Постанова 4857 № 300/7343/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 серпня 2022 рокуЛьвівСправа № 300/7343/21 пров. № А/857/7365/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Глушка І.В., суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І., розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 та Івано-Франківської обласної прокуратури на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2022 року, ухвалене судею ОСОБА_2 у поряку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у справі № 300/7343/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні,- ВСТАНОВИВ: 18 листопада 2021 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача - Івано-Франківської обласної прокуратури, у якому просив визнати протиправною бездіяльнісь щодо невиплати вихідної допомоги при звільненні та за чергування у вихідні та святкові дні в період з лютого 2014 року по жовтень 2021 року; зобов`язати здійснити нарахування та виплату позивачу вихідної допомоги при звільненні та за чергування у вихідні й святкові дні в період з лютого 2014 року по жовтень 2021 року; стягнути з середній заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні та за чергування у вихідні та святкові дні в період з лютого 2014 року по жовтень 2021 року по день остаточного розрахунку. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2022 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Івано-Франківської обласної прокуратури, що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні у зв`язку з реорганізацією органу прокуратури. Зобов`язано Івано-Франківську обласну прокуратуру здійснити нарахування та виплату вихідної допомоги ОСОБА_1 при звільненні у зв`язку з реорганізацією органу прокуратури. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду, сторони оскаржили його в апеляційному порядку. Вважають, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, наведених у апеляційних скаргах. Позивач просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити нове, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити. Відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Позивач та відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористались, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги відповідача слід відмовити, а апеляційну скаргу позивача задовольнити частково. Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 працював в органах прокуратури. Наказом Івано-Франківської обласної прокуратури №1102-К від 20.10.2021 звільнений з посади прокурора Івано-Франківської місцевої прокуратури Івано-Франківської області на підставі пп.2 п.19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-ІХ від 19.09.2019 у зв`язку з рішенням кадрової комісії про неуспішне проходження атестації з 22 жовтня 2021 року (а.с.16). Цим наказом зобов`язано відділ фінансування та бухгалтерського обліку Івано-Франківської обласної прокуратури провести з ОСОБА_1 повний розрахунок відповідно до чинного законодавства України. Зі змісту листа Івано-Франківської обласної прокуратури від 02.11.2021 №27-363вих-21 слідує, що розмір нарахованих виплат за період з 01.10.2021 по 22.10.2021 становить 32552,76 грн без виключення сум відрахування на податки, а саме: оклад за 7 робочих днів у розмірі 2981,00 грн, надбавка за вислугу років за 7 робочих днів - 396,20 грн, індексація доходів за 7 робочих днів 89,00 грн, компенсація за невикористані дні відпустки в кількості 56 календарних днів - 30086,56 грн. Згідно інформації, наданої цим листом, відповідач не здійснив нарахування та виплату вихідної допомоги при звільненні, покликаючись на відсутність правових підстав для її нарахування, та заробітної плати за чергування у вихідні та святкові дні (а .с.21-27). Позивач, вважаючи, що на момент звільнення не здійснено повний розрахунок за час існування трудових відносин, а саме не виплачено вихідну допомогу та заробітну плату за чергування у вихідні й святкові дні, а також вважаючи дії відповідача щодо невиплати протягом тривалого часу у повному обсязі розрахункових коштів протиправними, звернувся до суду за захистом свого порушеного права. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що аналіз норм Закону №1687 та КЗпП України дозволяє дійти висновку, що такими передбачено виключний перелік випадків, коли до відносин служби в органах прокуратури не можуть застосовуватися норми КЗпП України, однак не встановлено таких обмежень щодо виплати вихідної допомоги при звільненні. Суд першої інстанції вказав, що оскільки Законом України Про прокуратуру не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні працівників, то до спірних правовідносин підлягає застосуванню КЗпП України, що не заборонено спеціальним законодавством. Відмовляючи у задоволенні вимоги позивача про встановлення відповідачу зобов`язання здійснити виплату компенсації за чергування у вихідні та святкові дні в період з лютого 2014 року по жовтень 2021 року з визнанням бездіяльності відповідача щодо її невиплати протиправною, суд першої інстанції вказав на те, що питання оплати праці працівників прокуратури має свої специфічні особливості, в тому числі у частині їх правового регулювання. Якщо положення Закону «Про прокуратуру» встановлює та регулює види складових заробітної плати, то положеннями актів Кабінету Міністрів України врегульовано порядок, умови та розмір таких виплат. Зокрема, таким актом є прийнята Кабінетом Міністрів Постанова від 31.05.2012 №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці праціників органів прокуратури». Згаданими нормативно-правовими актами не передбачено виплату працівникам органів прокуратури компенсації за роботу в надурочний час. Також суд дійшов висновку про відсутність правових підстав щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, вказуючи на передчасність такої вимоги. Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів визначає Закон України Про прокуратуру від 14.10.2014 № 1697-VII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон № 1697-VII). Відповідно до статті 4 Закону № 1697-VII організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді визначено статтею 51 Закону № 1697-VII відповідно до положень пункту 9 частини 1 якої прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури від 19 вересня 2019 року №113-ІХ статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої, на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження. Вказаним Законом внесені зміни також у КЗпП України, а саме: статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус. Пунктом 19 розділу II Прикінцеві і перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури визначено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України Про прокуратуру за наявності рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури. Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників. Відповідно до позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року в справі №21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна позиція неодноразово висловлювалася і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30 липня 2019 року в справі №804/406/16 та від 08 серпня 2019 року в справі №813/150/16. Чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією із таких гарантій є виплата працівникові, який звільняється, вихідної допомоги. Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівникові у випадках, передбачених законом, роботодавцем у колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору із незалежних від працівника обставин. Основним завданням вихідної допомоги є матеріальне забезпечення звільненого працівника в період пошуку ним нової роботи. Приписами Закону №1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі неуспішного проходження атестації. Загальною нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України відповідно до якої при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку. Відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Верховний Суд у численних постановах, зокрема, від 27 травня 2021 року в справі №380/4855/20, від 24 червня 2021 року в справі №200/5390/20-а, від 22 липня 2021 року в справі №300/2000/20, від 12 серпня 2021 року в справі №420/4554/20 вказував, що приписами Закону №1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України. Внесені Законом №113-ІХ зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом. Отже, частиною 5 статті 51 Закону №1697-VII та частиною 4 статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів, а отже не заборонено застосування приписів статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання. За наведено правового регулювання, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність у позивача права на отримання вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку. Досліджуючи правомірність бездіяльності відповідача щодо виплати позивачу заробітної плати за чергування у вихідні та святкові дні, суд апеляційної інстанції вважає слушним застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 26 травня 2020 року у справі №820/1267/16, які підлягають врахуванню при виборі та за застосуванні норм права до спірних правовідносин в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України. Так, робота у святковий і неробочий день (частина четверта статті 73 КЗпП України) оплачується у подвійному розмірі: 1) відрядникам - за подвійними відрядними розцінками; 2) працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної годинної або денної ставки; 3) працівникам, які одержують місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму. Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день. На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку (стаття 107 КЗпП України). Робота у нічний час (стаття 54 КЗпП України) оплачується у підвищеному розмірі, встановлюваному генеральною, галузевою (регіональною) угодами та колективним договором, але не нижче 20 відсотків тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у нічний час (стаття 108 КЗпП України). Водночас, статтею 98 КЗпП України і частиною другою статті 8 Закону України "Про оплату праці" визначено, що умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадку, передбаченого частиною першою статті 10 цього Закону. Стаття 13 Закону України "Про оплату праці" передбачає, що оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Правові засади організації і діяльності прокуратури України визначено Законом України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року, відповідно до статті 4 якого організація та діяльність органів прокуратури визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України. Цим Законом, окрім іншого, визначено структуру, порядок прийняття на посади, проходження служби і звільнення з посад в органах прокуратури України, а також врегульовано питання нарахування й виплати заробітної плати прокурорсько-слідчим працівникам. Стаття 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року передбачає, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: вислугу років; виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці. Частина перша статті 49 Закону України "Про прокуратуру" від 5 листопада 1991 року, яка згідно підпункту 1 пункту 3 Прикінцевих положень Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, визначає, що заробітна плата прокурорів і слідчих прокуратури складається із посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років і має забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов`язків, а так само закріплення кваліфікованих кадрів. Розміри посадових окладів, надбавок за класні чини та вислугу років затверджуються Кабінетом Міністрів України. Питання оплати праці працівників прокуратури України врегульоване постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури", яка передбачає що прокурорсько-слідчим працівникам встановлюється доплата за виконання особливо важливої роботи, при визначенні якої враховується інтенсивність і напруженість у роботі, ступінь завантаженості й складність виконуваної роботи. З огляду на норми наведеного законодавства, суд апеляційної інстанції поділяє висновки суду першої інстанції, що питання оплати праці працівників органів прокуратури, їхнього матеріального й соціального забезпечення як державного органу, що фінансуються з бюджету, здійснюється відповідно до Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року і Закону України "Про прокуратуру" від 5 листопада 1991 року, у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Тобто, питання