Постанова 4854 № 420/12955/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 24 жовтня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/12955/21 Головуючий в 1 інстанції: Бойко О.Я. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Вербицької Н.В., суддів Джабурії О.В., Кравченка К.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 липня 2022 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди, В С Т А Н О В И Л А : 23 липня 2021 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області, в якому позивач, з врахуванням заяви від 20.12.2021 про збільшення розміру позовних вимог та роз`яснень від 11.07.2022 , просила: визнати протиправною бездіяльність ГУ Держспоживслужби в Одеській області щодо не нарахування та не виплати заробітної плати ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу з 06.02.2019 по 06.04.2021; зобов`язати ГУ Держспоживслужби в Одеській області провести нарахування заробітної плати ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу з 06.02.2019 по 06.04.2021 з врахуванням обов`язкових податкових платежів; стягнути з ГУ Держспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі з 06.02.2019 по 06.04.2021 у розмірі 178 935,56 грн без врахування обов`язкових платежів за період з 06.02.2019 по 06.04.2021; стягнути з ГУ Держспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати за період з 06.02.2019 по день ухвалення рішення по справі з розрахунку 347,03 грн/день; стягнути з ГУ Держспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 20 000,00 грн. В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві зазначено, що відповідач з власної вини допустив затримку у виплаті заробітної плати при її звільненні, що свідчить про наявність права на отримання середнього заробітку за весь період затримки з боку відповідача, для якого законодавство про працю встановлює обов`язок в якості відповідальності здійснити відповідні виплати. Крім того, внаслідок протиправних дій позивачка зазнала моральної шкоди, що полягає у її душевних стражданнях, яку вона оцінює у 20 000 грн. При цьому, наявність моральної шкоди підтверджується встановленим рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01.03.2021 у справі №420/770/20 фактом протиправних дій відповідача та негативними наслідками, які позивач зазнала у зв`язку з її звільненням. Відповідач у поданому 22.09.2021 відзиві на позовну заяву заперечує щодо задоволення позовних вимог, в обґрунтування чого зазначає, що вимога про визнання протиправної бездіяльності має бути залишена без розгляду, оскільки станом на 06.05.2021 сплинув визначений ст. 122 КАС України місячний строк звернення до суду з питання проходження публічної служби, станом на 06.07.2021 сплинув визначений ст. 233 КЗпП України трьох місячний строк звернення до суду для вирішення трудового спору, а позивач станом на дату звільнення 06.04.2021 повинна була знати про обставини проведення з нею відповідного розрахунку. Вимога про стягнення коштів за вимушений прогул вже досліджувалася судом в рамках розгляду справи №420/770/20 де сформовано висновок, що стягнення середнього заробітку за вимушений прогул (в тому числі період 06.02.2019 по 06.04.2021) є безпідставним. На думку відповідача, з врахуванням приписів п.4 ч.1 ст. 238 КАС України провадження в частині заявленої вимоги слід закрити. Також, наданий представником позивача розрахунок не відповідає приписам чинного законодавства. Стосовно вимоги про стягнення моральної шкоди, то її обґрунтування здійснено посиланням на протиправні дії, а саме відмови ОСОБА_1 у допуску до роботи за заявою від 06.02.2019. Слід звернути увагу, що вказану відмову позивач отримала 07.03.2019, що свідчить про пропуск шестимісячного строку звернення ще 07.09.2019 та наявність підстав для залишення даної позовної вимоги без розгляду. Додатково відповідач вказує, що позивачем не надано підтвердження моральних страждань, а також розрахунків та обґрунтування визначеного розміру моральної шкоди. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 липня 2022 року, з врахуванням ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 18 липня 2022 року про виправлення описки, позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області щодо ненарахування та невиплати заробітної плати ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу з 06.02.2019 по 06.04.2021. Зобов`язано Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області провести нарахування заробітної плати ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу з 06.02.2019 по 06.04.2021 з урахуванням обов`язкових податкових платежів. Стягнуто з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі з 06.02.2019 по 06.04.2021 у розмірі 133 147(сто тридцять три тисячі сто сорок сім),00 грн. Стягнуто з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати за період з 06.02.2019 по день ухвалення рішення по справі у розмірі 110 355 (сто десять тисяч триста п`ятдесят п`ять), 36 грн. Стягнуто з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 10 000 (десять тисяч), 00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Зокрема, апелянт зазначає, що зміна позовних вимог після закриття