Постанова 4807 № 336/980/19

Дата документу 13.09.2022 Справа № 336/980/19 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 336/980/19 Провадження №22-ц/807/604/22 Головуючий в 1-й інстанції Жупанова І.Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 вересня 2022 року місто Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідачаКухаря С. В., суддів:Крилової О. В., Полякова О.З., секретарКамалова В. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2019 року, ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 02 грудня 2019 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунальної установи «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» Запорізької обласної ради, третя особа: ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,- В С Т А Н О В И В: У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Комунальної установи «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» Запорізької обласної ради (далі КУ «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи»), третя особа начальник КУ «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» Куртєв А.В. про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди. На обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона з 16 листопада 2001 року працювала на посаді завідувача відділення судово-медичної імунології КУ «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи». Наказом відповідача від 17 січня 2019 року № 30 ОСОБА_1 звільнено з цієї посади з 18 січня 2019 року на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. Копію оскарженого наказу позивач отримала 17 січня 2019 року, трудову книжку їй повернули 18 січня 2019 року. Позивач вказувала, що належним чином виконувала свою роботу, за весь час роботи дисциплінарні стягнення до неї не застосовувалися, оскаржений наказ є незаконним, звільнення відбулося з порушенням встановленої законодавством процедури, у зв`язку з чим вона підлягає поновленню на посаді. 02 листопада 2018 року ОСОБА_1 отримала лист від Бюро, до якого були додані копія попередження КУ «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» від 26 серпня 2018 № 01-15/9450 року «Про зміну структури деяких основних підрозділів»; копія наказу КУ «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» від 26 серпня 2018 року № 114 «Про зміну структури деяких основних підрозділів КУ «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» ЗОР» та довідка про вакантні посади станом на 26 серпня 2018 року, відповідно до якої існувала лише одна вакантна посада, що відповідає її спеціальності (професії), а саме лікар судово-медичний експерт імунолог. Водночас їй запропоновано інші посади, які вона може займати з урахуванням освіти, кваліфікації, досвіду роботи й стану здоров`я, серед яких санітарка, реєстратор медичний тощо. Позивачка вважала, що посада «лікар судово-медичний експерт імунолог» не єдина, яка могла бути запропонована їй з урахуванням її спеціальності та професії. Згідно з наказом КУ «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» від 26 жовтня 2018 року № 114 у штатному розписі скорочено посаду, яку вона обіймала, а відділення судово-медичної імунології та відділення судово-медичної цитології об`єднані у відділення судово-медичної імунології, цитології та судової генетики, і замість посад «завідувач відділення судово-медичної імунології» та «завідувач відділення судово-медичної цитології», створено нову «завідувач відділення судово-медичної імунології, цитології та судової генетики». Зазначена посада відповідає її професії та спеціальності. Враховуючи, що посада була новоутвореною, вона повинна була вважатись вакантною, проте не була їй запропонована. Водночас ця посада була запропонована іншій особі ОСОБА_3 , яка займала рівнозначну посаду завідувача відділення судово-медичної цитології, хоча ОСОБА_3 не мала відповідної кваліфікації, у зв`язку з чим не мала переважного права на її зайняття. Вказувала, що під час прийняття оскарженого наказу не відбулось жодної зміни в організації виробництва та праці, зокрема, не відбулась ліквідація, реорганізація або перепрофілювання установи чи скорочення чисельності або штату працівників. Крім того, відповідачем було порушено порядок участі профспілкової організації у процедурі її звільнення. Згоду на звільнення надано неповноважною профспілковою організацією. Вважала, що має право на стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 21 січня 2019 року і до дня ухвалення рішення у справі та відшкодування моральної шкоди у розмірі 