Постанова 4854 № 420/5416/19

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ------------------------ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 26 червня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/5416/19 П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О., суддів Осіпова Ю.В. та Турецької І.О., за участю секретаря судового засідання Цандура М.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2023 року (суддя Свида Л.І., м. Одеса, повний текст рішення складений 25.10.2023) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області про визнання протиправним і скасування наказу в частині, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення коштів за період відпустки, компенсації втрати частини доходу та моральної шкоди,- В С Т А Н О В И В: У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області, у якому, з урахуванням уточнень, просив: 1) визнати протиправним і скасувати абзац другий частини першої наказу Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області від 24 вересня 2019 року №768-В; 2) зобов`язати Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області нарахувати ОСОБА_1 заробітну плату за час відпустки тривалістю 33 календарних днів за період роботи з 1 квітня 2007 року по 31 січня 2008 року; 3) стягнути з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за період відпустки з 1 лютого 2008 року по 30 липня 2018 року в сумі 147297,57 грн.; 4) стягнути з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_1 грошову допомогу за період відпустки з 1 лютого 2008 року по 30 липня 2018 року в сумі 98874,25 грн; 5) стягнути з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу в зв`язку з несвоєчасною заробітною платою за період відпустки з 1 лютого 2008 року по 30 липня 2018 року в сумі 156239,05 грн; 6) стягнути з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з несвоєчасно виплаченою грошовою допомогою за період відпустки з 1 лютого 2008 року по 30 липня 2018 року в сумі 107446,59 грн; 7) стягнути з Головного управління Держпродспоживслужби на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 5000,00 грн. Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 06.10.2020 відмовив у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 02.11.2022 скасував рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.10.2020 і прийняв нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив частково: - стягнув з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за період відпустки з 1 лютого 2009 року по 30 липня 2018 року в сумі 116988,25 грн; - стягнув з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_1 грошову допомогу за період відпустки з 1 лютого 2009 року по 30 липня 2018 року в сумі 48801,52 грн; - стягнув з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу в зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати за період відпустки з 1 лютого 2009 року по 30 липня 2018 року в сумі 9888,43 грн; - стягнув з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу в зв`язку з несвоєчасно виплаченою грошовою допомогою за період відпустки з 1 лютого 2009 року по 30 липня 2018 року в сумі 4720,65 грн; - стягнув з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 3000,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовив. Постановою Верховного Суду від 05.04.2023 року касаційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області задоволено частково, судові рішення судів попередніх інстанції скасовано, справу №420/5416/19 направлено на новий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду. Верховний Суд, мотивуючи своє рішення зазначив, що для правильного вирішення цієї справи потрібно передовсім з`ясувати, чи був факт виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпусток (яка кількість днів була компенсована і за які періоди роботи, коли відбулася виплата грошової компенсації, на якій підставі, які суми грошової компенсації). Відповідь на питання щодо виплати компенсації втрати частини доходів відповідно положень Закону №2050-ІІІ залежатиме від відповіді на питання, чи порушив відповідач строки їх виплати взагалі. Також касаційний суд зазначив, що обсягу з`ясованих в цій справі обставин виявилося недостатньо для підтвердження висновків суду апеляційної інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача заробітної плати і грошової допомоги за відпустку, надану за періоди роботи з 1 лютого 2009 року по 30 липня 2018 року, адже визначивши "спірний" період цей суд не з`ясовував чи дні відпустки, які надані відповідно до пункту 1.1 наказу від 23 липня 2019 року №514-В, були компенсовані позивачеві грошима (при "другому" звільненні з 30 липня 2018 року). Суд першої інстанції теж не розглядав цього спору в окресленому аспекті, змістивши акцент на складові середнього заробітку, а потім ототожнивши період, за який позивачу надали відпустку згідно з пунктом 1.1 наказу від 23 липня 2019 року №514-В, з періодом самої відпустки. Колегія суддів з`ясувала також, що наказ від 23 липня 2019 року №514-В, зокрема його пункт 1.1, суд першої інстанції взагалі не розглядав у сукупності з іншими обставинами цієї справи, адже позовні вимоги щодо оскарження цього наказу (якими позивач "збільшив позовні вимоги"), цей суд повернув згідно з ухвалою від 9 вересня 2020 року. Відповідно до згаданої ухвали позовна вимога "визнати протиправним та скасувати останній абзац пункту 1.1 наказу 514-В від 23.07.2019 року" не пов`язана ані з предметом, ані з підставами позову в первісній редакції. На думку суду першої інстанції, заява позивача про збільшення позовних вимог в зазначеній частині є фактично поданням окремого позову з іншим предметом та підставами позову, що виключає можливість розгляду поданої заяви як збільшення розміру заявлених позовних вимог. З цього можна дійти висновку, що вимоги ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати за період з 1 лютого 2008 року по 30 липня 2018 року, відповідно і грошової допомоги за той самий період у зв`язку з наданням відпустки суд першої інстанції розглядав безвідносно до наказу від 23 липня 2019 року №514-В (зокрема пункту 1.1), тож і не міг звернути уваги на обставини, які мали значення для правильного вирішення цієї справи, про які стільки написано вище. З уваги на мотиви суду першої інстанції, викладені в його рішенні, висновок про відмову у задоволенні позовних вимог є поспішний і необґрунтованим. За результатом нового розгляду справи, 18 жовтня 2023 року Одеський окружний адміністративний суд ухвалив рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнив частково: - визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області від 24.09.2019 року №768-В "Про надання відпустки ОСОБА_1 "; - стягнуто з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за період відпустки з 01.02.2009 року по 30.07.2018 року в сумі 52391,63 грн.; - стягнуто з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_1 грошову допомогу за період відпустки з 01.02.2009 року по 30.07.2018 року в сумі 48801,52 грн.; - зобов`язано Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів в зв`язку з порушенням термінів виплати заробітної плати за період відпустки з 01.02.2009 року по 30.07.2018 року в сумі 52391,63 грн. та грошової допомоги за період відпустки з 01.02.2009 року по 30.07.2018 року в сумі 48801,52 грн., починаючи з серпня 2019 року по день їх фактичної виплати; - стягнуто з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 3000,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із постановленим у справі судовим рішенням сторони подали апеляційні скарги. Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення позовної вимоги про стягнення з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на його користь заробітної плати за період відпустки з 01.02.2009 по 30.07.2018 у сумі 52391,63 грн. та ухвали у відповідній частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на його користь заробітну плату за період відпустки з 01.02.2009 по 30.07.2018 у повному обсязі. В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.10.2023 просить залишити без змін. На думку апелянта, при частковому задоволенні позовної вимоги про стягнення заробітної плати за час відпустки з 01.02.2009 по 30.07.2018 суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про необхідність стягнення не усього розміру заробітної плати, а лише різниці між сумою, що підлягала сплаті як заробітна плата за період відпустки (116988,25 грн.) від суми вже сплаченої компенсації за дні невикористаної відпустки (64596,62 грн.). Апелянт/позивач переконаний, що такі висновки суперечать ст. 1215 Цивільного кодексу України та Закону України "Про відпустки", з аналізу яких випливає, що виплата роботодавцем грошової компенсації за невикористану щорічну основну та додаткову відпустки при незаконному звільненні з роботи не може позбавити гарантованого права на оплачуваний відпочинок поновленого на роботі працівника, який виявив бажання скористатися цим правом. До того ж, Закон України "Про відпустки" взагалі виключає можливість замінити заробітну плату за час відпустки будь-якою іншою виплатою, в тому числі і грошовою компенсацією за невикористану щорічну основну та додаткові відпустки. Відтак, при вирішенні справи про стягнення заробітної плати за період відпустки з 01.02.2009 по 30.07.2018 остання підлягала стягненню у повному обсязі, без урахування попередньо сплачених сум компенсації, незалежно від їх помилкової чи непомилкової оплати. Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області надіслало до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення. Відповідач в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі. На обґрунтування поданої скарги апелянт зазначив, що суд першої інстанції помилково вийшов за межі позовних вимог ОСОБА_1 щодо вимоги про визнання протиправним, скасування абз. 2 ч. 1 наказу Головного управління від 24.09.2019 року №768-В, шляхом визнання його повністю протиправним та скасування, посилаючись на принцип диспозитивності, який передбачає розгляд судом справи в межах позовних вимог і підстав позову, визначених особою, яка звернулася за захистом до суду. На переконання апелянта, вихід суду за межі позовних вимог процесуальний закон допускає як виняток у разі, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, і таких відхід обґрунтований судом у судовому рішенні. На думку апелянта, судом першої інстанції ніяким чином не вмотивовано, як саме скасування наказу №768-В від 24.09.2019 в цілому вплине на відновлення порушених прав позивача. У зв`язку із чим апелянт зазначив, що відповідно до відомостей особової справи державного службовця ОСОБА_1 , а саме наказу від 29.01.2008 №05-к при звільненні ОСОБА_1 у 2008 році з ним був проведений остаточний розрахунок, включаючи оплату невикористаних днів відпустки (за період роботи з 01.04.2007 по 31.01.2008 загальною кількістю 33 дні). Проведення відповідного розрахунку також підтверджується Розрахунково-платіжною відомістю №35 за січень 2008 року. Як наслідок, апелянт вважає, що відсутні підстави для визнання протиправним та скасування як абз. 2 частини 1 наказу №768-В від 24.09.2019, так й його в цілому. Щодо зобов`язання відповідача нарахувати ОСОБА_1 заробітну плату за час відпустки тривалістю 33 календарні дні за період роботи з 01.04.2007 по 31.01.2008 апелянт/відповідач вважає, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, так як така позовна вимога в частині зобов`язати виплатити заробітну плату за час відпустки тривалістю 33 календарних днів за період роботи з 01.04.2007 року по 31.01.2008 року вже заявлялась ОСОБА_1 в межах справи №420/3356/21. Отож, суд першої інстанції на виконання вимог ст. 170 КАС України повинен був відмовити у відкритті провадження по судовій справі №420/5416/19 в частині стягнення з Головного управління на користь ОСОБА_1 заробітної плати за період відпустки з 01.02.2008 по 30.07.2018, так як такі позовні вимоги уже вирішені судовим рішенням, яке набрало законної сили, в межах справи №420/3356/21. Щодо стягнення з Головного управління на користь ОСОБА_1 грошової допомоги за період відпустки з 01.02.2008 по 30.07.2018 в сумі 91511,71 грн., апелянт звернув увагу, що така вимога також вже висувалася ОСОБА_1 в межах іншої адміністративної справи №1540/4122/18, та постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16.07.2019 у її задоволенні було відмовлено. Тому у даній справі суд першої інстанції на виконання вимог ст. 170 КАС України, повинен був відмовити у відкритті провадження по судовій справі №420/5416/19 в частині стягнення з Головного управління на користь ОСОБА_1 грошової допомоги за період відпустки з 01.02.2008 по 30.07.2018, так як такі позовні вимоги уже вирішені судовим рішенням, яке набрало законної сили, в межах іншої справи №1540/4122/18. Щодо стягнення з Головного управління на користь ОСОБА_1 заробітної плати за період відпустки з 01.02.2008 по 30.07.2018 в сумі 136390,80 грн. апелянт вважає, що фактично судом першої інстанції покладено на відповідача подвійний обов`язок виплатити ОСОБА_1 кошти за відпустку - перший раз у якості компенсації при звільненні (що вже зроблено ще у 2018 році), другий раз - при фактичному відбутті у відпустку після поновлення на раніше займаній посаді. На думку апелянта, жодним законом такого обов`язку (враховуючи отримання позивачем таких коштів раніше як компенсації за невикористану відпустку) для відповідача не встановлено. Тому, як наслідок, висновок суду про наявність підстав для стягнення з Головного управління на користь позивача заробітної плати за період відпустки з 01.02.2009 по 30.07.2018 року суперечить висновку Верховного Суду, викладеному у п. 19 постанови КАС ВС від 05.04.2023 по справі №420/5416/19. Щодо стягнення з Головного управління на користь ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу в зв`язку з несвоєчасною заробітною платою за період відпустки з 01.02.2008 по 30.07.2018 в сумі 130413,46 грн. та компенсації втрати частини доходу в зв`язку з несвоєчасно виплаченою грошовою допомогою за період відпустки з 01.02.2008 по 30.07.2018 в сумі 96344,72 грн., апелянт вважає, що судом невірно застосовано норми матеріального права, оскільки по-перше, ключовою умовою для застосування Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати" є порушення установою строків проведення розрахунків з позивачем в період з 2008 по 2018. Водночас, виплати відпускних за період відпустки з 01.02.2008 по 30.07.2018 проведені при звільненні ОСОБА_1 у 2018 році без порушення місячного терміну прострочення, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями, а тому висновки суду першої інстанції про те, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини грошових доходів в зв`язку з порушенням термінів виплати цих сум по день їх фактичної виплати є необґрунтованими. По-друге, одноразова грошова допомога при наданні щорічної відпустки не відноситься до доходів, визначених ст. 2 Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати", оскільки не носить постійний характер, а тому чинним законодавством не передбачено виплату компенсації втрати частини доходів на несвоєчасну виплату такої допомоги. Щодо стягнення моральної шкоди, то апелянт звернув увагу, що моральна шкода у сумі 5000 грн., яка вимагається позивачем, спричинена незаконним звільненням позивача та несвоєчасною сплатою грошових сум вже заявлялась у справі №1540/4122/18 про поновлення ОСОБА_1 на роботі. Таким чином, в цій частині позовних вимог є повторне звернення позивача до суду з позовними вимогами, які вже розглянуті судом та рішення щодо яких набрало законної сили. Крім того, на думку апелянта, суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що позивачем не надано доказів на підтвердження наявності моральних страждань, компенсувати які й призваний інститут моральної шкоди, а отже, твердження суду першої інстанції про те, що в межах справи №420/5416/19 наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, є безпідставними. Позивач надіслав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині його апеляційного оскарження відповідачем, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині оскарження - без змін. Справа була розглянута судом першої інстанції за правилами загального позовного провадження. Позивач надав до апеляційного суду заяву про розгляд справи без його участі. Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС Україна неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. У зв`язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справа розглянута апеляційним судом за їх відсутністю. Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційних скарг, відзивів на них, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, з урахуванням висновків і мотивів, викладених у постанові Верховного Суду від 14.03.2024 у відповідності до частини п`ятої статті 353 КАС України, апеляційний суд дійшов таких висновків Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 проходив службу в Управлінні ветеринарної медицини в Одеській області на посаді головного спеціаліста відділу організації протиепізоотичної роботи управління ветеринарної медицини в Одеській області. На підставі наказу Управління від 29.01.2008 року №05-к ОСОБА_1 було звільнено з посади головного спеціаліста відділу організації протиепізоотичної роботи Управління ветеринарної медицини в Одеській області - державного інспектора ветеринарної медицини з 31.01.2008 року відповідно до пункту 2 статті 40 Кодексу законів про працю України як такого, що не відповідає займаній посаді із-за недостатньої кваліфікації (пункт 1). Наказом про звільнення також передбачено виплату ОСОБА_1 компенсації за невикористану відпустку тривалістю 25 календарних днів за період роботи з 01.04.2007 року по 31.01.2008 року та 8 календарних днів за стаж державної служби, всього 33 календарних дні. Цей наказ ОСОБА_1 оскаржив в судовому порядку, в підсумку чого Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 20.02.2018 частково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 (скасувавши постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26.06.2017 у справі №2а-4555/08/157): - визнав протиправним і скасував наказ Управління ветеринарної медицини в Одеській області від 31 січня 2008 року №05-к в частині звільнення ОСОБА_1 ; - поновив ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу організації протиепізоотичної роботи - державного інспектора ветеринарної медицини Головного управління ветеринарної медицини в Одеській області з 1 лютого 2008 року; - стягнув з Головного управління ветеринарної медицини в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 1 лютого 2008 року по день поновлення на роботі. На виконання згаданої постанови суду Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області наказом від 30 травня 2018 року №222-к "Про поновлення на посаді ОСОБА_1 " поновило ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу організації протиепізоотичної роботи - державного інспектора ветеринарної медицини Головного управління ветеринарної медицини в Одеській області з 1 лютого 2008 року. Тим самим наказом передбачено нарахування середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу з 01.02.2008 року по 30.05.2018 року. Додатковою постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2018 у справі №2а-4555/08/1570 стягнуто з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.02.2008 року по день поновлення на роботі в розмірі 159824,86 грн. На виконання додаткової постанови Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області 20.06.2018 року виплатило ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.02.2008 року по 30.05.2018 року у розмірі 159824,86 грн. з відрахуванням податків: податку на доходи фізичних осіб в сумі 28768,47 грн. та військового збору в сумі 2397,37 грн. 31.05.2018 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області із заявою про надання відпустки з 31 травня 2018 року за весь час вимушеного прогулу з наступним звільненням після закінчення відпустки, в якій просив також виплатити матеріальну допомогу на оздоровлення за весь час відпустки. Наказом Головного управління від 31.05.2018 року №259-В ОСОБА_1 надана відпустка тривалістю 59 календарних днів з 01.06.2018 року по 30.07.2018 року з урахуванням одного святкового дня, з яких: 30 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки за період з 01.02.2008 року по 31.01.2009 року; 9 календарних днів щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби за період роботи з 01.02.2008 року по 31.01.2009 року; 20 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки за період з 01.02.2009 року по 31.01.2010 року. Також, цим наказом передбачено виплату грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати. Наказом Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області "Про звільнення ОСОБА_1 " від 02.07.2018 року №255-к ОСОБА_1 звільнений з посади головного спеціаліста відділу організації протиепізоотичної роботи Управління безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області за угодою сторін з 30.07.2018 року відповідно до частини 2 статті 86 Закону України "Про державну службу" та пункту 1 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України. У цьому наказі також зазначено про необхідність проведення остаточного розрахунку та виплату компенсації за 397 календарних днів невикористаної основної щорічної та додаткової оплачуваної відпустки за період з 01.02.2009 року по 30.07.2018 року, а саме: - за період роботи з 01 лютого 2009 року по 31 січня 2010 року 10 календарних днів невикористаної основної щорічної відпустки та 11 календарних днів невикористаної додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби; - за період роботи з 01 лютого 2010 року по 31 січня 2011 року 30 календарних днів невикористаної основної щорічної відпустки та 13 календарних днів невикористаної додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби; - за період роботи з 01 лютого 2011 року по 31 січня 2012 року 30 календарних днів невикористаної основної щорічної відпустки та 15 календарних днів невикористаної додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби; - за період роботи з 01 лютого 2012 року по 31 січня 2013 року 30 календарних днів невикористаної основної щорічної відпустки та 15 календарних днів невикористаної додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби; - за період роботи з 01 лютого 2013 року по 31 січня 2014 року 30 календарних днів невикористаної основної щорічної відпустки та 15 календарних днів невикористаної додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби; - за період роботи з 01 лютого 2014 року по 31 січня 2015 року 30 календарних днів невикористаної основної щорічної відпустки та 15 календарних днів невикористаної додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби; - за період роботи з 01 лютого 2015 року по 31 січня 2016 року 30 календарних днів невикористаної основної щорічної відпустки та 15 календарних днів невикористаної додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби; - за період роботи з 01 лютого 2016 року по 31 січня 2017 року 30 календарних днів невикористаної основної щорічної відпустки та 15 календарних днів невикористаної додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби; - за період роботи з 01 лютого 2017 року по 31 січня 2018 року 30 календарних днів невикористаної основної щорічної відпустки та 15 календарних днів невикористаної додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби; - за період роботи з 01 лютого 2018 року по 30 липня 2018 року 12 календарних днів невикористаної основної щорічної відпустки та 06 календарних днів невикористаної додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби. Не погоджуючись з цим наказом ОСОБА_1 оскаржив його в судовому порядку. У підсумку чого Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 16.07.2019 частково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 (скасувавши рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.02.2019 у справі №420/4122/18): - визнав протиправним і скасував наказ Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області від 2 липня 2018 року №255-к "Про звільнення ОСОБА_1 "; - поновив ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу організації протиепізотичної роботи Головного управління Держпродспоживслужби в Одеської області з 30 липня 2018 року; - зобов`язав Головне управління Держпродспоживслужби в Одеської області нарахувати і виплатити позивачу середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 30 липня 2018 року по день поновлення на роботі; - стягнув на користь ОСОБА_1 з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеської області моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн. На виконання цього судового рішення начальник Головного управління видав наказ від 18 липня 2019 року №299-к, за яким ОСОБА_1 поновлений на посаді головного спеціаліста відділу організації протиепізоотичної роботи з 30 липня 2018 року і йому передбачено нарахування і виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу з 30.07.2008 року по 18.07.2019 року. 19.07.2019 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області