Постанова Вінницький апеляційний суд № 127/24227/19

Справа № 127/24227/19 Провадження № 22-ц/801/766/2020 Категорія: 77 Головуючий у суді 1-ї інстанції Дернова В. В. Доповідач:Оніщук В. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 червня 2020 рокуСправа № 127/24227/19м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Оніщука В.В (суддя-доповідач), суддів: Копаничук С.Г., Медвецького С.К., з участю секретаря судового засідання Богацької О.М., учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: Державне підприємство «45 Експериментальний механічний завод», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 цивільну справу за апеляційною скаргою Державного підприємства «45 Експериментальний механічний завод» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 лютого 2020 року, постановлене у складі судді Дернової В.В., в залі суду, в с т а н о в и в: У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Державного підприємства «45 Експериментальний механічний завод» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди. Позовні вимоги мотивовано тим, що з 02 вересня 2015 року по 12 серпня 2019 року він перебував у трудових відносинах Державним підприємством «45 Експериментальний механічний завод», та з 01.06.2016 року по день звільнення обіймав посаду радника директора з питань розвитку підприємства. Наказом Державного підприємства «45 Експериментальний механічний завод» від 12 серпня 2019 року він був звільнений із роботи у зв`язку із скороченням штату на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. Позивач вважає, що його звільнення відбулося з порушенням вимог чинного трудового законодавства, оскільки не було запропоновано іншої роботи у ДП «45 Експериментальний механічний завод». У позовній заяві ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати незаконним та скасувати наказ ДП «45 Експериментальний механічний завод» від 12.08.2019 року № 132к «Про звільнення ОСОБА_1 з роботи» та поновити його на роботі на посаді радника директора з питань розвитку підприємства з 13.08.2019 року; стягнути з ДП «45 Експериментальний механічний завод» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з урахуванням податку з доходів фізичних осіб і військового збору з розрахунку 267 грн. за 1 робочий день; стягнути з ДП «45 Експериментальний механічний завод» на користь ОСОБА_1 92 700 грн. у відшкодування моральної шкоди; відшкодувати позивачу за рахунок ДП «45 Експериментальний механічний завод» витрати на правничу допомогу; допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі і присудження виплати заробітної плати за один календарний місяць. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 лютого 2020 року позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ Державного підприємства «45 Експериментальний механічний завод» від 12 серпня 2019 року № 132к «Про звільнення ОСОБА_1 » за п. 1 ст. 40 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді радника директора з питань розвитку підприємства Державного підприємства «45 Експериментальний механічний завод». Стягнуто з Державного підприємства «45 Експериментальний механічний завод» на користь ОСОБА_1 40 311,48 грн. (сорок тисяч триста одинадцять гривень 48 коп.) середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 13 серпня 2019 року до 19 лютого 2020 року включно (сума визначена без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів). Стягнуто з Державного підприємства «45 Експериментальний механічний завод» на користь ОСОБА_1 2102 грн. (дві тисячі сто дві гривні) моральної шкоди. В іншій частині позовних вимог відмовлено Рішення суду у частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць (середньомісячної заробітної плати) допущено до негайного виконання. Вирішено питання розподілу судових витрат. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивачу не було запропоновано роботи на інших посадах, які були наявні у ДП «45 Експериментальний механічний завод», а також відповідно до абзацу 8 п. 7.7. Розділу 7 «Управління Підприємством» Статуту Державного підприємства «45 Експериментальний механічний завод», затвердженого наказом Державного концерну «Укроборонпром» від 22.03.2019 року № 57, керівник підприємства затверджує за погодженням з Концерном структуру і штатний розпис Підприємства. Однак, на момент винесення наказу Державного підприємства «45 Експериментальний механічний завод» від 31.05.2019 року № 44 «Про скорочення чисельності і штату працівників» новий штатний розпис не було погоджено з Державним концерном «Укроборонпром» (новий штатний розпис було надіслано до концерну лише 20.06.2019 року за вих. № 96, а погодження було отримано 09.07.2019 року), а тому звільнення позивача ОСОБА_1 відбулося з порушенням вимог ст. 40, 492 КЗпП України. Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Державне підприємство «45 Експериментальний механічний завод» подало апеляційну скаргу вказуючи, що оскаржуване рішення постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, і за неповного з`ясування обставин справи. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що на підприємстві відсутні посади, які можуть бути запропоновані позивачу відповідно до його освіти та кваліфікації. З підстав викладених у апеляційній скарзі, Державне підприємство «45 Експериментальний механічний завод» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить відмовити відповідачу у задоволенні апеляційної скарги. В судовому засіданні представник Державного підприємства «45 Експериментальний механічний завод» апеляційну скаргу підтримала з посиланням на викладені в ній обставини. ОСОБА_1 в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнав, вказавши на її безпідставність та законність і обгрунтованість рішення суду. Суд, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вищевказаним вимогам закону. Так, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працював заступником директора з питань розвитку Державного підприємства «45 Експериментальний механічний завод» з 02 вересня 2015 року. 14 вересня 2016 року ОСОБА_1 був переведений на посаду заступника директора з питань розвитку ВСП «Монтажсервіс» Державного підприємства «45 Експериментальний механічний завод». З 01 червня 2017 року ОСОБА_1 було прийнято на посаду радника директора з питань розвитку Державного підприємства «45 Експериментальний механічний завод» Наказом Державного підприємства «45 Експериментальний механічний завод» від 12 серпня 2019 року № 132к «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача ОСОБА_1 , радника директора з питань розвитку підприємства, було звільнено з роботи 12 серпня 2019 року у зв`язку із скороченням штату працівників та неможливістю подальшого працевлаштування згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 5). Відповідно до частини шостої статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення. При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Таким чином, однією з гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, провадження № 11-431асі18. Як вбачається з наказу Державного підприємства «45 Експериментальний механічний завод» від 31.05.2019 року № 44 «Про скорочення чисельності і штату працівників» (а.с.88), було скорочено чисельність і штат працівників ДП «45 ЕМЗ» на чотири штатні одиниці: радника директора з розвитку підприємства, радника директора, завідуючого господарством та завідуючого складом металів; у зв`язку з скороченням штату працівників згідно з п. 1 цього Наказу внесено відповідні зміни до штатного розкладу ДП «45 ЕМЗ», затвердивши його у новій редакції; попереджено працівників, які обіймають посади, що скорочуються, у тому числі позивача ОСОБА_1 , про їх наступне вивільнення з роботи з 31 липня 2019 року у зв`язку із скороченням чисельності і штату працівників підприємства згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України та з урахуванням того, що на ДП «45 ЕМЗ» відсутні вакантні посади. Разом з тим, матеріали справи містять відомості про наявні вакантні посади на ДП «45 Експериментальний механічний завод» станом на 12.08.2019 року (день звільнення позивача), а саме: водій-випробувач 6 розряду, покрівельник рулонних покрівель та покрівель із штучних матеріалів 3 розряду, монтажник санітарно-технічних систем і устаткування з ремонту та обслуговування чистки промислової каналізації і уловлювачів 6 розряду, машиніст компресорних установок 4 розряду, токар 4 розряду, токар-револьверник 2 розряду, електрозварник на автоматичних та напівавтоматичних машинах 4 розряду, ремонтувальник гумових виробів 3 розряду, маляр, зайнятий на роботах із застосуванням шкідливих речовин не нижче 3 класу небезпеки 4 розряду, електрогазозварник 4 розряду, токар-розточувальник 4 розряду (а.с. 152). При цьому, відповідачем на надано суду належних, достатніх та допустимих доказів того, що позивачу ОСОБА_1 пропонувалася робота на вищевказаних посадах, він відмовився від неї, або доказів того, що позивач ОСОБА_1 не міг виконувати таку роботу з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, а тому роботодавцем ДП «45 ЕМЗ» не доведено дотримання ним вимог ст. 40, 49-2 КЗпП України у спірних правовідносинах. Отже суд першої інстанції встановив, що відповідач своєчасно та належним чином повідомив позивача про наступне вивільнення, але не виконав обов`язок щодо надання пропозицій про всі наявні на підприємстві вакансії, які з`явилися на підприємстві протягом двох місяців і які існували на день звільнення. Встановивши, що позивачу не були запропоновані усі наявні на підприємстві вакансії, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про порушення відповідачем вимог статті 49-2 КЗпП України. Доводи апеляційної скарги про те, що у ДП «45 ЕМЗ» відсутні вакантні посади, які б відповідали кваліфікації позивача, є безпідставними, оскільки за змістом положень ст. 49-2 КЗпП України, відповідач зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які існують на цьому підприємстві, у тому числі роботу яка не потребує кваліфікації і яку може виконувати цей працівник. Аргументи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував порядку затвердження штатного розпису ДП «45 ЕМЗ» не заслуговують на увагу, оскільки, вказані обставини не спростовують факту не виконання