Постанова КЦС ВС № 755/5691/16-ц

Постанова Іменем України 29 серпня 2018 року м. Київ справа № 755/5691/16-ц провадження № 61-901 св 17 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М., учасники справи: позивач-ОСОБА_4,відповідач-товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Народна позика»,треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва у складі судді Яровенко Н. О. від 14 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва у складі колегії суддів: Заришняк Г. М., Андрієнко А. М., Мараєвої Н. Є. від 08 листопада 2017 року в справі за позовом ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Народна позика», треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання правочину про перереєстрацію права власності недійсним. Встановив: У березні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Народна позика» (далі - ТОВ «ФК «Народна позика»), треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання правочину про перереєстрацію права власності недійсним. Позовна заява мотивована тим, що 30 серпня 2013 року між ТОВ «ФК «Народна позика» та ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 укладено кредитний договір № 3008001/000-КФІ/13, відповідно до умов якого отримано грошові кошти в сумі 325 000,00 грн. Зобов'язання за кредитним договором забезпечувалися Договором іпотеки від 30 серпня 2013 року, укладеним між ТОВ «ФК «Народна позика» та ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 і посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е. А., зареєстрованим в реєстрі за № 3586. Відповідно до укладеного Договору іпотеки в іпотеку передано двокімнатну квартиру АДРЕСА_1. Відповідно до п. 6.4 Договору іпотеки, у разі невиконання або неналежного виконання боржником (іпотекодвцями) умов основного договору, іпотекодержатель надсилає іпотекодавцям та боржнику письмову вимогу про усунення порушення. За весь період існування договірних правовідносин з відповідачем, позивачу ні разу не надходила письмова вимога про усунення порушень, в якій би зазначався стислий зміст порушеного зобов'язання та вимога про виконання такого зобов'язання. Також вказувала, що відповідачем не було надано документів, які б свідчили про проведення оцінки предмету іпотеки, внаслідок чого відповідач неправомірно зареєстрував за собою право власності на квартиру. Посилаючись на викладене, просила задовольнити позов та визнати недійсним правочин про реєстрацію права власності на спірну квартиру Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 14 серпня 2017 року у задоволені позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено яке саме право порушує договір іпотеки та рішення про державну реєстрацію майна. Крім того, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень не є правочином у розумінні Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 08 листопада 2017 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 14 серпня 2017 року залишено без змін. Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції на предмет доведеності та обґрунтованості позову є правильними, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону. У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій при розгляді справи дійшли односторонніх та передчасних висновків про відмову у задоволенні позову, оскільки судами порушено норми матеріального права та неправильно застосовано норми процесуального права. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 22 березня 2018 року вказану справу передано на розгляд до Верховного Суду. Сторони не скористалися правом на подання відзиву на касаційну скаргу. Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Заслухавши доповідь судді-доповідача, Верховний Суд вважає, що відсутні підстави для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, доводи касаційної скарги не підтверджують неправильного застосування судами при розгляді справи норм матеріального права, порушення норм процесуального права з огляду на наступне. Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. До спірних правовідносин підлягають застосуванню наступні норми права. Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК Україниправочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами). Статтею 215 ЦК Українивизначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). За правилом частини 1 статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Відповідно до частин 1, 3 статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. У пункті 46 постанови Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 «Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (чинній на момент реєстрації спірного майна) передбачено, що для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає: 1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги; 2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 3) заставну (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). Наявність зареєстрованої заборони відчуження нерухомого майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого відбувається перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно не є підставою для відмови у проведенні державної реєстрації права власності за іпотекодержателем. Судами установлено, що 21 квітня 2015 року відповідачем на адресу позивача-боржника (іпотекодавця) та поручителів, яка була зазначена в договорі: м. Київ, пр.-т Гагаріна, 10/2, кв. 16, направлено письмові вимоги про погашення боргу за кредитним договором від 30 серпня 2013 року №3008001/000-КФІ/13 з пропозицією погасити заборгованість в 30-денний строк. Відомості щодо зміни адреси реєстрації (фактичного місця проживання) відповідачів матеріали справи не містять. Вимоги були відправлені поштою рекомендованим, цінним листом з повідомленням, з описом вкладення, проте не були отримані позивачем та повернуті поштою «за закінченням встановленого строку зберігання». Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачем не доведено своїх позовних вимог, а ТОВ «ФК «Народна позика» вжито всіх заходів для повідомлення боржника належним чином про заборгованість. Доводи касаційної скарги вказаних висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають. У касаційній скарзі ОСОБА_4 посилається на те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Посилається на те, що не отримувала від відповідача письмової вимоги про виконання договірних зобов'язань. Слід зазначити, що суди попередніх інстанцій надали належну правову оцінку вказаним доводам та обґрунтовано дійшли висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки письмові вимоги ТОВ «ФК «Народна позика» про погашення боргу були направлені цінним листом з описом вкладеного з рекомендованим повідомленням про вручення на адресу як боржника та інших іпотекодавців, і хоча вимога, адресована позивачу, повернулася «за закінченням встановленого терміну зберігання», така вимога була отримана за місцем реєстрації позивача іншим іпотекодавцем - ОСОБА_6 (а.с. 49-54). Інші доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, що не передбачено положеннями статті 400 ЦПК України, яким судами надана належна правова оцінка, на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень. Підстави для скасування судових рішень відсутні, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення без змін. Враховуючи наведене, у суду касаційної інстанції відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат судами попередніх інстанцій. Судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на особу, яка подала касаційну скаргу. Учасниками справи не заявлено до відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 та підпунктом 4 пункту 1 Розділу ХIII «Перехідні положення» ЦПК України, Постановив: Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 14 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 08 листопада 2017 року залишити без змін. Судовий збір за подання касаційної скарги покласти на ОСОБА_4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: В. В. Пророк В.С. Висоцька І.М. Фаловська