Постанова 4855 № 640/2175/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/2175/20 Суддя (судді) першої інстанції: Арсірій Р.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 червня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Грибан І.О., судді: Беспалов О.О., Ключкович В.Ю., за участі: секретар с/з Піскунова О.Ю., позивач ОСОБА_1 , пр-к відповідача Бойко В.Я. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 лютого 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення вихідної допомоги, - У С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просила: - стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі не менше середнього місячного заробітку у сумі 38 326,26 грн. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 лютого 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити у повному обсязі, у зв`язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору. В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що судом протиправно не застосовано до спірних правовідносин норми Кодексу законів про працю в частині обов`язку роботодавця виплатити вихідну допомогу при звільненні . З огляду на зазначене, апелянт вважає, що неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, а також не повне з`ясування обставин справи мало наслідком прийняття незаконного та необґрунтованого рішення, яке відповідно до положень ст. 317 КАС України підлягає скасуванню. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 лютого 2021 року та на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2021 року призначено апеляційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 02 червня 2021 року. Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, відповідно до змісту якого останній зазначає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що не ґрунтується на фактичних обставинах справи у зв`язку з чим, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 лютого 2021 року без змін. У судовому засіданні представник апелянта вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити. Представник відповідача у судовому засіданні повністю заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 працювала в органах прокуратури. Наказом Генерального прокурора України від 28 жовтня 2019 року №1235ц ОСОБА_1 була звільнена з посади прокурора організаційно-методичного відділу управління нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 29 жовтня 2019 року. Цим же наказом доручено Департаменту планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Генеральної прокуратури України провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні. Офіс Генерального прокурора у відповідь на запит позивачки про надання інформації з питань отримання вихідної допомоги, листом від 18.12.2019 № 19/4-2481вих-19 повідомив позивача, що відповідно до Закону України «Про прокуратуру» у разі звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону не передбачена виплата вихідної допомоги. Вважаючи дії відповідача щодо невиплати вихідної допомоги у зв`язку із звільненням протиправними, позивач звернулася до суду за захистом своїх прав та інтересів. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, керуючись правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 31 січня 2018 року у справі №820/1119/16, дійшов висновку, що позивач при звільненні з підстав та в порядку, передбачених Законом України «Про прокуратуру» не набув права на отримання вихідної допомоги, оскільки Законом України «Про прокуратуру» не передбачено виплату вихідної допомоги. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Так, Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої, на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження. Водночас, Законом № 1697-VII, не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Так, нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України. Конституційний Суд України у Рішенні від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 зазначав, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31 січня 2018 року у справі № 803/31/16, від 30 липня 2019 року у справі № 804/406/16, від 8 серпня 2019 року у справі № 813/150/16. Слід зазначити, що норми КЗпП України регулюють трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. При цьому, ст. 40 КЗпП України, встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої даної статті). Відповідно до приписів ч. 4 ст. 40 КЗпП України, особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус. Згідно зі статтею 44 КЗпП України, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток. Необхідно врахувати, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», було внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус»; статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус»; частину дев`яту статті 252 після слів «дисциплінарної відповідальності та звільнення» доповнено словами і цифрами «а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу». Тож, внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що частиною п`ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України, передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Однак, у такий виключний перелік не було законодавцем включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже, не заборонено застосування за загальним порядком положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання. Верховний Суд також звертає увагу що чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги. Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин. Аналогічна правова позиція з подібних правовідносин викладена у постанові Верховного Суду від 23.12.2020 по справі № 560/3971/19, яка в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України, враховується судом. Щодо посилання на те, що частина п`ята статті 40 КЗпП України, вказує на пріоритетність спеціального закону перед нормами КЗпП України, у випадку звільнення окремих категорій працівників з підстав, визначених частиною першою статті 40 КЗпП України, то слід зазначити, що особливості звільнення прокурорів з посади встановлено спеціальним законом - статтею 51 Закону № 1697-VII (на підставі якого і було звільнено позивача). У той же час, особливості застосування положення статті 44 КЗпП України, а також, обмеження щодо його застосування, зокрема, у випадку звільнення прокурора у разі ліквідації чи реорганізації органів прокуратури, не встановлено даним Кодексом. Як встановлено судом першої інстанції наказом Генеральної прокуратури України від 28 жовтня 2019 року №1235ц ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора організаційно-методичного відділу управління нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 29 жовтня 2019 року. Оскільки позивача звільнено на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру», у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, останній набув право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до ст. 44 Кодексу законів про працю України. Однак, на день звільнення позивачу не виплачено вихідну допомогу, передбачену статтею 44 КЗпП України. Позивач просить суд стягнути з Офісу Генерального прокурора України вихідну допомогу, в розмірі середньомісячного заробітку, в сумі 38 326,26 грн. Розмір середньомісячної заробітної плати в сумі 38 326,26 грн також підтверджується довідкою Офісу Генерального прокурора України від 22.11.2019 року № 18-953зп (а.с. 13). З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконання, що позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільнені в розмірі середнього місячного заробітку у сумі 38 326,26 грн. та зобов`язання нарахувати та сплатити позивачу вихідну допомогу при звільнені підлягають задоволенню. Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постановах від 23.12.2020 у справі № 560/3971/19, від 21.01.2021 № 260/1890/19, від 27.01.2021 № 380/1662/20 та від 17.03.2021 у справі № 420/4581/20. Доводи апеляційної скарги в цій частині спростовують висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні. Щодо доводів апеляційної скарги в частині залишення без розгляду заяви про зміну (шляхом доповнення) предмета позову № 03-14/61633/20, колегія суддів зазначає наступне. 07.05.2020 позивачем подано заяву про зміну (шляхом доповнення) предмета позову № 03-14/61633/20. Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України крім прав та обов`язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Так, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Під збільшенням чи зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну кількісних показників, в яких виражається позовна вимога (збільшення чи зменшення ціни позову тощо). Тобто, збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір заявлених вимог. Разом з тим, під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти збільшення позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві, тому збільшення розміру позовних вимог не може бути пов`язано з пред`явленням додаткових позовних вимог, про які не зазначалося в позовній заяві. Із змісту заяви колегією суддів встановлено, що позивачем заявлено додаткову вимогу, що не відповідає меті інституту збільшення розміру позовних вимог. Крім того, колегія суддів звертає увагу на наступне. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. У разі не проведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи. Враховуючи, що до прийняття рішення про визначення належних позивачу при звільненні сум, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку є передчасними. З огляду на наведене, доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують позицію суду першої інстанції та приймаються колегією суддів в якості неалежних. Згідно п. 2 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими. Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення не у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а тому наявні підстави для його скасування. Керуючись ст.ст. 229, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 лютого 2021 року скасувати. Ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільнені в розмірі середнього місячного заробітку у сумі 38 326,26 грн. Зобов`язати Офіс Генерального прокурора нарахувати та сплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільнені в розмірі середнього місячного заробітку, що складає 38 326,26 грн. В іншій частині позовні вимоги залишити без задоволення. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України. Головуючий суддя І.О. Грибан Судді: О.О. Беспалов В.Ю. Ключкович (повний текст постанови складено 02.06.2021р.)