Постанова КЦС ВС № 201/5329/19

Постанова Іменем України 06 липня 2022 року м. Київ справа № 201/5329/19 провадження №61-20841св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В., суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Яремка В. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: державний реєстратор Дніпровської філії Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Дніпропетровської області Чернецький Михайло Андрійович, Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», третя особа - ОСОБА_2 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 лютого 2020 року у складі судді Федоріщева С. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила скасувати рішення державного реєстратора Дніпровської філії Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Дніпропетровської області Чернецького М. А. (далі - державний реєстратор) про державну реєстрацію прав та обтяжень від 15 листопада 2018 року, індексний номер 44054963, про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи»); скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності від 12 листопада 2018 року, індексний номер 28927068, про реєстрацію права власності на зазначену квартиру за ТОВ «Кредитні ініціативи». На обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона є власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , яка є єдиним місцем проживання її та третьої особи ОСОБА_2 10 липня 2008 року між нею та Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ВАТ «Сведбанк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Сведбанк» (далі - ПАТ «Сведбанк»), укладений кредитний договір № 0304/07/08/98-005, за умовами якого вона отримала кредит у розмірі 90 000,00 доларів США зі сплатою 12,5 процентів річних з кінцевим строком повернення до 09 липня 2018 року. Цього ж дня, між сторонами укладений іпотечний договір № 0304/07/08/98-005-z, письмову згоду на укладення якого надав її чоловік ОСОБА_2 28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Вектор Плюс» (далі - ТОВ «ФК «Вектор Плюс») укладений договір факторингу № 15, за умовами якого ТОВ «ФК «Вектор Плюс» набуло право вимоги за вказаними кредитним та іпотечним договорами. Цього ж дня, між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» також укладений договір факторингу. Вона не отримувала від ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» повідомлення про відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами. У зв`язку з неналежним виконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором, станом на 01 серпня 2014 року виникла заборгованість у розмірі 1 466 489,36 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом - 928 290,71 грн; заборгованості зі сплати відсотків - 419 554,14 грн; пеня за несвоєчасне повернення кредиту та відсотків - 118 644,51 грн. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 травня 2016 року з неї та ОСОБА_2 в солідарному порядку стягнуто на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованість у розмірі 1 606 441,20 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом - 928 290,71 грн; заборгованості зі сплати відсотків - 419 554,14 грн.; пеня - 258 596,35 грн. Постановами державного виконавця Соборного відділу ДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області від 19 червня 2017 року у виконавчому провадженні відкритому на підставі зазначеного вище рішення суду звернуто стягнення на її пенсію та пенсію ОСОБА_2 . На підставі зазначеного, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, починаючи з серпня 2017 року проводить щомісячне утримання із пенсії ОСОБА_3 на користь стягувача ТОВ «Кредитні ініціативи». З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 15 листопада 2018 року, їй стало відомо, що на підставі рішення державного реєстратора Чернецького М. А. індексний номер 440054963 від 15 листопада 2018 року, право власності на належну їй квартиру реєстровано за ТОВ «Кредитні ініціативи» у порядку статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку», про що зроблено запис від 12 листопада 2018 року № 28927068. Посилаючись на те, що державний реєстратор Чернецький М. А. не мав передбачених чинним законодавством підстав для вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо спірної квартири, оскільки таке нерухоме майно підпадає під дію Закону України «Про мораторій на звернення стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», виступає предметом іпотеки за споживчим кредитом в іноземній валюті та як місце постійного проживання позичальника, просила задовольнити її вимоги. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Скасовано рішення державного реєстратора Чернецького М. А. про державну реєстрацію прав та обтяжень від 15 листопада 2018 року, номер 44054963, щодо державної реєстрації права власності за ТОВ «Кредитні ініціативи» на квартиру АДРЕСА_1 . Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності індексний номер № 28927068 від 12 листопада 2018 року щодо реєстрації права власності за ТОВ «Кредитні ініціативи» на зазначену квартиру. Здійснено розподіл судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на спірні правовідносини розповсюджується дія Закону України «Про мораторій на звернення стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» щодо заборони переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, оскільки загальна площа квартири, яка є предметом іпотеки, становить 64,8 кв. м, предмет іпотеки переданий банку на забезпечення виконання зобов'язань за споживчим кредитом і використовується позивачем та третьою особою як місце постійного проживання. Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/1310/17 (провадження № 61-29441св18), визначальним при вирішенні спору щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку протягом строку дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є настання правового наслідку, що в даному конкретному випадку передбачає фактичний перехід до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, без згоди власника майна. Установивши, що за наслідками прийнятого державним реєстратором рішення про проведення державної реєстрації права власності на квартиру позивачки за ТОВ «Кредитні ініціативи» за передбаченим в іпотечному договорі застереженням, фактично відбулося примусове стягнення на зазначене майно без згоди власника, незважаючи на заборону, встановлену Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», суд дійшов висновку про те, що ТОВ «Кредитні ініціативи», звертаючись із заявою про реєстрацію за ним права власності на спірну квартиру, діяло всупереч вимогам закону, а рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності за ТОВ «Кредитні ініціативи» призвело до незаконного позбавлення права власності ОСОБА_1 на спірну квартиру. Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року апеляційну скаргу ТОВ «Кредитні ініціативи» залишено без задоволення, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 лютого 2020 року залишено без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку, що на спірну квартиру, яка була передана позичальником в іпотеку на забезпечення виконання зобов`язання за споживчим кредитом, наданим в іноземній валюті, і використовується позивачем та її чоловіком як місце постійного проживання, не може бути звернено стягнення в позасудовому порядку шляхом реєстрації права власності на неї за іпотекодержателем. А тому державний реєстратор Чернецький М. А. не мав передбачених законом підстав для державної реєстрації за ТОВ «Кредитні ініціативи» права власності на спірну квартиру. Аналогічний за змістом правовий висновок щодо застосування положень Закону України «Про мораторій на звернення стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18-ц (провадження № 14-45цс20). Вирішуючи питання щодо належного способу захисту порушених прав позивача, апеляційний суд зауважив, що починаючи з 16 січня 2020 року і на час ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції про задоволення позову матеріального правове регулювання спірних реєстраційних відносин істотно змінилося. Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон України № 1952) у редакції, чинній з 16 січня 2020 року, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України № 1952 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19 та від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19. Рух справи у суді касаційної інстанції. Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, аргументи інших учасників справи У грудні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ТОВ «Кредитні ініціативи» на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 лютого 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року, у якій заявник просив скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Підставами касаційного оскарження судових рішень, заявник зазначав пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не урахував висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19), у постановах Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 755/5691/16-ц (провадження № 61-901св17) від 18 грудня 2019 року у справі № 712/15975/17 (провадження № 61-42676св18), від 18 грудня 2019 року у справі № 718/2468/18 (провадження № 61-5939св19), від 15 січня 2020 року у справі № 201/344/18 (провадження № 61-47421св18). Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2022 року відкрито касаційне провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України та витребувано із суду першої інстанції матеріали справи. Відзиви на касаційну скаргу не надійшли. Справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції у травні 2022 року. Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 є власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 . 10 липня 2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», укладений кредитний договір № 0304/07/08/98-005, за умовами якого вона отримала кредит у розмірі 90 000,00 доларів США зі сплатою 12,5 процентів річних, з кінцевим строком повернення до 09 липня 2018 року. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, того ж дня, укладені: - між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 договір поруки № 0304/07/08/98-005-р, за умовам якого ОСОБА_2 поручився перед кредитором за виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором. - між та ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 іпотечний договір № 0304/07/08/98-005-z, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кулінічем С. А., зареєстрований у реєстрі за № 1591, за умовами якого іпотекодавець передала в іпотеку банку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 . Письмову згоду на укладення цього договору надав ОСОБА_2 . Відповідно до пункту 12 договору іпотеки, іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення в один з наступних способів: - 12.1 за рішенням суду; - 12.2 у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. Для отримання виконавчого напису Іпотекодержатель подає нотаріусу документи, що підтверджують безспірність заборгованості іпотекодавця за основним зобов`язанням, а саме заяву про невиконання іпотекодавцем умов основного договору, якій після нотаріального посвідчення буде видано іпотекодержателю. Вчинений нотаріусом виконавчий напис може бути оскаржено Іпотекодавцем виключно в судовому порядку; - 12.3. згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, який вважається застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, викладене у пунктах 12.3.1 та 12.3.2 цього договору. 