50 000,00 грн, оскільки звільнення з займаної посади призвело до втрати нею нормальних життєвих зв`язків та ділового авторитету серед своїх колег, позивач не має можливості надалі займатися тією діяльністю, якій присвятила більшу частину свого життя, та належним чином фінансово забезпечувати себе та свою родину. Для налагодження свого становища їй необхідно докласти значних зусиль, фактично почати спочатку свою професійну кар`єру, здійснювати пошук вакантних посад за відповідною спеціалізацією. З огляду на викладене ОСОБА_1 з урахуванням уточнених позовних вимог просила: визнати незаконним та скасувати наказ КУ «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» від 17 січня 2019 року № 30; зобов`язати КУ «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» поновити її на посаді завідувача відділення судово-медичної імунології; стягнути з КУ «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі та моральну шкоду у розмірі 50000,00 грн.; допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2019 року з виправленими описками ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 грудня 2019 року позов залишено без задоволення. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність змін в структурі відповідача, незаконність наказу №114 від 26.10.2018 року через перевищення повноважень начальника бюро, складання штатного розпису на підставі незаконного наказу, неправильне застосування судом норми ст.64 ГПК України, просила скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову, визнати незаконним та скасувати наказ КУ «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» Запорізької обласної ради від 17.01.2019 року №30, зобов`язати КУ «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» Запорізької обласної ради поновити її на посаді завідувачки відділення судово-медичної імунології, стягнути з КУ «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» Запорізької обласної ради на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18 січня 2019 року по день ухвалення рішення апеляційним судом, моральну шкоду в розмірі 50 000 грн., судовий збір в розмірі 1921 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 грн. КУ «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» Запорізької обласної ради подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що в установі відбулись зміни в організації виробництва та праці, зміна переліку структурних підрозділів бюро та штатного розпису входить до повноважень керівника установи, при вирішенні спору щодо незаконності звільнення у зв`язку із скороченням посад суд не має права досліджувати питання про доцільність прийняття такого рішення, звільнення відповідача відбулось з дотриманням норм чинного законодавства, рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 грудня 2019 року у справі №336/394/19 відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 про скасування наказу №114 від 26.12.2018 року, позивачем не доведено спричинення моральної шкоди. Постановою Запорізького апеляційного суду від 25 лютого 2020 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2019 року у цій справі залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 01 грудня 2021 року, касаційна скарга ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Запорізького апеляційного суду від 25 лютого 2020 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 16.11.2001 року працювала на посаді завідувача відділення судово-медичної імунології КУ «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» Запорізької обласної ради. В КУ «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» Запорізької обласної ради відбулися зміни в організації виробництва і праці, наслідками яких є скорочення штату працівників. Так, доповідними записками дев`яти завідувачів структурних підрозділів (за №1363/01-14 від 13.08.2018 року, №1374/01-14 від 14.08.2019 року, №1343/01-14 від 08.08.2018 року, №1317/01-14 від 03.08.2018 року, №1286/01-14 від 30.07.2018 року, №1256/01-14 від 26.07.2018 року, у тому числі ОСОБА_1 за №2117/01-14 від 13.12.2017 року), начальника КУ «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» Запорізької обласної ради повідомлено про наявність проблеми різкого росту навантаження при кадровій нестачі на одні відділення та стрімкого спаду при кадровому переповненні в інших відділеннях (т.1, а.