Постанова КЦС ВС № 759/10553/20

Постанова Іменем України 30 вересня 2022 року м. Київ справа № 759/10553/20 провадження № 61-11237св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І., учасники справи: позивачка - ОСОБА_1 , відповідач - Громадська організація «РУХ ЧЕСНО», розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Лук`янов Олексій Леонідович, на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2020 року у складі судді Миколаєць І. Ю. та постанову Київського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Коцюрби О. П., Білич І. М., ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У червні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Громадської організації «РУХ ЧЕСНО» (далі - ГО «РУХ ЧЕСНО») про захист честі, гідності та ділової репутації. На обґрунтування позову посилалася на таке. ІНФОРМАЦІЯ_3 на веб-сайті ГО «РУХ ЧЕСНО» опубліковано матеріал «ІНФОРМАЦІЯ_2» (посилання ІНФОРМАЦІЯ_1), у якій наведений розрахунок вартості голосу, який віддали виборці на довиборах до Верховної Ради України у 179-му виборчому окрузі, із наступними висловлюваннями: «Зазначимо, що на користь обох кандидаток, ОСОБА_3 і ОСОБА_4, у Facebook оплачувалася реклама. Протягом січня-березня 2020 року на агітацію за ОСОБА_1 лише на її офіційній передвиборчій сторінці було витрачено щонайменше 1 679 доларів, а на агітацію за ОСОБА_4 - не менш ніж 6 384 долари на 6 різних сторінках. Однак цих витрат в остаточних фінансових звітах кандидаток не відображено». На початку самої публікації було зазначено: «Однак насправді кандидати могли мати значно більші витрати, ніж зазначено в їхніх фінзвітах. Так, на агітацію за ОСОБА_3 зі ОСОБА_4 у Facebook було спрямовано понад 8 тис. доларів, проте ці кошти у звітах кандидаток відсутні». Зазначена інформація є недостовірною щодо ОСОБА_2 10 квітня 2020 року вона направила на електронну адресу відповідача вимогу про спростування недостовірної інформації, в якій вимагала публічно вибачитися за розміщення неправдивої та недостовірної інформації щодо неї; опублікувати у десятиденний термін спростування недостовірної інформації у такий самий спосіб, у який її було поширено. 11 квітня 2020 року вона на свою електронну адресу отримала відповідь відповідача на вказану вимогу, в якій останній зазначив, що надані позивачкою документи не є підставою для спростування інформації, проте будуть використані для уточнення матеріалу та наголосив, що не вбачає підстав для спростування оприлюдненої інформації. Водночас 11 квітня 2020 року відповідач повідомив про виправлення у наведеній публікації: твердження «Протягом січня-березня 2020 року на агітацію за ОСОБА_1 лише на її офіційній передвиборчій сторінці було витрачено щонайменше 1 679 доларів» виправив на «Протягом лютого-березня 2020 року на агітацію за ОСОБА_1 лише на її офіційній передвиборчій сторінці було витрачено щонайменше 1 679 доларів»; видалив на початку публікації твердження «проте ці кошти у звітах кандидаток відсутні», залишивши інформацію та твердження такого змісту: «Так, на агітацію за ОСОБА_3 зі ОСОБА_4 у Facebook було спрямовано понад 8 тис. доларів», «Протягом лютого-березня 2020 року на агітацію за ОСОБА_1 лише на її офіційній передвиборчій сторінці було витрачено щонайменше 1 679 доларів, а на агітацію за ОСОБА_4 - не менш ніж 6 384 долари на 6 різних сторінках. Однак цих витрат в остаточних фінансових звітах кандидаток не відображено»; додав інформацію такого змісту: «10 квітня після публікації цього матеріалу до Руху ЧЕСНО звернулася ОСОБА_1 . Вона наполягала на тому, що твердження Руху ЧЕСНО про те, що в її звіті не були відображені витрати на рекламу, не відповідає дійсності. ОСОБА_1 додатково надала укладений з фізичною особою - підприємцем договір, предметом якого було «розповсюдження матеріалів передвиборчої агітації шляхом їх розміщення в мережі Інтернет». Цей документ не містить деталізації щодо витрат на рекламу у Facebook. Утім, попри недеталізовані формулювання, наданий документ дає змогу припустити, що реклама в соцмережах могла оплачуватися з виборчого фонду. Разом з тим, наданий договір також може свідчити про те, що оплата реклами у Facebook здійснювалася не з виборчого фонду кандидата, а за власні кошти фізичної особи - підприємця, отримані ним за надані за договором послуги. Право фізичної особи - підприємця рекламувати на власний розсуд агітаційні матеріали не узгоджується з положеннями закону про вибори в частині належного суб`єкта ведення передвиборчої агітації. Цей договір та додаток до нього стануть підставою для нашого звернення до ЦВК за додатковими роз`ясненнями». Зазначена публікація містить недостовірну інформацію про ОСОБА_2 , у тому числі такого змісту: «Протягом лютого-березня 2020 року на агітацію за ОСОБА_1 лише на її офіційній передвиборчій сторінці було витрачено щонайменше 1 679 доларів, а на