28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» укладений договір факторингу № 15, за умовами якого ТОВ «ФК «Вектор Плюс» набуло право вимоги за вказаними кредитним та іпотечним договорами. Цього ж дня, між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладений договір факторингу, за умовами якого ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло статусу нового кредитора/іпотекодержателя за вказаними кредитним та іпотечним договорами. У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором, станом на 01 серпня 2014 року виникла заборгованість у розмірі 1 466 489,36 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом - 928 290,71 грн; заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом - 419 554,14 грн; пені за несвоєчасне повернення кредиту та відсотків - 118 644,51 грн. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 травня 2016 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованість у розмірі 1 606 441,20 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом - 928 290,71 грн; заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом - 419 554,14 грн.; пені - 258 596,35 грн. Постановами державного виконавця Соборного відділу ДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області від 19 червня 2017 року у виконавчому провадженні, відкритого на виконання зазначеного судового рішення, звернено стягнення на пенсію ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Судами встановлено, що Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, починаючи з серпня 2017 року проводить щомісячне утримання з пенсії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь стягувача ТОВ «Кредитні ініціативи». 06 лютого 2018 року ТОВ «Кредитні ініціативи» направило боржнику ОСОБА_1 повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі застереження в іпотечному договорі та статті 37 Закону України «Про іпотеку», у зв`язку із непогашенням позичальником заборгованості за кредитним договором у розмірі 297 851,18 доларів США. 12 листопада 2018 року державним реєстратором Дніпровської філії Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Дніпропетровської області Чернецьким М. А. прийнято рішення та внесено запис № 28927068 про право власності ТОВ «Кредитні ініціативи» на квартиру АДРЕСА_1 , на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15 листопада 2018 року, індексний № 440054963. Підставою виникнення права власності зазначено: іпотечний договір, серія та номер: ВКМ № 420202, виданий 10 липня 2008 року: сторони ВАТ «Сведбанк», ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кулінічем С. А., зареєстрований у реєстрі за № 1591; рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу, серія та номер: -, виданий 22 лютого 2018 року, видавник ПАТ «УКРПОШТА»; відправка рекомендованої кореспонденції списком № 15, серія та номер: -, виданий 07 лютого 2018 року, видавник: ТОВ «Кредитні ініціативи»; повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов'язанням, серія та номер: вих. № ІВ/КІ-203, виданий 06 лютого 2018 року, видавник: представник за довіреністю ТОВ «Кредитні ініціативи» Василюк І. С.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ТОВ «Кредитні ініціативи»не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону України «Про іпотеку»). За приписами частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Стаття 37 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) передбачала, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. З внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (далі - Закон № 800-VI) статтею 37 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Стаття 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, що діяла на час укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Після внесення Законом № 800-VI змін до статті 36 Закону України «Про іпотеку» зазначеною нормою передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. У постанові від 29 травня 2019 року у справі 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що частина друга статті 36 Закону, яка встановлює, що визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки, означає, що у разі, якщо у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили обидва, вказані у частині третій статті 36 Закону, способи задоволення вимог іпотекодержателя (статті 37, 38 Закону), то їх наявність не перешкоджає іпотекодержателю застосувати: 1) судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателяу спосіб реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах; 2) позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса. Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 712/15975/17. Судами попередніх інстанцій установлено, що позивач належним чином не виконала зобов`язання за кредитним договором від 10 липня 2008 року № 0304/07/08/98-005,у зв`язку з чим рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 травня 2016 року з неї та поручителя ОСОБА_2 стягнуто солідарно заборгованість у розмірі 1 606 441,20 грн. Пунктом 12.3 договору іпотеки від 10 липня 2008 року№ 0304/07/08/98-005-zпередбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки в позасудовому порядку, а саме шляхом: - 12.3.1. задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; - 12.3.2. продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку» за ціною, що буде встановлена після прийняття іпотекодержателем рішення про обрання передбаченого цим пунктом договору способу звернення стягнення на предмет іпотеки, відповідно до висновку незалежного експерта - суб`єкта оціночної діяльності, правоздатність якого підтверджується сертифікатом суб`єкта оціночної діяльності. 