Постанова 4855 № 640/6606/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/6606/21 Суддя (судді) першої інстанції: Пащенко К.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 липня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Парінова А.Б., суддів: Беспалова О.О., Грибан І.О. при секретарі судового засідання Почепі В.В., за участю учасників судового процесу: від позивача: не прибув від відповідача (апелянта): Була Р.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2021 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення грошових коштів, - ВСТАНОВИВ: До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора, у якому просив суд: - стягнути із Офісу Генерального прокурора правонаступника Генеральної прокуратури України, на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 35 860,86 грн.; - стягнути із Офісу Генерального прокурора правонаступника Генеральної прокуратури України, на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплатити вихідної допомоги при звільненні по день ухвалення судового рішення з розрахунку середньоденної заробітної плати у розмірі 1 707,66 грн. В обґрунтування позову зазначено, що при звільненні відповідачем не проведено виплату суми вихідної допомоги, чим порушено вимоги ст. 44 КЗпП України, що зумовлює необхідність стягнення із Офісу Генерального прокурора середнього заробітку за весь час затримки при звільненні по день фактичного розрахунку. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2021 року позов задоволено частково: - визнано протиправною бездіяльність Генеральної прокуратури України щодо невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні; - стягнено з Офісу Генерального прокурора (адреса: 01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, ідентифікаційний код - 00034051, ел. пошта - office@gp.gov.ua) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , ел. пошта - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) вихідну допомогу в зв`язку зі звільненням в розмірі 35860,86 грн (тридцять п`ять тисяч вісімсот шістдесят гривень вісімдесят шість копійок); - у задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням відповідачем (надалі - апелянт) подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неповне з`ясування всіх обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким залишити позовну заяву без розгляду. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що ні спеціальними Законами України «Про прокуратуру» та Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 №113-IX, ні ст. 44 КЗпП України не передбачено виплату вихідної допомоги прокурорам, яких звільнено відповідно до пп. 1 п. 19 розділу II Закону України № 113-IX у зв`язку з неуспішним проходженням атестації прокурором, правових підстав для її виплати позивачу у Генеральної прокуратури України не було. Тобто, цей юридичний факт (підстава) є відмінним від того юридичного факту (підстави), у зв`язку з яким ст. 44 КЗпП України передбачено виплату вихідної допомоги. Крім того, апелянт посилається, що позивач оскаржив в судовому порядку наказ про звільнення, а отже підстав для виплати вихідної допомоги не вбачається, оскільки буде подвійне стягнення. В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити. Позивачем в судове засідання не з`явився, хоча був належним чином про розгляд апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу до суду не подано. Відповідно до положень статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 працював в органах прокуратури України з 2002 року по 30.10.2019 безперервно працював в органах прокуратури. Наказом Генеральної прокуратури України від 07.12.2018 № 1250ц позивача призначено на посаду другого відділу організації процесуального керівництва управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, яке здійснюється слідчими регіональних прокуратур та територіальних органів досудового розслідування Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України. З 30.10.2019 наказом Генерального прокуратури України від 29.10.2019 № 1297ц позивача звільнено з посади прокурора другого відділу організації процесуального керівництва управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, яке здійснюється слідчими регіональних прокуратур та територіальних органів досудового розслідування Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України. Позивач звернувся до Офісу Генерального прокурора із запитом на отримання публічної інформації, в тому числі, з питання щодо виплати останньому вихідної допомоги при звільненні. Листом від 08.12.2020 №21-4093вих-20 Офіс Генерального прокурора повідомив позивача про те, що при звільненні прокурора на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" виплата йому вихідної допомоги не передбачена. Не погоджуючись з протиправними діями уповноваженого органу щодо не виплати при звільненні вихідної допомоги, позивач звернувся до адміністративного суду з вказаною позовною заявою. Приймаючи рішення про задоволення частково позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що Законом України «Про прокуратуру» не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні працівників у зв`язку зі скороченням штатів, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України, що не заборонено спеціальним законодавством. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині щодо позовної вимоги про стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день винесення судового рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, позовні вимоги у даній частині спрямовані на урегулювання тих відносин, які відбудуться в майбутньому, тобто після виконання судового рішення про виплату вихідної допомоги при звільненні, а тому не підлягають задоволенню. Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке. В силу вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом. Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо. Статтею 4 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Так, статтею 51 Закону України «Про прокуратуру» передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді. Відповідно до пункту 9 частини першої даної статті прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ (надалі - Закон № 113-ІХ) статтю 51 Закону України «Про прокуратуру» доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження. Законом № 113-ІХ було внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус»; статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус»; частину дев`яту статті 252 після слів «дисциплінарної відповідальності та звільнення» доповнено словами і цифрами «а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу». В той же час, Законом України «Про прокуратуру» не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України. Конституційний Суд України у Рішенні від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 зазначав, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року в справі №21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна позиція неодноразово висловлювалася і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30 липня 2019 року в справі №804/406/16 та від 08 серпня 2019 року в справі №813/150/16. Чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією із таких гарантій є виплата працівникові, який звільняється, вихідної допомоги. Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівникові у випадках, передбачених законом, роботодавцем у колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору із незалежних від працівника обставин. Приписами Закону №1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України. Внесені Законом №113-ІХ зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом. Отже, частиною п`ятою статті 51 Закону №1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом із тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів, а отже не заборонено застосування приписів статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання. Аналогічні правові висновки висловлено Верховним Судом у постановах від від 21 січня 2021 року по справі №260/1890/19, від 27 січня 2021 року по справі №380/1662/20, від 11 лютого 2021 року по справах №420/4115/20 та №240/4840/20, від 18 лютого 2021 року по справі №640/23379/19, від 25 лютого 2021 року по справі №640/8451/20, від 26 лютого 2021 року по справі №1.380.2019.006923, від 17 березня 2021 року по справі №420/4581/20, від 30 березня 2021 року по справі №640/25354/19, від 31 березня 2021 року по справі №320/2449/20, від 15 квітня 2021 року по справі №440/3166/20, від 27 травня 2021 року по справі №380/4855/20, від 24 червня 2021 року по справі №200/5390/20-а, від 22 липня 2021 року по справі №300/2000/20, від 12 серпня 2021 року по справі №420/4554/20 та інших, та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи. З огляду на встановлені фактичні обставини у справі у системному зв`язку з правовими нормами, колегія суддів погоджується з висновком суду про наявність у позивача права на отримання вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку, оскільки спеціальним законом не врегульовано питання виплати вихідної допомоги у зв`язку із звільненням на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», відтак до спірних правовідносин підлягає застосуванню КЗпП України. При цьому, внесені зміни Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-IX до Закону України «Про прокуратуру» та КЗпП України не встановлюють жодних обмежень щодо виплати грошової допомоги при звільненні на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Колегія суддів звертає увагу, що чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги. Отже, вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин. У день фактичного звільнення із займаної посади позивачу належала до виплати вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку. Незалежно від причини і підстави, відповідач повинен був під час звільнення дотримуватись вимог чинного законодавства України, провести звільнення працівника у порядку, визначеному законом з виплатою всіх гарантованим законодавством коштів, в тому числі і вихідної допомоги. З аналізу матеріалів справи та норм права, колегія суддів дійшла висновку про наявність у позивача права на отримання вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку, а отже, рішення суду першої інстанції в даній частині прийнято правомірно. Щодо посилання апелянта на те, що в провадженні суду перебуває справа щодо скасування наказу Генерального прокуратури України від 29.10.2019 №1297ц, яким звільнено позивача з займаної посади, а отже підстав для задоволення позовних вимог не вбачається, колегія суддів відхиляє дані твердження, оскільки в матеріалах справи на час розгляду справи відсутні докази поновлення позивача на відповідній посаді. Щодо посилання апелянта на постанову Верховного Суду за 2018 рік, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки судом апеляційної інстанції застосовує виключно останню практику Верховного Суду. Так, оскільки апеляційна скарга не містить жодних обґрунтувань та/або посилань апелянта на незаконність рішення суду першої інстанції в частині висновків щодо розміру вихідної допомоги при звільненні, апеляційний суд здійснює перевірку його законності та обґрунтованості у межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача. Отже, доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, а відтак не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог. Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Частиною 1 ст. 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим апеляційна скарга залишаються без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2021 року -залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя А.Б. Парінов Судді О.О. Беспалов І.О. Грибан Повний текст постанови складено 20 липня 2022 року.