Постанова Рівненський апеляційний суд № 559/101/21

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 листопада 2022 року м. Рівне Справа № 559/101/21 Провадження № 22-ц/4815/198/22 Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Боймиструка С.В., суддів: Вейтас І.В., Хилевич С.В., секретар судового засідання: Ковальчук Л.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 08 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про вселення, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_2 звернувся у суд з позовом до ОСОБА_1 про вселення. В обгрунтування позову зазначає, що він є власником 1/6 частини трьохкімнатної кв. АДРЕСА_1 , яку успадкував після смерті батька ОСОБА_3 . Однак інший співвласник спірного житла - ОСОБА_1 , будучи власником 5/6 частини вказаної квартири, поміняла замки вхідних дверей квартири і не впускає позивача в житло, у зв`язку з чим, неодноразово було здійснено звернення до Дубенського ВП ГУНП в Рівненській області, а працівниками поліції здійснювалися виїзди із фіксуванням фактів таких недопусків у квартиру та внесено у ЄРДР відомості за заявою про вчинення злочину за даним фактом. Позивач звертався до відповідача із проханням звільнити йому 1/6 частину квартири та надати можливість нею йому користуватися. Зазначає, що відповідачка у спірному житлі не проживає, однак не допускає у це житло позивача, вказуючи, що спірна квартира є її особистою приватною власністю, а тому позивач не має права проживати у ній. З підстав зазначеного, позивач звернувся у суд. Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 08 вересня 2021 року позов задоволено. Вселено ОСОБА_2 у квартиру АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень. Не погоджуючись із рішенням місцевого суду, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку. У поданій апеляційній скарзі, зокрема, зазначає, що неприязний характер відносин, що склався між сторонами унеможливлює спільне володіння та користування. Позивач не оплачує житлово-комунальні послуги, не утримує своє майно. Ігнорує звернення відповідача про викуп майна. Також вказує, що його ідеальна частка менша від найменшої кімнати, яка могла б надаватись йому для проживання. Крім того вказує, що за висновком судової експертизи виділити частку Копни технічно неможливо. Просила скасувати оскаржене рішення та ухвали про відмови в зупиненні та зупинити провадження в даній справі до набрання законної сили рішеннями в справі за її позовом про припинення частки ОСОБА_2 у праві власності на спірну квартиру та за його позовом про встановленння порядку користування квартирою. Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. У статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Згідно з ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно з частинами першої - третьою статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Як вбачається із свідоцтва про право на спадщину за законом від 28 жовтня 2020 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1067 (а.с. 7) та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 28.10.2020 (індексний номер витягу 230017276) (а.с. 9), витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 62242050 від 28.10.2020 (а.с. 8), ОСОБА_2 успадкував після ОСОБА_3 1/6 частину трьохкімнатної кв. АДРЕСА_1 , номер спадкової справи у нотаріуса 17/2019, номер спадкової справи у спадковому реєстрі 64205010. Іншого нерухомого майна у ОСОБА_2 немає. Згідно договору дарування від 20 листопада 2020 року, зареєстрованого в реєстрі за №705 (а.с. 40) та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний № 232278775 від 12.11.2020 (а.с. 41), власником 5/6 частин трьохкімнатної кв. АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 . По справі встановлено, що ОСОБА_1 , будучи власником 5/6 спірної квартири, фактично користується всією квартирою у своїх інтересах у повному обсязі, при цьому другий співвласник ОСОБА_2 не може реалізувати своє право на користування своєю часткою спірної квартири через створені відповідачкою перешкоди, зокрема щодо заміни замків у вхідних дверях їх спільної квартири та недопуску позивача у квартиру для проживання. Як вбачається із відеозаписів, які знаходяться на флешнакопичувачі (а.