Постанова Велика Палата ВС № 9901/388/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 серпня 2022 року м. Київ Справа № 9901/388/20 Провадження № 11-12заі22 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючої судді Рогач Л. І., судді-доповідача Желєзного І. В., суддів Британчука В.В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Золотнікова О. С.,Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Штелик С. П. за участю секретаря судового засідання Зейфман І.М., представника позивача - Огнев'юк Т. В., представника відповідача - Ізвєкова К. В., розглянула у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання незаконним і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії за апеляційною скаргою Вищої ради правосуддя на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 грудня 2021 року (судді Мельник-Томенко Ж. М., Данилевич Н. А., Єресько Л. О., Жук А. В., Мартинюк Н. М.) і УСТАНОВИЛА: Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У грудні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом, у якому просив: визнати незаконним і скасувати рішення Вищої ради правосуддя (далі - відповідач, ВРП, Рада) від 12 листопада 2020 року № 3099/0/15-20 «Про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Путильського районного суду Чернівецької області» (далі - оскаржуване рішення); зобов`язати ВРП обґрунтовано та законно розглянути рекомендацію Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) щодо призначення позивача на посаду судді Путильського районного суду Чернівецької області.

2. На обґрунтування вимог зазначив, що відповідно до чинного законодавства України суддею може стати будь-яка особа, яка відповідає законодавчо закріпленим вимогам, передбаченим статтею 69 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та оцінному критерію «доброчесність». На думку позивача, ця особа лише після призначення на посаду може бути перевірена на предмет етичності поведінки та відповідності вчинюваних нею дій певним моральним стандартам.

3. На переконання позивача, ВРП безпідставно розширила критерій «інші обставини, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади». Зазначений критерій не відповідає «якості закону» та містить у собі необмежену можливість до зловживань. Закон України «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон України «Про ВРП») та Закон України «Про судоустрій і статус суддів» не містять жодного положення про те, що ВРП вправі оцінювати роботу адвоката на предмет дотримання ним правил адвокатської етики. Водночас зауважив, що у 2014 - 2016 роках не мав статусу адвоката, а тому не міг порушувати і не порушував правила етики та поведінки адвокатів.

4. На думку позивача, ВРП помилково не враховано, що постановою дізнавача-інспектора сектору дізнання Долинського відділення поліції Калуського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області Гораль Н. З. від 19 вересня 2020 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 120170901600000660 від 24 жовтня 2017 року, на підставі пункту 2 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) закрито у зв`язку із відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 296 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

5. Крім того, всупереч вимогам частини шостої статті 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ВРП розглянула анонімну заяву, оскільки особи, яка її подала, не існує. ОСОБА_1 вважає, що ВРП помилково не встановлено, хто саме подав скаргу за підписом « ОСОБА_2 », оскільки адресою місця проживання вказаної в заяві особи зазначено адмінбудівлю, в якій знаходиться Івано-Франківська міська рада, Івано-Франківська обласна рада, їх органи та Івано-Франківська обласна адміністрації з її апаратом. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

6. Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 грудня 2021 року позов задоволено повністю: визнано протиправним і скасовано рішення ВРП від 12 листопада 2020 року № 3099/0/15-20 «Про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Путильського районного суду Чернівецької області»; зобов`язано ВРП повторно розглянути рекомендацію ВККС щодо призначення ОСОБА_1 на посаду судді Путильського районного суду Чернівецької області; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ВРП на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 840,80 грн.

7. Висновки суд першої інстанції мотивував тим, що Закони України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про ВРП» не містять детально регламентованого порядку встановлення, дослідження й оцінки ВРП обставин (підстав) для відмови у внесенні подання про призначення на посаду судді.

8. Згідно з пунктами 5.18, 10.1, 10.2 Регламенту ВРП, затвердженого рішенням Ради від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, з урахування змін, внесених рішенням Вищої ради правосуддя від 18 грудня 2018 року № 3953/0/15-18; далі - Регламент ВРП) для формування порядку денного ВРП щодо розгляду рекомендації ВККС України необхідна наявність висновку доповідача, який здійснював її попередній розгляд. Проте згідно з матеріалами справи висновок доповідача - Шелест С. Б., - яка здійснювала попередній розгляд рекомендації ВККС України, був виготовлений лише 13 жовтня 2020 року, хоча попередньо були засідання 21 травня, 22 вересня та 8 жовтня 2020 року.

9. Суд, який переглядає рішення ВРП, має повну юрисдикцію щодо розгляду скарг на таке рішення та не обмежується лише з`ясуванням наявності визначених Законом України «Про судоустрій і статус суддів» підстав для його скасування (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 квітня 2019 року у справі № 800/551/17 (пункти 37, 38) та від 6 червня 2019 року у справі № 9901/869/18.

10. ВРП, порушивши вимоги статті 8 Закону України «Про звернення громадян», прийняла до розгляду анонімне звернення ОСОБА_2 про зловживання позивачем процесуальними правами у справі № 344/11278/19 і встановила порушення ним правил адвокатської етики.

11. Відвід судді у справі № 344/11278/19 заявив відповідач ОСОБА_3 , а не позивач як адвокат. Проте 26 червня 2010 року у судовому засіданні ОСОБА_3 , погано себе почуваючи та забувши окуляри, попросив прочитати цей відвід ОСОБА_1 , який був його представником. Отже, ВРП помилково виснувала, що такі дії позивача як кандидата на посаду судді викликають обґрунтовані сумніви щодо його відповідності критерію професійної етики.

12. Згідно зі статтями 39 і 41 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» право надавати оцінку діям адвоката на предмет дотримання адвокатської етики належить лише дисциплінарній палаті кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури регіону у змагальній процедурі із забезпеченням адвокату права на захист. Закон України «Про ВРП» та Закон України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачають повноважень у ВРП оцінювати роботу адвоката на предмет дотримання ним правил адвокатської етики. Згідно з частиною третьою статті 7 Закону України «Про звернення громадян» орган державної влади, що отримав звернення стосовно вирішення питання, яке не входить до його компетенції, повинен переслати це звернення за належністю.

13. З приводу звернення ОСОБА_4 , яке міститься в матеріалах досьє позивача, про неетичну поведінку останнього у приміщенні Долинського районного суду Івано-Франківської області 23 жовтня 2017 року суд врахував, що згідно з доповіддю члена ВРП ОСОБА_5 бійки не було. Із дослідженого фрагменту запису з камер відеоспостереження суду за той день неможливо встановити наявність конфронтаційного, імпульсивного стилю спілкування кандидата на посаду судді та низького рівню його стриманості.

