Постанова 4824 № 753/18237/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 липня 2022 року м. Київ Унікальний номер справи № 753/18237/21 Апеляційне провадження № 22-ц/824/6049/2022 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б., суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 грудня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Лужецької О.Р., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів, - в с т а н о в и в : У вересні 2021 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив змінити розмір аліментів, встановлений судовим наказом Дарницького районного суду міста Києва від 28 лютого 2018 року по справі № 753/2944/18 шляхом зменшення розміру аліментів, та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/8 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісяця до досягнення дитиною повноліття (а.с. 1-6). В обґрунтування позовних вимог зазначав, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, проте, рішенням Дарницького районного суду міста Києві від 20 березня 2014 року шлюб було розірвано. У шлюбі у сторін народилася донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Судовим наказом Дарницького районного суду міста Києва від 28 лютого 2018 року по справі № 753/2944/18 з нього на користь відповідачки стягнуто аліменти на утримання їх малолітньої доньки в розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 10 лютого 2018 року і до досягнення дитиною повноліття. Як на підставу для зменшення розміну аліментів позивач посилався на зміну сімейного стану та погіршення його матеріального становища, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_2 у нього та ОСОБА_4 народилась донька - ОСОБА_1 , яка знаходиться на його утриманні та є дитиною з інвалідністю до 18 років. 26 лютого 2020 року позивач уклав шлюб з ОСОБА_4 , яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення дитиною шестирічного віку. Крім того, зазначав, що утримує свого батька ОСОБА_5 , який є пенсіонером та інвалідом ІІІ групи довічно у зв`язку з роботою по ЛПА на ЧАЕС. У зв`язку з наведеними обставинами на утриманні позивача перебуває чотири особи, що призвело до погіршення його майнового стану (а.с. 1-5). 05 листопада 2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від ОСОБА_2 , в якому вона просила в задоволенні позовних вимог відмовити. На обґрунтування відзиву зазначила, що позовні вимоги є безпідставними, позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів, які б в сукупності свідчили про наявність правових підстав для задоволення позову. Вважала, що сам факт народження дитини, яка має інвалідність, після ухвалення рішення не є зміною сімейного стану. Вказувала, що їх спільна з позивачем донька має вроджені вади та потребує постійного лікування та перебування в санаторії, проте, позивач, крім сплати аліментів, жодним чином не брав участі в додаткових витратах на дитину. Також відповідач зазначила, що перебуває в декретній відпустці по догляду за дитиною та не має самостійного доходу. Вважала, що не можна брати до уваги посилання позивача щодо утримання ним батька, адже в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили, що батько потребує матеріальної допомоги та знаходиться на утриманні свого сина. Крім того, позивачем надано до суду довідку про нараховану заробітну плату, з якої вбачається, що з моменту видачі судового наказу про стягнення аліментів, його матеріальне становище покращилось, так як значно збільшились його доходи (а.с. 37-40). 06 грудня 2021 року до суду надійшла відповідь на відзив від представника ОСОБА_1 - адвоката Осадчої А.В, в якій вона зазначила, що доводи відповідача, викладені в відзиві на позовну заяву, суперечать нормам законодавства та обставинам справи. Зазначила, що факт народження дитини дійсно не є зміною сімейного стану позивача, оскільки зміною сімейного стану є укладення шлюбу з ОСОБА_6 , що відбулося 26 лютого 2020 року, тобто після видачі судового наказу про стягнення аліментів. Таким чином, у зв`язку зі зміною сімейного стану, у позивача виник прямо встановлений законом обов`язок утримувати не тільки дитину з інвалідністю, а й свою дружину у зв`язку з тим, що вона доглядає за такою дитиною. Вказувала, що відповідачем не надано жодних доказів додаткових витрат, про які зазначається в відзиві на позовну заяву та відповідач ніколи не зверталася до позивача з приводу необхідності сплати та взагалі наявності додаткових витрат (а.с. 50-57). Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 07 грудня 2021 року вказаний позов задоволено частково. Зменшено встановлений судовим наказом Дарницького районного суду м. Києва від 28 лютого 2018 року № 753/2944/18 розмір аліментів, що стягуються з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 1/4 частини до 1/6 частини всіх видів заробітку (доходів) на дитину, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття. В іншій частині позовних вимог - відмовлено (а.