с.92-96, 102-104). На підставі зазначених доповідних записок керівником КУ «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» Запорізької обласної ради був виданий наказ №90 «Про створення комісії з питань доцільності оптимізації деяких основних структурних підрозділів Бюро» від 21.08.2018 р. За результатами роботи Комісії з питань доцільності оптимізації деяких основних структурних підрозділів Бюро для вирішення проблеми різкого росту навантаження при кадровій нестачі на одні відділення та стрімкого спаду при кадровому переповненні в інших відділеннях було запропоновано здійснення об`єднання восьми основних структурних підрозділів в чотири та надано техніко-економічне обґрунтування, зокрема, визначено кадрові, технічні та економічні переваги, що підтверджується: протоколом №1 від 24.08.2018 року, протоколом №2 від 10.09.2018 року, висновками до протоколів №1, №2 від 12.09.2018 року, звітом від 20.09.2018 року, рекомендаціями від 20.09.2019 року. Зміни в організації виробництва і праці в КУ «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» Запорізької обласної ради підтверджується наступними доказами: - штатним розписом КУ «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» Запорізької обласної ради, погодженим директором Департаменту охорони здоров`я Запорізької обласної державної адміністрації від 28.09.2018 року за період з 01.10.2018 року по 31.12.2018 року, який містить структурні підрозділи «Відділення судово-медичної імунології» та «Відділення судово-медичної цитології», посади «завідувач відділення судово-медичної імунології» та «завідувач відділення судово-медичної цитології»; - наказом КУ «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» Запорізької обласної ради «Про введення в дію штатного розпису КУ «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» Запорізької обласної ради від 02.01.2019 року №02, яким затверджено та введено в дію штатний розпис з 02.01.2019 року; - штатним розписом КУ «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» Запорізької обласної ради, погодженим за період з 02.01.2019 року по 31.03.2019 року, в якому відсутні структурні підрозділи «Відділення судово-медичної імунології» та «Відділення судово-медичної цитології», а наявне «Відділення судово-медичної імунології, цитології і генетичної ідентифікації (Відділення біологічних досліджень)» та відсутні посади «завідувач відділення судово-медичної імунології» та «завідувач відділення судово-медичної цитології», а наявна посада «завідувачка відділення судово-медичної імунології, цитології і генетичної ідентифікації (Відділення біологічних досліджень)». 27.11.2018 року керівник КУ «Запорізьке обласне бюро СМЕ» звернувся до Директора Департаменту охорони здоров`я Запорізької обласної держаної адміністрації з листом № за №1-15/10355, в якому обґрунтував необхідність внесення змін до штатного розпису установи та надав штатний розпис на 2019 рік для погодження. 21.12.2018 року листом №5825/01-03 директор Департаменту охорони здоров`я Запорізької обласної держаної адміністрації Клименко В.К. повідомив начальника КУ «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» Запорізької обласної ради про те, що відповідно до п.28 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 року №228, наказів Міністерства охорони здоров`я України від 02 вересня 2016 року №928 «Про втрату чинності наказу Міністерства охорони здоров`я України від 23 лютого 2000 року №33» та Департаменту охорони здоров`я України від 28.10.2016 року №964 «Про затвердження штатних розписів установ та закладів охорони здоров`я, що фінансуються з обласного бюджету», питання, які порушені у зверненні від 27.11.2018 року № за №1-15/10355 відносяться до повноважень керівника та тарифікаційної комісії установи (т.2, а.с.11). 17.12.2018 року КУ «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» Запорізької обласної ради звернулось до єдиної профспілкової організації в установі із поданням «Про надання згоди на звільнення у зв`язку із скороченням штатної посади» за №01-15/10991 та отримало згоду профспілкової організації від 27.12.2018 року на звільнення ОСОБА_1 із зазначенням про те, що ОСОБА_1 двічі відмовилась ознайомлюватись під підпис із запрошеннями та бути присутньою на засіданнях. Попередження «Про зміну структури деяких основних підрозділів» за. №01-15/9450 від 26.10.2018 року, наказ «Про зміну структурних підрозділів» №114 від 26.10.2018 року, Акт про відмову ОСОБА_1 від ознайомлення під особистий підпис: з попередженням від 26.10.2019 року №01-15/9450, наказом від 26.10.2018 року №114, наказом від 26.10.2018 року №115, зачитаних їй вголос у присутності свідків, та довідою із усіма