Постанова 4811 № 450/66/13-ц

Справа № 450/66/13-ц Головуючий у 1 інстанції: Данилів Є.О. Провадження № 22-ц/811/1735/20 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М. Категорія:14 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 січня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючої - судді Копняк С.М., суддів Бойок С.М., Ніткенвича А.В., секретаря Юзефович Ю.І., з участю представника прокуратури Винницької Л.М., третьої особи ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за апеляційною скаргою Керівника Львівської місцевої прокуратури №3 на ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 05 березня 2020 року, постановлену в складі головуючого судді Даниліва Є.О., у справі за позовом Львівської місцевої прокуратури №3 в інтересах держави в особі Оброшинської сільської ради Пустомитівського району Львівської області до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Пустомитівська районна державна адміністрація Львівської області, Регіональне відділення Фонду Державного майна України по Львівській області,треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про витребування з чужого незаконного володіння - приватної власності ОСОБА_2 до комунальної власності територіальної громади с. Оброшино в особі Оброшинської сільської ради Пустомитівського району Львівської області об`єкту нерухомого майна - земельної ділянки площею 4, 0 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 ,- В С Т А Н О В И Л А: У січні 2013 року Прокуратура Пустомитівського району в інтересах Оброшинської сільської ради Пустомитівського району, Державної інспекції сільського господарства у Львівській області звернулась в суд з позовом до ОСОБА_3 , третя особа Управління Держкомзему у Пустомитівському районі про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки. Просила поновити пропущений строк на звернення до суду, прийняти рішення про визнання недійним та скасувати реєстрацію державного акту серії ЯЖ №559001 на земельну ділянку площею 2 га, яка знаходиться на території Оброшинської сільської ради, виданого ОСОБА_3 ; зобов`язати ОСОБА_3 повернути земельну ділянку площею 2га за належністю Оброшинській сільській раді. Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 16 січня 2013 року відкрито провадження у даній справі. Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 26 листопада 2013 року провадженні у справі зупинено до набрання законної сили остаточним судовим рішенням у кримінальній справі №1316/4136/12 про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 364, ч.2 ст. 366 КК України. Протокольною ухвалою від 11.10.2018 року провадження у справі відновлено. Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 жовтня 2019 року задоволено заяву прокурора та залучено до участі в якості співвідповідача ОСОБА_2 . Заявою від 13 грудня 2019 року Львівська місцева прокуратура №3 в інтересах Оброшинської сільської ради Пустомитівського району позовні вимоги уточнила та в кінцевому просила витребувати з чужого незаконного володіння - приватної власності ОСОБА_2 до комунальної власності територіальної громади с. Оброшино в особі Оброшинської сільської ради Пустомитівського району Львівської області об`єкт нерухомого мана земельну ділянку площею 4,0 га кадастровий номер 4623684900:01:003:0277, за адресою с. Оброшино Пустомитівського району Львівської області. Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 жовтня 2019 року позовну заяву Львівської місцевої прокуратура №3 в інтересах Оброшинської сільської ради Пустомитівського району залишено без руху, оскільки прокурором при подачі позову не виконано вимоги ч.5 ст. 175 ЦПК України. Оскаржуваною ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 05 березня 2020 року позовну заяву Львівської місцевої прокуратура №3 в інтересах Оброшинської сільської ради Пустомитівського району залишено без розгляду. Вказану ухвалу оскаржив керівник Львівської місцевої прокуратури №3. В апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Вказує, що оскаржувана ухвала є незаконною і підлягає скасуванню через невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Звертає увагу, що ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 16.01.2013 року відкрито провадження по справі № 450/66/13-ц. Відтак, внаслідок відкриття провадження Пустомитівським районним судом Львівської області фактично підтверджено відповідність вимогам ЦПК України позовної заяви прокурора, поданої в інтересах держави в особі Оброшинської сільської ради. Таким чином, на момент відкриття провадження у справі судом встановлено факт відповідності поданої позовної заяви вимогам статтей 119, 120 ЦПК України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), проте в подальшому, судом безпідставно та необгрунтовано встановлено невідповідність цієї ж позовної заяви положенням ст.ст. 175, 177 ЦПК України. Вказує, що із позовною заявою прокурор звернувся 04.01.2013 року, тобто до того моменту, як Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017 року, яким викладено ЦПК України в іншій редакції. Відтак, звертаючись 04.01.2013 року із позовною заявою в інтересах Оброшинської сільської ради Пустомитівського району Львівської області прокурор не міг виконати вимоги ч.5 ст. 175 ЦПК України в редакції, якої ще не було прийнято Верховною Радою України. При цьому, зазначає, що на момент звернення до суду (04.01.2013 року) діяльність органів прокуратури була регламентована Законом України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-ХІІ, згідно ст. 36-1 якого, підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави. Крім цього, ч.4 ст.36-1 також передбачала, що представництво інтересів громадянина або держави здійснюється прокурором