06 лютого 2018 року ТОВ «Кредитні ініціативи» направило боржнику/іпотекодавцю ОСОБА_1 повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та статті 37 Закону України «Про іпотеки» у зв'язку з непогашенням заборгованості за кредитним договором у розмірі 297 851,18 доларів США. Задовольняючи вимоги ОСОБА_1 про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та обтяжень від 15 листопада 2018 року, індексний № 44054963, щодо державної реєстрації права власності за ТОВ «Кредитні ініціативи» на квартиру АДРЕСА_1 , а також скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідного запису про право власності від 12 листопада 2018 року, індексний № 28927068, за ТОВ «Кредитні ініціативи», суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановив, що іпотекодержатель у встановленому законом порядку направив іпотекодавцю повідомлення про намір задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки, а тому посилання заявника на неврахування судами правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 29 серпня 2018 року у справі № 755/5691/16-ц є необґрунтованими. Щодо доводів заявника про неправильне застосування судами до спірних правовідносин положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» На час реєстрації за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 тапід час розгляду справи в суді першої інстанції, чинним був Закон України від 07 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», підпунктом 1 пункту 1 якого визначено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами-резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: - таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, - у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; - загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку. Пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки. Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому, до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Велика Палата Верховного Суду у постановах від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18а (провадження № 11-474апп19) та від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20) зробила висновок, що звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, визначений сторонами в іпотечному застереженні, є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас, Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження. Зважаючи на викладене, Верховний Суд відхиляє як необґрунтовані твердження заявника про те, що на здійснене у позасудовому порядку звернення стягнення на предмет іпотеки, не поширюється дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». З цих же підстав не є застосовними і висновки Верховного Суду, викладені у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 712/15975/17 та від 15 січня 2020 року у справі № 201/344/18 про те, що звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідному застереженні в іпотечному договорі), який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань не може вважатися примусовим стягненням (відчуженням без згоди власника), оскільки Велика Палата Верховного Суду у постановах від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18а (провадження № 11-474апп19) та від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20) відступила від такого правового висновку. Незазначення про відступ від правових висновків, сформульованих у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 712/15975/17 та від 15 січня 2020 року у справі № 201/344/18, не свідчить про їх актуальність. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17), незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду. Верховний Суд вважає необхідним зауважити, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року), а саме не урахували, що на момент ухвалення судами рішення про скасування запису про державну реєстрацію права власності такий спосіб захисту прав позивача суперечив частині другій статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а тому правомірним та ефективним способом захисту права позивача, з урахуванням змін, внесених до Закону є скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав чи скасування державної реєстрації прав, а також неправильно визначили суб`єктний склад відповідачів, не урахували, що позовна вимога про скасування рішення державного реєстратора та запису про державну реєстрацію права власності не може бути звернена до державного реєстратора, якого позивач визначив співвідповідачем, оскільки із встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, змісту та характеру відносин сторін, убачається, що спір виник між ОСОБА_1 та ТОВ «Кредитні ініціативи» щодо незаконної державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ТОВ «Кредитні ініціативи» на підставі іпотечного застереження в іпотечному договорі від 10 липня 2008 року№ 0304/07/08/98-005-z. Разом з тим, оскільки заявник у касаційній скарзі не ставить питання про неправильне застосування судами статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року), та про неналежний суб`єктний склад відповідачів, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, діючи у межах повноважень, визначених частиною першою статті 400 ЦПК України, не надає оцінки правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права в цій частині, та законності і обґрунтованості вирішення таких вимог. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Узагальнюючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ТОВ «Кредитні ініціативи». Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 лютого 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий О. В. Ступак Судді: А. С. Олійник С. О. Погрібний Г. І. Усик В. В. Яремко