Постанова 4811 № 450/66/13-ц

Справа № 450/66/13-ц Головуючий у 1 інстанції: Данилів Є.О. Провадження № 22-ц/811/3128/21 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 липня 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Ніткевича А.В., суддів: Бойко С.М., Копняк С.М., секретаря Матяш С.І. участю представника прокуратури Сеніва О.П., третьої особи ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційними скаргами заступника керівника Львівської обласної прокуратури та ОСОБА_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 31 травня 2021 року в складі судді Даниліва Є.О. у справі за позовом Пустомитівської окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Оброшинської територіальної громади Львівського району Львівської області до ОСОБА_2 , з участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Львівської районної державної адміністрації Львівської області, Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Львівській області, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , про витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки,- встановив: У січні 2013 року прокурор Пустомитівського району Львівської області звернувся до суду в інтересах держави в особі Оброшинської сільської ради Пустомитівського району, Державної інспекції сільського господарства у Львівській області до ОСОБА_3 , з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Управління Держкомзему у Пустомитівському районі, про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки (т. 1 а.с. 1-4). В подальшому, під час розгляду справи заступник керівника Львівської місцевої прокуратури № 3 звернувся до суду з клопотанням про залучення до участі у справі співвідповідача, просив заслучити до участі у справі ОСОБА_2 , оскільки остання є власником спірної земельної ділянки, яку необхідно витребувати (т. 1 а.с. 95-96). Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 жовтня 2019 року заяву прокурора про залучення співвідповідача задоволено. Залучено ОСОБА_2 в якості співвідповідача до участі у розгляді даної справи №450/66/13. 13 грудня 2019 року Львівська місцева прокуратура №3 уточнила позовні вимоги в інтересах Оброшинської сільської ради Пустомитівського району, просила витребувати з чужого незаконного володіння - приватної власності ОСОБА_2 до комунальної власності територіальної громади с. Оброшино в особі Оброшинської сільської ради Пустомитівського району Львівської області об`єкт нерухомого мана земельну ділянку площею 4,0 га кадастровий номер 4623684900:01:003:0277, за адресою с. Оброшино Пустомитівського району Львівської області (т. 1 а.с. 129-135). Вимоги обґрунтовує тим, що досудовим слідством встановлено, що ОСОБА_4 , перебуваючи на посаді сільського голови с. Оброшино Пустомитівського району Львівської області в січні 2005 року вчинив зловживання службовим становищем та службове підроблення, а саме знаючи, що на земельній ділянці площею 5 га. знаходяться водні об`єкти і таке не може передаватися у приватну власність, згідно вимог законодавства України, склав та видав завідомо неправдиві рішення сесії Оброшинської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 190, № 191, № 192 та № 193 від 12.01.2005, внаслідок чого ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 незаконно передано у приватну власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 6,4842 га. При цьому, 26.07.2002 виготовлено паспорт ставка № 63, згідно якого у с. Оброшино Пустомитівського району Львівської області, в басейні річки Ставчанка, знаходиться ставок площею 1,9 га., користувачем та балансоутримувачем якого є ВАТ „Львівсільбуд, із розташованими на ньому гідротехнічними спорудами. Відповідно до листа Дублянського управління водного господарства Львівського обласного управління водних об`єктів № 141 від 08.06.2012, на земельній ділянці в с. Оброшино належній ОСОБА_1 ОСОБА_3 знаходиться водний об`єкт (ставок) площею 1,9 га., даний об`єкт є загальнодержавного значення та використовувався трестом «Львівсільбуд» для риборозведення. 29.05.2009 ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_2 придбала земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 2,0 га, кадастровий номер 4623684900:01:003:0258, цього ж дня також ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_2 придбала земельну №507 площею 2,0 га, кадастровий номер 4623684900:01:003:0257. В подальшому, на підставі технічної документації по переоформленні державного акту на земельну ділянку розробленого СПД ОСОБА_7 , земельні ділянки площею 2,0 га кадастровий номер 4623684900:01:003:0258 та площею 2,0 га кадастровий номер 4623684900:01:003:0257 об`єднані. В результаті об`єднання утворено земельну ділянку площею 4,0 га кадастровий номер 4623684900:01:003:0277, на яку відповідачці ОСОБА_2 управлінням держкомзему у Пустомитівському районі 15.06.2009 видано Державний акт серії ЯЕ № 559324. Покликається на те, що Оброшинська сільська рада, як