14. ВРП взяла до уваги інформацію з Єдиного державного реєстру судових рішень, відповідно до якої позивач, здійснюючи представництво у судах, неодноразово заявляв відводи суддям із підстав, не передбачених процесуальними законами у 2014-2016 роках, що також викликає обґрунтовані сумніви у його відповідності критерію професійної етики. Однак в оспорюваному рішенні відсутнє належне обґрунтування того, правилам якої саме професійної етики та відповідно якому критерію не відповідає кандидат на посаду судді, який не мав у період 2014 - 2016 років статусу адвоката. Також відсутнє обґрунтування неузгодженості допущеної позивачем поведінки зі вжитим відповідачем в оспорюваному рішенні поняттям загальноприйнятих правил поведінки представника юридичної спільноти.

15. Позивач як адвокат згідно з довідкою від 28 серпня 2020 року № 24, виданою Національною асоціацією адвокатів України, за період з 11 січня 2019 року до 28 серпня 2020 року до дисциплінарної відповідальності не притягався. Крім того, суд врахував позитивні відгуки про позивача, додані до матеріалів справи.

16. У спірних правовідносинах дії відповідача мають вплив на приватне життя позивача в аспекті доступу до професії, на який поширюються гарантії статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція).

17. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що відомості, покладені в основу відмови ВРП внести подання Президенту України щодо призначення ОСОБА_1 на посаду судді, у своїй сукупності не дозволяли відповідачу визнати кандидатуру позивача такою, що не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики, та вважати, що допущена ним поведінка, яка була предметом дослідження ВРП, може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у разі призначення його на посаду судді.

18. За встановлених у цій справі обставин, зважаючи на наявні у позивача законні очікування на належний і справедливий розгляд рекомендації та правове регулювання спірних правовідносин, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржуване рішення не відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

19. Суд першої інстанції вважав за можливе для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача задовольнити позов шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути рекомендацію ВККС щодо призначення ОСОБА_1 на посаду судді Путильського районного суду Чернівецької області з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог

20. В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 грудня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

21. На переконання відповідача, суд першої інстанції помилково не врахував, що повноваження ВРП щодо оцінювання обставин, пов`язаних із кандидатом на посаду судді, та його особистих якостей є дискреційним та належить до її виключної компетенції. Самостійною підставою для відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду є обставини, що можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з призначенням на посаду судді, незалежно від наявності або відсутності обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики. Таке рішення ухвалює ВРП за результатами голосування відповідно до внутрішнього переконання кожного з її членів, які беруть участь у голосуванні.

22. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо несвоєчасного складення членом ВРП ОСОБА_5 висновку за попереднім розглядом рекомендації ВККС стосовно позивача, оскільки для цього їй необхідно було заслухати позивача на засіданні ВРП, дослідити його пояснення кандидата на посаду судді. Відсутність висновку члена ВРП - доповідача на першому засіданні Ради, на якому розглядалось питання щодо позивача, не є підставою для скасування рішення ВРП.

23. Під час розгляду рекомендації ВККС України про призначення позивача на посаду судді Путильського районного суду Чернівецької області ВРП не встановила порушень Комісією визначеного законом порядку призначення на посаду судді, проте встановила обставини, які не були предметом розгляду Комісії, однак викликали обґрунтовані сумніви щодо відповідності позивача критерію професійної етики та могли негативно вплинути на довіру до судової влади у зв`язку з його призначенням на посаду судді.

24. За результатами огляду запису з камер відеоспостереження Долинського районного суду Івано-Франківської області від 23 жовтня 2017 року ВРП встановила, що відображені у відеофайлі події відповідають викладеним у зверненні ОСОБА_4 обставинам, зокрема щодо неетичної поведінки позивача у приміщенні суду, що спровокувала конфлікт та полягала в емоційному з`ясуванні обставин з певними особами. Відсутність звукового супроводу дослідженого судом першої інстанції відеофрагменту не спростовує висновків ВРП, зроблених на підставі заяв і скарг учасників цього інциденту та пояснень позивача.

25. Помилковими є висновки суду щодо недослідження ВРП під час засідання інформації, яка містилась на вказаному диску. Так, відповідно до пунктів 5.4, 5.5 глави 5 розділу ІІ Регламенту ВРП уся інформація щодо справ, які підготовлені до розгляду Радою, подається доповідачем до відповідного структурного підрозділу секретаріату Ради для формування порядку денного. Відповідний структурний підрозділ секретаріату завчасно до дня проведення засідання Ради у пленарному складі надсилає членам ВРП в електронній формі проєкт порядку денного, інформаційні матеріали з питань, внесених до нього. Таким чином, члени Ради ознайомлюються з відповідними матеріалами справ з питань, внесених до порядку денного, як під час підготовки до засідання Ради, так і в процесі розгляду питання на засіданні Ради.

26. Окрім того, під час засідання Ради 21 травня 2020 року позивач не заперечував зазначеного інциденту в Долинському міськрайонному суді Івано-Франківської області, однак виправдовував свої дії провокативним характером конфлікту та намірами усунути його від участі у справі як представника.

27. Зважаючи на наведене, ВРП дійшла обґрунтованого висновку, що позивач допустив поведінку, яка не узгоджується із загальноприйнятними правилами поведінки, особливо для представника юридичної спільноти. Наведене може свідчити про конфронтаційний, імпульсивний стиль спілкування кандидата на посаду судді та про низький рівень стриманості.

28. Суд першої інстанції помилково врахував, що постановою дізнавача-інспектора сектору дізнання Долинського відділення поліції Калуського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області Гораль Н. З. від 19 вересня 2020 року кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 120170901600000660 від 24 жовтня 2017 року, на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України закрито у зв`язку із відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 296 КК України. Факт закриття кримінального провадження не спростовує викладених обставин щодо неетичної поведінки позивача у приміщенні суду, яка була настільки неприйнятною, що мала наслідком звернення до прокуратури із заявою про напад на журналіста і погрози фізичною розправою.

29. Помилковими є і висновки суду першої інстанції щодо того, що скарга ОСОБА_2 про порушення позивачем правил адвокатської етики, яка надійшла до ВРП 14 липня 2020 року, є анонімною. Ця скарга містить прізвище та ініціали автора, його підпис, зазначення на конверті адреси. Чинне законодавство не дозволяє кваліфікувати як анонімне те звернення, відправляючи яке автор адресу вказав. Крім того, законодавство не покладає на ВРП обов`язку перевіряти, чи зазначена заявником адреса є адресою саме його проживання, чи місцем роботи або місцем отримання кореспонденції.

