Постанова 4851 № 520/32823/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 червня 2026 р. Справа № 520/32823/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Присяжнюк О.В., Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.03.2026 року (ухвалене суддею Заічко О.В.) в справі № 520/32823/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області, якому просив: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 12.05.2020 р. по 18.07.2022 р. в сумі 337776,57 грн. та за період з 19.07.2022 р. по 19.01.2023 р. в сумі 77981,04 грн.; зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 12.05.2020 р. по 18.07.2022 р. в сумі 337776,57 грн. та за період з 19.07.2022 р. по 19.01.2023 р. в сумі 77981,04 грн. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.03.2026 р. частково задоволено позов, а саме: визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 12.05.2020 р. по 19.01.2023 р.; зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 12.05.2020 р. по 19.01.2023 р. в загальному розмірі 19415,88 грн.; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Кодексу законів про працю України, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Відповідач зазначає, що частина виплат грошового забезпечення позивачки була здійснена відповідачем на виконання судових рішень, які набрали законної сили після звільнення позивача. До моменту ухвалення відповідних судових рішень розмір грошового забезпечення позивача не був остаточно визначений, а отже у відповідача був відсутній обов`язок здійснювати відповідні виплати. Таким чином не існувало правових підстав для проведення остаточного розрахунку в іншому розмірі, тому відповідач фізично та фактично не мав можливості здійснити виплату раніше. Також, відповідач зазначає, що позивач звільнений зі служби цивільного захисту 12.05.2020 р., однак з позовною заявою звернувся до суду з пропуском строку, установленого ст. 233 КЗпП України. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судовим розглядом встановлено, що позивач проходив службу в Головному управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області. Наказом Головного управління ДСНС України в Харківській області від 12.05.2020 р. №150 о/с по особовому складу, позивач звільнений зі служби в запас Збройних Сил та виключено з кадрів ДСНС України та всіх видів забезпечення. Проте у період проходження служби в Державній службі України з надзвичайних ситуацій, позивачу не у повному обсязі виплачувалось грошове забезпечення. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 р. в справі №520/30065/24, зокрема зобов`язано відповідача провести з 29.01.2020 р. по 12.05.2020 р. ОСОБА_1 перерахунок окремих складових щомісячного грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні, а саме щомісячних премій у належних відсоткових розмірах, установлених наказами: наказ від 11.02.2020 р. №57 131% посадового окладу, наказ від 10.03.2020 р. №92 131% посадового окладу, наказ від 09.04.2020 р. №124 - 90% посадового окладу, наказ від 08.05.2020 р. №148 - 131% посадового окладу, наказ від 12.05.2020 р. № 150 про звільнення - 131% посадового окладу, щомісячної надбавки за особливості проходження служби, установленої наказами: наказ від 11.01.2020 р. № 16 50%, з урахуванням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.06.2024 р. в справі № 520/4311/24 та провести виплату недоотриманих сум грошового забезпечення. 25.04.2025 р. на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 р. в справі №520/30065/24 відповідач здійснив нарахування належних позивачу сум, у загальній сумі 20739,39 грн. утримавши податок з доходів фізичних осіб за ставкою 18% у сумі 4848,17 грн. та військовий збір за ставкою 5% у сумі 1346,17 грн. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.07.2025 р. в справі №520/15460/25 зобов`язано відповідача виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб у розмірі 4848,17 грн., що утримані з грошового забезпечення виплаченого на виконання рішення Харківського окружного адміністративного №520/30065/24. 27.11.2025 р. на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.07.2025 р. в справі №520/15460/25 відповідач здійснив нарахування належних позивачу сум. Позивач вважаючи, що наявні підстави для нарахування та виплатити йому середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючі частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправної бездіяльності відповідача щодо не проведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.05.2020 р. по 19.01.2023 р. в загальному розмірі 19415,88 грн. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч. 4 та ч. 7 ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до правової позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною у постанові від 26.02.2020 р. в справі № 821/1083/17, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (в подальшому - КЗпП України). Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 р. № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми КЗпП, у якому визначені основні трудові права працівників. Відтак, за загальним правилом пріоритетними для застосування є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню субсидіарно у тих випадках, коли нормами спеціального законодавства спірні правовідносини не врегульовані. Оскільки питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення, складовою якого є індексація, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за відпустку, тощо) не врегульовані спеціальним законодавством, то до таких правовідносин слід застосовувати приписи КЗпП України. Статтею 47 КЗпП України передбачено, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною 1 статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Відповідно до ч. 2 ст. 117 КЗпП України, При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Тож у випадку встановлення порушення роботодавцем вищевказаних норм та наявності для застосування до останнього наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України, належним способом захисту порушених прав працівника буде стягнення з такого роботодавця суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в Головному управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області та 12.05.2020 р. звільнений зі служби. При звільненні позивача зі служби з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області, з позивачем не було проведено повного розрахунку, а саме не було виплачено грошову компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб у розмірі 4848,17 грн., яку утримано з грошового забезпечення виплаченого на виконання рішення Харківського окружного адміністративного №520/30065/24, та яка виплачена на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.07.2025 року по справі №520/15460/25, тобто, в порушення приписів ст. 116 КЗпП України. Таким чином, відповідачем порушено вимоги ст. 116 КЗпП України, якою передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач зобов`язаний сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 (в подальшому - Порядок №100), у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Згідно з абз. 1, 2 п.3 Порядку № 100, при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт. Підпунктом «б» п. 4 Порядку № 100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо). Відповідно до п. 8 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення позивача, слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період. Судовим розглядом встановлено, що днем звільнення позивачки зі служби є 12.05.2020 р., тому двома попередніми місяцями перед звільненням є березень 2020 року (31 календарних днів) та квітень 2020 року (30 календарних днів), що у сумі становить 61 календарних днів. Зі змісту довідки-розрахунок №297 від 28.03.2025 р. вбачається, що грошове забезпечення позивача за два повних місяця перед звільненням становить 25852,20 грн. (13614,90 грн. + 12237,30 грн.), а відповідно середньомісячна заробітна плата позивача складає 423,81 грн. (13614,90 грн. + 12237,30 грн.)