Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 580/2264/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/2264/20 Суддя першої інстанції: Валентин ГАРАЩЕНКО ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 серпня 2022 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача - Степанюка А.Г., суддів - Бужак Н.П., Кобаля М.І., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на прийняте у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, - ВСТАНОВИЛА: У червні 2020 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Служби безпеки України (далі - Відповідач, СБ України) про: - визнання протиправною бездіяльності СБ України щодо непроведення своєчасного повного розрахунку під час звільнення з військової служби; - стягнення з Відповідача на користь Позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 485 363,20 грн. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 11.09.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.01.2021, позов задоволено частково: - визнано протиправною бездіяльність СБ України щодо непроведення своєчасного повного розрахунку під час звільнення з військової служби ОСОБА_1 ; - стягнуто з Відповідача на користь Позивача середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні з військової служби з 12.07.2019 до 27.05.2020 (320 днів) у сумі 246289,83 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Постановою Верховного Суду від 10.02.2022 касаційну скаргу СБ України задоволено частково - вищевказані судові рішення скасовано в частині задоволених позовних вимог щодо стягнення зі Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з військової служби з 12.07.2019 до 27.05.2020 (320 днів) у сумі 246289,83 грн, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до Черкаського окружного адміністративного суду. При цьому суд касаційної інстанції зазначив, що вважає правильним висновок судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для стягнення з Відповідача на користь Позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Однак, зауважив, що суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи спір по суті позовних вимог не врахували висновків Верховного Суду про те, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця, а тому суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Крім того, касаційний суд зауважив, що для пропорційного обрахунку розміру середнього заробітку судам попередніх інстанцій необхідно встановити розмір усіх належних звільненому працівникові сум, що є необхідним для пропорційного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Також у постанові наголошено на необхідності врахування позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 21.04.2022 позов задоволено частково: - визнано протиправною бездіяльність СБ України щодо непроведення своєчасного повного розрахунку під час звільнення з військової служби ОСОБА_1 ; - стягнуто з Відповідача на користь Позивача середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 64 742,67 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що середній заробіток за несвоєчасну виплату компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій (485 363,20 грн) є істотно більшим, аніж присуджені судом виплати (64 742,67 грн), що неспівмірно розміру простроченої заборгованості та майнових втрат Позивача, а тому необхідно застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з урахуванням справедливого і розумного балансу між інтересами Позивача і Відповідача, та застосувати принципи пропорційності і співмірності та зменшити розмір відшкодування працівникові заробітку за час затримки розрахунку у сумі 64 742,67 грн, що відповідає сумі своєчасно невиплачених коштів при остаточному розрахунку. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить частково його змінити, задовольнивши позовні вимоги у повному обсязі та стягнути зі Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 246 289,83 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції просить залишити без змін. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом першої інстанції невірно застосовано принцип справедливості та співмірності розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат та заявленої до стягнення суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні і безпідставно всупереч численній практиці Верховного Суду значно зменшено суму стягнення. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.05.2022 відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. У відзиві на апеляційну скаргу СБ України просить залишити її без задоволення. Свою позицію обґрунтовує тим, що постановою Верховного Суду від 10.02.2022 було скасовано рішення попередніх інстанцій саме в частині присудженого розміру відшкодування 246 289,83 грн, з мотивів його не співмірності та непропорційності. Таким чином, на переконання Відповідача, Апелянт, заявляючи про повне задоволення своїх вимог, фактично просить суд апеляційної інстанції проігнорувати висновки Верховного Суду, що є порушенням норм ч. 5 ст. 353 КАС України. Окремо звертає увагу суд першої інстанції правильно обчислив належну до стягнення суму урахуванням позиції Верховного Суду у справі №480/3105/19. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.07.2022 витребувано у Служби безпеки України ряд документів та продовжено строк розгляду справи на більш тривалий розумний термін. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.08.2022 справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - змінити, виходячи з такого. Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що згідно наказу СБ України від 04.07.2019 №864-ОС ОСОБА_1 звільнений з військової служби у зв`язку з скороченням штатів або проведення організаційних заходів, виключений зі списків особового складу з 12.07.2019 (а.с. 18). Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 15.04.2020 у справі №580/623/20, яке набрало законної сили 07.08.2020, визнано протиправною бездіяльність Відповідача щодо не нарахування та невиплати Позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової соціальної відпустки учаснику бойових дій за 2014-2019 роки з розрахунку грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 12.07.2019 та зобов`язано здійснити її нарахування та виплату з розрахунку грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 12.07.2019. Листом Фінансово-економічного управління СБ України від 04.06.2020 вих№81/2/1-6-42/5 (а.с. 14) повідомлено ОСОБА_1 про виконання рішення суду в справі №580/623/20 та здійснення повного розрахунку у травні 2020 року відповідно до платіжного доручення від 26.05.2020 №2981. Відомостями виписки з карткового рахунку Позивача також підтверджується зарахування 27.05.2020 коштів згідно вказаного рішення суду в сумі 64 742,67 грн (а.с. 23). Суд першої інстанції на виконання вказівок Верховного Суду також встановлено, що Відповідач провів наступні розрахунки у зв`язку із звільненням Позивача: - компенсація за неотримане речове майно в сумі 39 004,24 грн виплачена 23.07.2019, що підтверджується платіжним дорученням від 22.07.2019 №4300 (а.с. 64-66); - одноразова грошова допомога при звільненні в сумі 305168,50 грн отримана особисто позивачем в касі ФЕУ СБ України 20.08.2019, що підтверджується розрахунково-платіжною відомістю за липень 2019 №7061 (а.с. 67); - компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій у сумі 64742,67 грн на підставі рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15.04.2020 у справі №580/623/20 виплачена 27.05.2020, що підтверджується платіжним дорученням від 26.05.2020 №2981 (а.с. 14, 23, 71). На підставі встановлених вище обставин, здійснивши системний аналіз приписів ст. ст. 47, 116, 117 Кодексу законі про працю України (далі - КЗпП України), Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100), висновків Верховного Суду, наведених у постанові від 10.02.2022 в цій справі та практики Верховного Суду у справах щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та зменшив розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку до 64 742,67 грн. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може повністю погодитися з огляду на таке. Відповідно до абз. 1 ст. 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Згідно ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Ні Законом України «Про Службу безпеки України», ні Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ні іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем (у цьому випадку СБ України) строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовані вказані правовідносини й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Ця позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 17.02.2015 справі №21-8а15 та була підтримана у подальшому Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.09.2018 у справі №810/1549/17, від 17.10.2018 у справі № 805/2948/17-а, від 08.11.2018 у справі №821/1333/16, від 16.04.2020 у справі № 822/3307/17, від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17, від 16.07.2020 у справі № 400/2884/18. Відтак, оскільки наведеними нормативними актами не врегульовано питання строків повного проведення розрахунку при звільненні з військової служби, а також не встановлено правових наслідків недотримання такого строку, судова колегія приходить до висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України. Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладався, зокрема, у постановах Верховного Суду від 28.10.2020 у справі №240/222/20, від 04.09.2020 у справі №120/2005/19-а, від 09.10.2020 у справі №580/3988/19, від 03.08.2021 у справі № 580/278/19. Крім того, цей же висновок підтримано Верховним Судом й у постанові від 10.02.2022 у справі №580/2264/20. Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. При цьому згідно ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.02.2022 у справі №1640/3365/18, від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, від 16.07.2020 у справі № 400/2884/18, від 13.08.2020 у справі № 808/610/18 та в постанові Верховного Суду від 10.02.2022 в цій справі. Аналіз наведених правових норм та позицій Верховного Суду дає підстави для висновку, що у разі несвоєчасної виплати належних звільненому працівникові сум, таких як заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, індексація грошового забезпечення тощо, працівник має право на відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України. Тобто, роботодавець повинен провести виплату працівнику всіх належних йому сум при звільненні, незалежно від обставин, з яких такі суми не були виплачені останньому. Судом першої інстанції було правильно встановлено, що ОСОБА_1 звільнений з військової служби наказом від 04.07.2019 № 864-ос, виключений з 12.07.2019 зі списків особового складу. Остаточний розрахунок з Позивачем проведено 27.05.2020 (а.с. 14, 18 23, 71). При цьому, Верховний Суд у постанові від 10.02.2022 у цій справі погодився з висновками судів попередній інстанцій про те, що загальна тривалість затримки розрахунку при звільненні склала 320 днів, а середньоденний заробіток - 769,65 грн. У розрізі наведеного колегія суддів зауважує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (постанова від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц). Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16). Згідно вже згаданої вище постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Шостий апеляційний адміністративний суд, враховуючи висновки та мотиви Верховного Суду, наведені у постанові від 10.02.2022, ухвалою від 26.07.2022 зобов`язав СБ України надати відомості про загальний розмір всіх належних ОСОБА_1 виплат при звільненні із зазначенням кожної із них і дати її виплати, а також копії документів, що підтверджують такі обставини. 11.08.2022 Відповідач надав суду апеляційної інстанції витребувані документи, зазначивши, що відомості щодо виплат при звільненні з військової служби Позивача у 2019 році знищені у встановленому порядку. Таким чином, з урахуванням документів, що наявні у матеріалах справи, судова колегія виходить з того, що загальна сума належних ОСОБА_1 при звільненні виплат мала складати 408 915,41 грн. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, 23.07.2019 Позивачу виплачено кошти в сумі 39 004,24 грн (9,53% від загальної суми), 20.08.2019 - в сумі 305 168,50 грн (74,63% від загальної суми), 27.05.2020 - 64 742,67 грн (15,83 % від загальної суми). Відтак, з 12.07.2019 по 22.07.2019 сума невиплачених коштів при звільненні складала 408915,41 грн, тобто 100% від загальної належної до виплати при звільненні суми; з 23.07.2019 по 20.08.2019 ця сума складала 369 911,17 грн (90,47%); з 20.08.2019 по 27.05.2020 - 64 724,67 грн (15,83%). Так, як вже було зазначено вище, у постанові Верховного Суду від 10.02.2022 на підставі довідки від 03.08.2020 №21/2/2-810 встановлено, що середній заробіток Позивача за один день складає 769,65 грн (а.с. 92, 262). Отже, виходячи з принципу пропорційності та зважаючи за наведену вище судову практику в аналогічній категорії справ, а також позицію суду касаційної інстанції у цій справі щодо способу обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, судова колегія приходить до висновку, що належним і достатнім способом захисту порушених прав ОСОБА_1 є стягнення з СБ України на його користь 8 466,15 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.07.2019 по 22.07.2019 (769,65 грн х 11 календарних дні х 100%), 19 496,47 грн за 23.07.2019 по 20.08.2019 (769,65 грн х 28 х 90,47%) 34 235,80 грн за період з 21.08.2019 по 27.05.2021 (769,65 грн х 281 х 15,83%), що разом складає 62 198,42 грн, який підлягає виплаті з відрахуванням усіх обов`язкових платежів. Саме такий підхід до визначення пропорційності належної до виплати суми затримки розрахунку при звільненні визначений в постанові Верховного Суду від 10.02.2022 у цій справі, висновки якого суд першої інстанції помилково не врахував при обчисленні належної до стягнення суми. У розрізі наведеного посилання Апелянта на неврахування судом першої інстанції ряду правових позицій Великої Палати Верховного Суду і Верховного Суду в аналогічній категорії справи судовою колегією оцінюється критично, оскільки безпосередньо у постанові Верховного Суду у цій справі вказано, що у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 вказана чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст. 117 КАС України, судам при новому розгляді необхідно її застосовувати, а відповідно до ч. 5 ст. 353 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи. Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції, вирішуючи цей спір, не врахував особливостей правового регулювання спірних правовідносин та залишив поза увагою особливості обчислення середньоденного заробітку військовослужбовців і принцип пропорційності відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку, визначені Верховним Судом у постанові від 10.02.2022 у цій справі. Наведені вище обставини є підставою для зміни судового рішення у відповідній частині. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Приписи п. п. 1, 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу - задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - змінити у мотивувальній частині та шляхом заміни у резолютивній частині рішення розміру належного до виплати середнього грошового забезпечення (середнього заробітку) за час затримки розрахунку при звільненні з: « 64 742,67 грн» на: « 62 198,42 грн». Крім того, відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. З урахуванням наведеного судова колегія приходить до висновку про необхідність зміни розподілу судових витрат і стягнення за рахунок бюджетних асигнувань СБ України на користь ОСОБА_1 витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, в сумі 621,75 грн пропорційно до задоволених позовних вимог (12,81%). Керуючись ст. ст. 139, 242-244, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2022 року - змінити у мотивувальній частині та змінити в абзаці третьому резолютивної частини цифри «64 742 (шістдесят чотири тисячі сімсот сорок дві) грн. 67 коп.» на « 62 198 (шістдесят дві тисячі сто дев`яносто вісім) гривень 42 копійки». Змінити розподіл судових витрат, зазначивши, що стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 підлягають витрати, пов`язані із сплатою судового збору, в сумі 621 (шістсот двадцять одна) гривня 75 копійок. В іншій частині рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2022 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Суддя-доповідач А.Г. Степанюк Судді Н.П. Бужак М.І. Кобаль Повний текст постанови складено та підписано 31 серпня 2022 року.