30. Безпідставними є висновки суду першої інстанції про те, що ВРП оцінила роботу адвоката на предмет дотримання ним правил адвокатської етики, що не передбачено чинним законодавством України. Івано-Франківський міський суд в ухвалі від 26 червня 2020 року у справі № 344/11278/19 зазначив про неетичну поведінку позивача, який назвав ухвалу від 10 червня 2020 року «завідомо безграмотною» та «демонстрував на обличчі власне задоволення від використання сексистської термінології в судовому засіданні».

31. Як установила ВРП, згідно з інформацією з ЄДРСР позивач, здійснюючи представництво у судах, неодноразово заявляв відводи суддям з підстав, непередбачених процесуальним законодавством: у зв`язку з некомпетентністю суддів (ухвали від 16 вересня 2015 року у справі № 344/12499/15-ц і від 17 листопада 2015 року у справі № 2-833/2008), незгодою із процесуальними діями та рішеннями суддів (ухвали від 17 грудня 2014 року та від 26 січня 2015 року у справі № 0907/2-4232/2011, від 9 вересня 2014 року у справі № 2а-537/11/0970, від 24 червня 2016 року у справі № 809/4391/15). Оскільки позивач має вищу юридичну освіту та надавав правову допомогу як фахівець у галузі права, то він не міг не усвідомлювати, що заявлення відводів суддям з підстав їх некомпетентності підриває авторитет правосуддя та довіру учасників провадження до суду.

32. Такі дії позивача вчинені ним ще до отримання свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю. Тому безпідставними є висновки суду першої інстанції про те, що ВРП оцінила роботу позивача лише як адвоката на предмет дотримання ним правил адвокатської етики. Рух апеляційної скарги

33. Ухвалою від 20 січня 2022 року Велика Палата Верховного Суду відкрила апеляційне провадження за цією скаргою та витребувала з Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду матеріали справи № 9901/388/20.

34. Ухвалою від 18 лютого 2022 року Велика Палата Верховного Суду призначила справу до розгляду в судовому засіданні, про що повідомила учасників справи. Позиція учасників справи щодо апеляційної скарги

35. Представниця позивача у судовому засіданні просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги ВРП та залишити рішення суду першої інстанції без змін. Мотивувала так: 35.1. Із відеозапису подій у Долинському районному суді Івано-Франківської області, які не містять звуку, неможливо було встановити «агресивний стиль спілкування» позивача. Вказаного запису ВРП під час засідання не досліджувала, а позивач під час подій у цьому суді намагався примирити сторони у справі за позовом до газети «Свіча», в якій представляв інтереси ОСОБА_6 . 35.2. ОСОБА_2 , коли подавав скаргу у ВРП, вказав під своїми ініціалами адресу Івано-Франківської міської ради, на що ВРП не звернула уваги. Доданий до скарги технічний запис судового засідання, на якому позивач заявляв відводи, отриманий поза встановленим порядком, бо до суду з відповідним клопотанням ніхто не звертався. Вказане, на думку представниці позивача, мало б викликати застереження у ВРП. Більше того, Рада, отримавши від ОСОБА_2 скаргу на дії адвоката, мала би переслати її за належністю - до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури. 35.3. Позивач мав застереження щодо безсторонності ВРП під час розгляду рекомендації ВККС про призначення його суддею, однак відводу членам ВРП не заявляв, оскільки боявся, що вказане негативно вплине на розгляд питання щодо нього.

36. Представник ВРП, який взяв участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, просив апеляційну скаргу задовольнити в повному обсязі з викладених у ній підстав. Установлені судом першої інстанції обставини справи

37. Рішенням від 03 квітня 2017 року № 28/зп-17 ВККС оголосила добір кандидатів на посаду судді місцевого суду з урахуванням 600 прогнозованих вакантних посад суддів місцевих судів. 38. 12 травня 2017 року позивач звернувся до Комісії із заявою про допуск його до участі в доборі кандидатів на посаду судді місцевого суду.

39. Рішенням від 19 квітня 2019 року № 54/зп-19 Комісія визначила рейтинг кандидатів на посаду судді місцевого загального суду та зарахувала їх до резерву на заміщення вакантних посад суддів місцевих загальних судів у межах процедури добору кандидатів на посаду судді місцевого суду, оголошеного Комісією 03 квітня 2017 року. Цим рішенням Комісії до резерву на заміщення вакантних посад суддів місцевих загальних судів зараховано позивача, який за результатами кваліфікаційного іспиту набрав 177,375 бала та зайняв 163 місце в рейтингу кандидатів на посаду судді місцевого загального суду.

40. Рішенням Комісії від 02 липня 2019 року № 108/зп-19 оголошено конкурс на зайняття 505 вакантних посад суддів у місцевих загальних судах для кандидатів на посаду судді, зарахованих до резерву на заміщення вакантних посад суддів місцевих загальних судів, і затверджено Умови проведення конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевих загальних судів. 41. 12 липня 2019 року позивач звернувся до Комісії із заявою щодо допуску до участі в конкурсі на зайняття вакантної посади судді місцевого загального суду та рекомендування за результатами конкурсного добору для призначення суддею суду відповідно до пріоритетності його намірів.

42. Рішенням від 19 липня 2019 року № 101/дс-19 Комісія допустила позивача до участі в оголошеному нею 02 липня 2019 року конкурсі на зайняття вакантних посад суддів місцевих загальних судів.

43. Комісія рішенням від 07 серпня 2019 року № 150/зп-19 затвердила рейтинг учасників конкурсу на зайняття 505 вакантних посад суддів у місцевих загальних судах, оголошеного рішенням Комісії від 02 липня 2019 року № 108/зп-19. Зокрема, затверджено рейтинг кандидатів на посаду судді Путильського районного суду Чернівецької області. Позивач зайняв перше місце в рейтингу на зайняття двох посад суддів цього суду.

44. Рішенням Комісії від 07 серпня 2019 року № 401/дс-19 внесено рекомендацію ВРП щодо призначення позивача на посаду судді Путильського районного суду Чернівецької області.

45. За результатами розгляду рекомендації Комісії щодо призначення позивача на посаду судді Путильського районного суду Чернівецької області ВРП рішенням від 12 листопада 2020 року відмовила у внесенні Президентові України подання про таке призначення.