/2. Відповідно до довідки про доходи та розрахункових листів, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 423,81 грн. (25852,20 грн./61). За таких обставин обґрунтована компенсація за затримку розрахунку при звільненні складає 415757,61 грн. (981 день х 423,81 грн.). Разом з цим Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 р. в справі №489/6074/23 вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19.07.2022 р. та дійшла висновку, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний. Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022 р., необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 р. в справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців. Велика Палата у постанові від 26.06.2019 р. в справі № 761/9584/15-ц зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково. Аналізуючи обставини справи та порівнюючи розмір грошового забезпечення, виплаченого позивачу на виконання рішення суду, що не було виплачено позивачу при звільненні, з сумою середнього заробітку, розрахованого судом у межах даної справи, суд приходить до висновку про наявність підстав для зменшення відповідного розміру середнього заробітку. Судовим розглядом встановлено, що з інформації наданої Головним управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області вбачається, що позивачу при звільненні було нараховано і виплачено грошове забезпечення у загальній сумі 98939,31 грн. (78692,98 грн. + 20246,33 грн.). Поряд з цим на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.07.2025 р. в справі №520/15460/25 відповідач 27.11.2025 р. здійснив позивачу виплату грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб у розмірі 4848,17 грн., тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України. Отже загальний розмір належного при звільненні позивача грошового забезпечення складає 103787,48 грн. (98939,31 грн. + 4 848,17 грн.). Частка заборгованості у сумі загального розміру належного при звільненні грошового забезпечення складає 4,67% (4 848,17/103787,48 х 100). Отже, суми середнього заробітку, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, що підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільнені, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду складає 19415,88 грн. (103787,48 х 4,67%). Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 12.05.2020 р. по 19.01.2023 р. в загальному розмірі складає 19415,88 грн. Наведене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладених в постановах від 30.10.2025 р. в справі № 420/2649/24, від 23.10.2025 р. в справі № 340/4454/23, від 23.10.2025 р. в справі № 280/6214/23, від 08.10.2025 р. в справі № 320/30311/24, від 08.10.2025 р. в справі № 320/30311/24, від 07.10.2025 р. в справі № 520/7611/22 та інших. Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Стосовно доводу апеляційної скарги про зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, суд апеляційної інстанції зазначає, що позивачем заявлено до нарахування та виплати 415757,61 грн., судом першої інстанції з урахуванням наведених обчислень визначено суму у розмірі 19415,88 грн., що є меншим ніж заявлена сума розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, тому ці доводи є необґрунтованими та безпідставними. Суд апеляційної інстанції вважає, що відповідачем не наведено належних доводів, що належна до виплати сума середнього заробітку, визначена судом першої інстанції у розмірі 19415,88 грн., є суттєво завищеною та необґрунтованою. Таким чином, враховуючи матеріали даної справи, розмір простроченої заборгованості відповідача щодо належних до виплати позивачці при звільненні сум, суд апеляційної інстанції вважає справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме обставинам цієї справи та вищенаведеним критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивачки виплат суму у розмірі 19415,88 грн., розраховану у процентному співвідношенні від суми середнього грошового забезпечення за період з моменту звільнення позивачки зі служби по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Стосовно доводів апеляційної скарги відповідача про пропуск позивачкою строку звернення до суду з адміністративним позовом, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно з ч. 1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Частиною 2 статті 233 КЗпП України визначено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Суд апеляційної інстанції зазначає, що з моменту звільнення у роботодавця виникає обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов`язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 КЗпП України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто реальне виконання цього обов`язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові). Таку правову позицію сформовано Верховним Судом у постановах від 30.01.2019 р. в справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 р. в справі № 826/15235/16, від 12.08.2020 р. в справі № 400/3151/19. Судовим розглядом встановлено, що між сторонами існував спір щодо виплати позивачу грошового забезпечення в належному розмірі. Остаточний розрахунок з позивачем проведено 27.11.2025 р., отже місячний строк звернення до суду з цим позовом обраховується саме з цієї дати. Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 30.01.2025 р. в справі № 320/26833/23. З даним позовом позивач звернувся через систему «Електронний суд» 17.12.2025 р., тобто в місячний строк, встановлений ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України. Із врахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом не обґрунтованими. Щодо посилання відповідача на те, що служба цивільного захисту не є військовою службою, а особи рядового і начальницького складу служби цивільного захисту не є військовослужбовцями, в тому числі у розумінні Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та відповідно дія названих Законів на осіб рядового та начальницького складу ДСНС не розповсюджується, суд апеляційної інстанції зазначає, що нарахування та виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в межах спірних правовідносин регламентуються КЗпП України та Порядком №100, дія яких поширюється на осіб рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, а відтак наведені посилання відповідача є такими, що не впливають на вирішення даної справи. Із урахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 12.05.2020 р. по 19.01.2023 р. та зобов`язання Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 12.05.2020 р. по 19.01.2023 р. в загальному розмірі 19415,88 грн. Таким чином, суд апеляційної інстанції переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Інші доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.03.2026 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.03.2026 в справі № 520/32823/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду. Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін