Постанова 4854 № 420/23415/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД _________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 грудня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/23415/21 Головуючий в 1 інстанції: Потоцька Н.В. Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого: Градовського Ю.М. суддів: Танасогло Т.М., Шеметенко Л.П. розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2022р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності та стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку, - В С Т А Н О В И Л А: У листопаді 2021р. ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Одеської обласної прокуратури, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Одеської обласної прокуратури щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні; - стягнути з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у зв`язку зі звільненням у розмірі 20 712,41грн.; - стягнути з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 29.10.2021р. по день ухвалення судового рішення. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 29.10.2021р. він звільнений з займаної посади та органів прокуратури на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації відповідно до Наказу №2333к від 20.10.2021р.. Зазначеним наказом зобов`язано провести остаточний розрахунок з позивачем та виплатити йому усі належні виплати при звільненні. Однак, при здійсненні остаточного розрахунку, йому не було виплачено вихідну допомогу при звільненні. Вважаючи таку бездіяльність протиправною, позивач звернувся до суду із даним позовом. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2022р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та прийняту нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити в повному обсязі. Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нової постанови про часткове задоволення адміністративного позову, з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що правові підстави для виплати вихідної допомоги при звільненні станом на 22.09.2022р. відсутні, оскільки ОСОБА_1 поновлено на посаді із виплатою середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Проте, з таким висновком суду першої не може погодитись судова колегія, оскільки вказаного висновку суд дійшов без належного з`ясування обставин по справі, у зв`язку з чим допустив невірне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. За правилами ст.242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що ОСОБА_1 з 4.07.2012р. проходив службу в органах прокуратури України та Наказом №2333к від 20.10.2021р. його звільнено з займаної посади та органів прокуратури на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації з 29.10.2021р.. Вважаючи, що при звільненні зі служби йому не було виплачено вихідну допомогу при звільненні, ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом. Перевіряючи правомірність та законність вимог позивача щодо стягнення вихідної допомоги у зв`язку зі звільненням, в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія виходить з наступного. Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 51 Закону №1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді, відповідно до п.9 частини першої якої прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Законом №113-ІХ ст.51 Закону №1697-VII доповнено частиною п`ятою такого змісту: «На звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження». Трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини регулює КЗпП України, що закріплено у його статті

1. Статтею 40 КЗпП України визначено порядок розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, згідно з пунктом 1 частини першої якої трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Законом №113-ІХ доповнено статтю 40 КЗпП України частиною четвертою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус». Статтею 44 КЗпП України обумовлено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п.6 ст.36 та п.п.1, 2 і 6 ст.40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток. Середній заробіток працівника відповідно до ст.27 ЗУ «Про оплату праці» від 24.03.1995р. №108/95-ВР визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8.02.1995р. №100, за змістом абзацу третього пункту 2 розділу ІІ якого (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією із таких гарантій є виплата працівникові, який звільняється, вихідної допомоги. Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівникові у випадках, передбачених законом, роботодавцем у колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору із незалежних від працівника обставин. Приписами Закону №1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є ст.44 КЗпП України. Внесені Законом №113-ІХ зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом. Відтак, ч.5 ст.51 Закону №1697-VII та ч.4 ст.40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом із тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів, а отже не заборонено застосування приписів статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання. Як встановлено судом першої інстанції, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25.01.2022р. позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення п`ятнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) №206 від 13.09.2021р. про неуспішне проходження атестації прокурором Одеської місцевої прокуратури №4 Одеської області ОСОБА_1 .. Визнано протиправним та скасовано наказ керівника Одеської обласної прокуратури №2333к від 20.10.2021р. про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Одеської місцевої прокуратури №4 Одеської області та органів прокуратури на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації (підпункт 2 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури") з 29.10.2021р.. Поновлено ОСОБА_1 в органах прокуратури на посаді прокурора Одеської місцевої прокуратури №4 Одеської області з 29.10.2021р.. Стягнуто з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 29.10.2021р. по 25.01.2022р. у сумі 20 655,9грн.. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21.06.2022р. апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора, Одеської обласної прокуратури залишено без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25.01.2022р. залишено без змін. З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що правові підстави для виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги станом на 22.09.2022р. відсутні, оскільки набрало законної сили рішення про поновлення його на посаді із виплатою середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що Верховний Суд неодноразово зазначав у своїх постановах про те, що факт звільнення особи є визначальним і достатнім для вирішення питання щодо виплати вихідної допомоги. У свою чергу, питання правомірності/протиправності звільнення особи жодним чином не впливає на вирішення питання щодо наявності підстав для виплати вихідної допомоги у зв`язку із таким звільненням. Сама лише взаємопов`язаність таких двох справ не свідчить про неможливість розгляду та ухвалення рішення у справі про стягнення вихідної допомоги у зв`язку із звільненням до набрання законної сили судовим рішенням у справі про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення. Подібні висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 23.02.2021р. в справі №640/5320/20, від 5.03.2021р. в справі №804/5067/16, від 15.07.2021р. в справі №640/3391/20 та інших. Із матеріалів справи вбачається, що при звільненні з 29.10.2021р. з органів прокуратури мав право на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, який йому під час звільнення безпідставно не була виплачена відповідачем. Та обставина, що наказ про звільнення позивача від 20.10.2021р. за №2333к у судовому порядку 21.06.2022р. скасований, - не може свідчити про правомірність дій прокуратури щодо невиплати позивачеві під час звільнення вихідної допомоги, на отримання якої останній мав законне право на час звільнення, і в зв`язку з чим у листопаді 2021 року звернувся до суду з позовом. З огляду на викладене, судова колегія не може погодитися із позицією суду першої інстанції та його висновком про відсутність підстав для задоволення позову, з огляду на те, що позивач не набув права на отримання вихідної допомоги під час звільнення у зв`язку з набранням законної сили судовим рішенням про скасування наказу про його звільнення та поновлення на роботі. Що стосується суми вихідної допомоги при звільненні, яка підлягає стягненню, то судова колегія зазначає наступне. За правилами ст.44 КЗпП, зокрема, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п.6 ст.36 та п.п.1, 2 і 6 ст.40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку. Згідно п.8 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 8.02.1995р. №100 (далі Порядок №100) нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Абзацом 3 п.8 Порядку №100 вказано, що у разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства. Як вбачається із матеріалів справи, що згідно довідок Одеської обласної прокуратури за №21-294 від 2.11.2021р. та №162 від 14.12.2022р. середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 за два останні місяці роботи перед звільненням складає 7 527,15грн, а середньоденна заробітна плата складає 350,10грн.. Апеляційним судом встановлено, що середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (серпень, вересень 2021 року) становить 21,5 дні = 43 дні /

2. Відтак, середньомісячна заробітна плата обраховується наступним чином, 21,5 х 350,10грн. = 7 527,15грн.. Отже, з огляду на викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 має право на вихідну допомогу у зв`язку зі звільненням у розмірі 7 527,15грн.. Що стосується вимог позовної заяви про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 29.10.2021р. по день ухвалення судового рішення, то судова колегія вважає таку вимогу передчасною, оскільки належні позивачу виплати ще не здійсненні, а тому відповідні права позивача не порушено. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки вказаним обставинам у справі та допустив порушення норм процесуального та матеріального права, що призвели до неправильного вирішення справи по суті, а тому наявні підстави для скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нової постанови про часткове задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні у розмірі 7 527,15грн.. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.246,315,317 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2022р. - скасувати. Прийняти по справі нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності та стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку задовольнити частково. Визнати протиправною бездіяльність Одеської обласної прокуратури щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні. Стягнути з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у зв`язку зі звільненням у розмірі 7 527,15грн.. У решті позовних вимог відмовити. Постанова суду набирає законної сили з дати її проголошення та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Головуючий: Ю.М. Градовський Судді: Т.М. Танасогло Л.П. Шеметенко