дійсний власник спірної земельної ділянки, не була стороною правочинів щодо неї та не вчиняла дій щодо її відчуження, відтак така, як відповідне майно, вибула з володіння власника поза його волею, що є підставою для витребування майна з чужого незаконного володіння на користь територіальної громади. Оскаржуваним рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 31 травня 2021 року у задоволенні позовних вимог Львівської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Оброшинської територіальної громади Львівського району Львівської області до ОСОБА_2 , про витребування з чужого незаконного володіння - приватної власності ОСОБА_2 до комунальної власності територіальної громади с. Оброшино в особі Оброшинської територіальної громади Львівського району Львівської області об`єкт нерухомого майна - земельну ділянку площею 4,0 га кадастровий номер 4623684900:01:003:0277, за адресою с. Оброшино Львівського району Львівської області відмовлено. Рішення суду оскаржили заступник керівника Львівської обласної прокуратури, а також третя особа ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі заступник керівника Львівської обласної прокуратури Друзюк М.В. зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, прийнятим за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильного застосуванням норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Покликається на те, що після скасування ухвали про залишення позову без розгляду та надіслання справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, суд провів одне судове засідання та ухвалив оскаржуване рішення, при цьому з наявних матеріалів справи не можливо встановити, чи було судове засідання 31.05.2021 підготовчим, чи з розгляду справи по суті. Звертає увагу, що висновок суду про розташування спірної земельної ділянки за межами населеного пункту на території Оброшинської сільської ради не відповідає обставинам справи. Зазначаючи про хронологію подій та факт набуття ОСОБА_2 у власність земельної діянки площею 4,0 га кадастровий номер 4623684900:01:003:0277, на яку управлінням держкомзему у Пустомитівському районі 15.06.2009 видано Державний акт серії ЯЕ №559324, стверджує, що факт знаходження спірної земельної ділянки з водним об`єктом на території Оброшинської сільської ради підтверджується довідкою сільської ради від 20.05.2021 № 845, яка 31.05.2021 подана суду, однак не взята до уваги. Вважає, що суд не аргументував визначення розпорядником спірної земельної ділянки Пустомитівську районну державну адміністрацію. Покликаючись на ст. 122 ЗК України зазначає, що докази ведення відповідачкою водного господарства в матеріалах справи відсутні. Просить скасувати рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 31 травня 2021 рокута ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, стягнути судовий збір. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 не погоджується із мотивувальною частиною оскаржуваного рішення, оскільки така, на думку апелянта, не відповідає дійсним обставинам справи. Так, апелянт зазначає, що у рішенні суд покликається на обставини, які не підтверджені і не перевірені судом у відповідній кримінальній справі, відтак всі твердження суду є надуманими, а кримінальна справа підтасованою. У цьому контексті зазначає, що державні акти на право власності на земельну ділянку Каспрукам видавалися на підставі рішень Оброшинської сільської ради та рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 09.04.2009 № 2-813, яке суд не взяв до уваги, при цьому таким відмовлено у визнанні незаконними відповідних рішень сільської ради і таке має преюдиційне значення. При цьому, ОСОБА_4 участі у прийнятті рішення суду та оформленні і підписанні державних актів не брав, тому діяння останнього не можуть перебувати у причинно-наслідковому зв`язку з наслідками у вигляді збитків, які настали від переходу права власності на земельні ділянки. Крім цьому, немає жодних даних про те, що ставок № 63 з шлюз-регулятором, каналом та греблею знаходяться на земельних ділянках ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 . Більше того, оскільки паспорт на ставок № НОМЕР_2 не видавався Дублянським УВГ, такий не міг бути використаним ОСОБА_4 . Вважає, що відповідні рішення Оброшинської сільської ради про надання у приватну власність земельних ділянок не суперечать нормам Земельного і Водного кодексів України. Окремо зазначає про рішенням Апеляційного суду Львівської області від 28 травня 2013 року, яким скасовано рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 01 березня 2013 року в частині визнання недійсним та скасування реєстрації державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 , ухвалено в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позову прокурора відмовлено. Також, не погоджується із висновком місцевого суду про те, що розташування спірної земельної ділянки є за межами населеного пункту Оброшинської сільської ради, оскільки такі обставини не досліджувалися, у цій частині покликається на технічну документацію. Просить змінити рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 31 травня 2021 року в частині мотивувальної частини такого. Ухвалою судового засідання від 14 червня 2022 року замінено третю особу на стороні позивача Пустомитівську районну державну адміністрацію Львівської області на її правонаступника Львівську районну державну адміністрацію. Також, ухвалою судового засідання від 26 липня 2022 року змінено найменування органу прокуратури, який звернувся з позовом до суду з Львівська місцева прокуратура № 3 на Пустомитівська окружна прокуратура Львівської області. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх учасників справи, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури необхідно задовольнити частково, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення виходячи із такого. Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що розпорядником спірної земельної ділянки є Пустомитівська районна державна адміністрація, тому Оброшинська територіальна громада Львівського району Львівської області не є належним позивачем за цим позовом прокурора, відтак позовні вимоги задоволенню не підлягають. При цьому, суд зазначив, що покликання відповідача на ту обставину, що Паспорт ставка № 63 від 26.07.2002 року є недостовірним, оскільки виданий безпідставно та документи, що є підставою видачі Паспорта ставка відсутні, не спростовують існування на спірній земельній ділянці водного об`єкту (ставока) площею 1,9 га, однак перевірка законності Паспорта ставка № 63 від 26.07.2002 не є предметом даного позову. Перевірчяючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить із такого. Статтями 13 та 14 Конституції України передбачено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності українського народу, від його імені права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України ). Положеннями статті 41 Конституції України гарантовано кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Згідно із частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України. Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність, дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно із частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Таким чином, правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом (постанова Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у цивільній справі 337/474/14-ц, провадження № 61-15813сво18). Згідно із Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейської о суду з прав людини» практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства. Зокрема, ЄСПЛ наголошує на необхідності дотримання принципу належного урядування (рішення у справі «Рисовський проти України»), Так, відповідно до цього принципу, держава, в особі своїх органів має вдаватись до вчасних та послідових дій, у т.ч. запровадження внутрішніх процедур, які мінімізують ризик помилок, у випадках, коли зачіпаються права та інтереси окремих осіб, зокрема майнові («Lelas проти Хорватії»). Саме запровадження вказаних процедур покликане забезпечувати правову визначеність у правовідносинах, які стосуються майнових інтересів фізичних осіб («Веуеіег проти Італії»). Суд уповноважений скасувати неправомірні розпорядження та сприяти дотриманню принципу належного урядування, який є невід`ємною частиною принципу юридичної визначеності. Підстави, порядок та норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам регулюються статтями 116, 118, 121 ЗК України. Згідно із статтями 22, 23 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури. Відповідно до статті 116 цього Кодексу громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Згідно із частинами 6, 7 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб). Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2 га (пункт б) частини першої статті 121 ЗК України). Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність згідно з повноваженнями, визначеними статтею 122 ЗК України, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України). Користуватися земельною ділянкою особа може, якщо вона отримала цю ділянку в один із встановлених законом способів. Відповідно до ст. ст. 19, 20 ЗК України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі й землі водного фонду; віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Подібний порядок встановлено й для зміни цільового призначення земель, що згідно із ч. 2 ст. 20 ЗК України проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. Згідно із ч. 1 ст. 58 ЗК України та ст. 