підготовчого провадження є порушенням ч.1 ст. 47 КАС України. Також, на спростування протокольної ухвали ООАС від 07.07.2022 апелянтом наведено доводи щодо наявності підстав для закриття провадження стосовно частини вимог та залишення без розгляду іншої частини вимог. Вимога щодо стягнення коштів за затримку розрахунку при звільненні також підлягає залишенню без розгляду через пропуск строку з її зверненням. Інші доводи апеляційної скарги по змісту відповідають викладеним відповідачем у поданих до суду першої інстанції процесуальним документам. Позивач надав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити відповідачу в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 311 КАС України, справа розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається наступне. ОСОБА_1 обіймала посаду головного спеціаліста управління ветеринарної медицини в Овідіопольському районі Одеської області. Відповідно до наказу №46 від 18.10.2013 ОСОБА_1 надано відпустку по догляду за дитиною з 04.10.2013 по 16.08.2016 на підставі її заяви від 18.10.2013. 02.02.2016, тобто у період перебування у відпустці по догляду за першою дитиною до 3-х років, ОСОБА_1 народила другу дитину, ОСОБА_2 . Згідно наказу Управління Держпродспоживслужби в Овідіопольському районі №06 від 22.06.2016 ОСОБА_1 переведено з посади головного спеціаліста ветеринарної медицини державного інспектора ветеринарної медицини Овідіопольського району управління ветеринарної медицини в Овідіопольському районі на посаду головного спеціаліста відділу безпечності харчових продуктів та ветеринарії управління Держпродспоживслужби в Овідіополському районі. Наказом Управління Держпродспоживслужби в Овідіопольському районі №227 від 12.12.2016 вирішено попередити під розпис усіх працівників управління Держпродспоживслужби в Овідіопольському районі, що через 2 (два) місяці їх вивільнять в зв`язку із реорганізацією. З цим наказом ОСОБА_1 ознайомлена під підпис 12.12.2016. 06.02.2019 позивачка звернулась із заявою до начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області, у якій у зв`язку із закінчення строку декретної відпуски просила надати можливість виконувати свої посадові обов`язки, поставити її до відома стосовно її посади, робочого місця, робочого графіку, ознайомити з посадовою інструкцією та іншими нормативно-правовими актами та документами відповідно її посади. 01.03.2019 листом №1584/07/18 Головне управління повідомило ОСОБА_1 про те, що вона не перебуває з ним у трудових відносинах, а заява про переведення до Головного управління нею не подавалася. Вважаючи свої права на працю порушеними, ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з відповідною позовною заявою. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01.03.2021 у справі №420/770/20, яке залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29.06.2021: визнано протиправними дії Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області з відмови ОСОБА_1 у допуску до виконання посадових обов`язків за її заявою від 06.02.2019 за відсутності видання наказу про звільнення з посади головного спеціаліста управління ветеринарної медицини в Овідіопольському районі Одеської області після попередження про звільнення з посади у зв`язку з реорганізацією за наказом №227 від 12.12.2016 Управління Держпродспоживслужби в Овідіопольському районі, оформлені та викладені листом від 01.03.2019 №1584/07/18; зобов`язано Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області повторно розглянути питання, викладене у заяві ОСОБА_1 від 06.02.2019, та прийняти рішення стосовно переведення (призначення) ОСОБА_1 на посаду, рівнозначну посаді головного спеціаліста управління ветеринарної медицини в Овідіопольському районі Одеської області, в Головному управлінні Держпродспоживслужби в Одеській області. На виконання рішення суду відповідач своїм наказом від 05.04.2021 3211-к перевів ОСОБА_1 з 05.04.2021 на посаду головного спеціаліста відділу безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини Білгород-Дністровського управління Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області (т.1, а.с. 17). Оскільки запропоноване місце роботи знаходиться на відстані більше 100 км від місця проживання позивачки, вона прийняла рішення про звільнення, про що подала відповідну заяву 05.04.2021 (т.1, а.с. 12). Наказом від 05.04.2021 №212-к відповідач звільнив ОСОБА_1 із займаної посади (т.1, а.с. 18-19). По змісту наказу визначено провести остаточний розрахунок з ОСОБА_1 з виплатою їй компенсації за 76 днів невикористаної відпустки, а саме: - 30 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки за період роботи з 06.02.2019 по 05.02.2020; - 30 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки за період роботи з 06.02.2020 по 05.02.2021; - 05 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки за період роботи з 06.02.2021 по 06.04.2021; - 05 календарних днів щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби 9 років; - 06 календарних днів щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби 10 років. Зміст наказу №212-к від 05.04.2021 підтверджує, що позивач ознайомилася з ним 06.04.2021 із зазначенням про погодження в частині звільнення та незгодою в частині остаточного розрахунку. 