із заявою про надання відпустки за період вимушеного прогулу за період з 01.02.2008 року по 18.07.2019 року, в якій також зазначив про те, що при незаконному звільнені з роботи не можна позбавити поновленого на роботі працівника гарантованого права на відпочинок, якщо він виявив бажання скористатися цим правом, а також, що грошова компенсація за невикористану основну та додаткову відпустки, отримана внаслідок незаконного звільнення з роботи, не повертається. За наслідками розгляду цієї заяви, Головне управління видало наказ від 23.07.2019 року №514-В, яким вирішено: 1) надати ОСОБА_1 , головному спеціалісту відділу організації протиепізоотичної роботи Управління безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області: 1.1) відпустку на 397 календарних днів, з 29 липня 2019 року по 9 вересня 2020 року, з урахуванням 12 святкових днів, шляхом надання фактичних днів відпочинку: - за період роботи з 1 лютого 2009 року по 31 січня 2010 року 10 календарних днів невикористаної основної щорічної відпустки та 11 календарних днів додаткової відпустки за стаж державної служби; - за період роботи з 1 лютого 2010 року по 31 січня 2011 року 30 календарних днів основної щорічної відпустки та 13 календарних днів додаткової відпустки за стаж державної служби; - за період роботи з 1 лютого 2011 року по 31 січня 2012 року 30 календарних днів основної щорічної відпустки та 15 календарних днів додаткової відпустки за стаж державної служби; - за період роботи з 1 лютого 2012 року по 31 січня 2013 року 30 календарних днів основної щорічної відпустки та 15 календарних днів додаткової відпустки за стаж державної служби; - за період роботи з 1 лютого 2013 року по 31 січня 2014 року 30 календарних днів основної щорічної відпустки та 15 календарних днів додаткової відпустки за стаж державної служби; - за період роботи з 1 лютого 2014 року по 31 січня 2015 року 30 календарних днів основної щорічної відпустки та 15 календарних днів додаткової відпустки за стаж державної служби; - за період роботи з 1 лютого 2015 року по 31 січня 2016 року 30 календарних днів основної щорічної відпустки та 15 календарних днів додаткової відпустки за стаж державної служби; - за період роботи з 1 лютого 2016 року по 31 січня 2017 року 30 календарних днів основної щорічної відпустки та 15 календарних днів додаткової відпустки за стаж державної служби; - за період роботи з 1 лютого 2017 року по 31 січня 2018 року 30 календарних днів основної щорічної відпустки та 15 календарних днів додаткової відпустки за стаж державної служби; - за період роботи з 1 лютого 2018 року по 31 січня 2019 року 12 календарних днів основної щорічної відпустки та 6 календарних днів додаткової відпустки за стаж державної служби. Прийняти до уваги, що оплату 397 календарних днів відпустки за час вимушеного прогулу, розрахованої пунктом 1.1 цього наказу, здійснено Головним управлінням Держпродспоживслужби в Одеській області платіжним дорученням від 27.07.2018 року №593. 1.2) оплачувану відпустку тривалістю 57 календарних днів, з 10 вересня 2020 року по 06 листопада 2020 року з урахуванням одного святкового дня: - за період роботи з 1 лютого 2018 року по 31 січня 2019 року 18 календарних днів невикористаної основної щорічної відпустки та 9 календарних днів невикористаної додаткової відпустки за стаж державної служби; - за період роботи з 1 лютого 2019 року по 29 липня 2019 року 15 календарних днів основної щорічної відпустки та 15 календарних днів додаткової відпустки за стаж державної служби. Виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати. 06.09.2019 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області із заявою про надання відпустки за період незаконного звільнення з роботи тривалістю 33 календарні дні за період з 01 квітня 2007 року по 31 січня 2008 року. За наслідками розгляду цієї заяви, Головне управління видало наказ від 24.09.2019 року №768-В, яким вирішено надати ОСОБА_1 відпустку тривалістю 33 календарні дні з 7 листопада 2020 року по 9 грудня 2020 року за період роботи з 1 квітня 2007 року по 31 січня 2008 року: 25 календарних днів невикористаної основної щорічної відпустки та 8 календарних днів додаткової відпустки за стаж державної служби. В абз. 2 ч. 1 цього наказу зазначено, що оплата 33 календарних днів відпустки здійснена Управлінням ветеринарної медицини в Одеській області на виконання наказу від 29.01.2008 року №05-к. Вважаючи своє право на оплату праці порушеним ОСОБА_1 звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції встановив, що під час звільнення ОСОБА_1 31.01.2008 року на підставі наказу від 29.01.2008 року №05-к Управління ветеринарної медицини в Одеській області виплатило йому грошову компенсацію за невикористану відпустку тривалістю 25 календарних днів за період роботи з 01.04.2007 року по 31.01.2008 року та 8 календарних днів за стаж державної служби, всього за 33 календарних дні у розмірі 1139,82 грн., що підтверджується видатковим касовим ордером від 29.01.2008 року, розрахунково-платіжною відомістю №35 за січень 2008 року. При цьому, суд враховав, що постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2018 року по справі №2а-4555/08/1570 визнано протиправним та скасовано наказ Управління ветеринарної медицини в Одеській області №05-к від 29.01.2008 року в частині звільнення ОСОБА_1 , тобто п. 1 цього наказу №05-к від 29.01.2008 року, а п. 2 наказу №05-к від 29.01.2008 року, який передбачав виплату позивачу компенсації за невикористану відпустку тривалістю 25 календарних днів за період роботи з 01.04.2007 року по 31.01.2008 року та 8 календарних днів за стаж державної служби (всього 33 календарних дні), не був скасований та залишився діючим. Вважаючи, що грошова компенсація за невикористані дні щорічних відпусток, яку виплатили працівникові при звільненні, не підлягає поверненню після поновлення цього працівника на роботі, суд зазначив, що в даному випадку поновлення на роботі позивача не нівелює цієї виплаченої грошової компенсації й не відновлює його права на використання щорічної відпустки, за яку він отримав грошову компенсацію при звільненні, оскільки ця виплата ніяким чином не стосується періоду вимушеного прогулу, щорічну відпустку за який у разі визнання звільнення незаконним він має право використати. Таким чином, оскільки позивач отримав грошову компенсацію за невикористані 33 календарних дні відпустки за період роботи з 01.04.2007 року по 31.01.2008 року при звільненні 31.01.2008 року, тому використати ці раніше компенсовані дні відпустки він уже не може, зокрема й після поновлення на роботі/посаді. З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області безпідставно видало наказ від 24.09.2019 року №768-В про надання відпустки ОСОБА_1 тривалістю 33 календарні дні з 07 листопада 2020 року по 09 грудня 2020 року за період роботи з 01 квітня 2007 року по 31 січня 2008 року, оскільки за цей період ним ще у 2008 році отримано грошову компенсацію, тому використовувати ці дні відпустки він вже не міг. З огляду на викладе суд вважав за необхідне вийти за межі позовних вимог ОСОБА_1 щодо вимоги про визнання протиправним та скасування абз. 2 ч. 1 наказу Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області від 24.09.2019 року №768-В, шляхом визнання його протиправним та скасування повністю. Також, оскільки позивачем вже була отримана грошова компенсація за ці дні невикористаної відпустки за період роботи з 01.04.2007 року по 31.01.2008 року, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зобов`язання відповідача нараховувати позивачу заробітну плату за час відпустки тривалістю 33 календарних днів за період роботи з 01.04.2007 року по 31.01.2008 року, оскільки це призведе до повторної сплати за раніше компенсовані невикористані дні відпустки, що є неприпустимим, тому ця позовна вимога не підлягає задоволенню. Також суд, встановивши, що позивачу своєчасно надавалася та оплачувалася належна йому щорічна основна оплачувана відпустка терміном 30 календарних днів за період з 01.02.2008 року по 31.01.2009 року та щорічна додаткова оплачувана відпустка терміном 9 календарних днів за період роботи з 01.02.2008 року по 31.01.2009 року, а також своєчасно оплачувалася грошова допомога за цей період відпустки, дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заробітної плати за період відпустки з 01.02.2008 року по 31.01.2009 року, грошової допомоги за період відпустки з 01.02.2008 року по 31.01.2009 року, компенсації втрати частини доходу в зв`язку з несвоєчасною заробітною платою за період відпустки з 01.02.2008 року по 31.01.2009 року, компенсації втрати частини доходу у зв`язку з несвоєчасно виплаченою грошовою допомогою за період відпустки з 01.02.2008 року по 31.01.2009 року є необґрунтованими та безпідставними, в зв`язку з чим не підлягають задоволенню. Також, встановивши, що відповідач не сплатив позивачу заробітну плату за період відпустки з 01.02.2009 року по 30.07.2018 року у сумі 116988,25 грн., а лише сплатив 64596,62 грн. компенсації, яка фактично була визнана незаконною, суд стягнув з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за період відпустки з 01.02.2009 року по 30.07.2018 року в сумі 52391,63 грн. (116988,25 грн. - 64596,62 грн.), оскільки сума сплаченої компенсації у розмірі 64596,62 грн. повинна бути врахована в якості часткової сплати заробітної плати за період відпустки з 01.02.2009 року по 30.07.2018 року. Встановивши, що відповідач не сплатив позивачу грошову допомогу за період відпустки з 01.02.2009 року по 30.07.2018 року в сумі 48801,52 грн., суд стягнув її на користь позивача. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу в зв`язку з несвоєчасною заробітною платою за період відпустки з 01.02.2008 року по 30.07.2018 року в сумі 156239,05 грн. та компенсації втрати частини доходу у зв`язку з несвоєчасно виплаченою грошовою допомогою за період відпустки з 01.02.2008 року по 30.07.2018 року в сумі 107446,59 грн., суд виходив з того, що надані позивачем розрахунки компенсації втрати частини доходу в зв`язку з несвоєчасною заробітною платою за період відпустки та у зв`язку з несвоєчасно виплаченою грошовою допомогою за період відпустки є необґрунтованими та безпідставними, оскільки сума компенсації розраховується та виплачується у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості, яка в даному випадку ще не виплачена. З урахуванням неодноразового порушення відповідачем трудових прав позивача, що знайшло своє відображення в наказах від 29.01.2008 року №05-к та від 02.07.2018 року №255-к, у зв`язку з чим він змушений був звертатися до суду за поновленням права на працю, яке відповідними судовими рішеннями у справах №2а-4555/08/1570 та №1540/4122/18 поновлювалось, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в сумі 3000,00 грн. Надаючи правову оцінку законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів зазначає наступне. Так, приписами частини другої статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон №504/96-ВР) право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство). За частиною другою статті 2 Закону №504/96-ВР право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону. Відповідно до частини першої статті 6 Закону №504/96-ВР щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Положення цієї статті щодо тривалості щорічної основної відпустки не поширюються на працівників, тривалість відпустки яким установлюється іншими актами законодавства, проте тривалість їх відпустки не може бути меншою за передбачену частинами першою, сьомою і восьмою цієї статті (частина десята статті 6 Закону №504/96-ВР). Відповідно до статті 57 Закону №889-VIII державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати. Відповідно до частин першої, другої статті 58 Закону №889-VIII за кожний рік державної служби після досягнення п`ятирічного стажу державної служби державному службовцю надається один календарний день щорічної додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як 15 календарних днів. Порядок надання державним службовцям додаткових оплачуваних відпусток визначається Кабінетом Міністрів України. За статтею 59 Закону №889-VIII щорічні відпустки надаються державним службовцям у порядку та на умовах, визначених законодавством про працю. За частиною першою статті 9 Закону №504/96-ВР до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 6 цього Закону), зараховуються: 1) час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка; 2) час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу); . Відповідно до частин першої, другої статті 21 Закону №504/96-ВР заробітна плата працівникам за час відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до її початку. Порядок обчислення заробітної плати працівникам за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, відпустки у зв`язку з усиновленням дитини, відпустки для підготовки та участі в змаганнях, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи та компенсації за невикористані відпустки, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (аналогічні положення містяться у частині першій статті 83 КЗпП України). За текстом частин першої, другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Як встановив суд першої інстанції та не заперечується апелянтами, ОСОБА_1 двічі був звільнений з посади, яку він займав в Головному управлінні Держпродспоживслужби в Одеській області (перед тим - в Головному управлінні ветеринарної медицини в Одеській області), і, відповідно, двічі був поновлений на посаді на підставі судових рішень, наслідком чого було також стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Період умовного "першого" вимушеного прогулу позивача (внаслідок неправомірного звільнення відповідно до наказу від 29 січня 2008 року №05-к) починається з 1 лютого 2008 року (дата звільнення) по 30 травня 2018 року (дата поновлення відповідно до наказу від 30 травня 2018 року №222к, виданого на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2018 року у справі №2а-4555/08/1570). Відтак період "другого" вимушеного прогулу ОСОБА_1 (внаслідок неправомірного звільнення відповідно до наказу від 2 липня 2018 року №255-к) починається з 30 липня 2018 року (дата звільнення, зазначена в цьому наказі) по 19 липня 2019 року (дата поновлення ОСОБА_1 на посаді відповідно до наказу від 18 липня 2019 року №299-к, виданого на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2019 року у справі №1540/4122/18). У проміжку часу від 1 червня 2018 року до 30 липня 2018 року (тобто до дати "другого" звільнення, неправомірність якого потім була встановлена судовим рішенням) позивач, судячи зі згаданого вище наказу від 31 травня 2018 року №259-В, був у відпустці (сумарна тривалість якої - 59 днів - визначена, як видно з наказу, за період з 1 лютого 2008 року по 31 січня 2010 року, тобто який лише почасти охоплює період "першого" вимушеного прогулу). Щодо днів відпустки, які позивач мав би право використати (в повному обсязі, якби виявив таке бажання) за решту періоду "першого" вимушеного прогулу, то обставини справи, принаймні у відомому їх обсязі, у зіставленні з доводами сторін дають підстави вважати, що за всі ті невикористані дні відпустки, йому - як то переконує відповідач - виплатили грошову компенсацію при другому звільненні (за наказом від 2 липня 2018 року №255-к). Втім після того, як позивача вдруге поновили на посаді (згідно з наказом від 18 липня 2019 року №299-к), він ще двічі звертався до відповідача про надання відпустки. У справі встановлено, що за наслідками розгляду першого звернення ОСОБА_1 (від 19 липня 2019 року) відповідач видав згаданий вище наказ від 23 липня 2019 року №514-В, відповідно до якого надав ОСОБА_1 відпустку тривалістю 397 календарних днів з 29 липня 2019 року по 9 вересня 2020 року та на 57 календарних днів з 10 вересня 2020 року по 6 листопада 2020 року. За наслідками розгляду другого звернення (від 6 серпня 2019 року) відповідач видав наказ від 24 вересня 2019 року №768-В, яким надав ОСОБА_1 відпустку тривалістю 33 календарних дні з 7 листопада 2020 року по 9 грудня 2020 року за період роботи з 1 квітня 2007 року по 31 січня 2008 року (тобто за період "першого" вимушеного прогулу). Водночас, 31.01.2008 під час звільнення ОСОБА_1 на підставі наказу від 29.01.2008 року №05-к Управління ветеринарної медицини в Одеській області виплатило йому грошову компенсацію за невикористану відпустку тривалістю 25 календарних днів за період роботи з 01.04.2007 року по 31.01.2008 року та 8 календарних днів за стаж державної служби, всього за 33 календарних дні у розмірі 1139,82 грн., що підтверджується видатковим касовим ордером від 29.01.2008 року, розрахунково-платіжною відомістю №35 за січень 2008 року. Разом з тим, постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2018 у справі №2а-4555/08/1570 визнано протиправним та