агітацію за ОСОБА_4 - не менш ніж 6 384 долари на 6 різних сторінках. Однак цих витрат в остаточних фінансових звітах кандидаток не відображено». Вказана недостовірна інформація не відповідає дійсності та завдає шкоди її честі, гідності і діловій репутації. Позивачка просила визнати недостовірною та такою, що порушує її особисті немайнові права, а саме інформацію, поширену ГО «РУХ ЧЕСНО» на своєму сайті в мережі Інтернет на веб-сторінці за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 та в соціальній мережі Facebook за відповідним посиланням такого змісту: «Протягом лютого-березня 2020 року на агітацію за ОСОБА_1 лише на її офіційній передвиборчій сторінці було витрачено щонайменше 1 679 доларів, а на агітацію за ОСОБА_4 не менше ніж 6 384 долари на 6 різних сторінках. Однак цих витрат в остаточних фінансових звітах кандидаток не відображено»; заборонити ГО «РУХ ЧЕСНО» поширювати будь-якій особі в будь-який спосіб, в тому числі на телебаченні, в мережі Інтернет, в публічних виступах зазначені висловлювання; зобов`язати ГО «РУХ ЧЕСНО» спростувати зазначену інформацію шляхом розміщення повного тексту рішення суду у цій справі на своєму сайті: ІНФОРМАЦІЯ_5 та веб-сторінці в соціальній мережі Facebook, яка знаходиться за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4/ протягом тижня після набрання рішенням законної сили. Короткий зміст рішень судів Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що поширена інформація виражена у формі оціночних суджень й оцінка певних фактів і недоліків не є предметом судового захисту. Постановою Київського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що судом першої інстанції під час розгляду справи порушено процесуальні права позивачки, що відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), з урахуванням частини дев`ятої статті 10 ЦПК України, дає підстави для скасування судового рішення. Погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині розгляду справи по суті, суд апеляційної інстанції зазначив, що чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень, так як вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків не можуть бути предметом судового захисту, оскільки будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів). Крім того, публічні особи мають бути толерантними до різкої, навіть некоректної критики. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників У липні 2021 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Лук`янов О. Л., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Святошинського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року скасувати, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. На обґрунтування касаційної скарги посилалася на те, що суд апеляційної інстанції, визнаючи недостовірною інформацію оціночними судженнями, порушив норми матеріального і процесуального права, правила оцінки доказів, не врахував висновків Верховного Суду. Недостовірна інформація у цій справі стосується конкретних подій та особи, подається як констатація факту, який можна перевірити. Отже, якщо недостовірна інформація є оціночними судженнями, як вказав апеляційний суд, то вони взагалі не мали б підлягати спростуванню відповідно до статті 30 Закону України «Про інформацію». Натомість, необхідність їх спростовання свідчить про їх фактичний характер. Апеляційний суд некоректно послався на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Зокрема, в пункті 45 рішення ЄСПЛ у справі № 69939/10 «Ojala and Etukeno Oy v Finland» зазначено, що стаття 10 Конвенції надає гарантії поширення інформації з питань суспільного інтересу за умови, що такі дії є добросовісними і мають на меті надання точної і достовірної інформації згідно з журналістською етикою. Проте дії відповідача не були добросовісними та не мали на меті надання точної і достовірної інформації. Суд першої інстанції порушив її права на інформацію про дату, час і місце розгляду справи, брати участь у судових засіданнях, що є підставою для обов`язкового скасування рішення суду першої інстанції з направленням справи на новий розгляд. Апеляційний суд порушив норм матеріального права (стаття 30 Закону України «Про інформацію», статті 277, 302 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)) та процесуального права (статті 76, 263 ЦПК України). Судове рішення оскаржується з підстав неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18; Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 369/1052/16-ц, від 27 січня 2021 року у справі № 381/2767/19, від 18 червня 2021 року у справі № 758/16245/17, від 11 грудня 2019 року у справі № 757/46387/15-ц, від 06 березня 2019 року у справі № 760/2753/17, від 07 листопада 2019 року у справі № 344/3331/16-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 483/1556/16-ц, розгляду справи за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином неповідомлених про дату, час і місце судового засідання, недослідження зібраних у справі доказів. У жовтні 2021 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ГО «РУХ ЧЕСНО», у якому відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін. На обґрунтування відзиву посилається на те, що в ухвалі Верховного Суду від 30 червня 2021 року в цій справі вже надано оцінку підставам касаційного оскарження рішення суд апеляційної інстанції від 06 квітня 2021 року суд застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 381/2767/19, від 18 червня 2021 року у справі № 758/16245/17. Повторна перевірка цих підстав та інший висновок Верховного Суду порушуватиме принцип обов`язковості судових рішень. Крім того, постанова Верховного Суду від 18 червня 2021 року у справі № 758/16245/17 прийнята через два з половиною місяці після розгляду цієї справи судом апеляційної інстанції. Щодо правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 369/1052/16-ц, то таке посилання також було в первісній касаційній скарзі і суд не визнав за необхідним відкрити касаційне провадження. Позивачка і два її представники брали участь у судових засіданнях в суді апеляційної інстанції. Суд першої інстанції відкрив спрощене провадження у справі без виклику (повідомлення) сторін. Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення. Тобто порушень не було і обґрунтування касаційної скарги у цій частині спростовується матеріалами справи. У касаційній скарзі відсутнє зазначення, які докази досліджені з порушенням норм процесуального законодавства. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 13 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Лук`янов О. Л., на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 5 частини першої, пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке. Встановлені судами обставини Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_3 на веб-сайті ГО «РУХ ЧЕСНО» опубліковано матеріал «ІНФОРМАЦІЯ_2» із таким висловлюванням: «Зазначимо, що на користь обох кандидаток, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 у Facebook оплачувалась реклама. Протягом січня-березня 2020 року на агітацію за ОСОБА_1 лише на її офіційній передвиборчій сторінці було витрачено щонайменше 1 679 доларів, а на агітацію за ОСОБА_4 -не менше ніж 6 384 долари на 6 різних сторінках. Однак цих витрат в остаточних фінансових звітах кандидаток не відображено». 11 квітня 2020 року у наведеній публікації відповідачем були зроблені виправлення з «Протягом січня-березня 2020 року» на «Протягом лютого-березня 2020 року». Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_2 просила визнати такою, що порочить її честь і гідність інформацію, поширену відповідачем у мережі інтернет на своєму веб-сайті та соціальній мережі Facebook такого змісту: «Протягом лютого-березня 2020 року на агітацію за ОСОБА_1 лише на її офіційній передвиборчій сторінці було витрачено щонайменше 1 679 доларів, а на агітацію за ОСОБА_4 - не менше ніж 6 384 долари на 6 різних сторінках. Однак цих витрат в остаточних фінансових звітах кандидаток не відображено» (т. 1, а. с. 39). Водночас, у матеріалах справи відсутні докази уповноваження ОСОБА_2 іншою особою на заявлення в суді вимог з метою захисту її інтересів. Встановлено, що після указаної публікації, 10 квітня 2020 року ОСОБА_2 звернулася до ГО «РУХ ЧЕСНО» з вимогою про спростування викладеної інформації, посилаючись на її недостовірність. На підтвердження доводів до вимоги було долучено договір про надання послуг з розповсюдження матеріалів передвиборної агітації із фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6 (далі - ФОП ОСОБА_6 ) (т. 1, а. с. 42-47). Зі змісту скріншоту веб-сторінки ГО «РУХ ЧЕСНО» випливає, що 11 квітня 2020 року відповідачем викладено таку інформацію: «Згідно з календарним планом ЦВК, виборчий процес стартував у січні 2020 року. Зазначимо, що на користь обох кандидаток, які зареєструвалися в лютому, ОСОБА_3 і ОСОБА_4, у Facebook оплачувалася реклама. Протягом лютого-березня 2020 року на агітацію за ОСОБА_1 лише на її офіційній передвиборчій сторінці було витрачено щонайменше 1 679 доларів, а на агітацію за ОСОБА_4 - не менш ніж 6 384 долари на 6 різних сторінках. Однак цих витрат в остаточних фінансових звітах кандидаток не відображено. (Уточнено) (Додано 11 квітня) 10 квітня після публікації цього матеріалу до Руху ЧЕСНО звернулася ОСОБА_1 . Вона наполягала на тому, що твердження Руху ЧЕСНО про те, що в її звіті не були відображені витрати на рекламу, не відповідає дійсності. ОСОБА_1 додатково надала укладений з фізичною особою - підприємцем договір, предметом якого було «розповсюдження матеріалів передвиборчої агітації шляхом їх розміщення в мережі Інтернет». Цей документ не містить деталізації щодо витрат на рекламу у Facebook. Утім, попри