06.04.2021 ОСОБА_1 подала на ім`я начальника ГУ Держспоживслужби в Одеській області заяву щодо надання деталізованого розрахунку по заробітній платі, в тому числі: по податкам, відпусткам, надбавкам, преміям за вислугу та інше, відповідно займаної нею посади за період з 06.02.2019 по 05.04.2021 та за період з 01.01.2017 по 05.04.2021. В даній заяві позивач вказувала на те, що за вказаний період трудові відносини з відповідачем не припинялися, а тому останній був зобов`язаний здійснити відповідні нарахування та виплати заробітної плати (т.1, а.с. 13). Листом від 30.04.2021 ГУ Держспоживслужби в Одеській області повідомило ОСОБА_1 , що згідно наказу №212-к від 05.04.2021 за період з 06.02.2019 по 06.04.2021 їй виплачено відпустку за 76 днів в сумі 13654,16 грн. Розрахунок заробітної плати за період відпустки проведено відповідно до Порядку №100 з установленого посадового (місячного) окладу на підставі приписів п.4 вказаного порядку. Також вказано про виплату зарплати за 2 робочі дні 05 та 06 квітня 2021 року в загальному розмірі 644,55 грн (т.1, а.с. 23). Наявне в матеріалах справи платіжне доручення №346 від 06.04.2021 та розрахунково-платіжна відомість за квітень 2021 року підтверджують факт нарахування ОСОБА_1 14298,71 грн в якості заробітної плати за два дні та компенсації відпускних, а також виплати після сплати податків 11510,46 грн (т.1, а.с. 72-73). Також на виконання ухвали суду першої інстанції відповідачем надано розрахунок заробітної плати позивача за період з 06.02.2019 по 06.04.2021 в загальній сумі 133146,81 грн (т.1, а.с. 74). Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що незаконне усунення від роботи та неотримання за даний проміжок часу заробітної плати за своєю юридичною природою є вимушеним прогулом. З урахуванням приписів ст. 236 КЗпП України вимушений прогул тягне за собою виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Відповідно до довідки з розрахунком посадового окладу за період з 06.02.2019 по 04.04.2021 без відрахувань податків загальна сума стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу складає 133147 грн, які підлягають стягненню з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області. Виходячи з принципу пропорційності, суд вважав належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача шляхом стягнення на її користь 110 355 (сто десять тисяч триста п`ятдесят п`ять),00 грн. середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати за період, яким за змістом рішення суду першої інстанції є: з 06.02.2019 по дату ухвалення судового рішення. Враховуючи суму заборгованості, характер вини та глибину душевних страждань суд вважав співмірним відшкодування на користь позивача моральної шкоди у розмірі 10 000 (десять тисяч), 00 грн, оскільки причинно-наслідковий зв`язок між протиправною бездіяльністю відповідача та завданою ОСОБА_1 моральною шкодою є очевидним. Судова колегія частково погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За вказаного правового регулювання рішення суду першої інстанції підлягає перегляду лише в частині задоволених позовних вимог. Слід зазначити, що зміст остаточно сформованих позовних вимог свідчить, що предметом спору в даному випадку є стягнення на користь позивача заборгованості по заробітній платі та стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати за період з 06.02.2019 по день винесення рішення суду. При цьому, перша частина предмету спору обумовлена вимогами щодо: визнання протиправною бездіяльності ГУ Держспоживслужби в Одеській області щодо не нарахування та не виплати заробітної плати ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу з 06.02.2019 по 06.04.2021; зобов`язання ГУ Держспоживслужби в Одеській області провести нарахування заробітної плати ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу з 06.02.2019 по 06.04.2021 з врахуванням обов`язкових податкових платежів; стягнення з ГУ Держспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі за час вимушеного прогулу з 06.02.2019 по 06.04.2021. Судова колегія звертає увагу, що в заяві від 20.12.2021 про збільшення розміру позовних вимог позивач помилково застосувала конструкцію при формуванні вимоги про стягнення з ГУ Держспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_1 саме грошової компенсації за час вимушеного прогулу, про що 11.07.2022 надала роз`яснення, що мала на увазі стягнення заборгованості по заробітній платі. Враховуючи, що зміст та обґрунтування заяви від 20.12.2021 підтверджують асоціювання та розуміння позивачем даної компенсації як не нарахованої та невиплаченої зарплати, то рішення суду першої інстанції щодо врахування роз`яснень від 11.07.2022 є вірним, а доводи відповідача про зміну предмету позову після закриття підготовчого провадження помилковими. Додатково слід звернути увагу, що в своїх позовних вимогах позивач одночасно застосовує формулювання як щодо стягнення заборгованості по заробітній платі, так і що це має бути здійснено за час вимушеного прогулу. На думку суду, спірні правовідносини з врахуванням фактичних обставин справи мають обмежуватися вирішенням правового питання наявності саме заборгованості по заробітній платі ОСОБА_1 , оскільки в ході розгляду справи №420/770/20, яка має преюдиційне значення для спірних правовідносин, встановлено відсутність факту звільнення позивача станом на 06.02.2019, що виключає наявність вимушеного прогулу за період з 06.02.2019 по 06.04.2021. При цьому, відповідачем в межах дискреційних повноважень на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01.03.2021 у справі №420/770/20 наказом від 05.04.2021 3211-к переведено ОСОБА_1 на посаду головного спеціаліста відділу безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини Білгород-Дністровського управління Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області (т.1, а.