вакантними посадами станом на 26.10.2018 року, були відправлені ОСОБА_1 цінним листом з описом вкладеного, повідомленням про вручення. Наказом КУ «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» від 17 січня 2019 року № 30 ОСОБА_1 з 18 січня 2019 року звільнена із займаної посади на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. Відповідно до запису в трудовій книжці ОСОБА_1 звільнена у зв`язку з скороченням штатної посади. Сертифікат № 32 ОСОБА_1 , яким їй було присвоєно кваліфікацію лікаря-спеціаліста за спеціальністю «судово-медична імунологія» мав строк дії до 09 грудня 2003 року, тобто на день визначення переважного права був недійсним, також недійсним був і сертифікат ОСОБА_1 , яким їй було присвоєно кваліфікацію лікаря-спеціаліста за спеціальністю «судово-медична цитологія». Відмовляючи у задоволенні позову суду першої інстанції виходив з того, що вКУ «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» Запорізької обласної ради відбулися зміни в організації виробництва і праці, наслідками яких є скорочення штату працівників. 18 січня 2019 року при звільненні позивача у зв`язку із скороченням штатної одиниці роботодавець виконав вимоги статті 40 КЗпП України. На переконання суду першої інстанції, звільнення позивача відбулось з дотриманням норм частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України, оскільки позивача належним чином повідомлено за 2 місяці про наступне вивільнення відповідно до попередження від 26 жовтня 2018 року № 01-15/9450 «Про зміну структури деяких основних підрозділів», наказу КУ «Запорізьке обласне судово-медичної експертизи» від 26 жовтня 2018 року № 114 «Про зміну структурних підрозділів», запропоновано вакантні посади та попереджено про те, що в разі незгоди на переведення на запропоновану посаду або іншу вакантну посаду, яка буде пропонуватись протягом двох місяців з дня повідомлення про зазначені зміни, працівника буде звільнено відповідно до норм законодавства. 26 жовтня 2018 року зазначені наказ, попередження та довідка з усіма вакантними посадами надіслано позивачу цінним листом з описом вкладеного та повідомленням про вручення, який вручено ОСОБА_1 02 листопада 2018 року. Щодо переважного права ОСОБА_1 на залишення на роботі суд виходив з того, що аналіз права на зайняття посади «завідувач відділення судово-медичної імунології, цитології і генетичної ідентифікації» проводилось стосовно завідувачів двох відділень, що об`єднувались в одне ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на підставі додатка 1 до протоколу № 2 комісії з питань доцільності оптимізації деяких основних структурних підрозділів Бюро. За результатами аналізу переважного права перемогла ОСОБА_3 (3 бали), ОСОБА_1 (1 бал). Вимоги позивача про поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди є похідними від вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про її звільнення, у задоволенні якої суд відмовив. З вказаними висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного. Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством (ст.2,36,40,41 КЗпП України). Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Аналіз вказаних норм трудового права дає підстави для висновку, що у справах, в яких оспорюється незаконне звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю. Згідно з п.4 ч.1 ст.36 КЗпП України, підставою припинення трудового договору, зокрема, є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45). Відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. За приписами ч.2 ст.40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 19 Постанови Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників; чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника; які є докази щодо змін в організації виробництва і праці; про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації; чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення. На підставі доповідних записок дев`яти завідувачів структурних підрозділів, у тому числі ОСОБА_1 , з грудня 2017 року до серпня 2018 року про наявність проблеми різкого збільшення навантаження на одні відділення та одночасного зменшення в інших відділеннях прийнято наказ КУ «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» від 21 серпня 2018 року № 90 «Про створення комісії з питань доцільності оптимізації деяких основних структурних підрозділів Бюро». З урахуванням роботи комісії відповідачем прийнято наказ «Про зміну структурних підрозділів» від 26 жовтня 2018 року № 114, на підставі