с. 111-116). Не погодившись із рішенням районного суду, 29 січня 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Осадча А.В. звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просила змінити оскаржуване рішення в частині розміру частки, що підлягає стягненню, а саме зменшити встановлений судовим наказом Дарницького районного суду м. Києва від 28 лютого 2018 року № 753/2944/18 розмір аліментів, які стягуються з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 1/4 до 1/8 частини всіх видів заробітку (доходів) на дитину, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття. В решті оскаржуване рішення просив залишити без змін (а.с. 120-126). В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, оскільки висновки суду, викладені в резолютивній частині рішення, не відповідають обставинам справи, які викладені в мотивувальній частині рішення, внаслідок чого судом було порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Не зважаючи на прийняття як належних та допустимих доказів всіх обставин, які навів позивач, як підстави для зменшення розміру аліментів, суд зазначив про часткове задоволення позову, водночас не дав цьому жодного пояснення чи обґрунтування у своєму рішенні, як того вимагає процесуальний закон. Вважала, що позивач належними та допустимими доказами довів зміну свого матеріального стану, в порівнянні з існуючим на момент видачі судового наказу про стягнення аліментів на утримання доньки, що відповідно до законодавства є підставою для зменшення розміру аліментів. Вказувала, що зменшення розміру аліментів з 1/4 до 1/8 частини всіх видів заробітку (доходів) не позбавить дитину матеріального забезпечення та не збагатить позивача, а спрямоване виключно на рівномірне та справедливе розподілення доходу позивача між усіма його утриманцями, враховуючи те, що позивач ще має утримувати себе (а.с. 120-126). Відповідач ОСОБА_2 отримала копію рішення районного суду 14 лютого 2022 року, про що свідчить її розписка (а.с. 117). Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив, про розгляд справи апеляційним судом, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні), сторони були сповіщені належним чином, про що у справі є докази (а.с. 155-159). Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. За правилами ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга розглянута апеляційним судом в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні). Розглянувши матеріали позовної заяви, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 03 серпня 2007 року, який був розірваний рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 20 березня 2014 року (а.с. 10). Від шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану Дарницького управління юстиції у м. Києві 12 червня 2009 року (а.с. 12). Судовим наказом Дарницького районного суду міста Києва від 28 лютого 2018 року № 753/2944/18 з ОСОБА_1 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_7 на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи з 10 лютого 2018 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с. 11). ІНФОРМАЦІЯ_2 у позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_4 народилась донька ОСОБА_8 (а.с. 15), яка є дитиною з інвалідністю до 18 років, що підтверджується медичним висновком № 40 від 07 квітня 2021 року та посвідченням НОМЕР_2 (а.с. 16-17). 26 лютого 2020 року між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 , виданим 26 лютого 2020 року Дніпровським районним відділом у м. Києві державної реєстрації актів цивільного стану ЦМУМЮ (м. Київ) (а.с. 13). Згідно з довідкою № 0219 від 09 серпня 2021 року, виданою ТОВ «ДЦ Україна», ОСОБА_4 працює в ТОВ «ДЦ Україна» та станом на 09 серпня 2021 року перебувала у декретній відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку (а.с. 18). Згідно з наданою позивачем копією посвідчення ОСОБА_5 (батько позивача) є особою з інвалідністю ІІІ групи і має право на пільги, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» довічно (а.с. 19-20). Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Відповідно до ч. 2 ст. 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка є частиною національного законодавства України, батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Згідно зі ст.