с. 17), що підтверджує визнання ним протиправності своїх дій з відмови ОСОБА_1 у допуску до виконання посадових обов`язків за її заявою від 06.02.2019. Крім того, при визначенні предмету спору, судова колегія враховує дії відповідача під час звільнення ОСОБА_1 05.04.2021, які знайшли свій прояв у виплаті їй компенсації 76 днів невикористаної відпустки за період з 06.02.2019 по 06.04.2021, в тому числі як зазначено ГУ Держспоживслужби в Одеській області, 30 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки за період роботи з 06.02.2019 по 05.02.2020, 30 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки за період роботи з 06.02.2020 по 05.02.2021 та 05 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки за період роботи з 06.02.2021 по 06.04.2021. Проаналізувавши зміст апеляційної скарги, судова колегія вважає необхідним надати оцінку доводам щодо наявності підстав для закриття провадження в частині вимог щодо зобов`язання відповідача провести нарахування заробітної плати ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу, а також наявності підстав для залишення без розгляду позовних вимог щодо: визнання протиправною бездіяльності ГУ Держспоживслужби в Одеській області щодо не нарахування та не виплати заробітної плати ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу з 06.02.2019 по 06.04.2021. В частині доводів наявності підстав для закриття провадження апелянт посилається на факт повторного по своїй суті заявлення позивачем вимоги про зобов`язання ГУ Держспоживслужби в Одеській області провести нарахування заробітної плати ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу в чому їй було відмовлено під час розгляду Одеським окружним адміністративним судом справи №420/770/21. Відповідно до п. 4. ч.1 ст.238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Умовами застосування цієї підстави для закриття провадження є: тотожність спору (підстави, предмет позову та сторони співпадають) та остаточне вирішення тотожного спору постановою суду або ухвалою про закриття провадження в адміністративній справі, яке набрало законної сили. Судова колегія не вважає тотожними спори під час розгляду справи №420/770/21 та №420/12955/21, що вбачається з відмінності предметів спору, а також, що підставою звернення ОСОБА_1 під час розгляду справи №420/770/21 була її правова невизначеність у взаємовідносинах з ГУ Держспоживслужби в Одеській області, а в даній справі факт звільнення як підстава для стягнення заборгованості по заробітній платі. За таких умов, підстав для закриття провадження в частині вимог щодо проведення нарахування заробітної плати судова колегія не вбачає. Щодо доводів про наявність підстав для залишення без розгляду частини позовних вимог, судова колегія зазначає наступне. Згідно із частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Аналізуючи зміст частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, можна зробити висновок, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, і не залежить від здійснення роботодавцем нарахування таких виплат, що підтверджує відповідні висновки суду першої інстанції. Щодо правових висновків суду першої інстанції в частині наявності підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення на користь позивача заборгованості по заробітній платі шляхом: визнання протиправною бездіяльності Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області щодо ненарахування та невиплати заробітної плати ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу з 06.02.2019 по 06.04.2021; зобов`язання Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області провести нарахування заробітної плати ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу з 06.02.2019 по 06.04.2021 з урахуванням обов`язкових податкових платежів; стягнення з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі з 06.02.2019 по 06.04.2021 у розмірі 133 147(сто тридцять три тисячі сто сорок сім),00 грн, судова колегія зазначає наступне. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Як уже зазначалося, на виконання зобов`язальної частини рішення суду у справі №420/770/20 відповідач своїм наказом від 05.04.2021 3211-к перевів ОСОБА_1 з 05.04.2021 на посаду головного спеціаліста відділу безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини Білгород-Дністровського управління Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області (т.1, а.