46. Приймаючи оскаржуване рішення, відповідач установив відомості, які не були предметом розгляду Комісії, викликали обґрунтований сумнів щодо відповідності позивача критерію доброчесності, професійної етики, що є обставиною, яка може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у разі призначення позивача на посаду судді.

47. ВРП дійшла висновку, що він допустив поведінку, яка не узгоджується із загальноприйнятими правилами, особливо для представника юридичної спільноти. На думку відповідача, це може свідчити про конфронтаційний, імпульсивний стиль спілкування кандидата на посаду судді та про низький рівень його стриманості. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

48. Положеннями частини другої статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

49. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

50. Згідно з положеннями статті 131 Конституції України в Україні діє ВРП, яка, серед іншого, вносить подання про призначення судді на посаду.

51. Відповідно до частини першої статті 80 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» призначення на посаду судді здійснюється Президентом України на підставі та в межах подання ВРП, без перевірки додержання встановлених цим Законом вимог до кандидатів на посаду судді та порядку проведення добору чи кваліфікаційного оцінювання кандидатів.

52. З метою усунення прогалин національного законодавства, на які звернув увагу Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», Верховна Рада України прийняла Закон України «Про ВРП».

53. Статтею 1 цього Закону передбачено, що ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

54. Пунктом 1 частини першої статті 3 цього Закону встановлено, що до повноважень ВРП належить внесення подання про призначення судді на посаду.

55. Порядок розгляду ВРП рекомендації ВККС України передбачений, зокрема, у статті 36 Закону України «Про ВРП», частиною першою якої встановлено, що призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням ВРП. ВРП ухвалює рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду за результатами розгляду рекомендації ВККС України, до якої обов`язково додається особова справа (досьє) кандидата на посаду судді (частина друга). За результатами попереднього розгляду доповідач складає висновок щодо можливості призначення судді на посаду та виносить такий висновок на розгляд ВРП (частина третя). На засіданні ВРП кандидатура на посаду судді розглядається після доповіді члена ВРП, який визначений доповідачем у цій справі (частина четверта). Кандидат на посаду судді, стосовно якого розглядається питання щодо внесення подання про призначення судді на посаду, запрошується на засідання ВРП у порядку, визначеному цим Законом. Неявка кандидата на посаду судді на засідання незалежно від причин не перешкоджає розгляду питання за його відсутності (частина п`ята).

56. Розгляд Радою рекомендації ВККС здійснюється відповідно до статті 36 Закону України «Про ВРП» (пункт 10.1 глави 10 Регламенту ВРП).

57. Попередній розгляд рекомендації здійснює доповідач, визначений у порядку автоматизованого розподілу, та готує висновок, який передає до відповідного структурного підрозділу секретаріату Ради для формування порядку денного Ради (пункт 10.2 глави 10 Регламенту ВРП).

58. За результатами розгляду рекомендації ВККС Рада ухвалює рішення про внесення подання Президентові України про призначення на посаду судді або про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення на посаду судді (пункт 10.3 глави 10 Регламенту ВРП).

59. Вища рада правосуддя діє у пленарному складі, якщо інше не встановлено цим Законом (частина перша статті 26 Закону України «Про ВРП»).

60. Згідно зі статтею 37 Закону України «Про ВРП» рішення щодо кандидата на посаду судді ухвалюється на засіданні ВРП (частина перша). Засідання ВРП у пленарному складі, на якому розглядається питання щодо внесення подання про призначення судді на посаду, є повноважним, якщо в ньому бере участь не менше чотирнадцяти членів ВРП (частина друга статті 30, частина друга статті 37 цього Закону). Рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду вважається ухваленим, якщо за нього проголосувало не менше чотирнадцяти членів ВРП (частина третя статті 37 вказаного Закону). Якщо за рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду проголосувало менше чотирнадцяти членів ВРП, вважається, що ВРП ухвалено рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду. ВРП може ухвалити рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду відповідно до пункту 1 частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» тільки на підставі обґрунтованих відомостей, які були отримані ВРП у передбаченому законом порядку, якщо: 1) такі відомості не були предметом розгляду ВККС; 2) ВККС не дала належної оцінки таким відомостям у межах процедури кваліфікаційного оцінювання щодо відповідного кандидата (частина четверта статті 37 Закону України «Про ВРП»).

61. Відповідно до частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ВРП може відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду виключно з таких підстав: 1) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням; 2) порушення визначеного законом порядку призначення на посаду судді. Підстави, зазначені у пункті 1 цієї частини, ВРП визначає, керуючись власною оцінкою обставин, пов`язаних із кандидатом на посаду судді, та його особистих якостей.

62. Згідно із частиною двадцятою статті 79 цього Закону у разі відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду ВРП ухвалює вмотивоване рішення, яке може бути оскаржено до Верховного Суду у порядку, встановленому процесуальним законом.

63. Статтею 38 Закону України «Про ВРП» встановлено, що рішення ВРП про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду може бути оскаржене та скасоване виключно з підстав, визначених Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

64. Відповідно до частини двадцять першої статті 79 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» рішення ВРП про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; 2) рішення не підписано членом ВРП, який брав участь у його ухваленні; 3) рішення не містить посилання на визначені законом підстави відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду або мотивів, з яких ВРП дійшла до відповідних висновків.

65. Згідно з положеннями статті 18 Закону України «Про ВРП» ВРП є повноважною за умови обрання (призначення) на посаду щонайменше п`ятнадцяти членів, серед яких більшість становлять судді (включаючи суддів у відставці), та складення ними присяги.

66. Як установлено судом першої інстанції та вбачається із матеріалів справи, зокрема витягу з протоколу засідання ВРП від 12 листопада 2020 року № 88 та оскаржуваного рішення ВРП, його ухвалено повноважним складом ВРП та підписано всіма її членами, які брали участь у його ухваленні. Також ця обставина визнається та не ставиться під сумнів учасниками судового процесу. Позивач був належним чином повідомлений про засідання ВРП, розгляд подання відбувся за його участю та з урахуванням наданих ним пояснень. З огляду на наведене відсутні підстави, визначені пунктами 1 та 2 частини двадцять першої статті 79 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», для скасування оскаржуваного рішення відповідача.

67. Так само для скасування оскаржуваного рішення ВРП відсутня підстава, визначена у пункті 3 вказаної частини, оскільки у цьому рішенні є посилання на визначені законом підстави відмови у внесенні Президентові України подання про призначення позивача на посаду судді та мотиви, з яких ВРП дійшла до відповідних висновків.

