Постанова 4855 № 826/4174/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/4174/18 Головуючий у 1 інстанції: Аверкова В.В. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 червня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р. Суддів Костюк Л.О. Кузьмишиної О.М. За участю секретаря Масловської К.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України про зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И Л А: Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, в якому просив стягнути солідарно на користь ОСОБА_1 з Міністерства оборони України та Державного підприємства обслуговування повітряного руху України 98 679 грн. невиплаченої грошової компенсації вартості за неотримане речове майно при звільненні. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 грудня 2020 року позов залишено без розгляду. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2021 року ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 грудня 2020 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду справи. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2021 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно. Стягнуто з Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості неотриманого речового майна у розмірі 98 679 (дев`яносто вісім тисяч шістсот сімдесят дев`ять) гривень 01 копійку. Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Центр забезпечення службової діяльності Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що Законом не передбачено виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно військовослужбовцям які були звільненні, відтак, у позивача відсутнє право на виплату спірної суми, оскільки, його виключено із списків особового складу до проведення всіх розрахунків з ним. 29 червня 2022 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - ОСОБА_1 надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Вважає, що судом першої інстанції прийнято законне та обґрунтоване рішення. Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з`явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 наказом Міністра оборони України від 16 вересня 2017 року № 648 звільнений з військової служби у запас за пунктом "б" частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службі" (за станом здоров`я). Також, виключений зі списків особового складу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України наказом Директора ДП ОПТ України «Украерорух» від 28 вересня 2017 року № 705а. Наказом Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 28 вересня 2017 року № 705/о на підставі наказу Міністра оборони України від 16 вересня 2017 року № 648 ОСОБА_1 був звільнений з посади провідного інженера (старшого офіцера) організаційного відділу Украероцентру Державного підприємства обслуговування повітряного руху України з 01 жовтня 2017 року. Проте, під час розрахунку при звільненні ОСОБА_1 компенсацію за неотримане речове майно не виплачено. 30 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України з заявою щодо проведення виплати за неотримане речове майно при звільнені із Збройних Сил України. У відповідь на зазначену заяву, ОСОБА_1 отримав лист від 15 грудня 2017 № 292/6077, в якому зазначено, що Центр немає достатніх законних підстав для видачі позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно. Не погоджуючись із даною відмовою, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом. Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII, визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі. За приписами статті 1 Закону №2011-ХІІ, соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. В силу статті 9-1 Закону №2011-XII, речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України. За військовослужбовцями, відрядженими до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, зберігаються продовольче, речове та інші види забезпечення, передбачені цією статтею, гарантії та пільги, що надаються за рахунок коштів, призначених у Державному бюджеті України на утримання Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення та Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України. Порядок здійснення всіх видів матеріального забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, та виплати грошової компенсації вартості за речове майно, що не отримано такими військовослужбовцями, встановлюється Кабінетом Міністрів України. На виконання вищевказаної статті, постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (надалі - Порядок № 178), пунктами 2, 3 якого визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця. Відповідно до пунктів 4, 5 вказаного Порядку, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком. Пунктом 4 розділу III Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України 29 квітня 2016 року № 232 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26 травня 2016 р. за № 768/28898, встановлено, що військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна. Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог Порядку №

178. Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку №178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів. Як передбачено приписами пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Аналізуючи вищевказані правові норми, колегія суддів дійшла висновку про те, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення, в тому числі у разі звільнення з військової служби. При цьому, на день звільнення зі служби та виключення зі списків особового складу військової частини особа має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Отже, у відповідача виникає обов`язок провести повний розрахунок зі звільненим військовослужбовцем до виключення зі списків особового складу, зокрема, виплатити грошову компенсацію за невикористане речове майно. Як вбачається з матеріалів справи, позивача виключено зі списків особового складу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України наказом Директора ДП ОПТ України «Украерорух» від 28 вересня 2017 року № 705а та відповідачем не виплачено йому грошової компенсації за неотримане речове майно. Згідно правових позицій, викладених Верховним Судом у постановах від 03 жовтня 2018 року у справі № 803/756/17, від 23 серпня 2019 року у справі № 2040/7697/18, від 04 лютого 2020 року у справі № 825/1571/16, від 30 липня 2020 року у справі № 820/5767/17 - у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку № 178 словосполучення "у разі звільнення з військової служби", а не, наприклад, "при звільненні з військової служби", дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу). Таким чином, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно. На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку № 178 передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме, рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів. Матеріали справи свідчать, 30 жовтня 2017 року позивач звернувся до Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України з заявою щодо проведення виплати за неотримане речове майно при звільнені із Збройних Сил України. Листом від 15 грудня 2017 року № 292/6077 позивача повідомлено, що Центр немає достатніх законних підстав для видачі позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно. Згідно довідки Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України про вартість речового майна, що належить до видачі № 281 від 04 жовтня 2017 року, заборгованість позивачу становить 98 679,01 грн. За таких обставин, колегія суддів зазначає про наявність підстав для виплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно з підстав того, що позивач звільнений з військової служби та звернувся до відповідача із заявою у якій заявив про бажання отримати грошову компенсацію за неотримане речове майно. З огляду на вказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка полягає у невиплаті позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно в розмірі 98 679,01 грн., відтак, позовні вимоги про зобов`язання відповідача виплатити позивачу таку грошову компенсацію у згаданій сумі є обґрунтованими. Щодо доводів апелянтів про те, що чинним законодавством передбачено виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно тільки особам, які проходять військову службу, то колегія суддів вважає їх помилковими, з огляду на таке. Так, правову природу компенсації за неотримане речове майно слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум, які повинні бути виплачені військовослужбовцю як під час звільнення так і після звільнення, за умови звернення такого військовослужбовця із рапортом (заявою). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Як зазначалося, Верховний Суд у постанові від 23 серпня 2019 року у справі № 2040/7697/18 дійшов висновку про те, що : "... право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу). Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно". З огляду на вказане, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують. Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх задоволення. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України. Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р. Судді Костюк Л.О. Кузьмишина О.М. Повний текст постанови виготовлено 04.07.2022 року.