Постанова Київський апеляційний суд № 362/2749/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Головуючий у суді першої інстанції: Ковбель М.М. Єдиний унікальний номер справи № 362/2749/22 Апеляційне провадження № 22-ц/824/9511/2023 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 листопада 2023року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мережко М.В., суддів - Поліщук Н.В., Кашперської Т.Ц., секретар - Кролівець О.В. Розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Васильківського відділу Обухівської окружної прокуратури про скасування арешту майна. Заслухав доповідь судді апеляційного суду, дослідив матеріали справи, перевірив доводи апеляційної скарги, - в с т а н о в и в : У липні 2022 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з зазначеною позовною заявою. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона, є власницею домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . У серпні 2020 року, після поділу земельної ділянки за нотаріальним договором із іншим співвласником будинку, вона звернулася із заявою до державного реєстратора для проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку кадастровий номер 3221455800:01:010:0199 та житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Однак, як зазначає позивач, 07 вересня 2020 року, отримала від державного реєстратора відмову в проведенні реєстрації прав власності з причини наявності зареєстрованого обтяження речового права на нерухоме майно в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (архівний запис) №1381139 від 14 жовтня 2004 року. Вказане обтяження, на думку позивача, з`явилося в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна у зв`язку з наявністю по відношенню неї кримінальної справи №79-553 по обвинуваченню ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 за ст. 86-1, 165 ч. 2, 172 ч. 2 КК України. Так, зі змісту обвинувального висновку від 30 квітня 1999 року вбачається, що слідчим Васильківської міжрайонної прокуратури І.П.Пелих накладено арешт на майно ОСОБА_1 . Вказана кримінальна справа була завершена постановленням судового вироку. Вироком Васильківського районного суду Київської області від 03 серпня 1999 року ОСОБА_1 була засуджена за ст. 86-1 , ч.2 ст. 165 , ч.2 ст. 172 КК України і було застосовано міру покарання без конфіскації майна. Враховуючи наявність накладеного арешту на майно, неможливість скасування арешту в позасудовому порядку та оскільки позивачка в інший спосіб, крім звернення до суду з позовом про зняття арешту, захистити своє порушене право власності не може, ОСОБА_1 змушена звертатися до суду за захистом порушеного права шляхом скасування такого арешту. У прохальній частині позову просила: - скасувати в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (архівний запис) №1381139 від 14 жовтня 2004 року щодо земельної ділянки кадастровий номер 3221455800:01:010:0199 та житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . - стягнути з Відповідача судові витрати пов`язані з розглядом даної справи. Представник позивача позовну заяву підтримала, просила позов задовольнити. Що стосується судових витрат, то представник позивача просила не стягувати їх з відповідача, та залишити за позивачем. Представник відповідача щодо задоволення позову заперечувала, зазначаючи, що Васильківський відділ Обухівської окружної прокуратури є неналежним відповідачем, та оскільки арешт було накладено у кримінальному провадженні, то справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 лютого 2023 року позов задоволено. Скасовано в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (архівний запис) №1381139 від 14 жовтня 2004 року щодо земельної ділянки кадастровий номер 3221455800:01:010:0199 та житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Не погоджуючись з ухвалою суду, Керівник Обухівської окружної прокуратури Київської області подав апеляційну скаргу. У скарзі зазначає, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права , не визначився їх характером правовідносин. Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Відповідно до ст.ст 128-131 ЦПК України сторони були своєчасно повідомлені про день та час розгляду справи на 17 серпня 2023 року, 16 листопада 2023 року за адресами, які були зазначені в матеріалах справи. Заяв щодо зміни місця проживання або місцезнаходження від сторін не надходило. Заяв, клопотань про відкладення розгляду справи від сторін не надходило. Представник сторін приймали участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції. Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Враховуючи, що інші особи, які приймають участь у справі, належним чином повідомлені про день та час розгляду справи, доказів поважності неявки суду не надали, тому колегія суддів вважає, що неявка осіб не може бути визнана судом поважною. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Суд першої інстанції встановив, що позивачка є власником земельної ділянки кадастровий номер 3221455800:01:010:0199 та житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .Вказані обставини встановлені рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 січня 2002 року, договором про поділ житлового будинку від 28 січня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області, договором про поділ земельної від 28 січня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області, витягом з рішення Калинівської селищної ради №41-06 від 06 серпня 2020 року. Рішення державного реєстратора від 07 вересня 2020 року позивачці відмовлено в проведенні реєстрації прав власності з причини наявності зареєстрованого обтяження речового права на нерухоме майно в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (архівний запис) №1381139 від 14 жовтня 2004 року, а саме тип обтяження - арешт (архівний запис). Зареєстровано: 14.10.2004 17:21:37 за №1381139 реєстратором: Васильківська районна державна нотаріальна контора. Згідно отриманої відповіді Державного нотаріального архіву Київської області за вих.№1472/01-17 від 16вересня 2022 року, копії документів на підставі яких було накладено зазначену заборону та інші відомості надати неможливо у зв`язку з їх відсутністю. Відповідно до листа Васильківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 27 січня 2020 року, перевіркою відомостей АСВП з`ясовано, що виконавчі документи щодо стягнення з ОСОБА_1 до відділу не надходили та на примусовому виконанні не перебувають. З тексту обвинувального висновку по кримінальній справі №79-553 по обвинуваченню ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 за ст. 86-1, 165 ч. 2, 172 ч. 2 КК України від 30 квітня 1999 року, слідчим Васильківської міжрайонної прокуратури І.П.Пелих накладено арешт на майно ОСОБА_1 . Позивачка припускає, що вказане обтяження могло з`явитися в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна у зв`язку з наявністю по відношенню її кримінальної справи №79-553 по обвинуваченню ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 за ст. 86-1, 165 ч. 2, 172 ч. 2 КК України. Вказана вище кримінальна справа була завершена постановленням судового вироку від 03 серпня 1999 року Васильківським районним судом Київської області, зі змісту якого вбачається, що до ОСОБА_1 було застосовано міру відповідальності без конфіскації майна. Статтею 41 Конституції України передбачено право кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Відповідно з ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна. Відповідно до ст.ст 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Вимоги позивача, що ґрунтуються на його праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту. Така позиція викладена в постанові Верховного Суду України №6-26цс13 від 15 травня 2013 року, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов`язковою для суду. Велика Палата Верховного суду в постанові від 30 червня 2020 року , в чергове піднімала питання щодо підсудності справ, предметом яких є звільнення майна з-під арешту. Так, в п. 21.1 Постанови Великої Палати Верховного суду від 30 червня 2020 року по справі № 727/2878/19 було сформовано такий правовий висновок -спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за Кримінально-процесуальним кодексом України (далі - КПК України 1960 року) та завершеного (вирок, постанова про закриття провадження) у порядку, передбаченому КПК України 1960 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц) або КПК України 2012 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11). Залежно від суб`єктного складу учасників цього спору його слід розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства». Тобто, Велика Палата Верховного суду визначила в даному пункті дві підстави для розгляду справи в порядку цивільного чи/то господарського судочинства, а саме: особа, на майно якої накладено арешт, не була учасником кримінального провадження; завершеного (вироком, постановою про закриття провадження) у порядку передбаченому КПК України 1960 року. В даному випадку, кримінальна справа відносно ОСОБА_1 була завершена постановленням судового вироку від 03 серпня 1999 року Васильківським районним судом Київської області у порядку, передбаченому КПК 1960 року, а тому, на вказані правовідносини розповсюджуються положення саме цивільно-процесуального законодавства України. Із завершенням кримінального провадження у формі вироку, який не передбачає конфіскацію майна засудженого, втрачається легітимна мета арешту майна як втручання у конвенційне право особи на мирне володіння ним - збереження речей і матеріальних цінностей для забезпечення можливості виконання завдань кримінального провадження. Після припинення кримінальної процедури відповідне втручання фактично набуває свавільного характеру, й заінтересована особа правомірно розраховує на його припинення. Адже утвердження й забезпечення прав і свобод та надання людині ефективного засобу юридичного захисту від їх порушень з огляду на положення статті 3 Конституції України, статті 13 Конвенції є головним обов`язком держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. Водночас способів захисту права власника або іншого володільця, порушеного внаслідок неприйняття під час закриття кримінальної справи обов`язкового процесуального рішення про скасування арешту майна, в означеній ситуації кримінальний процесуальний закон не передбачає. Із огляду на зазначене, будь-які публічно-правові процедури, які з тих чи інших причин не завершені до закриття кримінального провадження (кримінальної справи), з моменту такого закриття втрачають кримінальний процесуальний характер. Арешт майна у такому разі з заходу забезпечення кримінального провадження перетворюється на неправомірне обмеження права особи користуватися належним їй майном. Водночас вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції. З урахуванням наведеного вище, вирішення цих вимог за правилами кримінального судочинства законом не передбачено. Положеннями КПК України ( в редакції 1960 року) передбачалося прийняття рішення про зняття арешту з майна на стадії досудового слідства лише в межах провадження у кримінальній справі - або одночасно з винесенням постанови