оплати праці працівників прокуратури має свої специфічні особливості, в тому числі у частині їх правового регулювання. Якщо положення вказаних Законів України "Про прокуратуру" встановлюють і регулюють види складових заробітної плати, то положення актів Кабінету Міністрів України врегульовують порядок, умови і розмір таких виплат. Зокрема, таким актом є прийнята Кабінетом Міністрів України постанова від 31 травня 2012 року №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури". Вказані нормативно-правові акти не передбачають виплату працівникам органів прокуратури України компенсації за роботу в надурочний час. Також ці нормативно-правові акти є спеціальними стосовно положень Кодексу законів про працю України і Закону України "Про оплату праці". З огляду на наведене позовні вимоги в цій частині є безпідставними та задоволенню не підлягають. Щодо позовної вимоги про стягнення на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні, суд апеляційної іннстанції виходить з наступного. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Виходячи з наведених вимог законодавства всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі ж невиконання такого обов`язку, - наступає передбачена нормами КЗпП України відповідальність. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення такої з огляду на положення статті 116 та статті 117 КЗпП України та враховуючи, що саме у день фактичного звільнення із займаної посади позивачу належала до виплати вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку, що протиправно не було зроблено відповідачем. Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 16 липня 2020 року у справі №400/2884/18. При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникало б необхідності повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Прийняття рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає цій міжнародній нормі. Судом апеляційної інстанцій встановлено, що в день звільнення відповідачем не проведено остаточного розрахунку з позивачем належних йому сум при звільненні. Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Також у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17. Водночас, у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з роботодавця середнього заробітку обов`язковому визначенню підлягають розмір спірного середнього заробітку та час затримки розрахунку. Середній заробіток працівника згідно з ч.1 ст.27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995. Згідно даних листа Івано-Франківської обласної прокуратури №27-363вих-21 від 02.11.2021 середньомісячна заробітна плата позивача становить 7539,83 грн, середньоденна 350,69 грн. Час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 жовтня 2021 року по 03 серпня 2022 року становить 195 робочих днів. Однак, в порівнянні із належною до виплати сумою вихідної допомоги при звільненні обраховану за нормами Положення №100 суму до стягнення (195 * 350,69 грн) не можна вважати співмірною. Встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати: -розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; -період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; -ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; -інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. При вирішенні цього питання суд апеляційної інстанції враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати. При вирішенні цього питання суд апеляційної інстанції враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати. Вказаний підхід застосований Касаційним адміністративним судом під час вирішення справи № 806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019. Враховуючи, що невиплачена станом на день звільнення вихідна допомога при звільненні становить 7539,83 грн, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, істотність частки складає 11,03 % (7539,83 грн / 68384,55 (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) х 100). Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 11,03% становить: 350,69 грн (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 11,03% = 38,68 грн; 38,68 грн * 195 (днів затримки розрахунку) = 7542,60 грн. Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 806/345/16, від 18.07.2018 у справі № 825/325/16, від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а, у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 у справі №6-39цс11. В контексті наведеного суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що у порівнянні суми вихідної допомоги, що підлягає виплаті за рішення суду, із сумою середнього заробітку за час затримки розрахунку станом на дату ухвалення судового рішення, яка підлягає до стягнення, розраховану за наведеною формулою, суму 7542,60 грн можна вважати обґрунтовано пропорційною. Наведені обставини залишились поза увагою суду першої інстанції, що має наслідком скасування рішення суду в цій частині. В решті доводами апеляційних скарг не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні. Слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг. Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Суд першої інстанції не виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин не вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення, яке підлягає скасуванню у відповідній частині. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) в строки, встановлені статтею 309 КАС України. Керуючись статтями 242, 308, 309, 311, 315, 317, 321, 322, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Івано-Франківської обласної прокуратури залишити без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2022 року у справі № 300/7343/21 в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні скасувати та прийняти нову постанову про часткове задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 . Зобов`язати Івано-Франківську обласну прокуратуру (ЄДРПОУ 03530483) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток з за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 22.10.2021 по 03.08.2022 в розмірі 7542 (сім тисяч п`ятсот сорок дві) грн 60 коп. В решті рішення суду залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. В. Глушко судді О. І. Довга І. І. Запотічний