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів. Згідно висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції. Звертаючись до суду в інтересах держави в особі Оброшинської сільської ради прокурор зазначає, що сільська рада, як дійсний власник спірної земельної ділянки, не була стороною правочинів щодо такої, натомість таку набула у власність відповідачка ОСОБА_2 , відтак земельна ділянка, як відповідне майно вибула з володіння власника поза його волею, що є підставою для витребування майна з чужого незаконного володіння на користь територіальної громади. Відповідні вимоги та обставини щодо спірних правовідносин, прокурор обґрунтовує тим, що в провадженні Пустомитівського районного суду Львівської області перебуває кримінальна справа про обвинувачення ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України. На час апеляційного розгляду справи, судом першої інстанції закінчено розгляд вказаної вище кримінальної справи, зокрема, постановою Пустомитівського районного суду Львівської області від 14 червня 2021 року (справа № 1316/4136/12), яка набрала законної сили 22 червня 2021 року, підтверджено факт вчинення ОСОБА_4 злочинів, передбачених частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 КК України, однак звільнено його від кримінальної відповідальності на підставі пунктів 3, 4 частини першої статті 49 КК України (у зв`язку із закінченням строків давності), тобто з нереабілітуючих підстав. Із змісту вказаної постанови встановлено, що ОСОБА_4 у період 1998 2006 років перебуваючи на посаді сільського голови Оброшинської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, будучи службовою особою органу місцевого самоврядування, до повноважень якого, згідно ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», належить організація роботи, керівництво відповідною радою та її виконавчим комітетом, підписання прийнятих ними рішень, тощо, в січні 2005 року вчинив зловживання службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки та службове підроблення, що спричинило тяжкі наслідки, а саме будучи службовою особою, зловживаючи владою та службовим становищем, знаючи, що на земельній ділянці площею 6,4842 га знаходяться водні об`єкти і вона не може передаватись у приватну власність, згідно вимог законодавства України, склав та видав завідомо неправдиві рішення сесії Оброшинської сільської ради внаслідок чого громадянам ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 незаконно передано безкоштовно у приватну власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 6,4842 га. В подальшому, а саме в травні 2009 року, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 отримали державні акти на право власності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, а саме ОСОБА_3 отримала державний акт серії ЯЕ № 5590001 на земельну ділянку площею 2,0000 га, ОСОБА_1 отримав державний акт серії ЯЖ № 649250 на земельну ділянку площею 2,0000 га, ОСОБА_5 отримав державний акт серії ЯЖ №649249 на земельну ділянку площею 1,0000 га та ОСОБА_6 отримав державний акт серії ЯЕ №559002 на земельну ділянку площею 1,4842 га. Загальна площа земельних ділянок, переданих у власність вищевказаним громадянам, становить 6,4842 га, яка, таким чином, фактично вилучена з власності громади села Оброшино, Пустомитівського району, Львівської області. 29.05.2009 приватний нотаріус Пустомитівського нотаріального округу Лозинська І.П. посвідчила договір купівлі-продажу земельної ділянки № НОМЕР_1 площею 2,0 га, кадастровий номер 4623684900:01:003:0258, згідно якого ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_2 придбала вищевказану земельну ділянку. Цього ж дня посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки № НОМЕР_3 площею 2,0 га, кадастровий номер 4623684900:01:003:0257, згідно якого ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_2 придбала відповідну земельну ділянку. В подальшому, земельні ділянки площею 2,0 га кадастровий номер 4623684900:01:003:0258 та площею 2,0 га кадастровий номер 4623684900:01:003:0257 об`єднані у земельну ділянку площею 4,0 га кадастровий номер 4623684900:01:003:0277. На земельну ділянку з кадастровим номером 4623684900:01:003:0277 ОСОБА_2 управлінням держкомзему у Пустомитівському районі 15.06.2009 видано Державний акт серії ЯЕ № 559324. Відповідно до листа Дублянського управління водного господарства Львівського обласного управління водних об`єктів № 141 від 08.06.2012, на земельній ділянці в с. Оброшино належній ОСОБА_1 ОСОБА_3 знаходиться водний об`єкт (ставок) площею 1,9 га., даний об`єкт є загальнодержавного значення та використовувався трестом «Львівсільбуд» для риборозведення. Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду. Відповідно до статті 1 Водного кодексу України водний об`єкт природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, лиман, річка, струмок, озеро, водосховище, ставок, канал, а також водоносний горизонт). Ставок штучно створена водойма місткістю не більше 1 млн кубічних метрів; а озеро - природна западина суші, заповнена прісними або солоними водами. Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України 18 березня 2013 року № 99 затверджено Порядок розроблення паспорта водного об`єкта (далі Порядок № 99), спрямований на встановлення технічних параметрів водного об`єкта, гідрологічних характеристик річки (водотоку), регламентацію експлуатаційної діяльності на водосховищах, ставках, озерах та замкнених природних водоймах для забезпечення сталого використання (включаючи кількісне та якісне відновлення) усіх ресурсів, пов`язаних з існуванням водойми, надійності функціонування споруд і для підвищення ефективності їх використання. Замовником робіт із розроблення паспорта водного об`єкта є орган, що здійснює розпорядження земельною ділянкою під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України (пункт 3 Порядку № 99). Звертаючись до суду із цим позовом, прокурор на його обґрунтування вказав, що на спірній земельній ділянці розташований ставок № 63, тип ставка заплавний, джерело живлення канал, наявність прибережних смуг 25 метрів, що підтверджується відповідним паспортом (т. 1 а.с. 10). Відхиляючи вказані доводи позивача, суд першої інстанції вказав, що при відсутності додатку до паспорта ставка, зокрема документів, які стали підставою для його видачі, зокрема схеми з ескізами споруд, вказаний документ не може вважатися паспортом ставка та не має юридичної ваги. Разом із тим, на підтвердження своїх доводів про розташування водного об`єкту на спірній земельній ділянці позивач також надав лист Дублянського управління водного господарства № 141 від 08 червня 2012 року, у якому зазначено додатки: копія паспорта ставка № 63 та копія викопіровки розміщення вищевказаного водного об`єкту (т. 1, а.с. 9). При цьому у матеріалах справи вказана викопіровка розміщення ставка відсутня. Відповідно до частини п`ятої статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково зазначити правові аргументи на його спростування це процесуальний обов`язок суду. На виконання зазначених вимог закону, для відповіді на питання чи на спірній земельній ділянці розташований ставок № 63, апеляційним судом роз`яснено учасникам справи право звернутися із клопотанням про призначення експертизи (або замовити висновок експерта самостійно), а також попереджено про наслідки вчинення або невчинення відповідних процесуальних дій. Жоден із учасників справи з клопотанням про призначення такої експертизи не звертався. В свою чергу, стаття 59 ЗК України передбачає обмеження щодо набуття земель з об`єктом водного фонду у приватну власність та встановлює можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно до ч. 4 ст. 84 ЗК України землі водного фонду не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством. Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями ч. 2 ст. 59 ЗК України. Зокрема, громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (ч. 2 ст. 59 ЗК України). Таким чином, водний об`єкт загальнодержавного значення відповідно до вимог чинного законодавства приватизації не підлягає. В свою чергу, відповідно до ст. 2 ЗУ «Про місце державні адміністрації» місцеві державні адміністрації в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечують виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня, реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень. Відповідно до ст. 13 вказаного Закону до відання місцевих державних адміністрацій у межжах і формах, визначених Конституцією України і законами України, належить вирішення питань, зокрема щодо використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля. Місцеві державні адміністрації вирішують й інші питання, віднесені законами до їх повноважень. За змістом частини п`ятої статті 51 Водного кодексу України, місцеві державні адміністрації безпосередньо визначені орендодавцями водних об`єктів загальнодержавного значення. Таким чином, відповідно до визначених законодавцем повноважень земельна ділянка із об`єктом водного фонду загальнодержавного значення може бути передана райдержадміністрацією лише у користування. Натомість, статтею 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачами і відповідачами можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Виходячи з положень цивільного процесуального законодавства відповідач це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є виключним правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обгрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц. Як беззаперечно вбачається з матеріалів справи, прокурор Пустомитівського району Львівської області звернувся до суду з позовними вимогами в інтереах держави в особі Оброшинської сільської ради, предметом яких є витребування майна з чужого незаконного володіння, в позовній заяві визначив відповідачем ОСОБА_2 , як фізичну особу. Слідуючи принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст. 13 ЦПК України), суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша та третя статті 13 ЦПК України). Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. За змістом частини 5 ст. 12 ЦПК України, на суд покладається обов`язок щодо сприяння всебічному і повному з`ясуванню обставин справи шляхом роз`яснення особам, які беруть участь у справі, їх прав та обов`язків, попередження про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяння здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених законом. Як роз`яснено у п. 11 постанови Пленуму ВСУ від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК). Під час розгляду справи суду повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальний за це. Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. З наведеного вбачається, що право на захист порушених майнових прав на земельну ділянку належить власнику чи користувачу земельної ділянки, який і вправі звернутися до суду за їх захистом. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб є похідними, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення. Іншими словами, звернення до суду з позовом особи, якій не належить право вимоги (неналежний позивач), є підставою для відмови у задоволенні такого позову, оскільки права, свободи чи інтереси цієї особи не порушені. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, у пункті 26 постанови від26 червня 2019 року у справі№587/430/16-ц). У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (частина друга статті 4 ЦПК України). У визначених законом випадках, зокрема прокурор звертається до суду з позовною заявою (частина третя статті 56 ЦПК України). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, а також у разі його відсутності. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором в порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абз. 1,2 ч. З ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»). Колегія суддів виходить з того, що ЦПК України у чинній редакції не передбачає поняття «неналежний позивач» в принципі, не визначає й механізму заміни останнього, оскільки положення Кодексу спрямовані на вирішення спору, який породжується останнім. Схожа позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 917/468/19. З врахуванням зазначеного, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що розпорядником спірної земельної ділянки у визначений час була Пустомитівська районна державна адміністрація, правонаступником якої на даний час є Львівська районна державна адміністрація, тому Оброшинська територіальна громада Львівського району Львівської області не є належним позивачем у даній справі за позовом прокурора. Таким чином, за недоведеності обставин щодо наявності у Оброшинської сільської ради суб`єктивного права на захист, як юридично закріпленої можливості використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову з цих підстав. З врахуванням наведеного, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка фактично зводиться до необхідності зміни оскаржуваного рішення в частині мотивів відмови у задоволенні позову, потрібно залишити без задоволення, із наведених вище підстав. Поряд з цим, погоджуючись із остаточним висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог прокурора, поза увагою апеляційного суду не може залишитися те, що ухвалюючи оскаржуване рішення та відмовляючи в задоволенні позову з процесуальних підстав, а саме через відсутність порушеного суб`єктивного права позивача, суд першої інстанції вдався до аналізу матеріальних правовідносин, зокрема оцінки обставин, за яких спірна земельна ділянка перейшла у власність відповідачки, фактично з`ясування питань, які необхідні при розгляді справи по суті. Зазначене також виключає необхідність врахування висновків суду у справі № 450/70/13викладених у рішенні Апеляційного суду Львівської області за позовом прокурора Пустомитівського району Львівської області в інтересах держави в особі позивачів Оброшинської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, Державної інспекції сільського господарства у Львівській області до ОСОБА_1 , третьої особи Відділу Держземагенства у Пустомитівському районі Львівської області про визнання недійсним державного акту, скасування державної реєстрації на земельну ділянку та повернення земельної ділянки, як преюдиційних для розгляду даної справи. Таким чином, колегія суддів не може в цілому погодитись з висновками та мотивами суду першої інстанції, що дає підстави для висновку про часткову підставність апеляційної скарги заступника керівника Львівської обласної прокуратурита зміни оскаржуваного рішення, шляхом відмови в задоволенні позову прокурораз мотивів, викладених в редакції даної постанови. Підстави для перерозподілу судових витрат, відповідно до ст. 141 ЦПК України, відсутні. Керуючись ст.ст. 259, 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, - постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури задовольнити частково. Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 31 травня 2021 рокузмінити в частині мотивів відмови в задоволенні позову, виклавши їх в редакції даної постанови. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 27 липня 2022 року. Головуючий: А.В. Ніткевич Судді: С.М. Бойко С.М. Копняк