про вжиття заходів забезпечення позову, з урахуванням розумності, обґрунтованості, адекватності та співмірності таких вимог та доказів, наданих в їх обґрунтування, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову. Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги повторюють доводи заяви про забезпечення позову, належна оцінка яким надана судом першої інстанції. Будь-яких вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б спростовували висновки Голосіївського районного суду міста Києва та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить. Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів враховує вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, згідно з яким, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Так як доводи апеляційної скарги СП «Укрвермут + Ко» не спростовують висновків суду першої інстанції, які відповідають фактичним обставинам справи, апеляційний суд залишає ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2021 року без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Українсько-Швейцарського спільного підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрвермут + Ко», залишити без задоволення. Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: О.П. Коцюрба Судді: І.М. Білич Т.А. Слюсар