Ухвала КАС ВС № 440/147/20

УХВАЛА 28 липня 2022 року м. Київ справа №440/147/20 адміністративне провадження № К/9901/41660/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Мартинюк Н.М., суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М., розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №440/147/20 за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, Головного управління Національної поліції в Полтавської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Головне управління Державної казначейської служби України у Полтавській області, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та зобов`язання вчинити дії, за касаційною скаргою Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26 січня 2021 року (головуючий суддя: Ясиновський І.Г.) і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2021 року (головуючий суддя: Калиновський В.А., судді: Кононенко З.О., Макаренко Я.М.). ВСТАНОВИВ: У січні 2020 року ОСОБА_1 пред`явив позов до Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, Головного управління Національної поліції в Полтавської області, у якому, з урахуванням уточнень позовних вимог, просив суд: - визнати протиправним і скасувати наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області від 20 листопада 2019 року №715 о/с у частині звільнення з посади ОСОБА_1 , лейтенанта міліції - дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Кременчуцького міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України; - зобов`язати Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області працевлаштувати його з урахуванням переважного права, передбаченого пунктом 13 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на рівнозначну або вищу посаду з 21 листопада 2019 року; - зобов`язати Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області нарахувати й виплатити йому грошове забезпечення за час вимушеного прогулу у відповідності до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 6 квітня 2016 року №260, з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №806/1914/17, з 21 листопада 2019 року до дня працевлаштування; - стягнути з управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області на його користь моральну шкоду в сумі: 4000000 (чотири мільйони) гривень; - стягнути з Головного управління Національної поліції в Полтавської області на його користь моральну шкоду в сумі: 1500000 (один мільйон п`ятсот тисяч) гривень. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що неодноразово був звільнений з органів внутрішніх справ та поновлений на посаді у судовому порядку. Указував, що востаннє був звільнений з посади наказом від 20 листопада 2019 року на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку з припиненням юридичної особи Кременчуцького міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області. ОСОБА_1 доводив, що таке звільнення є протиправним, оскільки здійснене без урахування його переважного права залишення на роботі як учасника бойових дій та без пропозиції переведення на іншу роботу. Також ОСОБА_1 стверджував, що оскаржуваним наказом, невиконанням попередніх судових рішень відповідачі завдали йому моральної шкоди. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 26 січня 2021 року закрито провадження у справі в частині вимоги про стягнення з Головного управління Національної поліції в Полтавської області на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в сумі: 1500000 (один мільйон п`ятсот тисяч) грн 00 коп. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 26 січня 2021 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2021 року, позов задоволено частково: - визнано протиправним і скасовано наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області від 20 листопада 2019 року №715 о/с у частині звільнення з посади ОСОБА_1 , лейтенанта міліції - дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Кременчуцького міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України; - визнано ОСОБА_1 таким, якого було звільнено за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (скорочення штатів); - зобов`язано Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області запропонувати ОСОБА_1 вакантні посади в Управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, з урахуванням висновків суду; - зобов`язано Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21 листопада 2019 року до 26 січня 2021 року; - у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено; - стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту у розмірі: 90,00 (дев`яносто) гривень. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, частково задовольняючи позовні вимоги, зауважив, що ОСОБА_1 був звільнений з посади на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку з припиненням (ліквідацією) юридичної особи. У цьому контексті суд зазначив, що таке звільнення може бути правомірним за умови, якщо працівника неможливо було перевести, за його згодою, на іншу роботу. Перевіривши ці обставини, суд указав, що держава не відмовилася від виконання функцій, які були покладені на територіальні органи міліції, що ліквідовувалися, й одночасно з цим утворила інший державний орган з аналогічними повноваженнями. На основі цього суд дійшов висновку, що фактично мала місце реорганізація, тож припинення Кременчуцького міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області не звільняло це Управління від обов`язку працевлаштувати позивача в новоутвореному органі поліції. Одночасно з цим, суд установив, що Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області не надало доказів, які б підтвердили пропонування ОСОБА_1 будь-яких посад в цьому Управлінні та що він відмовився від подальшого проходження служби. Також суд з`ясував, що спочатку було ліквідовано Кременчуцький міський відділ і лише після цього прийнято рішення про звільнення працівника юридичної особи, у той час, коли ліквідаційна процедура вимагала робити це навпаки. Зрештою суд зауважив й те, що з 2015 року позивач не був прийнятий на службу в поліцію. На основі указаного суд дійшов висновку, що Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області не довело факт неможливості переведення позивача, за його згодою, на іншу роботу, тож не доведена й правомірність його звільнення з підстави ліквідації юридичної особи, а відтак оскаржуваний наказ має бути скасований. Розв`язуючи питання про поновлення ОСОБА_1 на посаді, суд виходив з неможливості поновлення на попередній роботі через припинення Кременчуцького міського відділу, тож на основі статті 240-1 КЗпП України визнав його таким, якого було звільнено за пунктом 1 статті 40 цього Кодексу (скорочення штатів). Обираючи належний спосіб захисту порушеного права, суд дійшов висновку про необхідність зобов`язання Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області запропонувати ОСОБА_1 вакантні посади в Управлінні, з урахуванням висновків суду. Стосовно середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд указав, що грошове забезпечення не було обчислено та нараховано позивачу і це питання належить до повноважень відповідного державного органу, тож у такому випадку належним способом захисту прав позивача буде зобов`язання Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області нарахувати й виплатити на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21 листопада 2019 року до 26 січня 2021 року. Відхиляючи вимогу позивача про зобов`язання Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області працевлаштувати його з урахуванням переважного права, наданого законом про статус ветеранів війни, суд зауважив, що ця вимога обґрунтована фактом невиконання рішення у справі №816/322/16, яким, серед іншого, зобов`язано Головне управління Національної поліції в Полтавської області вирішити питання щодо прийняття ОСОБА_1 на службу в поліцію. З огляду на це, суд дійшов висновку, що задоволення такої вимоги може призвести до суперечностей з рішенням суду у справі №816/322/16, яке набрало законної сили, проте не виконане. Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про стягнення з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області моральної шкоди в розмірі: 4000000 грн, суд виходив з відсутності доказів заподіяння позивачеві моральних і фізичних страждань або втрат немайнового характеру. У листопада 2021 року Ліквідаційна комісія Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області подала до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, просить їх скасувати у частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування підстав касаційного оскарження Ліквідаційна комісія послалася на пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства (далі - «КАС України»). Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження за указаною скаргою. У лютому 2022 року ОСОБА_1 подав відзив, у якому просить касаційну скаргу Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області залишити без задоволення, а його касаційну скаргу задовольнити. В обґрунтування відзиву ОСОБА_1 виклав аргументи своєї незгоди з рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 26 січня 2021 року і постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2021 року, хоча касаційної скарги, за якою було б відкрите провадження, він не подавав. Водночас ОСОБА_1 не навів обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області. Інші учасники справи відзивів на касаційну скаргу не подали, копію ухвали про відкриття касаційного провадження отримали 4 січня 2022 року. Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, зокрема, у частині відсутності висновку Верховного Суду з питання застосування норм права у подібних правовідносинах, колегія суддів звертає увагу на таке. Предметом спору є правомірність наказу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області від 20 листопада 2019 року №715 о/с у частині звільнення ОСОБА_1 з посади дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Кременчуцького міського відділу Управління Міністерства Внутрішніх справ України в Полтавській області за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України. Ліквідаційна комісія Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській оскаржує рішення судів попередніх інстанцій у частині, яка стосується задоволених позовних вимог. Водночас касаційна скарга не містить доводів або посилань на неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій у частині задоволення позовної вимоги про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення ОСОБА_1 з роботи та визнання його таким, який був звільнений за пунктом 1 статті 40 КЗпП України. Натомість доводи скаржника зосереджені на питанні правильності застосуванні судами норм законодавства про працю щодо способу захисту прав ОСОБА_1 . Тобто аргументи скаржника стосуються правових наслідків незаконного звільнення, а саме накладеного на нього судом обов`язку запропонувати позивачу вакантні посади в Управлінні. Як видно оскаржуваних судових рішень, установивши факт недотримання процедурних вимог при звільненні позивача та взявши до уваги реєстрацію припинення Кременчуцького міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, суди констатували протиправність оскаржуваного наказу та неможливість поновлення ОСОБА_1 на попередній роботі через ліквідацію установи. Одночасно з цим, на основі приписів статті 240-1 КЗпП України суди визнали позивача таким, якого було звільнено за пунктом 1 статті 40 цього Кодексу. Надалі обираючи належний спосіб захисту порушеного права, суди дійшли висновку про необхідність зобов`язання Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області запропонувати ОСОБА_1 вакантні посади в Управлінні. Скаржник ставить під сумнів правильність такого рішення судів, указуючи на те, що за приписами законодавства, зокрема статті 240-1 КЗпП України, у судів не було підстав для зобов`язання його пропонувати ОСОБА_1 вакантні посади. З оскаржуваних судових рішень вбачається, що підставою для виходу за межі позовних вимог були приписи частини другої статті 9 КАС України, а приводом для її застосування слугувала думка про необхідність ефективного захисту прав ОСОБА_1 . Така позиція судів була зумовлена фактом невиконання відповідачами попереднього судового рішення у спорі щодо прийняття ОСОБА_1 на службу в поліцію та висновком стосовно обов`язку Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області працевлаштували позивача в новоутвореному органі поліції. Висновок місцевого суду, з яким погодився апеляційний суд, у цій частини зроблений з урахуванням правової позиції Верховного Суду України, яка полягає в тому, що ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Тому встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) щодо працевлаштування працівників ліквідованої установи (постанови від 4 березня 2014 року у справі №21-8а14, від 27 травня 2014 у справі №21-108а14, від 28 жовтня 2014 року у справі №21-484а14). Такий же правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду від 6 вересня 2019 року у справі у справі №816/4740/15, від 14 листопада 2019 року у справі №816/4671/15, від 24 березня 2020 року у справі №816/310/17, спори у яких стосувалися звільнення з публічної служби, а відповідачем у яких було, серед іншого, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області. Наведене свідчить про те, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок стосовно питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку. Водночас підстав для відступу від зазначеного висновку колегія суддів не вбачає. За правилами пункту 4 частини першої статті 339 КАС України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Відповідно до частини другої статті 339 КАС України про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу. Враховуючи, що колегією суддів після відкриття касаційного провадження встановлено, що Верховний Суд уже виклав висновок з питання застосування норми права у подібних правовідносинах і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку, то наявні підстави для застосування наслідків, визначених пунктом 4 частини першої статті 339 КАС України, і закриття касаційного провадження у справі. Окремо Суд вважає необхідним зауважити необґрунтованість відзиву ОСОБА_1 у частині, де він просить задовольнити його касаційну скаргу. За змістом статті 338 КАС України відзив на касаційну скаргу покликаний забезпечити учаснику справи право викласти перед судом обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги. У такий спосіб не реалізується право на касаційне оскарження судових рішень. У цій справі ОСОБА_1 подав одну касаційну скаргу, яка була повернута ухвалою Суду від 30 вересня 2021 року. Вдруге з касаційною скаргою позивач не звертався, відповідно касаційне провадження не відкривалося. Тому відсутні підстави для розгляду і задоволення його вимог щодо оскарження судових рішень. Керуючись статтями 338, 339, 341, 345, 355, 359 КАС України,

УХВАЛИВ: Закрити касаційне провадження №К/9901/41660/21 у справі №440/147/20 за скаргою Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26 січня 2021 року і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2021 року. Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її підписання та не може бути оскаржена. ………………………………… ………………………………… ………………………………… Н.М. Мартинюк А.В. Жук Ж.М. Мельник-Томенко , Судді Верховного Суду