68. Надаючи оцінку доводам відповідача, викладеним в апеляційній скарзі, щодо помилковості висновків суду першої інстанції про невідповідність оскаржуваного рішення пункту 3 частини двадцять першої статті 79 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Велика Палата Верховного Суду виходить з такого.

69. З приводу доводу апеляційної скарги відповідача про те, що доповідач-член ВРП не могла скласти висновок щодо кандидата на посадусудді, не заслухавши його на засіданні ВРП, Велика Палата Верховного Суду загалом погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що доповідач мала скласти такий висновок до включення питання про рекомендацію позивача на посаду судді до порядку денного Ради (пункт 10.2 глави 10 Регламенту ВРП). Однак не кожне процедурне порушення тягне скасування остаточного рішення ВРП. 70. 21 травня 2020 року (т. 1, а. с. 129-130), 22 вересня 2020 року (т. 1, а. с. 183-184), 8 жовтня 2020 року (т. 2, а. с. 93-94) секретаріат ВРП повідомляв позивача про засідання ВРП. Висновок щодо нього доповідач-член ВРП склала 13 жовтня 2020 року.

71. Велика Палата Верховного Суду допускає, що доповідач-член ВРП для складання висновку щодо можливості призначення позивача на посаду судді могла потребувати заслухати кандидата з метою з`ясування фактів, важливих для формування такого висновку та винесення останнього на розгляд ВРП. У ситуації позивача процедурне порушення не вплинуло на зміст оскаржуваного рішення та на появу визначених законом підстав для його скасування. Тому, як правильно зазначив відповідач в апеляційній скарзі, складання доповідачем-членом ВРП висновку після того, як члени Ради, включно з доповідачем, заслухали позивача, не є підставою для скасування оскаржуваного рішення.

72. Кандидат на посаду судді претендує на одержання повноважень посадової особи, уповноваженої на виконання функцій держави, - здійснення правосуддя. Посада судді вимагає як максимальної концентрації професійних знань, так і високого рівня моральних якостей особи. Тому особисті й моральні якості кандидата на посаду судді поряд із професійними якостями є визначальними характеристиками для вирішення питання про призначення на цю посаду. Отже, ВРП зобов`язана врахувати всі обставини, які перешкоджають кандидату на посаду судді зайняти таку посаду, в тому числі й ті, що негативно його характеризують.

73. Авторитет судової влади та довіра до неї значно залежать від персонального складу суддівського корпусу. Тому важливо, щоби кандидат на посаду судді, як і суддя, не допускав у професійній діяльності та в особистому житті будь-якої неналежної (недоброчесної, неетичної) поведінки, яка може, зокрема, негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у разі його призначення.

74. Така підстава для відмови у внесенні Президентові України подання про призначення на посаду судді як «негативний вплив на суспільну довіру до судової влади» передбачена у пункті 1 частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Повноваження оцінювати ті чи інші діяння та характеристики кандидата на посаду судді як такі, що можуть зумовлювати зазначений негативний вплив, належить саме ВРП, члени якої ухвалюють рішення за їхнім внутрішнім переконанням, сформованим на підставі власної оцінки обставин, пов`язаних із відповідним кандидатом. А судовий контроль за реалізацією цього повноваження ВРП полягає у тому, щоби проконтролювати, чи не є висновки Ради довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж помилковими стосовно певних фактів.

75. Згідно з положеннями Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року дискреційним необхідно розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

76. Відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, передбаченими у цій статті й інших законах, зокрема у Законі України «Про ВРП». Оцінка Верховним Судом мотивів та обґрунтованості оскаржуваного рішення ВРП не є втручанням у її дискреційні повноваження (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 квітня 2019 року у справі № 800/551/17 (пункти 37-38)).

77. ВРП за результатами розгляду рекомендації Комісії щодо призначення позивача на посаду судді Путильського районного суду Чернівецької області не встановила порушення Комісією визначеного законом порядку такого призначення, але з`ясувала обставини, які не були предметом розгляду Комісії.

78. Велика Палата Верховного Суду вже виснувала, що навіть якщо ті відомості були предметом розгляду ВККС і остання, незважаючи на це, рекомендувала позивача для призначення на посаду судді, то розгляд таких відомостей та їхня оцінка Комісією в розумінні пункту 2 абзацу другого частини четвертої статті 37 Закону «Про ВРП» не позбавляє Раду можливості ухвалити рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення на посаду судді, якщо ВККС не дала належної оцінки таким відомостям у межах процедури кваліфікаційного оцінювання щодо відповідного кандидата (див. постанову від 16 вересня 2021 року у справі №9901/395/20 (пункт 17)).

79. ВРП під час ознайомлення з матеріалами досьє позивача встановила, що у них міститься звернення ОСОБА_4 від 06 грудня 2018 року щодо невідповідності позивача вимогам кандидата на посаду судді. До цього звернення ОСОБА_4 додав копію публікації «Бути журналісткою» Івано-Франківської обласної газети «Галицький кореспондент» від 26 жовтня 2017 року № 43, копію адресованої заступнику керівника Калуської місцевої прокуратури Івано-Франківської області своєї заяви від 27 жовтня 2017 року про напад на журналіста і погрози фізичною розправою, копію листа Калуської місцевої прокуратури Івано-Франківської області від 27 жовтня 2017 року № 02-53р-17.

80. Зі змісту заяви ОСОБА_4 . ВРП встановила, що 23 жовтня 2017 року в Долинському районному суді Івано-Франківської області розглядалась справа № 343/1410/17 за позовом ОСОБА_6 до газети «Свіча» про захист честі, гідності та ділової репутації. Представником позивача у цій справі був ОСОБА_1 . Після закінчення судового засідання він напав на журналістку івано-франківської обласної газети «Галицький кореспондент» ОСОБА_7 . ОСОБА_4 зазначив, що він був свідком цього конфлікту та, підійшовши до ОСОБА_1 , зробив йому зауваження. Останній вхопив його за куртку, погрожував і наніс удар головою в ліву частину обличчя ОСОБА_4 . Вказаний випадок описаний у газеті «Галицький кореспондент» від 15 жовтня 2017 року № 43.

81. Із копії витягу з ЄРДР ВРП встановила, що 24 жовтня 2017 року за заявою ОСОБА_8 до ЄРДР внесені відомості щодо вчинення ОСОБА_1 хуліганських дій, кваліфікованих за частиною першою статті 296 КК України (хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом).