роботодавцем обов`язку, передбаченого статтею 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці. За вказаних обставин висновок суду першої інстанції в частині визнання незаконним та скасування наказу про звільнення і поновлення ОСОБА_1 на роботі, є правильним. Згідно з частиною 1 статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим органом моральної шкоди працівнику провадиться в разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (статті 3, 4, 11, 31 ЦПК України). Отже, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, керуючись вимогами статті 237-1 КЗпП України, правильно визначив розмір моральної шкоди - 2100 грн, який відповідає принципу розумності, виваженості та справедливості. Доводи апеляційної скарги у наведеній вище частині позовних вимог, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального та процесуального права і зводяться до власної переоцінки встановлених обставин. В частині вирішення судом першої інстанції позовних вимог про стягнення середнього за робітку за час вимушеного прогулу колегія суддів зазначає наступне. За правилами частини другої статті 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №

100. Відповідно до пунктів 5, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року (далі Порядок), нарахування середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу проводиться, виходячи із заробітної плати за два останні повні місяці роботи, які передували місяцю звільнення. Встановивши, що відповідач під час звільнення позивача порушив норми трудового законодавства, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 40311,48 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 13 серпня 2019 року до 19 лютого 2020 року. Однак такий висновок суд першої інстанції є помилковим. Згідно п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню; оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення. Як вбачається з довідки Державного підприємства «45 Експериментальний механічний завод», середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 305,39 грн. (а.с. 55). Відповідно до розрахунку Мінсоцполітики, кількість робочих днів за період з 13 серпня 2019 року до 19 лютого 2020 року включно, коли ОСОБА_1 перебував у стані вимушеного прогулу, становила 132 робочі дні. Середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає виплаті, становить 40 311,48 грн. (305,39 грн. на день * 132 робочі дні). Разом з тим, п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 лютого 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» передбачено, що при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час. Згідно з розрахунковим листом за серпень 2019 року, при звільненні ОСОБА_1 отримав 6413,19 грн. вихідної допомоги (а.с. 56). Як видно із листа Вінницького міського центру зайнятості розмірі грошової допомоги по безробіттю виплаченої ОСОБА_1 за період з 17.09.2019 по 02 березня 2020 становить 25396,26 грн. Отже, з відповідача на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу з вирахуванням суми вихідної допомоги та допомоги по безробіттю, що складає 8502,03 грн (40 311,48 - 25396,26 - 6413,19) (сума визначена без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів). Суд першої інстанції вищевказані обставини не прийняв до уваги та порахувавши розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не вирахував з цієї суми вихідну допомогу та допомогу по безробіттю, отримані позивачем. Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно з ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З урахуванням наведеного, рішення суду інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає скасуванню, а в іншій частині рішення суду необхідно залишити без змін. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Частиною 6 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 40 311,48 грн. підлягали оплаті судовим збором у розмірі 1152,6 грн. Оскільки судом апеляційної інстанції скасовано рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тому судові витрати в розмірі 909,5 грн., пропорційно розміру задоволених вимог слід компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Решту судових витрат у вигляді сплаченого судового збору, слід залишити за відповідачем. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу Державного підприємства «45 Експериментальний механічний завод» задовольнити частково. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 лютого 2020 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати. Стягнути з Державного підприємства «45 Експериментальний механічний завод» на користь ОСОБА_1 8502,03 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 13 серпня 2019 року до 19 лютого 2020 року включно (сума визначена без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів). В іншій частині рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 лютого 2020 року залишити без змін. Судові витрати в розмірі 909,5 грн. компенсувати Державному підприємству «45 Експериментальний механічний завод» за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий: В.В. Оніщук Судді: С.Г. Копаничук С.К. Медвецький