Ухвала КАС ВС № 160/25808/21

УХВАЛА 03 жовтня 2022 року м. Київ справа № 160/25808/21 адміністративне провадження № К/990/25998/22 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Білак М.В., перевіривши касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 травня 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2022 року в справі №160/25808/21 за позовом Арбітражного керуючого ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, третя особа: Державне підприємство "Національні інформаційні системи" про визнання протиправним та скасування наказу, в с т а н о в и в : Позивач звернувся до суду з позовом в якому просив: визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 15 грудня 2021 року №4496/5 «Про застосування до арбітражного керуючого дисциплінарного стягнення у вигляді тимчасового зупинення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого» щодо арбітражного керуючого ОСОБА_1 (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого №385 від 28 лютого 2013 року). Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 травня 2022 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2022 року, позовні вимоги задоволено у повному обсязі. У поданій касаційній скарзі представник відповідача з посиланням на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд зазначає таке. 08 лютого 2020 набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, що передбачають нові підстави для касаційного оскарження. За правилами частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Враховуючи положення процесуального закону необхідно зазначити, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга. У касаційній скарзі представник відповідача вказує на наявність підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Зокрема, скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 21 Кодексу України з питань банкрутства у поєднанні з пунктом 27 Положення про Дисциплінарну комісію арбітражних керуючих, затвердженого наказом Мін`юсту від 25 вересня 2019 року №2993/5. Варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися. Зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову, але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно. Водночас, касаційна скарга не містить вмотивованих доводів щодо того, який вплив висновок Верховного Суду у цій справі буде мати для вирішення спору по суті. Скаржник указує на окремі положення нормативно-правових актів, разом з тим не наводить об`єктивних підстав щодо необхідності їхнього тлумачення, обмежившись описом обставин цієї справи, з посиланням на статтю Кодексу України з питань банкрутства, у якій вказано, що державний орган з питань банкрутства за поданням дисциплінарної комісії застосовує до арбітражних керуючих дисциплінарні стягнення, а також на положення Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих, в частині протоколу засідання комісії, який протягом трьох робочих днів з дня його підписання направляється до структурного підрозділу Мін`юсту для забезпечення виконання рішення Комісії. Крім того, саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження. Вказані норми самі по собі не впливають на вирішення цього спору і не потребують висновку Верховного Суду як самостійні норми, за обставин, установлених судами у цій справі. Крім того, Верховний Суд відхиляє посилання представника Міністерства юстиції України на фундаментальне значення такого висновку для формування єдиної правозастосовної практики, оскільки у цьому випадку слід зазначити, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо. Інші доводи касаційної скарги в частині наведених у ній обґрунтувань вимог до суду касаційної інстанції зводяться до незгоди скаржника із судовим рішенням у цій справі, у наданій судом апеляційної інстанції оцінці зібраним доказам, проте Суд зазначає, що за приписами частини другої статті 341 КАС України оцінка доказів, та вирішення питання щодо переваги одних доказів над іншими, не є повноваженнями суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції позбавлений можливості самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України). Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту. З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX і які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження. Крім того, Верховний Суд ухвалою від 14 вересня 2022 року вже повертав касаційну скаргу Міністерства юстиції України у зв`язку з відсутністю належних обґрунтувань підстав касаційного оскарження передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Звертаючись повторно, представник відповідача повторно послався на відсутність висновку Верховного Суду, однак знову не навів належних обґрунтувань, а фактично висловив незгоду із прийнятими судовими рішеннями у цій справі, що унеможливлює відкриття касаційного провадження у справі за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту. Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи. Керуючись ст. ст. 169, 328,330,332 КАС України, у х в а л и в : Касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 травня 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2022 року в справі №160/25808/21 повернути скаржнику. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, є остаточною та не може бути оскаржена. СуддяМ.В. Білак