82. ВРП встановила, що ОСОБА_4 звернувся до Калуської місцевої прокуратури Івано-Франківської області із заявою від 27 жовтня 2017 року про напад на журналіста та погрози фізичною розправою, в якій зазначив, що у разі вчинення нападу, нанесення фізичної чи моральної шкоди йому або членам його родини винуватцем таких дій буде ОСОБА_1 . 83. 17 червня 2020 року у відповідь на запит ВРП надійшов лист Долинського відділення поліції Калуського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області від 04 червня 2020 року за вихідним № 3972/108/60/02-2020, в якому повідомлено, що досудове розслідування у кримінальному провадженні № 2017090160000660 від 24 жовтня 2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 296 КК України, триває. Про підозру жодній особі не повідомлено. Під час досудового розслідування визнано потерпілою та допитано ОСОБА_9 , допитано чотирьох свідків, потерпілого ОСОБА_4 і ОСОБА_1 . На додаток до листа надано витяг з ЄРДР і копію CD-R із записом з камер відеоспостереження Долинського районного суду Івано-Франківської області від 23 жовтня 2017 року.

84. За результатами огляду цього запису ВРП встановила, що відображені у відеофайлі події відповідають викладеним у зверненні обставинам, зокрема стосовно неетичної поведінки позивача у приміщенні суду, що спровокувала конфлікт і полягала в емоційному з`ясуванні обставин із вищевказаними особами.

85. ВРП в оскаржуваному рішенні, а також доповідач-член ВРП у висновку вказали, що позивач заперечив вчинення протиправних дій щодо журналістів і зазначив, що він дружньо обіймав ОСОБА_4 , а також що кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 2017090160000660 від 24 жовтня 2017 року, закрито у зв`язку із відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 296 КК України. До пояснень долучено копію постанови про закриття кримінального провадження від 19 вересня 2020 року, пояснення ОСОБА_10 від 18 травня 2020 року, голови Долинського районного об`єднання воїнів АТО, а також копію листа Долинського відділення поліції Калуського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області від 19 травня 2020 року, з якого встановлено, що позивач у кримінальному провадженні не отримав процесуального статусу. Окрім того, до пояснень позивач додав постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 15 квітня 2020 року у справі № 33-116/2010 про скасування постанови суду першої інстанції про визнання позивача винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених статтями 173 і 183 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

86. Суд першої інстанції звернув увагу на те, що, як встановила член ВРП - доповідач, у приміщенні Долинського районного суду Івано-Франківської області 23 жовтня 2017 року за участі позивача «бійки не було»; із доданого до матеріалів справи відеофрагменту неможливо встановити наявність імпульсивного спілкування позивача та його нестриманої поведінки; кримінальне провадження за вказаним фактом закрите за відсутністю у діях позивача складу кримінального правопорушення.

87. Велика Плата Верховного Суду бере до уваги те, що позивач не заперечував інцидент у приміщенні Долинського районного суду Івано-Франківської області, однак стверджував про провокативний характер конфлікту та наміри усунути його від участі у справі як представника. Незважаючи на те, що, можливо, позивача спровокували, його реакцію ВРП справедливо оцінила як нестриману. Велика Палата Верховного Суду переконана, що особа, яка претендує на зайняття посади судді, має уміти справлятися з власними емоціями та достатньо стримано реагувати на будь-які провокації щодо неї з урахуванням обставин конкретної ситуації. Натомість поведінка позивача у тій конфліктній ситуації була далекою від тієї, котру би мала виявляти особа, яка намагається підтримати суспільну довіру. Наступні його пояснення, про які вказала ВРП в оскаржуваному рішенні та доповідач-член ВРП у висновку, що позивач «дружньо обіймав» ОСОБА_4 , такої довіри не додають.

88. Тому Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що вказаний епізод давав ВРП підстави для висновку про наявність обставин, які могли негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з призначенням позивача на посаду судді (пункт 1 частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону України «Про ВРП»). Закриття кримінального провадження за відсутністю складу кримінального правопорушення на цей висновок не впливає, оскільки ВРП оцінювала діяння позивача з погляду його можливого впливу на суспільну довіру до судової влади, а не на предмет наявності у цьому діянні всіх ознак складу кримінального правопорушення згідно з його кваліфікацією органом досудового розслідування.

89. Оскаржуваним рішенням відповідача також установлено, що 14 липня 2020 року до ВРП надійшла скарга ОСОБА_2 щодо порушення позивачем правил адвокатської етики. У скарзі зазначалося, зокрема, про неетичну поведінку позивача під час розгляду Івано-Франківським міським судом справи № 344/11278/19. Така поведінка полягала, на думку заявника, у зловживанні процесуальними правами, у тому числі правом на відвід з підстав, непередбачених законом, з метою затягування розгляду справи. До заяви долучений диск судових засідань у справі та копія заяви про відвід.

90. Позивач, вважаючи скаргу ОСОБА_2 анонімною, посилаючись на зазначення її автором адреси адмінбудівлі замість адреси його місця проживання, вказував, що скаржник не був учасником справи № 344/11278/19, а тому не міг володіти інформацією щодо неї. Просив ВРП урахувати обставини цієї справи та письмові пояснення її учасника ОСОБА_3 .

91. Суд першої інстанції вважав, що скарга ОСОБА_2 є анонімною згідно із Законом України «Про звернення громадян», а ВРП помилково оцінила дії позивача як адвоката на предмет дотримання правил адвокатської етики, бо мала передати відповідну скаргу кваліфікаційно-дисциплінарному органу адвокатури. З цього приводу Велика Палата Верховного Суду вважає частково обґрунтованими заперечення відповідача в апеляційній скарзі.

92. Скарга - це звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб (частина четверта статті 3 Закону України «Про звернення громадян»).

93. У зверненні має бути зазначено прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати (частина перша статті 8 Закону України «Про звернення громадян»).

94. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги те, що скарга ОСОБА_2 щодо порушення правил адвокатської етики кандидатом на посаду судді (вх. № К-4127/0/720 від 14 липня 2020 року; т. 1, а. с. 65-66) стосувалася порушення цих правил позивачем у справі № 344/11278/19 і була подана не з метою захисту прав скаржника, а з метою виявлення характеристик позивача, які впливають на його призначення на посаду судді. Тому відсутні підстави вважати, що ВРП мала передати цю скаргу до кваліфікаційно-дисциплінарного органу адвокатури. Крім того, зазначення автором скарги адмінбудівлі як місця отримання поштової кореспонденції, а не житлового будинку, не є ознакою анонімності відповідного звернення.