недеталізовані формулювання, наданий документ дає змогу припустити, що реклама в соцмережах могла оплачуватися з виборчого фонду» (т. 1, а. с. 39). Викладена відповідачем на своїй сторінці інформація свідчить про те, що відповідачем досліджено зміст укладеного між позивачкою та ФОП ОСОБА_6 договору та звіту про надходження та використання коштів виборчого фонду й викладено припущення про те, що реклама в мережі інтернет могла оплачуватися з виборчого фонду позивачки. Норми права, які регулюють спірні правовідносини Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Згідно з частиною четвертою статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. Відповідно до частини другої та третьої статті 34 Конституції України, статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб. Статтею 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація. Статтями 15, 275 ЦК України передбачено право особи на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі. Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації. Під гідністю необхідно розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. Під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи розуміється оцінка її підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Згідно із статтею 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації; спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила; спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена. Частиною другою статті 302 ЦК України на особу, яка поширює інформацію, покладено обов`язок переконатися в її достовірності. За практикою ЄСПЛ, яка відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, межі свободи вираження думок залежать від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені. У свою чергу національна влада може втрутитися у процес реалізації норми статті 10 Конвенції, якщо, зокрема, це передбачено законом, направлено на захист репутації або інших прав осіб і є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться. Особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбаченого статтею 10 Конвенції. Згідно з частиною першою статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств. За усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (рішення у справі «Карпюк та інші проти України від 06 жовтня 2015 року). Як зазначено в рішеннях ЄСПЛ (справи (Lingens v. Austria) «Лінгенс проти Австрії», (De Haes and Gijsels v. Belgium) «Де Гаєс і Гійзельс проти Бельгії», (Goodwin v. the United Kingdom) «Гудвін проти Сполученого Королівства», (Prager and Oberschlik v. Austria) «Праґер і Обершлік проти Австрії») свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе. Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19 ((Lingens v. Austria) «Лінгенс проти Австрії», cited above, p. 28, пункт 46). У пункті 39 рішення ЄСПЛ від 28 березня 2013 року у справі (Novaya Gazeta and Borodyanskiy v. Russia) «Нова Газета і Бородянський проти Росії» вказано, що правдивість оціночних суджень не піддається доведенню і їх потрібно відрізняти від фактів, існування яких може бути доведено. У пункті 75 рішення ЄСПЛ від 12 липня 2001 року у справі (Case of Feldek v. Slovakia) «Фельдек проти Словаччини» суд зазначив, що на відміну від оціночних суджень, реальність фактів можна довести. При оцінці твердження про поведінку третьої особи, інколи може бути важко віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав (справа (Jerusalem v. Austria) «Єрусалем проти Австрії», no. 26958/95, n. 43, ECHR 2001-11). У рішенні від 07 лютого 2012 року (Axel Springer AG v. Germany) «Аксель Спрінгер проти Німеччини» ЄСПЛ вказав, що приватна особа, невідома для громадськості, може вимагати особливого захисту свого права на приватне життя, тоді як публічних осіб така норма не стосується. Разом з цим у таких справах, як (Lingens v. Austria) «Лінгенс проти Австрії» (1986 року); (Oberschlick v. Austria) «Обершлік проти Австрії» (1991 року), у яких йшлося про публічну критику політиків, ЄСПЛ дійшов висновку, що публічні діячі повинні бути відкритими для критики з боку своїх опонентів. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Аналізуючи оспорювану інформацію, посилання такого змісту: «Протягом лютого-березня 2020 року на агітацію за ОСОБА_1 лише на її офіційній передвиборчій сторінці було витрачено щонайменше 1 679 доларів, а на агітацію за Світличну - не менш ніж 6 384 долари на 6 різних сторінках. Однак цих витрат в остаточних фінансових звітах кандидаток не відображено», Верховний Суд дійшов висновку про те, що частково заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що опублікована інформація є не лише оціночними судженнями, оскільки містить конкретні твердження про факти, щодо кількості витрачених коштів на передвиборну агітацію та стану відображення цих витрат в остаточних фінансових звітах позивачки як кандидатки у народні депутати України, які можуть бути перевірені. Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи нове рішення про відмову у позові, про це у мотивувальній частині рішення не зазначив, обмежившись констатацією, про те, що чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень, вказавши також, що публічні особи мають бути толерантними до різкої, навіть некоректної критики. Проте такі недоліки викладення мотивувальної частини судового рішення не вплинули на правильність по суті вирішення спору з огляду на таке. У постанові Верховного Суду від 21 серпня 2018 року у справі № 607/4318/16-ц зроблено висновок, що «оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи або органу державної влади є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Вказані особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати». У постанові Верховного Суду від 29 липня 2020 року у справі № 607/2775/17 (провадження № 61-1766св19) вказано, що «суспільство також має право на отримання інформації яка відповідає дійсності та надає можливість суспільству здійснити її оцінку самостійно на основі усіх фактів та різноманіття думок щодо оцінки такої інформації та її значення для суспільства, тому так важливо, щоб інформація, яка розповсюджується будь-ким, а особливо засобами масової інформації або лідерами суспільної думки, посадовими особами, державними службовцями, відповідала дійсності з одного боку, а з іншого була суспільно значуща та задовольняла попит суспільства на необхідність контролю за діяльністю державних органів та їх посадових осіб. За таких обставин, з огляду на необхідність громадського контролю за діяльністю державних органів та посадових осіб інформація, яка розповсюджується щодо державних посадовців, публічних осіб є суспільно важливою інформацією, а обмеження щодо розповсюдження цієї інформації та межі критики та оцінки поведінки є більш ширшими, ніж межі критики та оцінки поведінки пересічного громадянина. Публічна особа, державний службовець, повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі у грубій формі, прискіпливої уваги суспільства і підвищеної зацікавленості суспільства його діяльністю та/або особистим життям тощо, адже вони, обираючи кар`єру публічної особи, погодились на таку увагу. У разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція). У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. Проблеми, пов`язані з особливостями реалізації права громадян на свободу вираження поглядів і критику стосовно дій (бездіяльності) посадових та службових осіб, неодноразово були предметом розгляду Європейського суду з прав людини. Застосовуючи положення статті 10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод у рішеннях «Газета «Україна-центр» проти України», «Нікула проти Фінляндії», «Яновський проти Польщі» та інших, Суд підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції, врахувавши практику Європейського суду з прав людини, правильно встановивши обставини справи, дослідивши докази у справі в їх сукупності й надавши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1, оскільки позивач не довів, що інформація, поширена відповідачем, була спрямована на приниження його честі, гідності та ділової репутації, така інформація носить характер критики посадових осіб, у тому числі й позивача, який є публічною особою, межа допустимої критики якої є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. У спірній статті відповідача були використані оціночні судження, що відповідно до статті 277 ЦК України та статті 30 Закону України «Про інформацію» не підлягають спростуванню. Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо порушення відповідачем принципу презумпції невинуватості особи та звинувачення його у протизаконних діях, без підтвердження такої інформації належними доказами, а також поширення недостовірної, неправдивої образливої інформації відносно нього, який перебуває у публічному статусі депутата місцевої ради та є законослухняним громадянином, не заслуговують на увагу, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що відповідач публічно звинуватив позивача у вчиненні злочину, викладена у спірній статті інформація є політичною критикою у контексті діяльності позивача, як депутата місцевої ради. Крім того, враховуючи публічний статус позивача та те, що поширена інформація стосувалася його публічної діяльності та мала суспільний інтерес, позивач повинен бути терпимим до публічної критики, межа якої є ширшою від критики пересічних осіб. Посадова особа органу державної влади, погоджуючись на виконання владних повноважень, бере на себе обов`язок нести і поєднаний з цими повноваженнями тягар, до складу якого входить, зокрема, певний дискомфорт від критичного ставлення до влади, а тому межа допустимої критики щодо такої особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи». У