якого і відбулися зміни в організації виробництва і праці. Зміни в організації виробництва і праці в КУ «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» Запорізької обласної ради підтверджується наступними доказами: - штатним розписом КУ «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» Запорізької обласної ради, погодженим директором Департаменту охорони здоров`я Запорізької обласної державної адміністрації від 28.09.2018 року за період з 01.10.2018 року по 31.12.2018 року, який містить структурні підрозділи «Відділення судово-медичної імунології» та «Відділення судово-медичної цитології», посади «завідувач відділення судово-медичної імунології» та «завідувач відділення судово-медичної цитології»; - наказом КУ «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» Запорізької обласної ради «Про введення в дію штатного розпису КУ «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» Запорізької обласної ради від 02.01.2019 року №02, яким затверджено та введено в дію штатний розпис з 02.01.2019 року; - штатним розписом КУ «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» Запорізької обласної ради, погодженим за період з 02.01.2019 року по 31.03.2019 року, в якому відсутні структурні підрозділи «Відділення судово-медичної імунології» та «Відділення судово-медичної цитології», а наявне «Відділення судово-медичної імунології, цитології і генетичної ідентифікації (Відділення біологічних досліджень)» та відсутні посади «завідувач відділення судово-медичної імунології» та «завідувач відділення судово-медичної цитології», а наявна посада «завідувачка відділення судово-медичної імунології, цитології і генетичної ідентифікації (Відділення біологічних досліджень)». Днем звільнення позивачки і днем затвердження штатного розпису директором ДОЗ ЗОДА є 18.01.2019р. З урахуванням вищевикладеного, а також зважуючи на те, що у відповідності до Статуту КУ «Запорізьке обласне бюро СМЕ» ЗОР, Бюро має право створювати структурні підрозділи та як специфічний вид бюджетної установи має право самостійно встановлювати чисельність працівників і штатний розпис, КУ «Запорізьке обласне бюро СМЕ» ЗОР в законний спосіб відбулися зміни в організації виробництва і праці, за наслідками яких мало місце скорочення штату працівників КУ «Запорізьке обласне бюро СМЕ» ЗОР, що спростовує доводи апеляційної скарги в цій частині. При звільненні позивачки з посади завідувачки відділення судово-медичної імунології на підставі п.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штатної посади КУ «Запорізьке обласне бюро СМЕ» ЗОР роботодавцем було дотримано норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника. На виконання ст. 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» КУ «Запорізьке обласне бюро СМЕ» ЗОР звернулось до профспілкової організації, що діє в установі із повідомленням «Про скорочення штатних посад» за вих. 01-15/8305 від 20.09.2018 та із зверненням «Про проведення консультацій щодо заходів запобіганню звільненню чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-якому звільненню» за вих. №01-15/8463 від 21.09.2018 на що у подальшому було надано відповідь на звернення профспілкової організації від 28.09.2018 та протокол зборів профспілкового комітету профспілкової організації №42 від 28.09.2018, в рамках якого було надано відповідні консультації. На виконання вимог ч.3 ст.49-2 КЗпП України, 16.11.2018 КУ «Запорізьке обласне бюро СМЕ» ЗОР надало повідомлення за вих. №01-15/9950 від 15.11.2018 та Звіт форми №4-ПН від 15.11.2018 до Шевченківського районного центру зайнятості м. Запоріжжя. Відповідно ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства. Як вбачається з матеріалів справи, 17.12.2018 КУ «Запорізьке обласне бюро СМЕ» ЗОР звернулось до єдиної профспілкової організації в установі із поданням «Про надання згоди на звільнення у зв`язку із скороченням штатної посади» за вих. №01-15/10991 від 17.12.2018, на яке профспілкова організація надала відповідь від 27.12.2018 в рамках, якої було надано згоду на звільнення ОСОБА_1 із відповідним обґрунтуванням та із зазначенням того, що ОСОБА_1 двічі відмовилась ознайомлюватись під підпис із запрошеннями та бути присутньою на засіданнях. У відповідності до частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. Вказаною нормою встановлено обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення. Вказані вимоги закону відповідачем було додержано, позивачка попереджувалась за 2 місяці про наступне вивільнення, що підтверджується попередженням «Про зміну структури деяких основних підрозділів» за вих. №01-15/9450 від 26.10.2018, наказом «Про зміну структурних підрозділів» №114 від 26.10.2018 виданих КУ «Запорізьке обласне бюро СМЕ» ЗОР, в яких зазначено, що з 02.01.2019 ОСОБА_1 переводиться, за згодою, на посаду лікаря судово-медичного експерта імунолога відділення судово-медичної імунології, цитології і генетичної ідентифікації та те, що у разі незгоди працівника за пропозицією на переведення на запропоновану посаду або на іншу вакантну посаду, яка буде пропонуватися протягом двох місяців з дня повідомлення про вказані зміни, такого працівника буде звільнено відповідно до норм чинного законодавства. Зазначені докази та довідка із усіма вакантними посадами станом на 26.10.2018 були відправлені ОСОБА_1 цінним листом з описом вкладеного, повідомлення про вручення. Вказаний лист ОСОБА_1 отримала 02.11.2018, також в матеріалах справи наявний акт «про відмову ОСОБА_1 від ознайомлення під особистий підпис з попередженням від 26.10.2019 №01-15/9450, попередженням від 26.10.2018 №01-15/9494, наказом від 26.10.2018 №114, наказом від 26.10.2018 №115, зачитаних їй вголос у присутності свідків» від 12.11.2018 в рамках якого ОСОБА_1 зазначила, що переводитись за власним бажанням не згодна. В матеріалах справи міститься наказ «Про заплановане у зв`язку із скороченням штатної посади» №464 від 12.11.2018, в рамках якого зазначено: «2.1. на підставі довідки, вказаної у п.1 цього наказу надавати ОСОБА_1 , завідувачці відділення судово-медичної імунології для ознайомлення під особистий підпис всі вакантні посади в період часу з 15.11.2018 по 16.01.2019 з пропозицією зайняти одну із них, кожні два тижні з письмовим зазначенням згоди або відмови», «2.2. У разі відмови ОСОБА_1 , завідувачки відділення судово-медичної імунології від зайняття запропонованих вакантних посад 15.01.2019 підготувати наказ про її звільнення на підставі п.1 ст.40 КЗпП України з 17.01.2019. З даним наказом ОСОБА_1 було ознайомлено 15.11.2018, що підтверджується актом «про відмову ОСОБА_1 від ознайомлення під особистий підпис з наказом №464 від 12.11.2018, довідкою про вакантні посади станом на 15.11.2018, зачитаних їй вголос у присутності працівників» від 15.11.2018, в раках якого зазначила, що з наказом не згодна. Так, в акті «про відмову ОСОБА_1 від ознайомлення під особистий підпис з наказом №464 від 12.11.2018, довідкою про вакантні посади станом на 15.11.2018, зачитаних їй вголос у присутності працівників» від 15.11.2018, зазначено, що ОСОБА_4 з наказом не згодна. Також на виконання наказу начальника бюро від 12.11.2018 №464 «Про заплановане звільнення у зв`язку з процедурою скорочення штатної посади» позивачці надавались довідки з переліком вакантних посад станом на 15.11.2018, 29.11.2018, 14.12.2018, 17.01.2019, 18.01.2019, з якими вона ознайомлюватись відмовилась, що підтверджується відповідним актами про відмову останньої від ознайомлення під особистий підпис з вказаними довідками, в яких також зафіксовано, що із змінами та із переведенням позивачка не згодна. У період з 02.01.2019 по 16.01.2019 ОСОБА_1 не надавались пропозиції зайняти вакантні посади, у зв`язку з її перебуванням у щорічній основній відпустці, що підтверджено наказом КУ «Запорізьке обласне бюро СМЕ» ЗОР «Про відпустки» за №399 від 17.12.2018. Відповідно до ч.1 ст.42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Проведення аналізу переважного права на заняття посади «завідувачки відділення судово-медичної імунології, цитології і генетичної ідентифікації» проводилось з завідувачок двох відділень, що об`єднувались в одне: ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на підставі Додатку №1 до протоколу №2 Комісії з питань доцільності оптимізації деяких основних структурних підрозділів Бюро в рамках якого розглядались наступні критерії: 1.Виключне право, передбачене законодавством (не встановлено);

2. Рівень кваліфікації праці: 1) кваліфікаційна категорія за спеціальністю: Машкова С.В. - вища (+1), ОСОБА_3 вища (+1); 2) стаж роботи за фахом: ОСОБА_1 - 21 рік 03 місяці (0), ОСОБА_3 - 29 років 02 місяці (+1); 3) науковий ступінь: ОСОБА_1 немає (0); ОСОБА_3 немає (0); 4) Стаж роботи завідувачкою: ОСОБА_1 - 16 років 11 місяців (0), ОСОБА_3 - 25 років 10 місяців (+1); 4) додатково: ОСОБА_1 - наявний сертифікат лікаря спеціаліста цитолога, який недійсний з 2007 р.(0), ОСОБА_3 наявне свідоцтво про проходження підвищення кваліфікації, які надають право виконувати імунологічні експертизи, яке недійсне (0).