с. 17), тобто по суті погодив факт допущення власних протиправних дій, які встановлено судом. При цьому, звільняючи 05.04.2021 позивача за згодою сторін, відповідач вчинив дії щодо виплати на її користь компенсації щорічної та додаткових відпусток за період з 06.02.2019 по 06.04.2021, чим по суті підтвердив наявність підстав для здійснення всіх встановлених законодавством виплат на її користь, в тому числі належної заробітної плати. Разом з тим, матеріали справи підтверджують, що виплату зарплати за період з 06.02.2019 по 04.04.2021 ГУ Держспоживслужби в Одеській області під час звільнення ОСОБА_1 не здійснило, що підтверджує висновки суду першої інстанції про допущену ним протиправну бездіяльність. Матеріали справи містять наданий відповідачем розрахунок заробітної плати позивача за період з 06.02.2019 по 06.04.2021 в загальній сумі 133146,81 грн (т.1, а.с. 74), який позивачем не заперечується. Вказаний розрахунок враховує виплату за квітень 2021 року в розмірі 481,81 грн, яка згідно платіжного доручення №346 від 06.04.2021 та розрахунково-платіжної відомості за квітень 2021 року вже виплачена ОСОБА_1 . За таких умов, розмір заборгованості заробітної плати позивача за період з 06.02.2019 по 31.03.2021 складає 132 665,00 грн (133146,81 грн 481,81 грн) та саме у вказаному розмірі підлягає стягненню на її користь, що свідчить про помилковість розрахунків суду першої інстанції щодо суми заборгованості. При цьому, визначене судом першої інстанції зобов`язання Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області провести нарахування заробітної плати ОСОБА_1 є надмірним заходом захисту порушеного права позивача, який забезпечується фактом стягнення відповідної зарплати, що також свідчить про помилковість висновків суду щодо наявності підстав для задоволення відповідних позовних вимог ОСОБА_1 . Стосовно позовних вимог щодо стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати за період з 06.02.2019, на думку судової колегії, вони сформовані в порушення вимог трудового законодавства, яким передбачена можливість лише щодо стягнення середнього заробітку за час розрахунку при звільненні (ст.117 КЗпП), що у випадку ОСОБА_1 відбулося 05.04.2021. Статтею 47 Кодексу законів про працю України встановлено правило, за яким власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму. Згідно з статтею 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Отже, всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність. Фактичні обставини справи підтверджують факт затримки розрахунку при звільненні позивача, яке відбулося 05.04.2021, а також, що останній мотивував свої доводи посиланням на ст. 117 КЗпП України, що з врахуванням приписів ч.2 ст. 9 КАС України свідчить про можливість виходу суду за межі позовних вимог шляхом їх задоволення у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.04.2021 по день ухвалення рішення по справі, оскільки це необхідно для ефективного захисту прав позивача від порушень з боку суб`єкта владних повноважень. При цьому, рішенням від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012 Конституційний Суд України розтлумачив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався. Враховуючи, що питання виплати заборгованості заробітної плати ОСОБА_1 в період з 06.02.2019 по 06.04.2021 є спірним та розглядається в межах даної справи №420/12955/21, то строк звернення із вимогою щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не є пропущеним, оскільки в даному випадку наявне триваюче порушення права позивача. Статтею 27 Закону № 108/95-ВР передбачено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Підпунктом л пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабміну України від 08 лютого 1995 року №100 (Порядок №100), встановлено, що вказаний Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати, в даному випадку згідно ст. 117 КЗпП України. Період, за яким обчислюється середня заробітна плата унормовано у розділі ІІ. Абзацами третім, четвертим пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 визначено, що у всіх інших випадках (за виключенням працівників, які пропрацювали на підприємстві менше року) середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Таким чином Порядком № 100 обмежено кількість місяців, що можуть братися до розрахунку середньої заробітної плати. Відповідно до абз. 7 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п`ятого пункту 4 цього Порядку. Відповідно до абз. 4, 5 пункту 4 розділу ІІІ Порядку №100 якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду. Відповідно до абз. 1, 2, 4 п.8 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства. Матеріали справи підтверджують, що посадовий оклад позивача на момент звільнення становив 5300,00 грн, а тому належним розрахунок середнього заробітку здійснити з врахуванням зазначених вихідних даних (т.1, а.с. 22-23, 74). Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача за два місяці лютий-березень 2021 року становить 252,38 грн ((5300,00 грн * 2) / 42 роб.