Постанова 4852 № 340/1972/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 06 липня 2022 року м. Дніпросправа № 340/1972/21 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Кругового О.О. (доповідач), суддів: Прокопчук Т.С., Шлай А.В., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 травня 2021 року, (суддя суду першої інстанції Петренко О.С.), прийняту в порядку письмового провадження в м. Кропивницький, в адміністративній справі №340/1972/21 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: 23 квітня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: - визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 НГ України щодо його звільнення без повного розрахунку; - зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на його користь середній заробіток за 197 днів затримки повного розрахунку час затримки розрахунку за період з 09.09.2020 року по 24.03.2021 року включно. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у день звільнення з військової служби 09.09.2020 року з позивачем не проведено остаточного розрахунку, а саме не виплачена компенсація вартості неотриманого речового майна. Виплату відповідної компенсації здійснено 25.03.2021 року, тому на думку позивача затримка в остаточному розрахунку при звільненні склала за період з 09.09.2020 року по 24.03.2021 року включно. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28.05.2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 Національної Гвардії України щодо звільнення ОСОБА_1 без проведення повного та остаточного розрахунку. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_2 Національної Гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки при звільненні за період з 09.09.2020 року по 24.03.2021 року включно у розмірі 3622 грн.10 коп.. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом вимог норм матеріального та процесуального права просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог в повному обсязі. В обгрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції ухвалено з невірним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права та є необгрунтованим. Суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи та не врахував положення статті 117 КЗпП України. Суд не врахував, що жодних спорів щодо розміру належної позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно не було та не існує, отже підстав для зменшення належного середнього заробітку немає та такий розмір повинен складати 227698,20 грн.. Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення. Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, надану правову оцінку дослідженим судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Позивач проходив військову службу у Збройних Силах України. 22.06.2015р. позивач набув статусу учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 (а.с.19). Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 08.09.2020 р. №192 позивача звільнено з військової служби у запас в зв`язку із закінченням строку контракту, виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення (а.с.17). Фактичний розрахунок проведено 25.03.2021 року /а.с.18/. В зв`язку з невчасним проведенням з ним повного розрахунку, позивач звернувся з позовними вимогами щодо стягнення середнього заробітку. Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції виходив з того, що з позивачем не було проведено розрахунку при звільненні в повному обсязі, відтак останній має право на отримання відшкодування у вигляді середнього заробітку за час затримки. При визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку суд враховував розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що фінансування відповідача здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи. Також, суд першої інстанції обмежив суму стягнення правничої допомоги виходячи зі співмірності складності справи та заявлених до стягнення сум. Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Приписами ст. 116 Кодексу Законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Вирішуючи питання щодо розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, що підлягає стягненню на користь позивача, суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постановах від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц та від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, згідно з якої, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Велика Палата Верховного Суду у наведених справах дійшла висновку, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 . Абзацом 3 пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. За правилами пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Верховний Суд у постанові від 18.07.2018 по справі № 825/325/16 вказав, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що фінансування відповідача здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи. Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 по справі №524/1714/16-а, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі №761/9584/15-ц. Так, відповідачем вказано, що розмір середньоденного грошового забезпечення (середнього заробітку) позивача становить 835,74 грн. /51815,80 грн./62 дні/. Судом встановлено, що період затримки розрахунку при звільненні тривав з 09.09.2020 р. по 24.03.2021 р., що складає 197 календарних днів. Тому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби, що виразилось у несвоєчасній виплаті грошової компенсації за неотримане речове майно, складає 164640,78 грн (835,74грн х 197 к.д.). Водночас, суд вважає, що у порівнянні із виплаченою грошовою компенсацією за невикористані дні додаткової відпустки у розмірі 35832,10 грн., суму164640,78 грн. не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму виплаченої компенсації (більш як у 4,5 рази). В даному випадку істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку становить 0,022 (35832,10грн/164640,78 грн., тобто сума виплаченої грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки учаснику бойових дій поділити на середній заробіток за весь час затримки розрахунку). Відтак сума, яка підлягає відшкодуванню становить 3622,10 грн. (835,74грн х 0,022 х 197 к.д., тобто середньоденна заробітна плата позивача помножена на істотність частки та кількість днів затримки розрахунку). Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд першої інстанції правильно вказав, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 3622.10 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком. Подібна правова позиція висвітлена Верховним Судом у постанові від 04.09.2020 у справі № 260/348/19. Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а. За приписами частин 1, 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявнівність підстав для часткового задоволення позовних вимог. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а підстави для зміни або скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги - відсутні. Керуючись ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційна скарга ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 травня 2021 року в адміністративній справі №340/1972/21 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий - суддя О.О. Круговий суддя Т.С. Прокопчук суддя А.В. Шлай