справі, яка переглядається, на час проведення передвиборчої агітації як кандидатки у народні депутати України, позивачка представляла для громадськості особливий інтерес, в оспорюваних публікаціях на сайті в мережі Інтернет на веб-сторінці ІНФОРМАЦІЯ_1та в соціальній мережі Facebook відсутнє твердження про винуватість позивачки у будь-якому злочині, вказівка в оспорюваних публікаціях на сайті в мережі Інтернет на веб-сторінці ІНФОРМАЦІЯ_1 та в соціальній мережі Facebook про те, що «протягом лютого-березня 2020 року на агітацію за ОСОБА_1 лише на її офіційній передвиборчій сторінці було витрачено щонайменше 1 679 доларів, а на агітацію за ОСОБА_4 - не менш ніж 6 384 долари на 6 різних сторінках. Однак цих витрат в остаточних фінансових звітах кандидаток не відображено», не є висловлюванням про винуватість ОСОБА_2 , у тому числі в категоричній формі, інформація в оспорюваних публікаціях на сайті в мережі Інтернет на веб-сторінці ІНФОРМАЦІЯ_1 та в соціальній мережі Facebookне порушує права ОСОБА_2 . З урахуванням змісту оспорюваної ОСОБА_2 у позові інформації, ГО «РУХ ЧЕСНО»заявлені у статті від ІНФОРМАЦІЯ_3 твердження щодо витрачених коштів під час передвиборчої агітації позивачки, як кандидатки у народні депутати України та відсутність їх у звіті, надалі були спростовані у наступній публікації від 10 квітня 2020 року, яка містить судження про те, що реклама передвиборчої агітації могла оплачуватися з виборчого фонду кандидатки. Враховуючи наведене, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог, оскільки межа допустимої критики щодо публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Вказані особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати. За таких обставин, з урахуванням усталеної практики ЄСПЛ, суди, відмовивши у задоволенні позову, дійшли обґрунтованого висновку про те, що публічні особи мають бути толерантними до різкої, навіть некоректної критики. З такими висновками судів попередніх інстанцій погоджується й Верховний Суд, у зв`язку з чим відхиляє доводи касаційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права. Доводи касаційної скарги про неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18; Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 369/1052/16-ц, від 27 січня 2021 року у справі № 381/2767/19, від 18 червня 2021 року у справі № 758/16245/17, від 11 грудня 2019 року у справі № 757/46387/15-ц, від 06 березня 2019 року у справі № 760/2753/17, від 07 листопада 2019 року у справі № 344/3331/16-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 483/1556/16-ц, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (провадження № 12-110гс19) зазначено, що «доводи відповідача про те, що зазначена вище інформація, яку просить спростувати позивач, має характер оціночних суджень, Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставними, оскільки ця інформація стосується конкретних подій, конкретної особи (позивача) та подається як установлений факт, тобто обставина виявлення під час обшуку та використання підприємством заборонених наркотичних речовин, на які відсутні дозволи, а також факт уведення карантинних обмежень буцімто через проведений обшук повідомляється чітко, точно та є констатацією факту з боку кореспондентів телеканалу». Подібних за змістом правових висновків, Верховний Суд дійшов у постановах від 11 грудня 2019 року у справі № 757/46387/15-ц, від 06 березня 2019 року у справі № 760/2753/17, від 07 листопада 2019 року у справі № 344/3331/16-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 483/1556/16-ц. У постанові Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 369/1052/16-ц (провадження № 61-13715св18) зазначено, що «апеляційний суд у порушення вимог статей 212-214, 303, 316 ЦПК України 2004 року не забезпечив повний та всебічний розгляд справи, навівши оспорювань позивачем поширену відносно нього інформацію, формально і узагальнююче вказав, що вони є вираженням суб`єктивної думки і поглядів автора статей - ОСОБА_3 про особу ОСОБА_1 та містять у собі виключно оціночні судження. При цьому апеляційний суд: не дав окремо кожному із висловлювань, які просив спростувати позивач, а також у їх взаємозв`язку належної правової оцінки; не зазначив, якими доказами, поданими відповідачами, ці обставини підтверджуються; якими доказами, поданими позивачем, вони спростовуються; не встановив, чи наведені в інформації обставини існували взагалі; не проаналізував чи можливо перевірити їх на предмет відповідності дійсності та чи вони фактичним твердженням; фактично самоусунувшись від вирішення справи у цій частині та встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. […] Посилаючись на підтвердження висновків про те, що зазначена інформація є оціночним судженням, на положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів ради Європи та вказуючи, що позивач є політичним діячем, а тому межа допустимої критики щодо нього є значно ширшою, апеляційний суд взагалі не навів у своєму рішенні аналізу співставлення поширеної інформації з тим, чи являється вона саме критикою з приводу того, як позивач виконував або виконує свої функції як політичний діяч, чи вона стосується фактів з особистого життя позивача, не пов`язаних з політичною діяльністю. Тобто апеляційним судом спір у частині позовних вимог ОСОБА_1, в яких було відмовлено, по суті не вирішено, не встановлено, яка поширена інформація є твердженням про факти, а яка - оціночним судженням та чи стосується вона суспільного інтересу і щодо публічної особи». У постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 381/2767/19 (провадження № 61-7336св20) зазначено, що «поширена відповідачем у зазначеній публікації інформація порушує особисті немайнові права товариства, зокрема його ділову репутацію, оскільки висловлювання ОСОБА_1 про спалення ТОВ «Еко-Втор» продуктів переробки пластику просто неба, з використанням такого стилістичного засобу як гіпербола «нахабного» для підсилення протиправності дій позивача формує негативну думку у членів територіальної громади міста, представників громадськості, органів місцевого самоврядування та природоохоронних організацій. Зважаючи на те, що у публікації ОСОБА_1 від ІНФОРМАЦІЯ_3 у соціальній Інтернет-мережі Фейсбук у групі «ІНФОРМАЦІЯ_6» за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 інформація: «…непоодинокий факт неприпустимої діяльності ТОВ «Еко-втор» щодо забруднення навколишнього природного середовища, включаючи і нахабне спалення продуктів переробки пластику просто неба…» представлена у формі фактичних тверджень, носить обвинувальний нахил в порушенні підприємством вимог законодавства України у сфері охорони навколишнього природного середовища, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права у частині вирішення позовних вимог ТОВ «Еко-Втор» про визнання зазначеної інформації недостовірною та її спростування. Висновки суду першої інстанції про спростування загалом інформації, викладеної у наведеній публікації ОСОБА_1, а не конкретного недостовірного твердження, є помилковими». У постанові Верховного Суду від 18 червня 2021 року у справі № 758/16245/17 (провадження № 61-43864св18) зазначено, що «посилання заявника про те, що апеляційний суд не визначив характер оспорюваної інформації та не з`ясував, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням, спростовуються змістом постанови суду апеляційної інстанції, який зазначив, що оспорювана інформація не містить алегорій, сатири, гіпербол тощо, не є припущенням чи критикою діяльності позивача, її можна перевірити на достовірність, тому така не є оціночними судженнями». Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності необхідно насамперед визначити, які правовідносини є спірними, а тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин. Таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування необхідно розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини). Конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Аналіз висновків, зроблених у рішеннях судів попередніх інстанцій у цій справі, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним Верховним Судом у справах, на які посилається заявниця у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення. Отже, доводи заявниці, що стали підставою для відкриття касаційного провадження не знайшли своє підтвердження. Висновки суду апеляційної інстанції у справі, що переглядається, не суперечать висновкам, викладеним у вказаних постановах Верховного Суду щодо застосування норм матеріального та процесуального права. Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив також з того, що публічні особи мають бути толерантними до різкої, навіть некоректної критики. Преса відіграє істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вона не може переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, тим не менш, її обов`язком є передавати у спосіб, сумісний із її обов`язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на неї покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються. Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій. Пункт 2 статті 10 Конвенції майже не надає можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про виступи політиків або про питання, які становлять суспільний інтерес. Крім того, межа допустимої критики щодо такої публічної особи як політик є ширшою, ніж щодо приватної особи. На відміну від останнього, перший неминуче та свідомо йде на те, щоб усі його слова та вчинки були об`єктом пильної уваги з боку журналістів та широкого загалу, тому має виявляти більшу толерантність («Газета «Україна-центр» проти України», № 16695/04, § 46, ЄСПЛ, 15 липня 2010 року). Отже, оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи або органу державної влади є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Вказані особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати. За наведених обставин суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення вимог ОСОБА_2 про захист честі, гідності і ділової репутації. Аргументи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції порушив її права на інформацію про дату, час і місце розгляду справи, брати участь у судових засіданнях, що є підставою для обов`язкового скасування рішення суду першої інстанції з направленням справи на новий розгляд, є безпідставними, оскільки з цих підстав суд апеляційної інстанції скасував рішення суд першої інстанції та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову. Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції порушив норми матеріального права, а саме: статтю 30 Закону України «Про інформацію», статті 277, 302 ЦК України, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке. Відповідно до статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім`ї, близьким родичам та іншим заінтересованим особам. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування. Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Якщо відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації є неможливими у зв`язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок повідомлення викривачем інформації про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції» через зовнішні канали повідомлення в порядку, передбаченому Законом України "Про запобігання корупції", має право на відповідь. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена. Згідно зі статтею 302 ЦК України фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію. Збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди не допускаються, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Фізична особа, яка поширює інформацію, зобов`язана переконатися в її достовірності. Фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел (інформація органів державної влади, органів місцевого самоврядування, звіти, стенограми тощо), не зобов`язана перевіряти її достовірність та не несе відповідальності в разі її спростування. Фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел, зобов`язана робити посилання на таке джерело. Відповідно до статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду. Суб`єкти інформаційних відносин звільняються від відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця інформація є суспільно необхідною. Додаткові підстави звільнення від відповідальності засобів масової інформації та журналістів встановлюються законами України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про телебачення і радіомовлення», «Про інформаційні агентства» та іншими. Суд апеляційної інстанції, з урахуванням зазначених норм матеріального права, дійшов по суті правильного висновку, що межа допустимої критики стосовно публічної особи є ширшою, а тому вони мають бути толерантними до різкої, навіть некоректної критики. З урахуванням наведеного Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права. Аргументи касаційної скарги про недослідження зібраних у справі доказів, є необґрунтованими, оскільки у касаційній скарзі відсутнє зазначення, які докази досліджені з порушенням норм процесуального законодавства. Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд некоректно послався на практику ЄСПЛ, зокрема на пункт 45 рішення ЄСПЛ у справі № 69939/10 «Ojala and Etukeno Oy v Finland», відповідно до якого стаття 10 Конвенції надає гарантії щодо поширення інформації з питань суспільного інтересу за умови, що такі дії є добросовісними і мають на меті надання точної і достовірної інформації згідно з журналістською етикою, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке. ЄСПЛ вважає порушенням статті 10 Конвенції задоволення національними судами позовів публічних діячів про спростування поширеної проти них інформації та заборони поширення такої інформації, оскільки ступінь публічності, якого набули дії особи, ступінь її участі у публічній дискусії обумовлюють ступінь її толерантності, який вона повинна виявляти стосовно критики. Водночас у цій справі не доведено, що інформація, заявлена в межах вимог на спростування, поширена відповідачем, була спрямована на приниження її честі, гідності та ділової репутації. Отже, доводи касаційної скарги є необґрунтованими, оскільки зводяться до власного тлумачення норм права, а також незгоди зі встановленими фактичними обставинами у справі, стосуються також переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює. Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Лук`янов Олексій Леонідович, залишити без задоволення. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: В. В. Яремко А. С. Олійник Г. І. Усик