скасовано наказ Управління ветеринарної медицини в Одеській області №05-к від 29.01.2008 року в частині звільнення ОСОБА_1 . Таким чином згаданий наказ в частині виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану відпустку тривалістю 25 календарних днів за період роботи з 01.04.2007 року по 31.01.2008 року та 8 календарних днів за стаж державної служби (всього 33 календарних дні), не був скасований та залишився діючим (пункт 2 згаданого наказу). Незважаючи на згадане, Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області видало наказ від 24.09.2019 №768-В про надання відпустки ОСОБА_1 тривалістю 33 календарні дні з 07 листопада 2020 року по 09 грудня 2020 року за період роботи з 01 квітня 2007 року по 31 січня 2008 року. Отож, оскільки за цей період ОСОБА_1 ще у 2008 році отримано грошову компенсацію згідно пункту 2 наказу №05-к від 29.01.2008, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для скасування наказу від 24.09.2019 №768-В. При цьому колегія суддів вважає неспроможними доводи апеляційної скарги відповідача про відсутність підстав для визнання протиправним та скасування як абз. 2 частини 1 наказу Головного управління від 24.09.2019 №768-В, так і всього наказу від 24.09.2019, оскільки Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області не заперечує протиправність згаданого наказу в частині надання ОСОБА_1 відпустки тривалістю 33 за період роботи з 01.04.2007 по 31.01.2008 (абз.1 пункту 1 Наказу №768-В). Отож, ураховуючи, що згаданий абзац пункту, що визнаний судом неправомірним, є основною розпорядчую (наказною) частиною наказу Головного управління від 24.09.2019 №768-В, скасування наказу у цілому (абз. 2 пункту 1 та пункту 2, які є залежними (погоджуваними) від абз.1 пункту 1 Наказу) не впливає на права та обов`язки Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області. Також колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача про те, що позовна вимога ОСОБА_1 в частині зобов`язання виплатити заробітну плату за час відпустки тривалістю 33 календарних днів за період роботи з 01.04.2007 року по 31.01.2008 року вже заявлялась ОСОБА_1 в межах іншої справи, оскільки суд відмовив у задоволенні позову у цій частині, а вимоги апеляційної скарги Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області стосуються рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.10.2023 в частині задоволення позовних вимог. Щодо висновків суду першої інстанції в частині стягнення на користь позивача заробітної плати та грошової допомоги за період відпустки з 01.02.2009 по 30.07.2018, то колегія суддів вважає наступне. З матеріалів справи вбачається, що постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2018 у справі №2а-4555/08/1570 визнано протиправним та скасовано наказ Управління ветеринарної медицини в Одеській області №05-к від 31.01.2008 року в частині звільнення ОСОБА_1 30.05.2018 наказом Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області винесено наказ №222-к "Про поновлення на посаді ОСОБА_1 ", ОСОБА_1 поновлено на роботі на посаді головного спеціаліста відділу організації протиепізоотичної роботи - державного інспектора ветеринарної медицини Головного управління ветеринарної медицини в Одеській області з 01.02.2008; наказано здійснити нарахування середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу з 01.02.2008 по 30.05.2018. 02.07.2018 Головним управлінням Держпродспоживслужби в Одеській області прийнято наказ №255-к "Про звільнення ОСОБА_1 " та передбачено проведення остаточного розрахунку і виплату позивачу компенсації за 397 календарних днів невикористаної основної щорічної та додаткової оплачуваної відпустки за період з 1 лютого 2009 року по 30 липня 2018 року. Згідно розрахунково платіжної відомості за липень 2018 року ОСОБА_1 нараховано компенсацію за не використані 397 днів відпустки в сумі 64596,62 грн. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16.07.2019 у справі №1540/4122/18 визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області №255-к від 02.07.2018 року "Про звільнення ОСОБА_1 ", поновлено ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу організації протиепізотичної роботи Головного управління Держпродспоживслужби в Одеської області з 30.07.2018 року. Зобов`язано Головне управління Держпродспоживслужби в Одеської області нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 30.07.2018 року по день поновлення на роботі. 18.07.2019 на виконання постанови суду у справі №1540/4122/18 Головним управлінням Держпродспоживслужби в Одеській області винесено наказ №299-к "Про поновлення на посаді ОСОБА_1 ", яким: поновлено ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу організації протиепізоотичної роботи Управління безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області з 30.07.2018; начальнику Управління економіки, бухгалтерського обліку та звітності ОСОБА_2 наказано здійснити нарахування та виплату середньомісячної заробітної плати за весь час вимушеного прогулу з 30.07.2018 по 18.07.2019. 23.07.2019 за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 від 19.07.2019р. Головним управлінням Держпродспоживслужби в Одеській області винесено наказ №514-В "Про надання відпустки ОСОБА_1 ", яким наказано: надати ОСОБА_1 , головному спеціалісту відділу організації протиепізоотичної роботи Управління безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області: 1.1) відпустку на 397 календарних днів, з 29.07.2019 по 09.09.2020, з урахуванням 12 святкових днів, шляхом надання фактичних днів відпочинку: за період роботи з 01.02.2009 по 31.01.2010 - 10 календарних днів невикористаної основної щорічної відпустки та 11 календарних днів додаткової відпустки за стаж державної служби; за період роботи з 01.02.2010 по 31.01.2011 - 30 календарних днів основної щорічної відпустки та 13 календарних днів додаткової відпустки за стаж державної служби; за період роботи з 01.02.2011 по 31.01.2012 - 30 календарних днів основної щорічної відпустки та 15 календарних днів додаткової відпустки за стаж державної служби; за період роботи з 01.02.2012 по 31.01.2013 - 30 календарних днів основної щорічної відпустки та 15 календарних днів додаткової відпустки за стаж державної служби; за період роботи з 01.02.2013 по 31.01.2014 - 30 календарних днів основної щорічної відпустки та 15 календарних днів додаткової відпустки за стаж державної служби; за період роботи з 01.02.2014 по 31.01.2015 - 30 календарних днів основної щорічної відпустки та 15 календарних днів додаткової відпустки за стаж державної служби; за період роботи з 01.02.2015 по 31.01.2016 - 30 календарних днів основної щорічної відпустки та 15 календарних днів додаткової відпустки за стаж державної служби; за період роботи з 01.02.2016 по 31.01.2017 - 30 календарних днів основної щорічної відпустки та 15 календарних днів додаткової відпустки за стаж державної служби; за період роботи з 01.02.2017 по 31.01.2018 - 30 календарних днів основної щорічної відпустки та 15 календарних днів додаткової відпустки за стаж державної служби; за період роботи з 01.02.2018 по 31.01.2019 - 12 календарних днів основної щорічної відпустки та 06 календарних днів додаткової відпустки за стаж державної служби. Прийняти до уваги, що оплату 397 календарних днів відпустки за час вимушеного прогулу, розрахованого пунктом 1.1 цього наказу, здійснено Головним управлінням Держпродспоживслужби в Одеській області платіжним дорученням від 27.07.2018 №593. 