Постанова Рівненський апеляційний суд № 570/885/21

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 серпня 2022 року м. Рівне Справа № 570/885/21 Провадження № 22-ц/4815/814/22 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Гордійчук С.О., суддів: Боймиструка С.В., Шимківа С.С., секретар судового засідання: Ковальчук Л.В. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 , розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Власик В.Я. на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 07 лютого 2022 року, ухвалене в складі судді Кушнір Н.В., у справі № 570/885/21, в с т а н о в и в : У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом позбавлення права на користування житловим приміщенням та виселення. Позовна заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1 . В будинку зареєстрований внук попереднього власника спірного житлового будинку ОСОБА_2 . Між сторонами відсутні договори щодо безоплатного користування будинком, відповідач не є членом сім`ї позивача, спільним побутом сторони не пов`язані. Позивач вказує, що немає доступу до будинку, оскільки відповідач її постійно проганяє. Посилаючись на наведене, позивач просила суд про задоволення позову. Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області 07 лютого 2022 року задоволено цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом позбавлення права на користування житловим приміщенням та виселення. Позбавлено ОСОБА_2 права користування будинком АДРЕСА_1 . Виселено ОСОБА_2 з будинку АДРЕСА_1 . Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення яким в задоволені позову відмовити в повному обсязі. Вказує, що будинок належав його бабусі ОСОБА_3 , за згодою якої вони з батьком вселилися та постійно проживали у ньому. Зазначає, що він не заперечував, щоб в будинок вселилися позивачка та здійснювала там ремонтні роботи, вона має вільний доступ до будинку. Звертає увагу суду, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення особи з відповідного житла є невиправданим втручанням у приватну сферу особи, порушенням прав. Вказує, що сплачує комунальні послуги, що також не заперечує позивач в позовній заяві. Покликається, на правові висновки Верховного Суду викладені в постановах від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 404/5252/16-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц. У відзиві на апеляційного суду позивач заперечує доводи останньої просить рішення суду залишити без зміни, а апеляційну скаргу без задоволення. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам судове рішення відповідає в повній мірі. Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом спадкоємцем майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 05 листопада 2021 року. Спадкове майно після смерті матері не прийняв. ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що стверджується довідкою виконкому Клеванської селищної ради Рівненського району Рівненської області від 10 лютого 2021 року № 101-12/02-13 та відповіддю з органу реєстрації місця проживання. Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 29 грудня 1998 року квартира АДРЕСА_2 належить на праві спільної власності ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 . За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі. Крім того, однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Сутність добросовісності передбачає вірність зобов`язанням, повагу до прав інших суб`єктів, обов`язок до співставлення власних та чужих інтересів, унеможливлення заподіяння шкоди третім особам. Разом з тим у статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб. Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав. Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Відповідно до положень статті 16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права. Тлумачення наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження майном, що перебуває у приватній власності, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі звернутися до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, або шляхом виселення (негаторний позов). Ухвалюючи рішення про задоволення позову у цій справі, суд першої інстанції, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, керуючись статтею 391 ЦК України, дійшов обґрунтованого висновку про те, що право відповідача на користування спірним житловим будинком припинилося у зв`язку зі зміною власника спірного житлового приміщення (з баби ОСОБА_3 на тітку - ОСОБА_1 ) Матеріали справи не містять будь-яких відомостей про те, що відповідач є членом сім`ї позивача, веде спільне господарство та пов`язаний спільним побутом. Навпаки вбачається, що сторони спільного господарства не ведуть, між сторонами тривалий час існує спір щодо можливості вільного користування позивачем будинком. Враховуючи те, що позивач є власником будинку, а реєстрація та проживання відповідача створює перешкоди позивачу у користуванні її єдиним житлом, а також враховуючи те, що відповідач є співвласником квартири у АДРЕСА_3 то задовольняючи позов суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що не буде порушено справедливого балансу між інтересами осіб - учасників справи, оскільки відбулось у відповідності до закону, яким визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Докази та обставини, на які посилається відповідач в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом попередньої інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги про те що, судом першої інстанцій не враховано правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду є безпідставними, оскільки висновки, викладені у рішенні місцевого суду не суперечать зазначеним висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду наведених відповідачем. Ураховуючи наведені обставини, апеляційний суд приходить до висновку про те, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на відповідних положеннях законодавства, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Власик В.Я. залишити без задоволення. Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 07 лютого 2022 року залишити без зміни. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 04 серпня 2022року. Головуючий : Гордійчук С.О. Судді : Боймиструк С.В. Шимків С.С.