Ухвала КЦС ВС № 759/10553/20

Ухвала 30 червня 2021 року м. Київ справа № 759/10553/20 провадження № 61-7832ск21 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Краснощокова Є. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на постанову Київського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Громадської організації «РУХ ЧЕСНО» про захист честі, гідності і ділової репутації, ВСТАНОВИВ: 06 травня 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року. Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та встановлено строк, зокрема, для поданняпідписаної касаційної скарги у новій редакції, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав) та яка відповідає вимогам статті 392 ЦПК України, додати до неї копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи. Скаржника повідомлено про наслідки невиконання вимог ухвали суду. На виконання вимог наведеної ухвали Верховного Суду скаржник подав до Верховного Суду касаційну скаргу у новій редакції, в якій як на підставу касаційного оскарження посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 381/2767/19, від 18 червня2021 року у справі № 758/16245/17 та в ухвалі від 06 січня 2020 року у справі № 910/1346/19). Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі (є аналогічними) предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (див. постанови Великої палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18), від 29 травня 2018 року у справі № 305/1180/15-ц (провадження № 14-82цс18), від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц (провадження № 14-285цс18), від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19). В цій справі предметом спору є вимоги про визнання недостовірною та такою, що порочить особисті немайнові права позивача інформацію, поширену громадською організацією в мережі Інтернетта в соціальній мережі Facebook, заборони Громадській організації поширювати будь-якій особі в будь-який спосіб таку інформацію та зобов`язати спростувати її. Апеляційний суд встановив, що зміст оспорюваної публікації стосується позивача, як кандидата у народні депутати України та який раніше обирався народним депутатом України, тобто публічної на час передвиборчої агітації особи, а тому межа допустимої критики якого є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. На час проведення передвиборчої агітації як кандидата у народні депутати України, позивач представляла для громадськості особливий інтерес. Інформація, пов`язана з використанням кандидатом у народні депутати коштів виборчого фонду під час передвиборчої агітації, для громадськості представляє інтерес та є суспільно важливою. Тому суд зробив висновок, що публічна особа, державний службовець, повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі у грубій формі, прискіпливої уваги суспільства і підвищеної зацікавленості суспільства його діяльністю та/або особистим життям тощо, адже вони, обираючи кар`єру публічної особи, погодились на таку увагу. Разом з цим у постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 381/2767/19 із позовом до суду звернулось ТОВ «Еко-Втор» з вимогами про захист ділової репутації, визнання інформації недостовірною та спростування недостовірної інформації до фізичної особи. Верховний Суд вказав, що розповсюдження у соціальній Інтернет-мережі Фейсбук інформації стосовно ТОВ «Еко-Втор» відбулося у рамках публічної дискусії щодо дотриманням позивачем екологічних норм виробництва, поширена відповідачем у публікаціях стосується оцінки відповідачем стану повітря у місті Фастові у районі розміщення виробничих потужностей позивача, критичну оцінку дій мешканців міста Фастова, міської влади, екоактивістів тощо. Зважаючи на те, що у публікації представлена у формі фактичних тверджень, носить обвинувальний нахил в порушенні підприємством вимог законодавства України у сфері охорони навколишнього природного середовища, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права у частині вирішення позовних вимог ТОВ «Еко-Втор» про визнання зазначеної інформації недостовірною та її спростування. У постанові Верховного Суду від 18 червня 2021 року у справі № 758/16245/17 особа звернулась про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації. В обґрунтування позову зазначив, що у блозі народного депутата України в мережі Інтернет розмістив статтю, що позивач має відношення до злочинної схеми монополізації ринку скрапленого газу, та метою якої, за твердженням автора, є зачистка ринку скрапленого газу від інших трейдерів для монополізації ринку скрапленого газу в інтересах АТ «Протон Енержі Груп», власником якого є позивач. Поширена відповідачами інформація порушує його права позивача, оскільки є негативною, впливає на громадську думку та вказує на незаконний спосіб ведення ним господарської діяльності в Україні. Суд апеляційної інстанції вважав доведеним факт поширення відповідачами недостовірної інформації. Тому касаційний суд погодився із таким висновком апеляційного суду. Посилання скаржника на ухвалу Верховного Суду від 06 січня 2020 року у справі № 910/1346/19 не може бути враховане як підстава для відкриття касаційного провадження, оскільки підставою касаційного оскарження судових рішень за пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України є неврахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Отже, висновки Верховного Суду щодо застосування норми права у цій справі та у наведених справах, на які посилається представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , зроблені не у подібних правовідносинах. Посилання скаржника на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України) не є самостійною підставою для відкриття касаційного провадження, оскільки заявлена у касаційній скарзі підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1частини другої статті 389 цього Кодексу, не визнана обґрунтованою. З огляду на зазначене, недоліки вказані в ухвалі Верховного Суду від 31 травня 2021 року не усунуто. Відповідне невиконання вимог процесуального закону при поданні касаційної скарги унеможливлюють вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі. У пункті 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга не приймається до розгляду та повертається судом, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими, ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року). Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення скарги. Керуючись статтями 260, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на постанову Київського апеляційного суду від 06 квітня 2021 рокуу справі за позовом ОСОБА_1 до Громадської організації «РУХ ЧЕСНО» про захист честі, гідності і ділової репутації вважати неподаною та повернути скаржнику. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя Є. В. Краснощоков