дні). Зазначене свідчить, що стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 99 690,10 грн (252,38 грн * 395 роб. днів після звільнення і до дня ухвалення апеляційним судом постанови, тобто за період з 06.04.2021 по 24.10.2022) з відрахуванням обов`язкових платежів та зборів. При цьому, слід зазначити, що підрахунок кількості робочих днів здійснювався з врахуванням приписів ч.6 ст.6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-IX, який набрав чинності 24.03.2022, якими встановлено, що у період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 53, частини першої статті 65, частин третьої - п`ятої статті 67, статей 71, 73, 78-1 Кодексу законів про працю України та частини другої статті 5 Закону України "Про відпустки". Щодо можливості стягнення на користь позивача завданої їй моральної шкоди в розмірі 10 000,00 грн, то судова колегія вважає за можливе погодитися з відповідними висновками суду першої інстанції. Відповідно до положень Конституції України, зокрема статей 32, 56, 62 і чинного законодавства, фізичні та юридичні особи мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної внаслідок порушення їх прав і свобод та законних інтересів. Статтею 23 Цивільного кодексу України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Судова колегія звертає увагу, що протиправні дії відповідача щодо недопуску ОСОБА_1 до роботи встановлено та доведено в ході розгляду справи №420/770/20. При цьому, встановлена в ході розгляду даної справи №420/12955/21 протиправна бездіяльність відповідача щодо виплати ОСОБА_1 заборгованості заробітної плати є продовженням порушення прав позивача на працю та заробіток, яка змушена раз за разом звертатися до суду з метою їх захисту. Вказане підтверджує висновки суду першої інстанції щодо очевидного причинно-наслідкового зв`язку між протиправною бездіяльністю відповідача та завданою моральною шкодою, оскільки позивач безумовно була вимушена вживати додаткових зусиль для організації свого життя, шукати іншу роботу, джерело доходів, постійно переживати з приводу того чим і як матеріально забезпечити себе, свою сім`ю. При цьому, судом першої інстанції враховано доводи відповідача та з міркувань розумності, виваженості та справедливості зменшено розмір моральної школи з 20 000,00 грн до 10 000,00 грн. Підсумовуючи, належний захист порушеного права позивача у спірних правовідносинах забезпечується шляхом часткового задоволення позовних вимог, а саме: визнання протиправною бездіяльності Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області (код ЄДРПОУ 40342996) щодо ненарахування та невиплати заробітної плати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в період з 06.02.2019 по 31.03.2021; стягнення з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області (код ЄДРПОУ 40342996) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованості по заробітній платі з 06.02.2019 по 31.03.2021 у розмірі 132 665,00 (сто тридцять дві тисячі шістсот шістдесят п`ять) гривень з відрахуванням обов`язкових до сплати податків та зборів; стягнення з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області (код ЄДРПОУ 40342996) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.04.2021 по день ухвалення рішення по справі у розмірі 99 690,10 (дев`яносто дев`ять тисяч шістсот дев`яносто) гривень (десять) копійок; стягнення з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області (код ЄДРПОУ 40342996) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) моральної шкоди у сумі 10 000, 00 грн. Встановлені в ході розгляду даної справи обставини та сформовані правові висновки суду спростовують наявність підстав для задоволення позовних вимог в іншій частині. Відповідно до п. 3, 4 ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права. З урахуванням встановлених обставин та правових висновків суду апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням постанови про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 320, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області задовольнити частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 липня 2022 року скасувати та ухвалити постанову, якою позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області (код ЄДРПОУ 40342996) щодо ненарахування та невиплати заробітної плати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в період з 06.02.2019 по 31.03.2021. Стягнути з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області (код ЄДРПОУ 40342996) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість по заробітній платі з 06.02.2019 по 31.03.2021 у розмірі 132 665,00 (сто тридцять дві тисячі шістсот шістдесят п`ять) гривень з відрахуванням обов`язкових до сплати податків та зборів. Стягнути з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області (код ЄДРПОУ 40342996) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.04.2021 по день ухвалення рішення по справі у розмірі 99 690,10 (дев`яносто дев`ять тисяч шістсот дев`яносто) гривень (десять) копійок. Стягнути з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області (код ЄДРПОУ 40342996) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) моральну шкоду у сумі 10 000,00 (десять тисяч) грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий: Н.В.Вербицька Суддя: О.В.Джабурія Суддя: К.В.Кравченко