також на підставі заподіяння громадянину або державі шкоди внаслідок вчинення кримінального правопорушення чи іншого суспільно небезпечного діяння, передбаченого законом про кримінальну відповідальність. Водночас, підставою позову прокурора були обставини, встановленні досудовим слідством у кримінальній справі №164-0048 щодо колишнього сільського голови Оброшинської сільської ради ОСОБА_4 за ознаками злочинів, передбачених ч.2 ст. 364 та ч.2 ст. 366 КК України, про що було зазначено у позовній заяві. Відтак, вважають, що при зверненні із позовом прокурор керувався ч.4 ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-ХІІ, оскільки здійснював представництво інтересів держави у зв`язку із заподіянням шкоди внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Також вказує, що протягом тривалого часу Оброшинською сільською радою Пустомитівського району Львівської області не вживаються заходи по захисту прав та інтересів територіальної громади с. Оброшино щодо повернення незаконно наданої земельної ділянки. Вважає, що саме бездіяльність Оброшинської сільської ради Пустомитівського району Львівської області із зверненням до суду з позовом про витребування з незаконного володіння земельної ділянки свідчить про нездійснення цим органом захисту інтересів громади та є підставою для представництва прокуратурою в суді інтересів територіальної громади. Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції. В судове засідання суду апеляційної інстанції з`явились лише прокурор та третя особа. Оброшинська сільська рада, в інтересах якої в суд з позовом звернувся прокурор, звернулась із клопотанням про відкладення розгляду справи у зв`язку із зайнятістю представника. Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання суду апеляційної інстанції жодного разу не з`являлася. Повідомлення про розгляд справи в поштовому відділенні не отримує. В Україні дії система публікації відомостей про час та місце розгляду справи в мережі Інтернет на сайті Судова влада і відповідачка, маючи усі можливості з отримання інформації про розгляд її справи, в судове засідання неодноразово не з`явилася, причини своєї неявки суду не повідомила. Відповідачка, як сторона, яка задіяна в судовому розгляді, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, використовувати засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Зважаючи на те, що судом апеляційної інстанції перевіряється процесуальна ухвала, а справа перебуває на розгляді судів вже дуже тривалий час ( з 2013 року), причина неявки Оброшинської сільської ради є неповажною, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи від відповідачки та інших учаників, колегія суддів доходить висновку про те, що оскільки рішення про обов`язкову явку учасників справи для надання пояснень у справі не приймалось, за приписами ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає апеляційному розгляду, з метою дотримання основних засад цивільного судочинства, зокрема і розумних строків розгляду справи судом, можливим є розгляд даної справи у відсутності учасників, які не з`явились. 15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакціяЦПК України, відповідно до п.9 ст.1Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.Таким чином, дана справа розглядається за правилами ЦПК України в редакції Закону №2147-У111 від 03.10.2017 року, яка набрала чинності з 15.12.2017 року. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились в судове засідання суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного. З матеріалів справи убачається, що у січні 2013 року прокурор Пустомитівського району в особі Оброшинської сільської ради Пустомитівського району та Державної інспекції сільського господарства у Львівській області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки. Провадження у справі відкрито ухвалою від 16 січня 2013 року. Ухвалою судового засідання Пустомитівського районного суду Львівської області від 07 лютого 2020 року позовну заяву залишено без руху, надано представнику Львівської місцевої прокуратури № 3 п`ятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали суду для усунення зазначених в цій ухвалі недоліків позовної заяви. Ухвала мотивована тим, що прокурором при подачі позову не виконано вимоги ч. 5 ст. 175 ЦПК України, а саме не зазначено підстави звернення до суду. Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 05 березня 2020 року позовну заяву залишено без розгляду. Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції керуючись положеннями ЦПК України (в редакції 2017 року) та Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» виходив з того, що прокурором не обґрунтовано перед судом існування підстав для звернення до суду з позовом прокурора в інтересах держави в особі Оброшинської сільської ради Пустомитівського району Львівської області до ОСОБА_3 . При цьому мотивувальна частина ухвали містить посилання на правові висновки викладені в постановах Верховного Суду щодо застосуванням саме вказаних вище нормативно-правових актів. Проте з таким висновком колегія суддів погодитись не може, з огляду на таке. Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно дозаконів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно із пунктом 9 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. За приписами пункту 8 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, та не було сплачено судовий збір і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк. Аналіз зазначених норм процесуального закону свідчить про те, що вищевказані норми в сукупності повинні застосуватися, в частині додержанням позивачем вимог щодо форми і змісту позовної заяви, доданих до неї документів, оплати судом збором, станом на момент вирішення питання про відкриття провадження у справі. При цьому, на відміну від положень частини одинадцятої статті 187 ЦПК України (в редакції 2017 року), за якими, суддя, встановивши, після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175, 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали, норми ЦПК України (2004 року) таких положень не містили. Відтак, перевірка додержання позивачем вимог щодо форми і змісту позовної заяви, доданих до неї документів, оплати судом збором, за приписами ЦПК України (2004 року) повинно було здійснюватись судом до моменту вирішення питання про відкриття провадження у справі, а не після цього. Окремі положення Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», яким керувався суд постановляючи оскаржувану ухвалу, набрали чинності 26 жовтня 2014 року, а в цілому цей Закон набрав чинності 15 липня 2015 року. З вказаним позовом прокурор звернувся у січні 2103 року, тобто до набрання чинності Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру та під час дії ЦПК України (2004 року). Відтак, судом першої інстанції невірно застосовано під час вирішення справи Закон України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», а також допущено порушення застосування норм процесуального права, передбачених ЦПК України (2017 року) . Пунктом 2 статті 121 Конституції України (в редакції, яка діяла на момент звернення прокурора з позовом у даній справі) було передбачено, що прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються, зокрема, представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом. Відповідно до частини другої статті 45 ЦПК України (2004 року), в редакції, яка діяла на момент подачі позову, з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами. При цьому прокурор повинен надати суду документи, які підтверджують неможливість громадянина самостійно здійснювати представництво своїх інтересів. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача. Аналогічні за змістом положення містилися у статті 36-1 Закону України від 5 листопада 1991 року N 1789-XII «Про прокурату», який був чинним на момент звернення прокурора з позовом у даній справі. Окрім цього, представництво інтересів громадянина або держави здійснюється прокурором також на підставі заподіяння громадянину або державі шкоди внаслідок вчинення кримінального правопорушення чи іншого суспільно небезпечного діяння, передбаченого законом про кримінальну відповідальність (частин четверта статті 36-1 цього Закону). У рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року №3-рп/99 (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави», визначив, що державні інтереси закріплюються, як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави» може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно. Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф. В. проти Франції» (F. W. v. France) від 31 березня 2005 року, заява № 61517/00, пункт 27). Європейський суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін. Враховуючи викладене, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 (провадження № 12-72гс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що сам факт незвернення до суду ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та, відповідно, мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що зазначений орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів великої кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини. У спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. пункт 127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, пункт 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц, пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року № 183/1617/16, пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, пункт 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц). Враховуючи, що об`єктом витребування є земельна ділянка, яка відносить, частково до земель водного фонду, які не можуть передаватися у власність, а відтак перебувають під посиленою охороною держави, тому саме держава в особі її органів заінтересована в забезпеченні дотримання порядку їх виділення, використання та збереження цільового призначення. У позовній заяві пред`явлення вказаного позову прокурором обґрунтовано тим, що правоохоронним органами розслідується кримінальна справа відносно колишнього сільського голови Оброшинської сільської ради, за обставинами якої обвинувачений незаконно склав та видав завідомо неправдиві рішення сесії, за якими незаконно передано відповідачу спірну земельну ділянку, а саме сільська рада з відповідним позовом до суду не звертається, хоча про цей факт їй відомо. Також матеріали справи містять пояснення до позову прокурора, у якому вказано, що Пустомитівської районна державна адміністрація підтримує позов. Отже, вбачається, що прокурором було виконано вимоги діючого на момент звернення до суду законодавства щодо обґрунтованості такого в інтересах держави, а висновки оскаржуваної ухвали суду цих підстав не спростовують. Відтак, відсутні підстави для залишення позову прокурора без розгляду, який окрім іншого подано ще у 2013 році, і на даний час спір по ньому судом по суті не вирішено. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 379 ЦПК України підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 259 ч. 6, 367, 368, 374 ч. 1 п. 6, 379, 381-384, 389, 390, 393 ЦПК України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Керівника Львівської місцевої прокуратури Львівської області №3 - задовольнити. Ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 05 березня 2020 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складено 28 січня 2021 року. Головуюча Копняк С.М. Судді: Бойко С.М. Ніткевич А.В.