1.2) оплачувану відпустку тривалістю 57 календарних днів, з 10.09.2020 по 06.11.2020, з урахуванням одного святкового дня: за період роботи з 01.02.2018 по 31.01.2019 - 18 календарних днів невикористаної основної щорічної відпустки та 09 календарних днів невикористаної додаткової відпустки за стаж державної служби; за період роботи з 01.02.2019 по 29.07.2019 - 15 календарних днів основної щорічної відпустки та 15 календарних днів додаткової відпустки за стаж державної служби. Виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати. Згідно з довідкою Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області від 01.06.2018 року №4396/13/23 середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за період з грудня 2007 року по січень 2008 року складає 61,78 грн. Згідно пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період. З урахуванням наведеного, середня заробітна плата позивача за період з 01.02.2009 по 30.07.2018 становить 146912,84 грн. (61,78 грн. х 2378 робочих днів у періоді з 01.02.2009 по 30.07.2018). Відповідно до штатного розпису Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на 2018 рік та розрахунково-платіжної відомості №35 за січень 2008 року до видаткового касового ордеру від 29.01.2008 року після підвищення оклад головного спеціаліста відділу організації протиепізоотичної роботи склав 4800 грн., а до підвищення становив 709,00 грн. Тобто, коефіцієнт коригування складає 6,77 (4800 грн. / 709 грн.). Таким чином розмір середньої заробітної плати за період з 01.02.2009 по 30.07.2018 з урахуванням коефіцієнта коригування складає 994599,93 грн. (146912,84 грн. х 6,77), а середньомісячна заробітна плата за спірний період становить 8724,56 грн. (994599,93 грн. / 114 місяці у період з 01.02.2009 по 30.07.2018). Отож, заробітну плату за період відпустки з 01.02.2009 року по 30.07.2018 року слід розраховувати наступним чином: - 8724,56 грн. х 12 місяців = 104694,72 грн. (сумарний заробіток за останні перед наданням відпустки 12 місяців) / 356 календарних днів без урахування святкових та не робочих х 21 календарний день відпустки = 6175,89 грн.; - 8724,56 грн. х 12 місяців = 104694,72 грн. (сумарний заробіток за останні перед наданням відпустки 12 місяців) / 355 календарних днів без урахування святкових та не робочих х 43 календарних дня відпустки = 12681,13 грн.; - 8724,56 грн. х 12 місяців = 104694,72 грн. (сумарний заробіток за останні перед наданням відпустки 12 місяців) / 355 календарних днів без урахування святкових та не робочих х 45 календарних днів відпустки = 13270,95 грн.; - 8724,56 грн. х 12 місяців = 104694,72 грн. (сумарний заробіток за останні перед наданням відпустки 12 місяців) / 355 календарних днів без урахування святкових та не робочих х 45 календарних днів відпустки = 13270,95 грн.; - 8724,56 грн. х 12 місяців = 104694,72 грн. (сумарний заробіток за останні перед наданням відпустки 12 місяців) / 356 календарних днів без урахування святкових та не робочих х 45 календарних днів відпустки = 13234,05 грн.; - 8724,56 грн. х 12 місяців = 104694,72 грн. (сумарний заробіток за останні перед наданням відпустки 12 місяців) / 355 календарних днів без урахування святкових та не робочих х 45 календарних днів відпустки = 13270,95 грн.; - 8724,56 грн. х 12 місяців = 104694,72 грн. (сумарний заробіток за останні перед наданням відпустки 12 місяців) / 355 календарних днів без урахування святкових та не робочих х 45 календарних днів відпустки = 13270,95 грн.; - 8724,56 грн. х 12 місяців = 104694,72 грн. (сумарний заробіток за останні перед наданням відпустки 12 місяців) / 355 календарних днів без урахування святкових та не робочих х 45 календарних днів відпустки = 13270,95 грн.; - 8724,56 грн. х 12 місяців = 104694,72 грн. (сумарний заробіток за останні перед наданням відпустки 12 місяців) / 356 календарних днів без урахування святкових та не робочих х 45 календарних днів відпустки = 13234,05 грн.; - 8724,56 грн. х 12 місяців = 104694,72 грн. (сумарний заробіток за останні перед наданням відпустки 12 місяців) / 355 календарних днів, без урахування святкових та не робочих х 18 календарних днів відпустки = 5308,38 грн. Відтак, загальна сума заробітної плати за період відпустки з 01.02.2009 по 30.07.2018 становить 116988,25 грн., а не як фактично розраховано відповідачем 64596,62 грн. Суд зазначає, що виплачена позивачу на виконання додаткової постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2018 року у справі №2а-4555/08/1570 сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01.02.2008 року по день поновлення на роботі у розмірі 159824,86 грн. не впливає на розрахунок заробітної плати за період відпустки з 01.02.2009 року по 30.07.2018 року. Також, постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16.07.2019 року у справі №1540/4122/18 визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області №255-к від 02.07.2018, в тому числі й щодо положень про виплату компенсації за 397 календарних днів невикористаної відпустки. Тобто, після поновлення на посаді на підставі наказу від 18.07.2019 року №299-к, ОСОБА_1 набув право на зарахування періоду вимушеного прогулу з 30.07.2018 по 18.07.2019, спричиненого цим незаконним звільненням, до його стажу, який дає право на щорічну основну відпустку, а також фактично на використання 397 календарних днів невикористаної до неправомірного звільнення відпустки, оскільки цим судовим рішенням скасовано в тому числі положення наказу №255-к від 02.07.2018 щодо проведення з позивачем остаточного розрахунку та компенсації за такі дні невикористаної відпустки. Як вже було зазначено, за наслідками розгляду заяви від 19.07.2019 наказом від 23.07.2019 №514-В позивачу було надано відпустку з 29.07.2019 на 397 календарних днів за період роботи з 01.02.2009 по 30.07.2018. Згідно до частини четвертої статті 115 КЗпП України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки. Отже, відповідач повинен був виплатити позивачу заробітну плату за період відпустки з 01.02.2009 по 30.07.2018 не пізніше 25.07.2019 року, що не було здійснено. Таким чином, оскільки відповідач не сплатив позивачу заробітну плату за період відпустки з 01.02.2009 по 30.07.2018 у сумі 116988,25 грн., а лише сплатив 64596,62 грн. компенсації, яка фактично була визнана незаконною, тому суду першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь позивача заробітну плату за період відпустки з 01.02.2009 по 30.07.2018 в розмірі 52391,63 грн. (116988,25 грн. - 64596,62 грн.), оскільки сума сплаченої компенсації у розмірі 64596,62 грн. повинна бути врахована в якості часткової сплати заробітної плати за період відпустки з 01.02.2009 року по 30.07.2018 року. Такий висновок суду щодо урахування попередньо сплачених сум компенсації відповідає висновкам, викладеним у абз.2 пункту 19 постанови Верховного Суду від 05.04.2023. Частиною п`ятою статті 353 КАС України встановлено, що висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи. За такого правового регулювання доводи апеляційної скарги позивача, що при вирішенні справи про стягнення заробітної плати за період відпустки з 01.02.2009 по 30.07.2018, остання підлягала стягненню у повному обсязі, не є прийнятними. Не заперечуючи проти проведеного судом першої інстанції розрахунку розміру стягнутої на користь позивача заробітної плати за період відпустки з 01.02.2009 по 30.07.2018, відповідач у апеляційній скарзі вважав, що суд першої інстанції на виконання вимог статті 170 КАС України, мав відмовити у відкритті провадження по судовій справі в цій частині позовних вимог, так як їх уже вирішені судовим рішенням, яке набрало законної сили, в межах іншої справи №420/3356/21. Колегія суддів відхиляє такі доводи, адже у справі №420/3356/21 ОСОБА_1 заявлялися інші позовні вимоги, а саме (з урахуванням уточнень): визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області щодо невиплати заробітної плати та грошової допомоги за період відпустки за час вимушеного прогулу (період роботи) з 01.04.2007 по 31.01.2008, тривалістю 33 календарні дні з 07.11.2020 по 09.12.2020; стягнути з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області заробітну плату за період відпустки за час вимушеного прогулу (період роботи) з 01.01.2007 по 31.01.2008, тривалістю 33 календарні дні з 07.11.2020 року по 09.12.2020 року, у розмірі 11 266,53 грн.; стягнути з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області грошову допомогу за надану відпустку за час вимушеного прогулу (період роботи) з 01.04.2007 по 31.01.2008, тривалістю 33 календарні дні з 07.11.2020 по 09.12.2020 року, у розмірі 10100,00 грн.; зобов`язати Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходу в зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати за період відпустки тривалістю 33 календарні дні з 07.11.2020 по 09.12.2020 та грошової допомоги за період відпустки тривалістю 33 календарні дні з 07.11.2020 по 09.12.2020; визнати протиправними дії Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області щодо відмови у звільненні із займаної посади головного спеціаліста відділу організації протиепізоотичної роботи Управління безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області за власним бажанням, згідно ч. 3 ст. 38 КЗпП України на підставі заяви від 03.12.2020 та щодо відмови у видачі трудової книжки; зобов`язати Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області звільнити із займаної посади головного спеціалісті відділу організації протиепізоотичної роботи Управління безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області за власним бажанням, згідно ч.3 ст.38 КЗпП України на підставі заяви від 03.12.2020, з 22.12.2021 та внести відповідний запис до трудової книжки; зобов`язати Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 10.12.2020 по 22.12.2021; стягнути моральну шкоду. Щодо висновків суду першої інстанції в частині стягнення на користь позивача грошової допомоги за період відпустки з 01.02.2009 по 30.07.2018, то колегія суддів вважає наступне. У період до 01.05.2016 року діяв Закон України "Про державну службу" від 16.12.1993 року №3723-XII, статтею 35 якого було гарантовано надання державним службовцям щорічної відпустки тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою допомоги для оздоровлення у розмірі посадового окладу. 