Постанова 4812 № 490/2518/22

24.10.22 22-ц/812/770/22 Справа № 490/2518/22 Головуючий суду першої інстанції - Гуденко О.А. Провадження №22-ц/812/770/22 Доповідач суду апеляційної інстанції - Бондаренко Т.З. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 жовтня 2022 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді - Бондаренко Т.З., суддів - Лівінського І.В., Царюк Л.М., із секретарем судового засідання - Ковальським Є.В., за участю: прокурора Цвікілевич Н.В.; розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №490/2518/22 за апеляційною скаргою першого заступника Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 липня 2022 року, постановлену під головуванням судді Гуденко О.А., в приміщенні того ж суду в м. Миколаїв Миколаївської області, за позовом Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів до ОСОБА_1 про стягнення шкоди, У С Т А Н О В И В: У липні 2022 року перший заступник Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів (далі - позивач) звернулося до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 , яку обґрунтував наступним. 30 липня 2021 року Миколаївським окружним адміністративним судом було ухвалено рішення у справі № 400/2504/21, яким позов ОСОБА_2 до Головного управління Держпродспоживслужби в Миколаївській області задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держпродспоживслужби в Миколаївській області № 49-д від 07 квітня 2021року про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_2 . Поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника відділу правового забезпечення Головного управління Держпродспоживслужби в Миколаївській області з 27 квітня 2021 року. Стягнуто з Головного управління Держпродспоживслужби в Миколаївській області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27 квітня 2021р. по дату винесення судового рішення в сумі 56 648,32 гривень. А також стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпродспоживслужби в Миколаївській області на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу розмірі 5000,00 грн. Позивач вважає, що зазначене вище порушення, яке зумовило поновлення працівника на роботі та виплату йому коштів у розмірі 45601,90 грн. було допущено з вини начальника Головного управління Держспоживслужби в Миколаївській області ОСОБА_1., яким видано незаконний наказ про звільнення з роботи ОСОБА_2 . Посилаючись на викладене позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів шкоду у сумі 45601,90 грн. та сплачений судовий збір за подачу позову. Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 липня 2022 року у відкритті провадження в цільній справі за позовом Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів до ОСОБА_1 про стягнення шкоди було відмовлено. Ухвала суду мотивована тим, що спір у цій справі виник з приводу виконання ОСОБА_1 , своїх посадових обов`язків державної (публічної) служби, відтак такий підпадає під юрисдикцію адміністративного суду, оскільки містить ознаки публічно-правових відносин. Відповідно такий спір не може бути розглянутий за правилами ЦПК України. Не погодившись із зазначеною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу позивач вказував, що предметом спору у справі, є відшкодування шкоди у порядку регресу без необхідності надання оцінки та встановлення неправомірності дій посадової особи (відповідача), відповідними діями якої така шкода завдана, оскільки неправомірність дій відповідача при звільненні ОСОБА_2 із публічної служби встановлена рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 липня 2021 року та постановою П`ятого апеляційного адміністративного суд від 30 листопада 2021 року у справі № 400/2504/21. Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України). Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Таким вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає. За змістом ч.1ст.19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. У відповідності до п.17 ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. Пунктом 2 частини 1 статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. За змістом п. 17 ст. 4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування; Проходження публічної служби - це процес діяльності особи на посадах, які вона обіймає, починаючи від моменту призначення на відповідну посаду та завершуючи припиненням публічної служби, із сукупністю всіх обставин і фактів, які супроводжують таку діяльність. Оскільки така професійна діяльність нерозривно пов`язана з отриманням оплати (винагороди) за роботу, яку особа виконує на відповідній посаді, то правовідносини, пов`язані з нарахуваннями, виплатами, утриманнями, компенсаціями, перерахунками заробітної плати, компенсацій, грошової допомоги під час виконання такою особою своїх посадових обов`язків, є одним з елементів проходження публічної служби, а під час звільнення з публічної служби - одним з елементів припинення такої служби. Таким чином в порядку цивільного судочинства за загальними правилами, підлягають розгляду всі справи, у яких одна із сторін є фізичною особою, як що вирішення цих справ процесуальним законом не віднесено до суду іншої юрисдикції. А до адміністративної юрисдикції процесуальним законом віднесені справи, публічно-правові спори, ознакою яких, є не лише особливий суб`єктний склад, а і їх виникнення з приводу виконання чи не виконання суб`єктом владних повноважень управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт має виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір. Стосовно терміну «владні управлінські функції», то зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта. З огляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тоді як приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу. Зі змісту поданої позовної заяви та доданих до неї матеріалів вбачається, що предметом позовних вимог прокурора, заявлених в інтересах держави, є стягнення регресної виплати на користь роботодавця ( державної установи) в особі Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів в зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу з службової ( посадової особи державної служби) ОСОБА_1 як особи, винної в незаконному звільненні. Так, районний суд, постановляючи оскаржувану ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі, виходив з того, що спір пов`язаний з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту прийняття її на посаду і до звільнення з публічної служби, а також питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди. Проте з таким погодитись не можна, оскільки судом не враховано, що підставою вказаних вимог позивачем зазначено рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 липня 2021 року у справі за № 400/2504/21, яким частково задоволено позов ОСОБА_2 , визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держпродспоживспілки в Миколаївській області про притягнення до дисциплінарної відповідальності останнього та поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника відділу правового забезпечення з 27 квітня 2021 року, стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 56723 грн. 84 коп., в стягненні моральної шкоди відмовлено. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року вказане рішення в мотивувальній частині змінено та зменшено суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу до 56648 грн. 32 коп. Тобто публічно-правовий спір щодо проходження публічної служби вирішено судом відповідної юрисдикції. За змістом частини п`ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, розглядає адміністративний суд, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір; інакше такі вимоги суди вирішують у порядку цивільного або господарського судочинства. Отже, вимоги про відшкодування шкоди можна розглядати за правилами адміністративного судочинства тоді, коли ці вимоги стосуються шкоди, завданої, зокрема, протиправними діяннями суб`єкта владних повноважень, і заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір (наприклад, із вимогою визнати протиправним діяння цього суб`єкта та зобов`язати його вчинити певну дію). Позивач прокурор, в інтересах держави, просив про відшкодування Головному управлінню Держпродспоживслужби в Миколаївській області матеріальної шкоди, завдану в наслідок незаконного звільнення працівника, посилаючись на встановлення такого факту компетентним судом відповідної юрисдикції. Тобто, правовідносини між сторонами у справі, що переглядається, не стосуються безпосередньо прийняття, проходження чи звільнення з публічної служби, не спрямовані на захист прав свобод та інтересів особи від порушень із боку суб`єкта владних повноважень й не стосуються оскарження дій останнього. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 200/22363/16-а (касаційне провадження № 11-720апп18) викладений правовий висновок про те, що відшкодування шкоди у порядку регресу відбувається в порядку, передбаченому цивільним законодавством України, тобто за правилами цивільного судочинства, що унеможливлює звернення з таким позовом до адміністративного суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 червня 2022 року у справі № 362/643/21, суд виснував про розгляд справ в цивільному провадженні про відшкодування майнових збитків, заявлених окремо від адміністративного спору. Враховуючи, що вимога про відшкодування матеріальних збитків, заявлено прокурором окремо, тобто після вирішення публічно-правового спору також прокурор вимагає відшкодування збитків в порядку регресу, то такий спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. З посиланнями районного суду на висновки ВП ВС викладені в постановах від 05 грудня 2018 року у справі №818/1688/16, від 12 грудня 2018 року у справі №734/3102/16-ц та від 15 вересня 2021 року у справі № 235/8104/20 погодитись не можна. Так, правовідносини, які підлягали вирішенню у вказаних справах не є подібними, оскільки в них спір про стягнення матеріальної шкоди вирішувався одночасно з спором, який є публічно-правовим щодо порушеного права на соціальні гарантії позивача під час проходження публічної служби. Саме тому ці спори підлягали розгляду в судах адміністративної юрисдикції. Пунктом 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права. Враховуючи помилкове застосування судом першої інстанції норм процесуального права та прийняття рішення про відмову у відкритті провадження у справі, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи. Керуючись ст.374, 376, 382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу першого заступника Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів до ОСОБА_1 про стягнення шкоди задовольнити. Ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 липня 2022 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Т. З. Бондаренко Судді І.В. Лівінський Л.М. Царюк Повний текст постанови складено 24 жовтня 2022 року