ст. 182, 184 СК України, роз`яснень, що містяться в п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 СК України, тобто не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. За змістом ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Відповідні роз`яснення містяться і пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Встановлено, що на виконання судового наказу Дарницького районного суду міста Києва від 28 лютого 2018 року № 753/2944/18 ОСОБА_1 має сплачувати аліменти на користь ОСОБА_7 на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи з 10 лютого 2018 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с. 11). Частиною 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Звертаючись з позовом про зменшення розміру стягнення аліментів, позивач посилався на зміну свого сімейного стану та погіршення матеріального становища у зв`язку з тим, що на його утриманні перебуває чотири особи, а саме дружина, яка перебуває у декретній відпустці, дві дитини та батько. Визначаючи розмір аліментів на утримання дитини, суд зобов`язаний врахувати всі обставини, зазначені в ч. 1 ст. 182 СК України: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Так, судом встановлено, що на утриманні позивача, крім доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває також донька ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка є дитиною з інвалідністю до 18 років, та дружина ОСОБА_4 , яка не працює, оскільки перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку. Разом з тим, позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що він утримує свого батька ОСОБА_5 , який є пенсіонером та особою з інвалідністю ІІІ групи, а надані до суду першої інстанції рахунки про оплату комунальних послуг за адресою місця реєстрації батька ОСОБА_5 не свідчать про утримання батька, оскільки сам позивач зареєстрований за тією ж адресою (а.с. 60-101). Зменшуючи розмір аліментів з 1/4 до 1/6 частини всіх видів заробітку (доходів) на дитину, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач довів зміну свого сімейного стану, в порівнянні з сімейним станом на момент видачі судового наказу про стягнення аліментів на утримання доньки, що відповідно до положень ст. 192 СК України може бути підставою для зменшення розміру аліментів. При цьому, в апеляційній скарзі позивач просив зменшити розмір з 1/4 до 1/8 частини всіх видів заробітку (доходів) на дитину, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття посилаючись, крім вказаного, на погіршення матеріального становища. Так, згідно з наданою до суду першої інстанції довідкою про нараховану заробітну плату позивачу ОСОБА_1 він працює в ТОВ «Фалькон-Авто» на посаді провідний фахівець з управління товарними запасами (відділ продажу автомобілів) та за період з 01 лютого 2018 року по 31 жовтня 2021 року отримав заробітну плату у загальному розмірі 1 506 738,31 грн. (а.с. 108). У 2018 році позивач отримував заробітну плату від 16 074,46 грн. у січні до 26 504,50 грн. у грудні. У 2021 році позивач отримував заробітну плату у січні - 48 814,22 грн., у лютому - 36 491,53 грн., у березні - 43 875,28 грн., у квітні - 53 954,72 грн., у травні - 44 106,03 грн., у червні - 52 176,00 грн., у липні - 58 532,99 грн., у серпні - 55 748,82 грн., у вересні - 51 336,78 грн., у жовтні - 57 499,22 грн. Порівнюючи розмір доходів позивача у 2018 році та у 2021 році колегією суддів не встановлено погіршення майнового стану позивача. При цьому, згідно зі ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено у 2022 році прожитковий мінімум на дітей віком до 6 років: з 1 січня - 2100 гривень, з 1 липня - 2201 гривня, з 1 грудня - 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2618 гривень, з 1 липня - 2744 гривні, з 1 грудня - 2833 гривні; працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні. У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яку ратифіковано постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Відповідно до частин першої-другої статті 27 вказаної Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку саме в інтересах дитини. Висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 759/10277/18 зводяться до того, що інтереси дитини превалюють над майновим становищем платника аліментів. Зважаючи на особу платника аліментів, з урахуванням стану його здоров`я, встановлених по справі обставин і доказів матеріального становища, колегія суддів дійшла висновку, що визначений районним судом розмір аліментів 1/6 частини з усіх видів заробітку і доходу ОСОБА_1 , але не менше 50% прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, не призведе до покладення надмірного тягаря на платника аліментів, а відповідатиме вищенаведеним нормам міжнародного та національного права щодо забезпечення першочергової уваги якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, реалізації права дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального її розвитку. При цьому, колегія суддів врахувала розмір доходу відповідача та перебування на його утриманні двох неповнолітніх дітей та дружини, яка не працює та перебуває у відпустці по догляду за дитиною. Рішення суду стягувач аліментів - відповідач ОСОБА_2 не оскаржувала. Отже, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Інші доводи апелянта цих висновків суду не спростовують, тому суд апеляційної інстанції їх відхилив. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Судові витрати покладаються на відповідача у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України. Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 грудня 2021 року- залишити без змін. Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець О.В. Борисова В.М. Ратнікова