01.05.2016 набув чинності Закон України від 10.12.2015 №889-VIII "Про державну службу", статтею 57 якого передбачено, що державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати. Отже, у період з 01.02.2009 до 01.05.2016 розрахунковою величиною грошової допомоги під час отримання щорічної відпустки був посадовий оклад, а з 01.05.2016 до 30.07.2018 середньомісячна заробітна плата. З матеріалів справи вбачається, що наказом Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області від 30.05.2018 №222-к, ОСОБА_1 було поновлено на посаді головного спеціаліста відділу організації протиепізоотичної роботи Управління безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області з 01.02.2008. Відповідно до штатного розпису Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області посадовий оклад головного спеціалісті відділу організації протиепізоотичної роботи Управління безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини становить 4800 грн. Таким чином грошова допомога за період відпустки з 01.02.2009 до 01.05.2016 становить 38400,00 грн. (8 років х 4800 грн. посадового окладу), а з 01.05.2016 до 30.07.2018 становить 17449,12 грн. (2 роки х 8724,56 грн. середньомісячної заробітної плати). З матеріалів справи також вбачається, що позивач у липні 2019 року отримав грошову допомогу в розмірі 7047,60 грн. З урахуванням встановленого, загальна сума грошової допомоги за період відпустки з 01.02.2009 року по 30.07.2018 року складає 48801,52 грн. (38400,00 грн. + 17449,12 грн. - 7047,60 грн.). Ураховуючи, що відповідач не сплатив позивачу грошову допомогу за період відпустки з 01.02.2009 року по 30.07.2018 року в сумі 48801,52 грн., колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для її стягнення з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь позивача. Не заперечуючи проти проведеного судом першої інстанції розрахунку розміру стягнутої на користь позивача грошової допомоги за період відпустки з 01.02.2009 по 30.07.2018, відповідач у апеляційній скарзі вважав, що суд першої інстанції на виконання вимог статті 170 КАС України, мав відмовити у відкритті провадження по судовій справі в цій частині позовних вимог, так як їх уже вирішені судовим рішенням, яке набрало законної сили, в межах іншої справи №420/3356/21. Колегія суддів відхиляє такі доводи як без підставними, адже у згаданій апелянтом справі позовні вимоги ОСОБА_1 в частині вирішення питання, пов`язані з нарахуванням та виплатою належних позивачу сум внаслідок виходу у відпустки визнані постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16.07.2019 передчасними. Щодо висновків суду першої інстанції в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача компенсацію втрати частини грошових доходів в зв`язку з порушенням термінів виплати заробітної плати та грошової допомоги за період відпустки з 01.02.2009 по 30.07.2018, то колегія суддів вважає наступне. Правове регулювання порядку нарахування та виплати громадянам компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати врегульовано Законом України від 19.10.2000 №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон №2050-ІІІ). Стаття 1 Закону №2050-ІІІ передбачає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Приписами статті 2 Закону №2050-ІІІ встановлено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника. При цьому колегія суддів не може погодитися з доводами апеляційної скарги відповідача, що та грошова допомога не підлягає компенсації через її разовий характер, адже за статтею 57 Закону України "Про державну службу" грошова допомога є гарантованою виплатою, що виплачується один раз на календарний рік при наданні щорічної відпустки за відповідний робочий рік. Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених строків виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата, індексація). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону №2050-ІІІ). Згідно з абз. 1 пункту 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 21.02.2001 року №159 (далі -Порядок №159), сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Отож підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії, індексації); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата, індексація). Ураховуючи наведене та встановлені обставини даної справи колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача компенсацію втрати частини грошових доходів в зв`язку з порушенням термінів виплати заробітної плати за період відпустки з 01.02.2009 року по 30.07.2018 року в сумі 52391,63 грн. та грошової допомоги за період відпустки з 01.02.2009 року по 30.07.2018 року в сумі 48801,52 грн., починаючи з серпня 2019 року по день їх фактичної виплати. Щодо доводів апеляційної скарги відповідача про відсутність підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди, то колегія суддів вважає таке. Статтею 56 Конституції України закріплено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Згідно з положеннями статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. У відповідності до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди. Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір. Необхідною умовою виникнення відповідальності у вигляді обов`язку відшкодувати заподіяну майнову і немайнову шкоду є неправомірність дій або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду, наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і шкодою, вини особи у заподіянні шкоди. Слід зазначити що сама лише констатація у судовому рішенні порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно. З урахуванням неодноразових порушень відповідачем трудових прав позивача, що в подальшому призвело до звернення до суду з даним позовом про стягнення належних сум заробітної плати, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 3000,00 грн. На переконання колегія суддів, порушення відповідачем прав позивача на отримання заробітної плати у встановлених законом розміру та строк, що зумовило звернення до суду за захистом прав, спричинило порушення звичного способу життя позивача та докладання додаткових зусиль в організації свого життя, що вже є достатнім доказом завдання моральної шкоди позивачу. Виходячи з меж розумності та доводів апеляційної скарги відповідача, колегія суддів погоджується з визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди з урахуванням обставин справи та вини відповідача. Резюмуючи вищевикладене колегія суддів зазначає, що доводи апеляційних скарг сторін не знайшли своє підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції. Адже рішення суду першої інстанції ґрунтується на належній юридичній оцінці встановлених обставин справи із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Суд правильно та повно з`ясував усі обставини справи та надав їм юридичну оцінку. Зважаючи на викладене колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції. Згідно з пунктом першим частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відтак, апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає. Керуючись статтями 292, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Держпродспоживслужби - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2023 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення апеляційного суду, або з дня вручення учаснику справи повного судового рішення. Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко Суддя Ю.В.Осіпов Суддя І.О.Турецька Повне судове рішення складено 27 червня 2024 року.