с. 15), ОСОБА_2 неодноразово, зокрема 30.11.2020, 11.12.2020 прибував за адресою місцезнаходження спірної кв. АДРЕСА_1 , на пропозицію відкрити йому вхідні двері ніхто не відкривав, на спроби відімкнути вхідні двері ключем, який був у ОСОБА_2 , замки таких дверей не відімкнулися. За зверненням в телефонному режимі до правоохоронного органу з метою фіксування порушення, виїжджали працівники поліції, які заслуховували пояснення ОСОБА_2 . ОСОБА_2 є співвласником квартири і саме на співвласниках, власність яких зобов`язує, лежить обов`язок щодо спільного володіння та розпорядження таким майном. При цьому яким способом досягти такого порядку це рішення самих співвласників. Посилання відповідачки ОСОБА_1 на неможливість спільного проживання з позивачем у спірній квартирі через неприязні відносини між ними, проживання у цій квартирі сім`ї з 6 осіб, не заслуговують на увагу та не визначені цивільним та житловим законодавством як підстава для відмови співвласнику ОСОБА_2 у вселенні та проживанні у житлі щодо якого він має частку у праві власності. Відповідно до довідок центру надання адміністративних послуг Дубенської міської ради № 07-01-20/478 від 20.02.2021 (а.с. 43) та ЖЕК "Весна" (свідоцтво № НОМЕР_1) (а.с. 44). виданих уповноваженому власнику ОСОБА_1 , за адресою АДРЕСА_2 склад сім`ї/зареєстрованих/входить: ОСОБА_1 (відповідач у справі), ОСОБА_4 (батько відповідача та дід позивача) та ОСОБА_2 (позивач у справі), всього троє осіб. При цьому будь-яких інших осіб, зокрема вказаних відповідачем у відзиві у справі ОСОБА_5 (матері відповідачки та баби позивача), ОСОБА_6 (чоловіка відповідачки), ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (дочок відповідачки) не було зазначено як таких, що фактично проживають, однак не зареєстровані у вказаній квартирі. Згідно довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 04.03.2021 за № 07-01-20/601 (а.с. 101), станом на дату формування довідки у кв. АДРЕСА_1 зареєстровані чотири особи: ОСОБА_1 (відповідач у справі), ОСОБА_4 (батько відповідачки та дід позивача), ОСОБА_8 (дочка відповідачки) та ОСОБА_2 (позивач у справі), інших осіб, які б фактично проживали, але не були зареєстровані не вказано. Згідно технічного паспорту на кв. АДРЕСА_1 (а.с. 46-47), вона складається із трьох кімнат по 8,1 м.кв, 11.8 м.кв та 17.3 м.кв, та іншими кімнатами: коридор, туалет, ванна, комора, кухня, вбудована шафа, балкон, лоджія, усього 60,4 м.кв, житлова площа 37.2 м.кв. У відповідності до висновку експерта Семенюк С.П. № 8858 від 12.02.2021, який попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених обов`язків за статтями 384, 385 КК України (а.с. 48-56), технічна можливість відповідно до вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва розподілу об`єкта нерухомого майна, а саме кв. АДРЕСА_1 відповідно до часток співвласників 5/6 та 1/6 , є технічно неможливим. Місцевий суд дійшов вірного висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача ОСОБА_2 буде його вселення в спірну квартиру, в якій він є власником 1/6 частини. Законних підстав для відмови в задоволенні вимог ОСОБА_2 не має. Неприязнені відносини між співвласниками не дають право ОСОБА_1 обмежувати, порушувати право іншого співвласника ОСОБА_2 щодо проживання в спірній квартирі та розпорядження належною йому часткою. Не було підстав і для зупинення провадження в цій справі до вирішення інших цивільних справ про що клопотала відповідачка, оскільки в даному випадку таке перешкоджало б реалізації життєвоважливих конституційних прав ОСОБА_2 на житло та на власність. У випадку ухвалення рішень по інших справах між цими ж сторонами з приводу цієї ж квартири (встановлення порядку користування чи припинення частки у праві власності) процесуальний закон передбачає право сторін на перегляд рішень за нововиявленими обставинами. Посилання апелянтки на порушення цивільного процесу (не допит свідків, розгляд справи у її відсутність) при розгляді справи, не заслуговують на увагу, оскільки це не призвело до неправильного вирішення справи, а про необхідність явки вона була повідомлена повторно. Відповідно до п.2 ч.3 ст.223 ЦПК України, суд розглядає справу в разі повторної неявки відповідача незалежно від причин неявки. Таким чином, апеляційний суд доходить висновку, що судом першої інстанції були всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв`язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ст.141 ЦПК України, понесені судові витрати ОСОБА_1 покладаються на неї. Керуючись ст.ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 08 вересня 2021 року без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Головуючий-суддя Боймиструк С.В. Судді: Вейтас І.В. Хилевич С.В.