95. ВРП встановила, що згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач із 05 липня 2002 року є фізичною особою-підприємцем, основний вид діяльності - діяльність у сфері права. Вказана інформація підтверджується також відомостями, зазначеними позивачем в анкеті кандидата на посаду судді від 12 липня 2019 року. 96. 11 січня 2019 року позивач отримав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, видане Радою адвокатів Івано-Франківської області.

97. ВРП в оскаржуваному рішенні зазначила, що з ухвали Івано-Франківського міського суду від 26 червня 2020 року у справі № 344/11278/19 вбачається, що, розглядаючи подану адвокатом Малетиним А. Я. в судовому засіданні 26 червня 2020 року заяву про відвід, підписану відповідачем ОСОБА_3 , суд констатував недотримання ОСОБА_1 правил адвокатської етики внаслідок зловживання процесуальними правами. Він заявив відвід з порушенням визначеного процесуальним законом порядку, з підстав незгоди із процесуальними рішеннями судді, що було спрямовано виключно на затягування розгляду справи. В ухвалі суду також зазначено про неетичну поведінку адвоката ОСОБА_1 , який назвав ухвалу від 10 червня 2020 року «завідомо безграмотною» і «демонстрував на обличчі власне задоволення від використання сексистської термінології в судовому засіданні».

98. За результатами апеляційного розгляду справи № 344/11278/19 колегія суддів Івано-Франківського апеляційного суду постановою від 29 вересня 2020 року відхилила посилання апелянтів на незаконність ухвали суду першої інстанції від 26 червня 2020 року про відмову в задоволенні відводу, оскільки заява адвоката відповідачів ОСОБА_1 обґрунтована незгодою із процесуальними рішеннями судді та містить суперечливу інформацію, що не дає змоги встановити наявність обставин, визначених частиною першою статті 36 Цивільного процесуального кодексу України.

99. Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що встановлені судом у справі № 344/11278/19 висловлювання позивача на адресу судді, яка виготовила ухвалу від 10 червня 2020 року, та працівника апарату суду є такими, що негативно вливають на уявлення у суспільстві про судові інституції, у яких позивач має намір працювати, та відповідним чином характеризують морально-етичний образ цього кандидата на посаду судді у відповідний період його життя.

100. Обставини, про які вказав суд першої інстанції в ухвалі від 26 червня 2020 року у справі № 344/11278/19, не спростовують неетичної поведінки та висловлювань позивача. Останній, представляючи інтереси довірителя, обмежений низкою законодавчих заборон (пункти 1, 3, 4 частини другої статті 21 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Проте у виборі висловлювань і моделі поведінки перед судом не є залежним від тих, якими послуговується сам довіритель, а зобов`язаний дотримуватися правил адвокатської етики (пункт 1 частини першої статті 21 цього Закону).

101. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що суд першої інстанції у справі № 9901/388/20 помилково вказав про оцінювання ВРП поведінки та висловлювань позивача на предмет відповідності саме Правилам адвокатської етики. Останні, зокрема у статтях 44 і 45, закріплюють частину загальноприйнятих норм моралі та правил поведінки представників юридичної спільноти. Крім того, згідно з преамбулою Правил адвокатської етики, затверджених звітно-виборним з`їздом адвокатів 09 червня 2017 року, надзвичайна важливість функціонального навантаження адвокатури вимагає від адвокатів слідування високим етичним стандартам поведінки, тобто тим нормам моралі, які прийнятні у суспільстві, незалежено від їхнього закріплення у тексті зазначених Правил. Тому оцінювання діянь кандидата на посаду судді, який має статус адвоката, на предмет дотримання таких норм, у тому числі відображених у Правилах адвокатської етики, є повноваженням ВРП, а не виключною компетенцією дисциплінарного органу адвокатури, як помилково зазначив суд першої інстанції

102. Саме з метою виконання завдання судочинства сторона у справі має користуватися процесуальними правами, сприяючи тим самим суду у здійсненні правосуддя. Отож, якщо особа здійснює певну процесуальну дію не з цією метою, а для досягнення інших цілей (зокрема, образити, принизити учасників судового процесу, їхніх представників, суд, виявити до них і до їхніх дій власні негативні емоції), така особа виходить за межі дійсного змісту відповідного процесуального права, тобто зловживає ним. Дії учасників судового процесу та їхніх представників мають не лише за формою, але й за змістом відповідати завданню судочинства. У процесуальних відносинах, намагаючись донести певну думку до суду, учасники судового процесу, їхні представники, інші особи мають ретельно підбирати слова, а також з обережністю виявляти емоції щодо інших учасників, їхніх представників, суду, працівників його апарату, осіб, які не беруть участь у судовому процесі. Зміст права на справедливий суд несумісний зі свідомим виявом учасником судового процесу чи його представником неповаги до честі, гідності, репутації іншого учасника, представника, суду тощо. Правова система має бути спроможною ефективно себе захистити від вияву цієї неповаги. На такий захист спрямовані не тільки заходи, які суд застосовує через зловживання учасником судового процесу процесуальними правами (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 199/6713/14-ц (пункти 22, 23, 50, 52), від 14 березня 2019 року у справі № 9901/34/19, від 7 листопада 2019 року у справі № 9901/324/19, від 7 квітня 2021 року у справі № 9901/23/21 (пункти 14-16)), але й ті, які застосовує ВРП, коли відмовляє у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду через наявність обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням(пункт 1 частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

103. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду вважає, що з приводу оцінки ВРП поведінки позивача у справі № 344/11278/19 доводи Ради в апеляційній скарзі є обґрунтованими.

104. Мотивуючи сумніви у відповідності позивача критерію професійної етики, ВРП в оскаржуваному рішенні також зазначила, що згідно з інформацією з ЄДРСР позивач, здійснюючи представництво в судах, неодноразово заявляв відводи суддям з підстав, непередбачених процесуальними законами. Зокрема, заявлені ним відводи мотивовані некомпетентністю суддів (ухвали Долинського районного суду Івано-Франківської області від 16 вересня 2015 року у справі № 344/12499/15-ц і від 17 листопада 2015 року у справі № 2-833/2008). Крім того, системний характер у практиці позивача під час здійснення ним представництва у судових справах має заявлення відводу суддям з підстав незгоди із процесуальними діями та судовими рішеннями (ухвали Апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 січня 2015 року у справі № 0907/2-4232/2011 і від 17 грудня 2014 року у справі № 0907/2-4232/2011; ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2014 року у справі № 2а-537/11/0970 та від 24 червня 2016 року у справі № 809/4391/15 тощо).