про її закриття (частина перша статті 214), або раніше, якщо в застосуванні відповідного заходу відпаде потреба (частина шоста статті 126). Інституту судового контролю за дотриманням прав і свобод людини під час досудового розслідування КПК України 1960 року не містив. Прийняття судом рішення щодо арешту майна як засобу забезпечення цивільного позову та/або можливої конфіскації, з огляду на зміст пункту сьомого частини першої статті 253, пункту восьмого частини першої статті 324, частини тринадцятої статті 335 цього Кодексу передбачалося лише після прийняття рішення про призначення до судового розгляду та під час постановлення за результатами такого розгляду вироку у кримінальній справі, направленій до суду з обвинувальним висновком. Згідно зі статтею 174 КПК України 2012 року підозрюваний, обвинувачений, їх захисник або законний представник, так і інший власник або володілець майна вправі звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна, в тому числі на тій підставі, що в подальшому у застосуванні відповідного заходу відпала потреба. Проте слідчий суддя, як і прокурор, наділений повноваженнями приймати рішення про припинення цього заходу виключно під час досудового розслідування, розпочатого шляхом внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань у порядку, встановленому КПК України 2012 року. Процедури вирішення означених питань за межами кримінального провадження КПК України не передбачає. За наявності кримінального провадження власник чи інший володілець майна може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності у загальному порядку. Після підтвердження цього права зазначена особа, як і титульний власник майна, у тому числі й особа, яка не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов`язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому статтями 174, 539 Кримінального процесуального кодексу Україні, до суду, що наклав арешт чи ухвалив вирок. Отже, порядок скасування арешту майна, що накладений в межах кримінального провадження, встановлено статтею 174 КПК України 2012 року, і відповідно підлягає розгляду за правилами кримінального судочинства. Як встановив суд першої інстанції , і це підтверджується наявними доказами, арешт на спірне нерухоме майно було накладено слідчим під час досудового слідства у кримінальній на підставі положень КПК України 1960 року, оскільки постанова слідчим була винесена 1999 року, а новий КПК набрав чинності 13 квітня 2012 року Таким чином, спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна на яке накладено арешт розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією із сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. Відтак, якщо арешт майна було накладено слідчим під час досудового слідства у кримінальній справі на підставі положень КПК України 1960 року і при цьому згідно з пунктом 9 розділу XI «Перехідні положення» КПК України 2012 року питання про зняття арешту з майна, накладеного під час дізнання або досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, вирішується в порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом, то розгляд справи повинен відбуватися в порядку цивільного судочинства. Такий правовий висновок узгоджуються з правовою позицією ВСУ у постановах від 24 квітня 2019 № 2-3392/11, від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц та від 15 травня 2013 року № 6-26цс13. Позиція Великої Палати Верховного Суду стосовно юрисдикційної підсудності щодо зняття арешту з майна накладеного в рамках кримінального провадження залишається на сьогоднішній день незмінною - розглядається у встановленому кримінальним процесуальним законодавством порядку, навіть за умови, що особа (власник) не є учасником кримінального провадження якщо арешт на майно було накладено слідчим під час досудового слідства у кримінальній справі на підставі положень КПК України 1960 року, а не КПК України 2012 pоку , то спір повинен вирішуватися в порядку цивільного судочинства. Відповідно до висновку Великої палати Верховного Суду України викладеного у справі №911/1247/18 від 21 серпня 2019 року, вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до положень статті 19 ЦПК України, статті 20 ГПК України можуть бути вирішені судом цивільної чи господарської юрисдикції. Захист майнового права фізичною чи юридичною особою відповідно до вимог ЦПК України може здійснюватись в порядку цивільного судочинства. Як зазначала позивачка, вона має намір розпорядитися належним їй майном, проте через наявність арештів позбавлена можливості це зробити. Таким чином, арешт накладений на майно порушує її право власності. З огляду на встановлені обставини, та враховуючи наявність накладеного арешту на майно позивачки, неможливість скасування арешту в позасудовому порядку, відсутність іншого способу захистити своє право, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову. Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам заперечень на позов, не спростовують висновків суду першої інстанції, були предметом детального дослідження в суді першої інстанції, яким надана правова оцінка, і не потребують додаткової оцінки. Відповідно до ст.367 ЦПК України перевіряючи під час розгляду справи в апеляційному порядку законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення . Керуючись ст.ст. 365, 367,369,374,375,381 - 384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області залишити без задоволення. Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 лютого 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 21 листопада 2023 року. Головуючий Судді