3. Рівень продуктивності праці: 1) Наявність дисциплінарного стягнення: ОСОБА_1 - наявні 3 дисциплінарні стягнення, даний критерій не оцінено, оскільки вони оскаржуються у суді (0), ОСОБА_3 відсутні (0); 2) Наявність громадських стягнень: ОСОБА_1 товариське зауваження та громадська догана (-1), ОСОБА_3 відсутні (0); 3) Взаємодія з колективом: ОСОБА_1 - наявні до 50 заяв про звільнення за власним бажанням працівників відділення через неможливість працювати під її керівництвом (-1), ОСОБА_3 немає (0). По загальному результатам аналізу переважного права перемогла ОСОБА_3 (3 бали), ОСОБА_1 (-1 бал). Таким чином, у позивачки відповідачем було визначено відсутність переважного права зайняти посаду завідувачки новоствореного відділення, оскільки оцінка в цьому розділі в -1 бал у позивачки не впливає на підсумковий результат, який без врахування цього -1балу у позивачки дорівнював би 0 при наявності у ОСОБА_3 3 балів. Доводи апеляційної скарги, стосовно відсутності пропозиції від відповідача вакантної посади «завідувачки відділення судово-медичної імунології, цитології і генетичної ідентифікації», яка з`явилась в установі 02.01.2019, є хибними враховуючи, що аналіз переважного права на зайняття такої посади провадився із завідувачок двох відділень, що об`єднувались в одне - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , тобто позивачка була обізнана про наявність такої посади, мала бажання її зайняти, між тим враховуючи кваліфікаційний рівень та продуктивності праці претендентів, нововведена посада була запропонована ОСОБА_3 30.10.2018 ознайомившись з попередженням «Про зміну структури деяких основних підрозділів» за вих. №01-15/9450 від 26.10.2018 та наказом «Про зміну структурних підрозділів» №114 від 26.10.2018 видані КУ «Запорізьке обласне бюро СМЕ» ЗОР ОСОБА_3 надала письмову згоду про зайняття новоутвореної посади завідувачки, про що 31.10.18 було видано відповідний наказ №451 про її переведення з 02.01.2019, а ОСОБА_1 , у зв`язку із відсутністю в установі, ознайомилась з вищезазначеними документами 02.11.2018, оскільки зазначені документи надсилалися їй листом. Таким чином, нововведена з 02 січня 2019 року посада «завідувачки відділення судово-медичної імунології, цитології і генетичної ідентифікації», була зайнята ОСОБА_3 відповідно до наказу №451 від 31.10.2018 року, і не могла бути запропонована ОСОБА_1 оскільки не була вакантна. На думку колегії суддів, за вказаних обставин та правовідносин посада «завідувачки відділення судово-медичної імунології, цитології і генетичної ідентифікації» яка була створена при об`єднанні двох посад для цих двох осіб (які займали до цього ці дві посади) не є в розумінні законодавця вакантною посадою, яка повинна їм пропонуватись при звільненні. Оскільки законодавець передбачив в даному випадку порядок передбачений ч.1 ст.42 КЗпП України, не може в такому випадку кожному з двох осіб пропонуватись одна посада. В частині доводів апеляційної скарги про відмову в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, спричиненої незаконним звільненням, яку позивач просить відшкодувати в сумі 50 000 грн., колегія суддів виходить із такого. Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 237-1 КЗпП України. Стаття 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством. Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди. За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно зі ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Оскільки судом не встановлений факт незаконного звільнення, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність встановлених законом підстав для стягнення моральної шкоди. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2019 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повна постанова складена 15 вересня 2022 року. Судді: С. В. Кухар О.В. Крилова О. З. Поляков