105. Суд першої інстанції стосовно цих висновків ВРП зазначив, що в оскаржуваному рішенні відсутнє належне обґрунтування того, про яку саме професійну етику йде мова та, відповідно, якому критерію не відповідає кандидат на посаду судді, який у 2014 - 2016 роках не мав статусу адвоката, як і відсутнє обґрунтування того, що його поведінка не відповідає «загальноприйнятим правилам поведінки представника юридичної спільноти».

106. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що учасник справи та його представник може мати сумніви у тому, чи відповідають дії суду чинному законодавству, а також у неупередженості або об`єктивності суддів. Він вправі висловлювати ці сумніви у поданій до суду заяві про відвід, проте повинен діяти відповідно до вимог процесуального закону, бути стриманим і коректним у словах, утримуватися від надання особистісних характеристик і оцінок, особливо якщо має статус адвоката.

107. Позивач як юрист, надаючи правничу допомогу учаснику справи, достовірно знав або повинен був знати, що твердження про некомпетентність суддів (у справах № 2-833/2008, № 344/12499/15-ц) та незгода із процесуальними діями та рішеннями суду (у справах № 809/4391/15, № 2a-537/11/0970, № 0907/2-4232/2011) не є підставами для заявлення відводу, але у визначених у процесуальному законі випадках можуть бути підставами для оскарження судового рішення. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що ВРП мала підстави оцінити вказані дії позивача як такі, що не відповідають стандартами професійної етики юриста - загальноприйнятим правилам поведінки представника юридичної спільноти, який, ідучи до суду, має бути обізнаним із вимогами процесуального закону.

108. Ураховуючи все наведене, помилковими є доводи позивача про прийняття Радою оскаржуваного рішення без зазначення законних підстав відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду або мотивів, з яких ВРП дійшла до відповідних висновків (пункт 3 частини двадцять першої статті 79 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами відповідача про те, що оскаржуване рішення прийнято ВРП у спосіб, на підставі та в межах повноважень, що визначені Конституцією та законами України, а також з дотриманням права позивача на участь у процесі прийняття цього рішення.

109. ВРП сформулювала висновок про неможливість внести Президентові України подання про призначення позивача на посаду судді на підставі власної оцінки інформації про цього кандидата, його морально-етичних характеристик, встановлених до ухвалення оскаржуваного рішення, зокрема на підставі його власних пояснень, у межах наданих Раді повноважень і під дією (тягарем) відповідальності за формування суддівського корпусу.

110. Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав стверджувати, що висновки відповідача є помилковими або непідтверджені доказами. Як було встановлено, оскаржуване рішення є законним, належно обгрунтованим, не має ознак свавілля, не є суто формальним, явно несправедливим, дискримінаційним і не є таким, що ухвалене з такими істотними порушеннями процедури добору кандидатів на посаду судді, зокрема права позивача бути почутим, за яких воно не може залишатися в силі. Оскаржуване рішення задля забезпечення авторитету правосуддя переслідує легітимну мету захисту прав і свобод інших, ніж позивач, осіб - як тих, які працюють у системі правосуддя, так і тих, хто з нею взаємодіє, зокрема під час розгляду судових справ.

111. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги те, що у правовідносинах добору на посаду судді претендент на таку посаду не завжди зазнає такого втручання у своє право на повагу до приватного життя, зосібна на працю, у разі відмови ВРП внести подання про призначення його на посаду судді, щоби вимагати свого призначення на цю посаду за судовим присудом. Така особа не втрачає набутого права на щось, а лише не отримує обіцяного у рекомендації з огляду на проявлені (продемонстровані) нею своїм життєвим кредо, внутрішньою мораллю, професійною діяльністю здатність бути суддею, а також на виплекану, сформовану незаплямовану доброчесність, яка має відчуватися на базі об`єктивних критеріїв характеристики особи кандидата. У таких відносинах у випадку відмови внести подання про призначення на посаду судді як у кандидата, так і у сторонньої особи чи навіть суспільства можуть виникнути почуття (емоційні реакції), наприклад, жалю, побивання (бідкання), суму чи протесту, гніву (озлобленості) з приводу того, що той чи той кандидат не пройшов випробовуванням процедуру добору, а суспільство позбавили можливості мати на посаді судді претендента, котрий за якимсь або чиїмсь баченням вважався (сприймався) таким, що відповідає посаді судді. Але такі чи подібні настрої не є і не можуть бути визначальними чи легітимними, оскільки у сфері добору кандидатів на посаду судді ВРП, яка ухвалює стосовно конкретного кандидата рішення, що викликають індивідуальні чи колективні невдоволення або осуд, є саме тим конституційним органом, який відповідальний за формування суддівського корпусу (див. пункти 13 та 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 вересня 2021 року у справі № 9901/395/20).

112. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскаржуване рішення є пропорційним легітимній меті, яку воно переслідує. Позивач не мав гарантованого права бути призначеним на посаду судді, а отримав рекомендацію Комісії, яку розглядала Рада та, вивчивши відповідні матеріали, заслухавши самого позивача, вирішила відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення позивача на посаду судді. Таке рішення не перешкоджає позивачеві у можливості взяти участь у доборі кандидатів на посаду судді у разі, якщо такий добір буде оголошений. Тому відсутні підстави стверджувати, що у ситуації позивача порушені гарантії статей 6 і 8 Конвенції, а висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову - помилковий. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

113. За наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині (пункт 2 частини першої статті 315 КАС України).

114. Підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (пункт 4 частини першої статті 317 КАС України).

115. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина друга статті 317 КАС України).

116. Оскільки суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне апеляційну скаргу відповідача задовольнити: рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Керуючись статтями 266, 308, 310, 315, 317, 322 КАС України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу Вищої ради правосуддя задовольнити.

2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 грудня 2021 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуюча суддя Л. І. Рогач Суддя-доповідач І. В. Желєзний Судді: В. В. Британчук Л. М. Лобойко Ю. Л. Власов К. М. Пільков І. В. Григор`єва О. Б. Прокопенко М. І. Гриців О. М. Ситнік Д. А. Гудима І. В. Ткач О. С. Золотніков О. С. Ткачук Л. Й. Катеринчук С. П. Штелик Г. Р. Крет